Місто Сонця - Сторінка 5

До чорного кольору вони відчувають відразу, немов до нечисті, тому і недолюблюють японців, яким до вподоби темний колір.

Проти гордовитості Найгіршою вадою в них вважається пиха, і до зарозумілих людей вони ставляться з глибоким презирством, через те прислуговування за столом, роботу на кухні, доглядання хворих та інші подібні обов'язки не вважають приниженням. Будь-який вид праці називають наукою. Твердять, що ногам ходити, задові випорожнюватись так само почесно, як очам дивитись на світ і язику говорити; адже очам належить виділяти сльози, язикові — слину; так само справа стоїть з випорожнюванням 38. Тим-то кожний справно виконує все, що йому доручають, як найпочеснішу роботу.

Що дає суспільно корисна праця?

Немає в них рабів, які розкладають мораль, бо солярії самі задовольняють свої потреби і навіть з лишком. У нас, на жаль, не так. у Неаполі 39, приміром, живе сімдесят тисяч душ, а з них працює ледве десять чи п'ятнадцять тисяч, причому від непосильної і безнастанної праці вони гибіють і вироджуються. А решта, тобто дармоїди, хиріють від неробства, жадоби наживи, тілесних недуг, розпусти, лихварства та інших вад; до того ж ці нероби псують і розбещують безліч людей, тримаючи їх у кабалі, нужді й раболіпстві, заражаючи їх власними пороками. А це завдає непоправної шкоди і суспільству взагалі, і суспільно корисним справам. Хліборобством, військовою справою, мистецтвом і ремеслом займається у нас жменька людей і то абияк та з великою нехіттю.

Тим часом у Місті Сонця, де обов'язки, мистецтва, ремесла й роботи розподілені між усіма, кожному випадає працювати не більше чотирьох годин денно; решту часу громадяни можуть присвятити цікавим науковим дослідженням, диспутам, читати, писати, прогулюватися — тобто розвивати свій розум і тіло, і все це вони роблять залюбки. Не дозволені тут ігри, в які грають сидячи, як-от: гра в кості, крем'яхи, шахи тощо. Зате вони охоче грають у м'яча, гилку, обруч, борються, метають спис, стріляють з лука, аркебузи тощо.

Вони твердять також, що злидні призводять до душевної ницості, підступності, лукавства, роблять з людини злодія, запроданця, покидька, брехуна, клятвопорушника і т. д.; багатство ж породжує пиху, зарозумілість, неуцтво, від нього люди стають облудниками, ошуканцями, зрадниками, грубіянами, себелюбцями і т. д. Лише усуспільнення власності робить усіх водночас багатими і заодно бідними; багатими — тому що вони все мають, бідними — тому що в них немає ніякої власності. Внаслідок цього не вони служать речам, а речі їм. З уваги на це вони славлять благочестивих християн, особливо ж звеличують життя апостолів 40.

Ч е р н е ц ь

Усе це, на мою думку, виглядає прекрасно й розумно, але спільність жінок — надто складна справа. Щоправда, св. Климент Римський 41 каже, що жінки, відповідно до вчення апостолів, повинні бути спільними, і хвалить Платона та Сократа, які те саме проповідували. Але Глоса 42 тлумачить цю спільність жінок як слугування всім, а не в розумінні спільного ліжка. Та й Тертулліан 43 погоджується з Глосою, доводячи, що в перших християн усе було спільне, за винятком жінок, які тільки в справі слугування були спільними.

Г е н у е з е ц ь

Міркування про спільність жінок

Я особисто не дуже знаюсь на тому. Тільки зумів помітити, що у соляріїв існує спільність жінок і в справі слугування, і щодо ліжка. Але так буває не завжди і не так, як у тварин, котрі кидаються на першу-ліпшу самку. Бо в соляріїв спільність жінок служить лише для продовження роду, і то в певному порядку, про що я вже згадував. Гадаю, однак, що вони можуть стосовно цього помилятися. Самі вони, щоправда, на свій захист посилаються на думку Сократа, Катона 44, Платона і св. Климента, хоч, як ти твердиш, неправильно її розуміють. Кажуть, що св. Августин палко схвалював общину, але не спільність подружнього ліжка, тому що це єресь миколаїтів 45. Наша церква мириться з приватною власністю не стільки для того, щоб домогтися більшого добра, як для того, щоб уникнути більшого зла. Можливо, однак, що солярії коли-небудь облишать цей звичай, бо в підпорядкованих їм містах спільною є тільки власність, а ні в якому разі не жінки, окрім того, що вони слугують усім і спільно ремісникують. Щоправда, солярії пояснюють таке становище відсталістю людей, які, мовляв, недостатньо обізнані з філософією. Проте вони посилають своїх громадян вивчати звичаї інших народів і завжди засвоюють усе, що в них найкраще. Безперечно, спосіб життя соляріїв сприяє тому, що жінки оволодівають військовою справою й ремеслами. Приглянувшись до цих жінок, я погоджуюся з Платоном; докази нашого Каєтана 46 не дуже мене переконують, а Арістотелеві — зовсім не переконливі 47.

