Мене називають Червоний - Сторінка 76

Якийсь дідуган отримав палицею по голові й помер. У темряві вас візьмуть за прибічників Ерзурумійця.

— Ти ходила в дім до небіжчика Заріфа-ефенді й з волі Аллаха вивідала в його жінки, що вона має малюнок із розмитими зображеннями коней, мені сповістила про це Шекюре. Я хочу запитати: Заріф-ефенді був близьким приятелем людей ходжі з Ерзурума?

— Тоді в тому домі, якщо я й базікала про щось там з жінкою небіжчика Заріфа-ефенді, то тільки аби допомогти Шекюре, — доказувала я, — а взагалі, пішла туди, щоб поторгувати новими тканинами, які привезли фламандські кораблі. І зовсім не для того, щоб устрявати в ваші шаріатські й політичні справи, в яких моя нещасна єврейська голова нічого й не добере.

— Естер-ханим, ти дуже мудра жінка.

— Тому й скажу тобі ось що: ці посіпаки Ерзурумійця ще не на жарт розлютуються, вони ще багато душ відправлять на той світ, бійся їх!

Коли ми вийшли на вулицю за брамою Чарши, моє серце загупало від страху. Сире, голе гілля шовковиць та каштанів поблискувало в тьмяному сяйві півмісяця. Мережива по краях мого клунку тріпотіли на вітрі, який нагнали примари з джинами. Вітер свистів між гіллям дерев і доносив дух нашої ватаги до всіх собак махаллє, які причаїлися в своїх схованках. Коли ж пси стали один за одним гавкотіти й завивати, я кивнула Карі на Хасанів дім. Кілька хвилин ми мовчки дивилися на темні віконниці. Кара розставив своїх людей довкола будинку: на городі, обабіч воріт і біля інжиру.

— Он там завжди сидить падлючий жебрак-татарин, — розповіла я. — Він сліпий, але знає всі ходи й виходи на вулиці краще за сторожа махаллє. Татарин без кінця мордує свою пуцьку, ніби безсоромна падишахова мавпа. Дайте йому вісім-десять акче, і він вам усе розкаже.

Я здалеку спостерігала за тим, як Кара спершу дав татаринові грошей, а потім допитував його, приставивши до горла шаблюку. Що потім вийшло — не знаю; але учень цирульника, який нібито ж мав спостерігати за домом, заходився лупити татарина топорищем. Я стояла й дивилася, гадаючи, що це зараз припиниться, однак татарин не переставав волати й плакати. Тож я підбігла й відтягла учня від татарина, доки той не забив жебрака до смерті.

— Він ображав мою матір! — торочив учень.

— Татарин каже, наче Хасана вдома немає, — озвався Кара. — Бреше сліпий чи ні?

Він простяг мені листа, якого щойно написав:

— На, віднесеш у дім і передаси Хасанові чи його батькові.

— А Шекюре ти нічого не написав? — запитала я, беручи листа.

— Якщо напишу їй окремо, то та мужва приревнує її ще дужче, — відповів Кара. — Скажи Шекюре, що я знайшов мерзенного вбивцю її батька.

— Справді?

— Ти скажи!

Татарина, який досі схлипував і завивав, я вилаяла і змусила замовкнути.

— Не забувай, що я зробила для тебе! — кинула йому, а сама подумала: не відчепляться вони просто так від мене — це все затягнеться надовго.

І чого я стромила свого носа туди, куди не треба? Два роки тому в Едірнекапи вже вбили таку саму перекупку, перед тим відрізавши їй вуха, — дівчина, чиї послання вона передавала, вийшла заміж за якогось іншого типа. Моя бабця завжди застерігала мене, що турки відправляють людей на той світ ні за що. Мені раптом страшенно захотілося сочевичної чорби, якою зараз удома ласує мій Несімчик. Може, дременути звідси? — спало мені на думку. Але там має бути Шекюре, — напоумила я себе й почвалала до будинку. Водночас мене аж розпирало від цікавості.

