Мене називають Червоний - Сторінка 74

Чи він таки отемнів, чи старається, щоб кожен, в тому числі й він сам, повірив у це? Деякі бездарні майстри Шираза на схилі літ удавали сліпих, аби їх поважали й, дивлячись у вічі, не прозивали невдахами.

— Я хочу тут померти, — озвався він.

— Мій великий майстре, мій ефенді, — підлещувався я, — настали лихі часи, коли цінують не мініатюру, а гроші, отримані за неї — зараз у пошані не древні майстри, а ті, хто мавпує європейців, тому я вас добре розумію; мені на очі аж сльози навертаються. Але ж ваш обов'язок захистити своїх талановитих малярів од недругів. Прошу вас, скажіть, до яких висновків ви дійшли, спираючись на метод "недіме"? Хто зобразив того коня?

— Зейтін.

Він так вимовив це ім'я, що я навіть не здивувався. Ми хвильку помовчали.

— Одначе я переконаний, що Зейтін не вбивав ані твого дядька, ані бідолашного Заріфа-ефенді, — спокійно зазначив він. — А те, що це Зейтін намалював скакуна, я висновую з його великої прихильності до майстрів минувшини та відданості ґератським легендам і стилям. Окрім того, знаю, чим він дихає, і знаю, що його малярський рід сягає корінням аж до Самарканда. Якщо запитаєш, чому ми не зустрічали таких самих ніздрів на інших зображеннях скакунів, які Зейтін створив за стільки років, то я тут тобі до кінця не відповім. Проте можу запевнити, що є такі особливості зображень, які передаються з покоління в покоління й зберігаються в пам'яті, скажімо — крило птаха, те, як висить листок на дереві, але подібні речі ніколи не прослизнуть назовні в творчості маляра, якщо його майстер-керівник суворий і примхливий, а сам художник працює згідно з приписами свого цеху й старається задовольнити смаки падишаха. Я хочу сказати, що зображення того скакуна мій улюбленець Зейтін перейняв у дитинстві безпосередньо від перських малярів і ніколи його не забував. А появитися на світ цей скакун міг тільки будучи намальованим до книги Еніште. Його поява — жорстока гра Всевишнього зі мною, та хіба ми всі не користуємося взірцями древніх майстрів Ґерата? Хіба, говорячи про гарну мініатюру, ми не згадуємо подумки дива древніх ґератських майстрів, тим самим уподібнюючись туркменським малярам, які, мріючи про зображення чарівної жінки, малюють її виключно в китайській манері? Всі ми заворожені колишніми майстрами Ґерата. За спиною кожного великого маляра стоїть Ґерат Бехзата, за Ґератом — монгольські вершники й китайці. Навіщо було Зейтінові, що кохався в легендах Ґерата, вбивати Заріфа, який теж наслідував древні стилі, хоча й сліпо?

— Тоді хто? — запитав я. — Келебек?

— Лейлек, — відповів майстер Осман. — Так підказує серце. Адже мені відомі бурхливі Лейлекові пристрасті та його божевільна здатність клято працювати. Послухай мене: твій дядько наслідував європейців — безперечно: бідолаха Заріф-ефенді, який робив до книги заставки, розумів, що вона безбожна, єретична та богохульна, й жив у страхові. З одного боку, Заріф був таким бовдуром, що прислухався до кожного слова базік отого ідіота ваїза з Ерзурума, — майстри заставок ближчі Аллахові за малярів, і, хоч як прикро, всі вони дурні й недолугі люди. З іншого боку, Заріф знав, що книга твого пришелепуватого дядька — таємне замовлення падишаха, великої ваги. Отож він уступив у протиріччя з самим собою, сумнівався й боявся — кому вірити: падишахові чи ваїзу з Ерзурума? Я знав ту нещасну дитину як свої п'ять пальців; за інших обставин він прийшов би до мене, свого вчителя, й поділився власним горем, що точило його, мов хробак. Але навіть Заріф зі своїми курячими мізками чудово розумів, що робити заставки для твого дядька, прихильника європейців, означає зраджувати мене й увесь малярський цех, тому він знайшов собі іншого слухача — хитрого й скупого Лейлека, чиїм хистом захоплювавсь, а тому й обожнював його, маючи за розумного та доброго, за того, кому можна довіритися. З Лейлеком він і поділився своєю гризотою. Я мов на долоні бачу, як Лейлек використовував Заріфа-ефенді, бачачи, що той обожнює його. Та між ними, мабуть, виникла якась суперечка, і Лейлек убив побратима. А Заріф-ефенді, напевне, ще раніше розповів про свої страхи та біди посіпакам Ерзурумійця, ті ж, аби показати, що спроможні мститися, знищили твого дядька, закоханого в європейців, — вони вважали, що він винен в убивстві їхнього товариша. Не скажу, що смерть Еніште мене дуже засмутила. Кілька років тому твій дядько, переконавши падишаха в своїй правоті, замовив одному венеційському живописцю — на ймення Себастьян — портрет султана в європейському стилі, наче якогось ґяурського короля. Потім поклав переді мною те зображення, ніби взірець, і змусив його перемалювати — присилував мене до огидної, безчесної справи, і я, боячись падишаха, як останній негідник, копіював те зображення, створене в ґяурському стилі. Якби я тоді цього не робив, то зараз, мабуть, оплакував би смерть Еніште й поклав останні сили, щоб знайти осоружного вбивцю. А так через Еніште мої вправні маляри, яких я безтямно полюбив, ще коли вони були дітьми, над якими тремтів двадцять п'ять років, зрадили мене і майбутнє нашої мініатюри, почали з запалом уподібнюватися європейським майстрам тільки тому, що цього забажав падишах. Усі вони — негідники і заслуговують тортур! Якби наше малярське плем'я було рабом мистецтва й хисту, а не падишаха, то перед ним би відчинилися ворота раю. Нині ж я волів би просто подивитись на ту книгу.

