Механічне Его - Сторінка 8

- Генрі Каттнер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Але куди подівся Мартін? Адже він увійшов з вами, я сам бачив.

— Хіба? — дещо не до ладу запитала Еріка. Вона й сама морочилася над тим, яким чином Мартін примудрився так безвісно зникнути. Чи може, він, з блискавичною швидкістю, заліз під килим?

Відігнавши цю думку, вона протягнула руку за папером, який Уотт почав акуратно згортати.

— Зачекайте, — сказав Сен-Сір, випнувши нижню губу. — А як щодо пункту, який дає нам виключне право на наступну п'єсу Мартіна?

Уотт перестав згортати документ, і режисер негайно цим скористався.

— Що б він там накрапав, а я зумію зробити з цього новий фільм для Діді. А, Діді? — Він погрозив сосископодібним пальцем чарівній зірці, яка слухняно кивнула.

— Там будуть тільки чоловічі ролі, — поспішно сказала Еріка. — До того ж ми обговорюємо розірвання контракту, а не права на п'єсу.

— Він дав би мені це право, якби був тут! — пробурчав Сен-Сір, піддаючи свою сигару жахливим катуванням. — Чому, чому все повстає проти істинного художника? — Він махнув величезним волохатим кулаком. Тепер мені доведеться обламувати нового сценариста. Яка безглузда витрата часу! А вже через два тижні Мартін став би сен-сірівським сценаристом! Та й тепер ще не пізно…

— Боюся, що пізно, Рауль, — з жалем сказав Уотт. — Справді ж, бити Мартіна сьогодні в студії вам все-таки не слід було.

— Але… але він же ж не посміє подати на мене в суд. В Міксо-Лідії…

— А, здрастуйте, Нік! — вигукнула Діді з сяючою посмішкою. — Навіщо ви ховаєтеся за фіранкою?

Очі всіх звернулися до віконних фіранок, за якими в цю мить з моторністю сполоханого бурундука зникло біле як крейда, спотворене жахом обличчя Ніколаса Мартіна. Еріка квапливо сказала:

— Але ж це взагалі не Нік. Зовсім навіть не схожий. Ви помилилися, Діді.

— Хіба? — запитала Діді, вже готова погодитися.

— Так, звичайно, — відповіла Еріка і протягнула руку до документа. — Дайте його мені, і я…

— Стійте! — по-бичачи заревів Сен-Сір. Втягши голову в могутні плечі, він затупотів до вікна й відсмикнув фіранку.

— Ага, — лиховісним голосом вимовив режисер. — Мартін!

— Неправда, — промурмотав Мартін, марно намагаючись сховати свій породжений стресом жах. — Я відрікся.

Сен-Сір, відступивши на крок, уважно вдивлявся в Мартіна. Сигара в нього в роті повільно задерлася догори. Губи режисера розтягла злісна усмішка. Він потряс пальцем біля самих тремтячих ніздрів драматурга.

— А, — сказав він, — під вечір пішли інші пісні, так? Вдень ти був п'яний! Тепер я все зрозумів. Черпаєш хоробрість в пляшці, як тут кажуть?

— Нісенітниця, — заперечив Мартін, надихаючись поглядом, який кинула на нього Еріка. — Хто це сказав? Все — ваші вигадки! Про що, власне, мова?

— Що ви робили за фіранкою? — запитав Уотт.

— Я взагалі не був за фіранкою, — доблесно оголосив Мартін. — Це ви були за фіранкою, ви всі! А я був перед фіранкою. Хіба я винний, що ви всі сховались за фіранкою в бібліотеці, немов… мов змовники?

Останнє слово було обрано дуже невдало — в очах Мартіна знову спалахнув жах.

— Так, як змовники, — продовжував він нервово. — Ви думали, я будь-чого не знаю, так? А я все знаю! Ви тут всі убивці і плетете злочинні інтриги. От, значить, де ваше лігвище! Всю ніч ви, наймані пси, гналися за мною по п'ятах, немов за пораненим карибу, намагаючись…

— Нам пора, — з розпачем сказала Еріка. — Ми і так ледь-ледь встигнемо спіймати останнього кари… тобто останній літак на схід.

