Мільйон і один день канікул - Сторінка 10

- Євген Велтистов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Вона була майже поруч, відділена од людей лише шибою ілюмінатора.

Мертву зірку виразно видно крізь тонкий шар світного газу. Для людей мертва, а для тахіонів жива.

Ідеально кругле тіло оберталося швидко й непомітно для ока. Чорна, як чавун, поверхня зірки була рідка. Здавалося, тут працює якась пекельна кухня: жахливий тиск стискав усе, що захоплювала сила тяжіння, перемелював, перетворював в уламки атомних ядер, і зоряна речовина розтікалася тонкою плівкою, прагнучи стиснутись у точку з нескінченною щільністю. Безперервно лилася й лилася в діру зоряна рідина...

Незвична вага втисла людей у крісла, але вони не відчували своєї страшенної ваги, що зросла від швидкості кораблів. У земних умовах при такій вазі кожен з них став би велетнем понад півтори тисячі кілометрів заввишки.

Геть, геть від чорного карлика! Якщо корабель зачепить крилом бодай часточку мертвої зірки, вони не встигнуть і зітхнути, як перетворяться на зоряну рідину.

Важко одірвати погляд від діри, вона велична й прекрасна своїм німим закликом, таємничою силою. Вона обіцяє найдивовижнішу подорож у "ніщо".

Проте люди вирішили повернутися до молодої галактики Близького космосу, в якій є зірка на ім'я Сонце і планета на ім'я Земля.

Кораблі промчали над самісінькою поверхнею вмираючої зірки, що народжувала нові світи, швидко обернулися навколо неї, як комети навколо Сонця, й полетіли геть, подолавши страшне тяжіння.

Люди, що перемогли космос, почували себе велетнями.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ,

в якому завершується Батьківський День

Земля прийняла перші сигнали "Вікторії" та "Альфи" з Кінцевого космосу. Кулі Шляху — навігатори старовинних кораблів — було вкладено в машини; зоряні кораблі, які подолали тисячоліття, стрибками наближалися до Близького космосу.

Земля готувалася прийняти космоплавців. З архівів дістали старі документи. Фотографії мандрівників удень і вночі мигтіли в землян перед очима. Моделі кораблів незвичайної форми ширяли над містами.

Нарешті люди побачили на екранах тих, хто вирушив три тисячі років тому на Батьківський День у космос...

Як старомодно обладнані кораблі!..

Як смішно плавали в каютах речі, посуд і незакріплені предмети, коли кораблі робили стрибки до Землі!..

Все це нагадувало фантастичний фільм минулого.

Платон Вегов, відомий в історії космонавтики капітан, не думав у ту мить про тих, хто їх зустрічав. Він готував своїх пасажирів до посадки на планету Земля. І планета, привітно всміхаючись, слухала капітана.

— У кожної людини буває змарнований день, що збігає просто так, зникає непомітно з пам'яті і з життя, — говорив Вегов. — Нам усім космічно пощастило! Тільки один день — день шкільних канікул, а ми ніби прожили мільйон яскравих днів, побачили минуле і майбутнє людства і завтра, о сімнадцятій п'ятнадцять за корабельним і земним годинником, наближаємося до Землі.

Капітан показав на ілюмінатор, і супутники побачили картину, що здивувала їх: блакитна планета в оточенні трьох Сонць.

"Звідкіля вони взялися? Як жити під трьома Сонцями? Який тепер клімат? Чи є на Землі день і ніч?" — думали мандрівники.

— Що ми знали досі про час? — провадив далі капітан. — Не набагато більше за стародавніх філософів, які уявляли час швидкоплинною рікою. Скажу відверто: я, старий звіздар, відчув себе просто школярем, коли Всесвіт дав нам свій зоряний урок. Ви бачили загадкові явища природи, про які розповісте людям. Ви були мужніми й терпеливими учнями Всесвіту. І тут, на Землі, вчитиметеся того, чого не знаєте...

Насувалася Земля. Вона відкривала знайомі континенти й океани. Всі полегшено зітхнули...

Що чекає там, унизу, на оновленій планеті, куди їх виніс океан Всесвіту? Чи зможуть вони звично продовжувати своє життя в часі, що збільшився на тисячі років?

А капітан вів далі:

— Це радість, це людське щастя — вчитися все життя. — Він обернувся до пасажирів, усміхнувся до дівчинки з кісками: — Ось поспитайте Альку. Кілька годин тому вона вивела формулу щастя. І стерла її одним порухом руки... Алька вирішила мудро: наступної миті щастя буде зовсім, зовсім інше... Легкої посадки на Землі!

Алька зашарілася й радісно глянула на екран, у материні очі. Та посміхнулася, кивнула мовчки: залишилося кілька хвилин до щасливої миті, коли вони пригорнуть одна одну...

І земляни одразу ж уподобали дівчинку, яка гладила кішку, що дрімала в неї на колінах, і стиха наспівувала :

Добридень,

це — я!

Добридень,

Земле моя!

Добридень,

мамо моя!

Пасажир на ім'я Мишук був, як здалося землянам, переляканий. Напевне, він уперше бачив Землю такою великою.

Мишук зажмурився, він навіть не намагався знайти в синяві океанів свій острів.

Капітан підійшов до нього, поклав руку на плече.

— Кріпіться, королю, —звернувся він за давньою звичкою до Мишука. — Вас із нетерпінням чекають нащадки.

— Ви так гадаєте? — спитав Мишук, розплющивши одне око.

— Певен. Ви мусите розповісти їм про те, чого вони ніколи не бачили: про стародавні звичаї острова Тутика, про гризунів, які здатні були змінити курс корабля, але давно стали викопними... Адже у вашій клітці — живий експонат!..

— Я згоден! — аж заяснів Мишук. — Я буду хранителем музею, екскурсоводом, сторожем — ким завгодно!..

— От і гаразд.

Сирена сповістила про посадку. Кораблі увійшли в хмари, які обмили свіжим дощем потьмянілий метал.

Готуючись вступити у свій новий дім, кожен думав про те, що сказав капітан.

"Що ми знаємо про час? Що тут, на Землі, минув мільйон і один день... Що ми пам'ятаємо про щастя, знайдене Алькою?.. А завтра шукатимемо нове щастя..."

Відкрився люк.

З корабля першим вийшов сонячно-рудий чоловік.

Він побачив зелену траву.

По траві назустріч йому бігла золотокоса дівчина.

Пап упізнав її: він думав у космосі про своє майбутнє.

© ВЕЛТИСТОВ Є. С. Мільйон і один день канікул. Гум-гам: Повісті-казки. — К.: Веселка, 1981. — 216 с.

© ОЛЕКСАНДРЕНКО Д. М., переклад з російської, 1981.