Мегре і старенька пані - Сторінка 7

Почали сходитися сусіди, потім мешканці містечка заповнили сад. Я був нагорі разом з Корню із карного розшуку, який фотографував та знімав відбитки.

Коли близько полудня я зійшов донизу, Арлетти вже не було. Її мати сказала, що вона поїхала до Парижа, боячись, що чоловік буде турбуватися. Шарль Бессон лишався до третьої години дня, а потім повернувся до Фекана.

— Він вам щось казав про мене?

— Ні. А що?

— Він не сказав вам, що збирається прохати міністра доручити мені розслідувати цю справу?

— Він мені нічого не казав. Крім хіба того, що спробує домовитися з газетами. Ось начебто і все за понеділок. Ах, стривайте! Ввечері на вулиці мені показали Тео Бессона, і я перемовився з ним кількома фразами.

"Ви знаєте, що сталося в "Халупці"?" — запитав я, в нього.

"Мені розповідали про це".

"Чим ви можете допомогти розслідуванню?"

"Абсолютно нічим".

Він був дуже стриманий, насторожений. Тоді я в нього й запитав, скільки він наміряється пробути в Етрета. Його відповідь вам відома. Тепер, якщо я вам не потрібний, я, далебі, поїду до Гавра й складу рапорт. Я обіцяв дружині встигнути на вечерю: у нас сьогодні гості.

Машину Кастен залишив біля готелю, і Мегре провів його тихими вуличками, звідки час од часу на перехрестях відкривався вид на море.

— Вас не хвилює, що Арлетта ночує сьогодні у матері і вони будуть у домі самі? — запитав Кастен.

Відчувалося, що його трохи турбує незворушність Мегре, йому і досі здавалося, що комісар не сприймає цієї справи серйозно.

В міру того, як сонце сідало і дахи будинків неначе охоплювало полум'я, море місцями вже ставало холодним, зеленим, і весь світ по цей бік від заходу, здавалось, повільно занурюється в нічну пітьму.

— О котрій годині я мушу приїхати завтра? — поцікавився інспектор.

— Не раніше дев'ятої ранку. Може, ви зателефонуєте до Паризького управління карного розшуку і від мого імені попросите з'ясувати все, що стосується Арлетти Сюдр та її чоловіка? Мені б хотілося також дізнатися, що поробляє Шарль Бессон, коли буває в Парижі. І, оскільки ви вже за це взялися, добудьте заодно відомості про Тео. Мені б не хотілося говорити про такі речі, користуючись послугами місцевого телефону.

Майже всі перехожі дивилися їм услід. Їх розглядали і крізь шибки вітрин. Мегре ще не знав, що робитиме ввечері і як поведе розслідування. Час від часу машинально повторював сам до себе: "А Роза померла".

Лише про неї саму він не знав нічого, крім того, що вона була тілиста дівка з пишним бюстом.

— До речі, — звернувся він до Кастена, котрий уже натискав на стартер, — у Рози, видно, залишились якісь особисті речі в її кімнаті. Куди вони поділися?

— Родичі склали все до валізки, яку вони принесли з собою.

— Ви Оглянули ці речі?

— Я не зважився; коли ви побуваєте в них, ви мене зрозумієте. Зустрічають вони зовсім не по-дружньому. Підозріливо роздивляються вас і щоразу переглядаються, перш ніж сказати "так" чи "ні".

— Завтра я неодмінно зустрінуся з ними.

— Б'юсь об заклад, що Шарль Бессон складе вам візит. Адже для того, щоб ви взялися за цю справу, він потурбував самого міністра.

Кастен повів свою машину по дорозі до Гавра, а Ме-гре, перш ніж повернутися до готелю, попрямував до казино, тераса якого височіла над пляжем. Вийшло це само собою. Він підкорився несвідомому бажанню помилуватися на захід сонця, яке завжди виникає в городян, що опинилися на березі моря.