Вона протягнула руку до документа, але Уотт раптом сховав його в кишеню і повернувся до Мартіна.

— Ви дасте нам виключне право на вашу наступну п'єсу? запитав він.

— Звичайно, дасть! — загримів Сен-Сір, досвідченим поглядом оцінивши напускну браваду Мартіна. — І в суд ти на мене не подаси, інакше я тебе відлупцюю як слід. Так ми робили в Міксо-Лідії. Власне кажучи, Мартін, ви зовсім і не хочете розривати свій контракт. Це просте непорозуміння. Я зроблю з вас сен-сірівського сценариста, і все буде добре. От так. Зараз ви попросите Толівера розірвати цей папірець. Вірно?

— Звичайно, ні! — крикнула Еріка. — Скажи йому це, Нік! Настало напружене мовчання. Уотт чекав з настороженою цікавістю. І бідолашка Еріка теж. В її душі йшла болісна боротьба між професійним обов'язком і презирством до жалюгідного боягузтва Мартіна. Чекала й Діді, широко розчахнувши величезні очі, а на її прекрасному обличчі грала весела посмішка. Однак бій йшов, безперечно, між Мартіном і Раулем Сен-Сіром.

Мартін у розпачі розправив плечі. Він повинен, повинен показати себе справжнім Грозним — тепер або ніколи. Вже в нього був гнівний вид, як в Івана, і він намагався зробити свій погляд лиховісним. Загадкова посмішка з'явилася на його губах. На мить він дійсно набув подібності з грізним російським царем — тільки, звичайно, без бороди й вусів.

Мартін зміряв міксо-лідійця поглядом, переповненим монаршим презирством.

— Ви порвете цей папірець і підпишете угоду з нами на вашу наступну п'єсу, так? — сказав Сен-Сір, але з легкою непевністю.

— Що захочу, те і зроблю, — повідомив йому Мартін. — А як вам сподобається, якщо вас заживо зжеруть собаки?"

— Справді ж бо, Рауль, — втрутився Уотт, — спробуємо залагодити це, нехай навіть…

— Ви зволієте, щоб я пішов у "Метро-Голдвін" і взяв з собою Діді? — крикнув Сен-Сір, повертаючись до Уотта. — Він зараз же підпише! — І, сунувши руку у внутрішню кишеню, щоб дістати ручку, режисер усією тушею насунувся на Мартіна.

— Вбивця! — верескнув Мартін, невірно витлумачивши його рух. На мерзенному обличчі Сен-Сіра з'явилася зловтішна посмішка.

— Він у нас в руках, Толівер! — вигукнув міксо-лідієць з великоваговим торжеством, і ця моторошна фраза виявилася останньою краплею. Не витримавши подібного стресу, Мартін з божевільним криком шаснув повз Сен-Сіра, розчинив найближчі двері і сховався за ними. Вслід йому линув голос валькірії Еріки:

— Залиште його в спокої! Чи вам мало? От що, Толівер Уотт: я не піду звідси, поки ви не віддасте цей документ. А вас, Сен-Сір, я попереджаю: якщо ви…

Але до цього часу Мартін вже встиг проскочити п'ять кімнат, і кінець її промови завмер на відстані. Він намагався змусити себе зупинитися і повернутися на поле бою, але марно — стрес був надто сильний, жах гнав його вперед коридором, змусив прошмигнути в якусь кімнату і жбурнув об якийсь металевий предмет. Відлетівши від цього предмета й впавши на підлогу, Мартін виявив, що перед ним ЕНІАК Гама Дев'яносто Третій.

— От ви де, — сказав робот. — А я в пошуках вас обнишпорив увесь простір-час. Коли ви змусили мене змінити програму експерименту, ви забули дати мені розписку, що берете відповідальність на себе. Оскільки об'єкт довелося зняти через зміну в програмі, начальство з мене всі шестірні витрусить, якщо я не надам розписку з знімком ока об'єкта. Сторожко озирнувшись, Мартін піднявся на ноги.