Останні слова він вимовив, наче змучений паша, який з розпачем у душі висловлює своє передсмертне бажання до того, як йому зітнуть голову за поразку у війні. Майстер Осман розгорнув книжку, яку поклав перед ним карлик, докірливим тоном попросив знайти необхідну йому сторінку й став розпоряджатися, як її шукати. І відразу перетворився на того головного маляра, котрий кожного в чомусь звинувачує й до якого звик увесь малярський цех.

Я ж забився у якийсь куток серед шаф, тонко розшитих подушечок, рушниць із іржавими дулами й прикладами, інкрустованими коштовним камінням, і звідти, здалеку, спостерігав за майстром Османом. Коли слухав його, мою душу гриз хробак сумніву, тепер він буквально роз'їдав її — тепер мені було ясно: майстер Осман убив бідолаху Заріфа-ефенді, а потім — і мого дядька, щоб перешкодити виданню падишахової книги, в якій маляри наслідували європейців. Я вже проклинав себе за те, що ще кілька хвилин тому захоплювався ним. З іншого боку, мимохіть відчував повагу до великого майстра, який повністю поринув у малюнок перед собою, може, сліпий, а може, напівсліпий, він розглядав мініатюру так пильно, наче вивчав зморшкувате обличчя якогось діда. Я розумів усе, як ніколи добре: аби зберегти стиль і устої свого малярського цеху, позбутися книги Еніште й знову стати єдиним фаворитом падишаха, він ладен віддати на тортури начальникові султанської варти не тільки своїх улюблених майстрів, а й мене — і то запросто. Я задіяв усю свою увагу й намагався викинути з голови ті теплі почуття, якими перейнявся до майстра Османа за останні два дні.

Минав час, у моїй голові панувало сум'яття. Аби приколисати шайтанів у своїй душі і відвернути від себе увагу джинів слабкодухості, я дістав зі скринь груду томів і довго навмання гортав їх.

Як багато чоловіків і жінок на ілюстраціях пхають собі до рота пальця! Впродовж двохсот останніх літ цим знаком передавали здивування в усіх малярських цехах від Самарканда до Багдада. Ось герой Кейхусров, затиснутий з обох боків ворогами, він з поміччю Аллаха цілим і неушкодженим переплив бурхливу річку Джейху, а підлі човнярі й плотарі, які відмовилися його перевозити, від здивування кладуть собі до рота палець. Ось Хосров теж запихає собі до рота палець, уперше побачивши Ширін, чия шкіра переливається, мов місячне сяйво, — вона купається в озері, срібні води якого давно потемніли. Коли придивитись уважніше, то видно, що в жінок за фіранками вікон недосяжних фортечних веж також у роті палець: вони дивляться на Тежава, який проїздить майданом. Цей володар зазнав поразки у війні з іранцями і втратив свою корону, а його улюблена дружина, красуня з красунь, теж приголомшено засунувши до рота пальця, зажурено дивиться на свого повелителя з вікна; поглядом вона благає не віддавати її на наругу ворогам. Юсуфа, звинуваченого в зґвалтуванні, тягнуть до в'язниці, а наклепниця Зулейха, спостерігаючи за ним, спокусливо, по-шайтанськи, кладе до свого червоного ротика палець. А от щасливі, але печальні закохані з якоїсь газелі, наснажені вином і силою кохання, злилися в любовному екстазі посеред райського саду, зла ж недіме від заздрості запхала собі до червоного рота палець і стежить за ними.

Незважаючи на те що цей жест став узірцем, який усі маляри заносять у свої зшитки й завчають напам'ять, на кожному малюнку жінки щораз інакше збуджено кладуть до чарівного ротика свого довгого пальця.

Як довго ці всі малюнки можуть тішити око? Коли за вікном уже добре стемніло, я підійшов до майстра Османа й сказав:

— Майстре, вчителю, з вашого дозволу я покину скарбницю, тільки відчинять двері.

— Отакої! — вигукнув він. — У нас попереду ще ціла ніч і ранок. Чого ж так швидко твої очі вдовольнилися найпрекраснішими в світі малюнками?!

Говорячи, він не відривав погляду від сторінки перед собою, але скаламучені зіниці свідчили про те, що він повільно, однак невблаганно сліпне.

— Ми вже розкрили таємницю кінських ніздрів, — сміливо дав я йому відсіч.

— Ха! Звичайно! — вигукнув він. — Тепер справа переходить до рук падишаха й головного скарбничого. Можливо, нас усіх помилують.

Чи назве він перед ними вбивцею Лейлека? Наляканий, я навіть не наважився запитати про це. Боявся, що він не випустить мене зі скарбниці. А найбільше переживав, аби не звинуватив у вбивстві мене.

— Десь поділася голка з булавкою, якою отемнив себе Бехзат, — озвався він.

— У будь-якому разі карлик знайшов її й поклав на місце, — відповів я. — Яка гарна ця сторінка, що ви зараз її розглядаєте!

Його обличчя засвітилося радістю, ніби в малої дитини, він усміхнувся.

— Хосров під'їхав уночі верхи під мури палацу Ширін і, згораючи від нетерпіння, чекає на неї, — промовив він. — Робота в манері древніх майстрів Ґерата.

Майстер Осман подивився на мініатюру так, ніби міг бачити, проте навіть не взяв окуляра.

— Як чарівно, неначе внутрішнім сяйвом, світяться в пітьмі ночі весняні квіти, кожен листочок на дереві, кожна зірка на небі.