— Продаю шовк із Китаю на святкове вбрання!

Бліде світло, яке пробивалося крізь щілини віконниць, заблимало. Двері відчинилися. Ввічливий батько Хасана запросив мене всередину, де було дуже тепло, як у помешканнях багатіїв. Шекюре з дітьми сиділа за вечерею; побачивши мене в сяйві світильника, вона підвелася.

— Шекюре, — звернулася я до неї, — прийшов твій чоловік.

— Котрий саме?

— Другий. Він з озброєними людьми оточив будинок. Вони налаштовані на бійку з Хасаном.

— Хасана немає вдома, — відповів її шляхетний свекор.

— О Аллаху, це диво! — зраділа я. — На, візьми й прочитай, дізнаємося, що там, — сказала я і, наче гордий посол падишаха, який виконує його жорстоку волю, простягла свекрові листа Кари.

Поки свекор читав листа, Шекюре запросила мене до столу.

— Естер, — сказала вона, — ходи, я насиплю тобі сочевичної чорби, зігрієшся.

— Я її не люблю, — відмовилася спершу я. Мені не сподобалося, що вона говорить так, наче претендує на господиню в цьому домі. Проте, здогадавшись, що Шекюре хоче побути зі мною наодинці, я взяла ложку й потьопала за нею.

— Передай Карі, що все так сталося через Шевкета, — прошепотіла вона. — Вчора ми з Орханом прочекали його цілісіньку ніч, постійно боячись, що нагряне вбивця. Орхан до ранку трусився від страху. Мої діти — покинуті самі на себе. Яка мати піде проти своїх дітей? Окрім того, до мене дійшла звістка, що Кара не повертається додому, бо його піддали тортурам і визнали причетним до вбивства тата.

— Хіба, коли вбили батька, Кара не був з тобою?

— Естер, — заблагала моя красуня, широко розплющивши свої карі очі, — хоч би там що, допоможи мені.

— Поясни мені, чого ти сюди повернулася, я все зрозумію і допоможу.

— Думаєш, я знаю, чого повернулася? — запитала вона і вдала, що ось-ось заплаче, — Кара образив мого Шевкета. Коли Хасан розповів дітям, що повертається їхній справжній батько, я й сама в це повірила.

Та з її очей я здогадалася, що вона обманює; Шекюре теж розуміла, що я не дурна.

— Я довірилася Хасанові, — прошепотіла вона, і я відчула, як Шекюре тим самим натякає, що закохана в Хасана. Та чи здогадується вона, що почала так багато думати про Хасана тільки тому, що побралася з Карою?

Двері відчинилися, зайшла Хайріє з гарячим, щойно з печі, хлібом у руках. Глянувши на неї, я відразу збагнула, що вона мені анітрохи не рада. Ну й спадок дістався Шекюре після смерті Еніште: таке за двері викидай — не викинеш, продавай — не продаси. Шекюре зі свіжою хлібиною в руках обернулася до дітей, і тут мене, немов осінило: чи то її перший муж, чи то Хасан, чи то Кара — ніхто з них не є тим коханим, якого Шекюре шукала й не могла знайти, — ця жінка шукає собі чоловіка, якого полюбили б її діти з переляканими очима. І з власної волі вона ладна покохати всіх чоловіків, які їй підходять.

— Ти шукаєш серцем те, що тобі потрібно, — випалила я, не задумуючись, — а рішення потрібно приймати розумом.

— Сьогодні ж негайно повертаюся з дітьми до Кари, — теж випалила Шекюре, — але за умови!.. — Вона хвильку помовчала. — Щоб добре ставився до Шевкета й Орхана, щоб не зводив зі мною рахунки через те, що була вимушена перебратися сюди, і щоб поводився згідно з умовами нашого шлюбу — він знає, про що кажу. Вчора вночі він-бо залишив мене саму беззахисною перед убивцею, злодіями, харцизами та Хасаном.