— Що? — запитав він неуважно. — Послухайте, ви повинні повернути мене до звичайного стану. Всі мене намагаються вбити. Ви з'явилися саме вчасно. Я не можу чекати дванадцять годин. Змініть мене негайно.

— Ні, я з вами покінчив, — безсердечно відповів робот. — Коли ви наполягли на накладенні чужої матриці, ви перестали бути неопрацьованим об'єктом і для продовження досліду тепер не придатні. Я б відразу взяв у вас розписку, але ви зовсім мене заморочили вашим дізраелівським красномовством. Давайте-но, потримайте от це біля свого лівого ока двадцять секунд; він протягнув Мартіну блискучу металеву пластинку. — Вона вже заповнена і сенсибілізована (примітка: зі збільшеною фоточутливістю). Потрібен лише відбиток вашого ока. Прикладете її — і більше ви мене не побачите. Мартін відсахнувся.

— А що буде зі мною? — запитав він тремтячим голосом.

— Звідки я знаю? Через дванадцять годин матриця зітреться і ви знову станете самим собою. Притисніть-но пластинку до ока.

— Притисну, якщо ви перетворите мене в мене, — спробував торгуватися Мартін.

— Не можу — це проти правил. Вистачить і одного порушення — навіть з розпискою. Але щоб два? Ну, ні. Притисніть її до лівого ока…

— Ні, — сказав Мартін із судомною твердістю. — Не притисну. ЕНІАК уважно подивився на нього.

— Притиснете, — сказав робот нарешті. — Інакше я на вас тупну ногою. Мартін трохи сполотнів, але з запеклою рішучістю затряс головою.

— Ні і ні! Адже якщо я негайно не позбудуся від матриці Івана, Еріка не вийде за мене заміж і Уотт не звільнить мене від контракту. Вам тільки потрібно надягти на мене цей шолом. Невже я прошу чогось неможливого?

— Від робота? Зрозуміло, — сухо відповів ЕНІАК. — І досить гаятися. На щастя, на вас накладена матриця Івана і я можу нав'язати вам мою волю. Зараз же відобразіть на пластинці своє око. Ну?!

Мартін стрімко пірнув за диван. Робот загрозливо рушив за ним, але тут Мартін знайшов рятівну соломину і вчепився за неї. Він встав і подивився на робота.

— Постривайте, ви не зрозуміли, — сказав він. — Я ж не в змозі відобразити своє око на цій штуці. Зі мною у вас будь-чого не вийде. Як ви не розумієте? На ній повинен залишитися відбиток…

— …малюнка сітківки, — докінчив робот. — Ну, і…

— Ну, і як же я це зроблю, якщо моє око не залишиться відкритим двадцять секунд? Граничні реакції в мене, як в Івана, так? Мигальним рефлексом я керувати не можу. Мої синапси — синапси боягуза. І вони змусять мене замружити очі, як тільки ця штука до них наблизиться.

— То розкрийте їх пальцями, — порадив робот.

— У моїх пальців теж є рефлекси, — заперечив Мартін, підбираючись до буфета. — Залишається один вихід. Я повинен напитися. Коли алкоголь мене запаморочить, мої рефлекси загальмуються і я не встигну закрити очі. Але не здумайте пустити в хід силу. Якщо я вмру на місці від страху, як ви одержите відбиток мого ока?

— От це-то неважко, — сказав робот. — Розкрию повіки… Мартін потягнувся за пляшкою і склянкою, але раптом його рука згорнула вбік і схопила сифон з содовою водою.

— Але є мінус, — продовжував ЕНІАК, — підробка може бути виявлена.

Мартін налив собі повну склянку содової води і зробив великий ковток.

— Я незабаром сп'янію, — обіцяв він неповоротким язиком. — Бачите, алкоголь вже діє. Я намагаюся вам допомогти.

— Ну, добре, тільки покваптесь, — сказав ЕННІАК після певного коливання й опустився на стілець.

Мартін зібрався зробити ще ковток, але раптом уп'явся на робота, ойкнув і відставив склянку.

— Ну, що трапилося? — запитав робот. — Пийте своє… що це таке?

— Віскі, — відповів Мартін недосвідченій машині.