Біля моря зібралися всі курортники, що залишилися в Етрета. Дівчата в світлих платтях, кілька старих бабусь — всі вони чатували на славнозвісний зелений промінь, який мав з'явитися над хвилями саме в ту мить, коли вогняна куля сховається за обрієм. Мегре як тільки міг напружував зір, але так нічого і не побачив. Зайшовши до бару, він почув дуже знайомий голос:

— Що будете пити, комісаре?

— Чарлі! Оце зустріч!

З цим барменом він познайомився в Парижі в одній із кав'ярень на вулиці Дону і був здивований, побачивши його тут.

— Я був певний, що саме ви візьметеся до цієї справи. Що ви про все це думаєте?

— А ви?

— Я думаю, що старій дуже пощастило, а от бідолашна дівчина стала жертвою.

Мегре попросив кальвадосу: адже він був у Нормандії і вже почав з кальвадосу. Чарлі зайнявся іншими клієнтами. Зайшов Тео Бессон, сів на високий табурет біля стойки і розгорнув паризьку газету, яку, видно, щойно купив на вокзалі.

За винятком кількох ще рожевих хмаринок, весь світ за вікнами знебарвився. Імлиста безодня нависла над нескінченністю моря.

"А Роза вже мертва".

Мертва, тому, бо випила ліки, що не їй призначалися і були їй зовсім ні до чого.

Розморений від кальвадосу, Мегре побродив ще трохи і почвалав до свого готелю, фасад якого білів у сутінках. Проминувши зелену алейку, він штовхнув двері й червоною килимовою доріжкою дійшов до конторки, щоб узяти ключа. Адміністратор нахилився до нього і конфіденційно прошепотів:

— На вас чекає дама, вже давно.

І поглядом показав на. куток холу, де стояли крісла, оббиті червоним оксамитом.

— Я сказав їй, що не знаю, коли ви повернетесь, і вона мені відповіла, що почекає… Це…

Він майже пошепки вимовив ім'я, і Мегре не розчув. Та, обернувшись, він упізнав Арлетту Сюдр, яка вже підвелася з крісла.

Ще виразніше, ніж у ту зустріч, впадала в око її елегантність, можливо, тому, що тут вона була єдина жінка, одягнута за паризькою модою, в капелюшку, що нагадував про час аперитивів десь у районі Мадлен.

Він знехотя пішов їй назустріч.

— Ви чекаєте на мене? Комісар Мегре.

— Ви вже знаєте, що я Арлетта Сюдр?

Він злегка кивнув, даючи зрозуміти, що справді знає її. Потім обоє помовчали. Вона роздивлялася навкруги, немов натякаючи, що важко буде розмовляти в цьому холі, де літнє подружжя стежило за ними, нашорошивши вуха.

— Ви, певно хотіли б поговорити зі мною віч-на-віч? На жаль, ми не в Сюрте, і я не уявляю собі, де б…

Мегре і собі оглянув хол. Запросити її до себе в номер він не міг. У ресторанчику, розрахованому на двісті персон, — зараз у ньому збиралося вже не більше двадцяти чоловік, — офіціантки застеляли столи.

— Далебі, найпростіше — повечеряти разом. Я зміг би знайти окремий столик.

Більш охоча до розмови, піж він, Арлетта, погодилася і, не дякуючи йому, пройшла за ним до порожньої ще зали.

— Можна повечеряти? — запитав він у офіціантки.

— За кілька хвилин. Будь ласка, сідайте. Накривати на двох?

— Одну хвилинку. А що можна тим часом випити? Він запитально глянув на Арлетту.

— Мартіні, — мовила вона, ледь ворухнувши губами.

— Два мартіні.

Він усе ще почував себе ніяково, і не тільки тому, що минулої неділі якийсь" чоловік провів ніч у її кімнаті. Просто вона належала до типу вродливих жінок, з якими чоловіки, сидячи в ресторані, боязко позирають на двері, щоб, бува, не стріти знайомих. А він прийшов сюди повечеряти з нею.

Вона спокійно розглядала Мегре, не допомагаючи йому вийти із скрути, неначе не їй, а йому потрібна була ця розмова.