— Я думаю, він досі не знайшов убивцю твого батька, однак мені велів передати, що вивів душогуба на чисту воду.

— Чи вертатися мені до нього?

Я не встигла відповісти, як озвався свекор Шекюре, що вже давно дочитав листа:

— Скажи Карі-челебі, що я — не мій син, тож не можу взяти на себе відповідальність і віддати йому невістку.

— Ти про якого сина? — запитала я м'яким, але в'їдливим голосочком.

— Про Хасана, — відповів він і засоромився, адже був дуже ґречним чоловіком, — а мій старший син вже повертається з Персії, на те є свідки.

— Де ж Хасан? — запитала я і проковтнула дві ложки юшки, яку насипала мені Шекюре.

— Він пішов збирати своїх людей на митниці Емінлік, секретарів і хамалів, — якось по-дитячому відповів старий, як добра й глупа людина, що ніколи тобі не збреше. — До речі, цієї ночі після вчорашнього заколоту прибічників Ерзурумійця вулиці повсюди патрулюють яничари.

— Ми не зустріли жодного яничара, — промовила я, прямуючи до дверей. — То таке твоє останнє слово?

Я запитувала свекра, щоб залякати його, однак Шекюре чудово розуміла, що питання моє спрямоване до неї. Чи вона справді така спантеличена, чи щось приховує? Може, чекає на повернення Хасана з його людьми? Та навіть ця нерішучість Шекюре мені подобалася.

— Ми не хочемо до Кари, — сміливо запротестував Шевкет, — і ти теж сюди більше не приходь, товстухо!

— А хто ж тоді приноситиме твоїй мамі помережані укривала, подушечки, розшиті квітами й птахами, які вона любить, червоні сорочки, що тобі до вподоби? — запитала я і поклала свій клунок посеред кімнати. — Беріть, розв'язуйте, дивіться, а я повернуся і заберу, вдягайте, що хочете, що хочете приміряйте, перекроюйте, перешивайте.

Виходила я пригнічена, сум переймав до глибини: я ще ніколи не бачила очі Шекюре такими повними сліз. Не встигла я й звикнути до холоду, як на розгрузлій дорозі мене зупинив Кара з шаблею в руці.

— Хасана вдома немає, — промовила до нього я, — мабуть, пішов на базар купити вина, щоб відсвяткувати повернення Шекюре. Або ж невдовзі появиться тут зі своїми посіпаками: таке почула там. А він — божевільний, тож доведеться вам битися.

— Що сказала Шекюре?

— її свекор відмовивсь віддавати невістку. Але ж ти переживаєш не за нього, а за Шекюре. Якщо запитуєш про неї, то я тобі відповім: твоя жінка вкрай розгублена; вона повернулася до них, бо зрозуміла, що інакше на кілька ночей залишиться сама, віч-на-віч зі своїми жахами, адже від смерті батька минуло всього два дні. Її переслідував страх перед убивцею й лякали погрози з боку Хасана, а тут від тебе навіть вістки немає. Окрім того, їй донесли, що ти причетний до смерті її батька… Проте немає й найменших ознак того, що повертається колишній чоловік Шекюре. Хоча в Хасанову брехню, здається, вірять і його батько, й Шевкет… Шекюре збирається повернутися до тебе, але з умовами.

Дивлячись Карі у вічі, я перерахувала йому умови Шекюре. Він одразу на все погодився, наче розмовляв зі справжнім послом.

— І в мене до тебе теж умова, — докинула я, — зараз знову повертаюся до них, — я кивнула на віконниці, за якими сидів свекор, — ви ж трохи почекайте, а потім починайте ломитися в двері. Коли я закричу, то перестаньте. А якщо прийде Хасан, то бийтеся собі скільки завгодно.

Певна річ, слова Естер не були мовою гордого посла, який не несе відповідальності за те, що йому доручили передати, однак ця справа мене захопила. "Торговко!" — тільки-но гукнув він мене, як двері на цей раз несподівано відчинилися.