Що в них досконале й гідне наслідування, це те, що ніяка тілесна вада не дає підстави до ледарювання. Виняток становить лише похилий вік, але навіть літніх людей запрошують на наради. Хто кульгавий, той стоїть на варті, тому що має зір і може пильнувати; сліпі чешуть руками вовну, скубуть пух для перин і подушок; ті, хто не має ні очей, ні рук, приносять користь суспільству своїм слухом, голосом і т. д. Зрештою, якщо хтось володіє хоч одною рукою, одержує доступну йому роботу на селі. Таким людям дають добре утримання: вони виконують також обов'язки спостерігачів, повідомляючи державу про все, що дізнаються.

Ч е р н е ц ь

Про військову справу

Розкажи тепер, будь ласка, про військову справу, а також про мистецтва й ремесла, про науку і, нарешті, про їхню релігію.

Г е н у е з е ц ь

Силі — одному з трьох співправителів, підпорядковані: начальники озброєння, артилерії, кінноти, піхоти, інженерної справи, воєнної науки та інші. Цим начальникам підлягають у свою чергу інші керівники і численні знавці різних галузей військової справи. Крім того, Сила відає атлетами, які ведуть військові навчання з усіма громадянами. Ці атлети, люди зрілого віку,— досвідчені вчителі: вони навчають володіти зброєю хлопців, яким виповнилось дванадцять років і які вже раніше набули навичок у боротьбі, бігу, метанні каменів тощо під наглядом нижчих наставників. Далі молодь набуває вміння битися з ворогом, оборонятися проти кінноти і слонів, володіти мечем, списом, луком, пращею, їздити верхи, нападати, відступати, зберігати військовий стрій, допомагати товаришам по зброї, запобігати нападу ворогів і перемагати їх. Жінки також здобувають військові знання під керівництвом своїх наставників і наставниць, щоб у разі необхідності могли допомагати чоловікам у бою на підступах до міста або боронити його мури, коли ворог зненацька спробує взяти його приступом. За зразок солярійському жіноцтву править доблесть спартанок і амазонок 48.

Завдяки вправам солярії вміють влучно стріляти з аркебузи, відливати кулі із свинцю, метати камені з мурів, відбивати ворожі напади і відвикають від будь-якого страху ще й тому, що за боягузтво у них суворо карають. Смерті вони зовсім не бояться, бо всі, як один, вірять у безсмертя душі і вважають, що душі, залишаючи тіло, приєднуються до духів добрих або злих, залежно від заслуг чи гріхів під час життя на землі. Хоч своїми поглядами вони нагадують брахманів 49 і піфагорійців, але не визнають переселення душ, за винятком поодиноких випадків та за особливим велінням божим. Вони жорстоко карають ворогів держави і релігії, як негідних будь-якої поблажливості. Через кожних два місяці влаштовують огляд війська, а щоденно проводять військові навчання або в межах міста, або верхи на конях у полі. Не обходиться й без лекцій з військової справи; великого значення вони надають читанню історій Мойсея, Ісуса Навіна 50, Давида, Маккавеїв 51, Цезаря, Александра, Сціпіопа, Ганнібала та інших полководців, потім кожний висловлює свою думку, хто з цих воєначальників учинив де гарно, а де погано, де корисно, а де недостойно, на закінчення наставник відповідає на запитання і підсумовує обговорення.

Ч е р н е ц ь

Якщо їм так добре живеться, то з ким же вони ведуть війни і заради чого?

Г е н у е з е ц ь

Якби навіть відпала потреба воювати, вони не припинили б займатися військовим навчанням і мисливством, щоб не розніжитись і не дати себе заскочити зненацька. Зрештою, на цьому острові є ще чотири царства, які дуже заздрять їхньому добробуту, правителів хвилює, що населення хотіло б жити за образом і подобою соляріїв і воліло б краще підкорятись їм, аніж владі своїх царів. Через те сусідні держави часто починають війни проти соляріїв під тим приводом, що буцімто ті привласнили собі їхні землі й живуть безбожно, не будучи ідолопоклонниками і не визнаючи забобонів язичників та стародавніх брахманів. Нападають на них як на бунтівників також індійці, яким солярії раніше підкорялись, і тапробанці, під зверхністю яких спочатку перебували.

Про спосіб ведення війни

Усе ж перемога завжди залишається на боці соляріїв. Якщо вони стають жертвою вторгнення, якщо їхніх громадян образять чи пограбують або коли їхні союзники потраплять у халепу чи інші, гноблені самодержцями, міста попросять допомоги в боротьбі за визволення, солярії негайно скликають нараду. Насамперед навколішки моляться богу, щоб надихнув їх на щонайкраще рішення, потім усебічно розглядають обставини справи і тільки тоді оголошують війну. Спочатку виряджають до ворогів священика, якого звуть посередником; той вимагає повернути награбоване добро або припинити утиск союзників чи покласти край тиранії. У разі відмови він оголошує війну, звертаючись до бога помсти Саваофа з благанням наслати погибель на тих, хто відстоює несправедливу справу. Якщо ворог затягує відповідь, священик дає час для роздумів; коли має справу з царем — одну годину, коли з республікою — три години. Усе це робиться для того, щоб запобігти підступу. Ось так починають вони війну проти зухвалих порушників природного права 52 й релігії.

Після оголошення війни всіма воєнними діями керує заступник Сили. Сила, подібно до римського диктатора, діє у всьому на власний розсуд і за власною волею, щоб не допустити шкідливого зволікання. Однак у справах особливої ваги він радиться з О, Мудрістю й Любов'ю. Проте до початку війни на Великій Раді доповідач викладає причини війни й обґрунтовує законність задуманого походу.