— Отже, ви повернулися з Парижа, — нарешті промовив він, коли йому ввірвався терпець.

— Ви здогадуєтеся чому?

Вона була привабливіша за свою матір, — на відміну від неї не намагалася сподобатися, трималася відчужено, а очі її аж ніяк не випромінювали тепла.

— Якщо не здогадалися, можу вам сказати.

— Розкажіть мені про Ерве.

Їм принесли мартіні, вона пригубила з чарки, дістала з чорної замшевої сумки хусточку, машинально взялася за тюбик губної помади, та не скористалася з нього.

— Що ви наміряєтеся робити? — запитала вона, дивлячись просто йому у вічі.

— Я не зовсім розумію вас.

— Я не дуже знаюся на таких речах, але мені доводилося читати газети. Коли відбувається щось подібне до того, що сталося в неділю, поліція, як правило, втручається в особисте життя всіх, хто хоч трохи причетний до даної справи. При цьому не має ані найменшого значення, винний ти в чомусь чи безневинний. А оскільки я одружена і люблю свого чоловіка, я питаю: що ви наміряєтеся робити?

— З хусточкою?

— Так, коли хочете.

— Ваш чоловік знає про те, що сталося?

Її губи смикнулися гнівно й нетерпляче, і вона кивнула:

— Ви розмовляєте геть як моя мати!

— Але ваша мати гадає, що вашому чоловікові, певно, відомо, як ви проводите час поза вашою домівкою!

Вона зневажливо посміхнулася.

— Ви ще намагаєтеся добирати виразів, чи не так?

— Коли вам так хочеться, я називатиму речі своїми іменами. Судячи з того, що ви мені допіру сказали, ваша матінка здогадалася, що ви, як то кажуть, наставляєте роги своєму чоловікові?

— Не знаю, чи сама вона здогадалася, та мені, в кожному разі, вона це казала.

— Я теж не висмоктав цього з пальця і тепер хотів би в дечому пересвідчитися. А втім…

Вона все ще дивилася йому просто в вічі, і комісарові набридло панькатися з нею.

— А втім, винуватьте саму себе в тому, що така думка може спасти кожному. Як мені відомо, вам тридцять вісім років, а заміж ви вийшли в двадцять. Важко повірити, що ваша недільна нічна пригода була лише першою в житті.

— Вона й справді не перша, — тихо проказала вона.

— Вам треба було провести у вашої матінки лише одну ніч, і ви притягли з собою коханця.

— А що як ми не часто маємо змогу провести ніч разом?

— Я не засуджую вас, я лише констатую. Та, погодьтеся, все це наводить на думку, що вашому чоловікові має бути відомо…

— Він нічого не знав і поки що нічого не знає. Тому я й повернулася сюди…

— Чому ви від'їхали ополудні в понеділок?

— Я не знала, що сталося з Ерве після того, як він пішов од мене, почувши Розині стогони. І я не уявляла собі, що зробить мій чоловік, коли про все дізнається. Ось я і вирішила запобігти його приїздові сюди.

— Розумію. І, опинившись у Парижі, ви й далі турбувалися?

— Так. Я зателефонувала Шарлеві, який сказав мені, що розслідування вестимете ви.

— Це вас заспокоїло?

— Ні.

— Я можу подавати, панове?

Мегре кивнув, і вони поновили розмову, коли суп уже був на столі.

— Мого чоловіка буде про все повідомлено?

— Навряд. Хіба що в разі крайньої потреби.

— Ви підозрюєте мене в спробі отруїти матір? Його ложка на мить зупинилася в повітрі. Він здивовано і не без захвату глянув на неї.

— А чому ви питаєте мене про це?

— Бо тільки я могла підсипати отруту їй у склянку. Точніше, лише я залишалася ще в домі, коли це сталося.

— Чи не хочете ви сказати, що це могла зробити, скажімо, Мімі перед своїм від'їздом?

— Мімі, або Шарль, або, нарешті, Тео.