Морський орел - Сторінка 15

Шс узяв у одного сірносця невеличкого дамаського ножа з кривим лезом.

—' Тільки обережніше,—— попросив Берк.

Він ліг біля багаття з сушняку. Місяць уже зійшов, але його світла було мало. Берк ліг долілиць і стягнув свої крітські шаровари. Він виставив сідницю проти червоного вогню, що горів у сріблястому місячному світлі.

— Розрізай стібки й висмикуй,— сказав він.

Стоун, схилившись над Берком, розглядав шви.

■— Ніби загноюється,—— сказав Стоун.

— То все через нитки. Вони мені страх як печуть.

— Гаразд,— сказав Стоун.— Тримайся.

І взявся за кривулястий поріз у м'якій плоті. Потримав ножа на вогні й став намацувати вістрям нитку. Потім розрізав нитку і висмикнув її. Берк аж підскочив.

— Ти різник! — заволав Берк.— Обережніше.

— А ти як хотів? — озвався Стоун.

Довкола них почали збиратися сірносці.

— Що він там ріже? — питали вони.

— А цей що — прокажений?

— Ні, він не прокажений.

— Я не бачив жодного прокаженого, відколи виїхав з Судзуро.

— Надто здоровий, як на прокаженого.

— У нього там зашито,— пояснив їм Ніс.

— Щось сховано? — поцікавилась одна жінка.

— Та ні. Його поранили,— сказав Ніс.

— Він сам собі зашив?

— Ну й дурепа! Хіба ти не чула про людей, що зашивають рани?

— Ні.

— А великий будинок у Мессарі знаєш? Лікарню?

— То це йому там зашили?

— Та ні,— відповів Ніс, йому стало трохи смішно, але він не засміявся.

Він дивився на Берка й бачив, що той усвідомлює, яке кумедне його становище. І Ніс полагіднішав на виду. Його квадратне обличчя трохи пом'якшало від теплого почуття, але вираз не змінився, лишався стриманим. Він відчував прихильність до Берка, незважаючи на ворожість між ними. Нісові чомусь було прикро, що Берк, як і він, стриманий у своїх почуттях.

— Невже я повинен показувати своє грішне тіло всьому Кріту? — спитав Берк.

— На твоєму місці я б ще й пишався,— сказав Стоун і аж затрясся від безгучного сміху.

— Чим?

— Та своїм грішним тілом,— сказав Стоун і висмикнув іще одну нитку.

— Немає чим пишатися,— сказав Берк, і Ніс зрозумів Берка. Він не знав, про що йшла мова, але здогадувався, що Берк підсміюється з самого себе, а це вже непогано.

Тут один із сірносців торкнув його за руку. То був хлопчина років п'ятнадцяти, дуже білявий, із зеленими очима, відстовбурченими вухами й статурою Пана. Він і своїм трохи плескатим обличчям скидався на Пана.

— Мене звуть Талое,— сказав хлопець.— Можна поговорити з тобою?

•— Про що? — спитав Ніс.

Хлопець потяг його вбік від вогню — до води.

— Ти знаєш Хаджі Міхалі? — спитав хлопець і усміхнувся лукавими дитячими очима.

— Ні,— відповів Ніс.

— Він живе в Літтосі,— сказав хлопець.

— Ну то й що? — спитав Ніс.

— Хіба ти не казав, що ви хочете плисти до Єгипту?

— Казав.

— Він послав одного чоловіка, Екса, в Єгипет, щоб домовитися з англійцями.

— А про що йому домовлятися з англійцями?

— То ти й справді нічого не чув про Хаджі Міха-лі? — здивувався хлопець.

— Ні.

— Це він воював із залізноголовими у Франко Кастеллі.

— Я нічого не чув,— сказав Ніс.— Я тоді сидів.

— Так, це було давно,— кивнув хлопець.

— Навіщо йому тепер англійці? — знову спитав Ніс.

— Щоб і далі боротися проти залізноголових.

— І він уже налагодив зв'язок з англійцями?

— Не знаю,— сказав Талос.— Але він послав до них Екса, мого брата.

— А що тобі треба від мене?

— Коли будуть розводити човни по селах, я подамся в Літтос. Якщо захочеш зі мною, з радістю тебе візьму,— відповів хлопець.

— Спасибі,— сказав Ніс серйозно, без поблажливості.— Але візьми й обох австралос.

— Аякже,— сказав Талос поважно, мов дорослий.

1— Дякую за них і від їхнього імені,— сказав Ніс.

— От і добре,— мовив хлопець.— Тобі вже казали, як ми забиратимемо човни з Сулії?

— Ще ні.

— Я їм скажу, що ти поїдеш зі мною. Але тобі доведеться допомагати й іншим.

— А ще хто-небудь пливе в Літтос?

— Ні. Але якщо раптом потрапиш на інший човен, то пересядеш у Лівійському морі. Там уже не так небезпечно.

— Хто придумав, як викрасти човни? — спитав Ніс у Талоса.

— Усі гуртом. Але ми ще будемо це обговорювати.

І вони повернулися до табору. Берк уже підтягав

штани, а сірносці зацікавлено дивилися на нього. І він робив усе дуже повільно, щоб не думали, що він соромиться.

Ніс розповів про Хаджі Міхалі, про хлопцеву пропозицію, і вони погодилися без суперечки.

— Якщо Хаджі Міхалі послав одного човна, то може послати й другого,— сказав Берк.

— Принаймні це вже початок,— сказав Стоун.

— Що? — спитав Ніс.

— Удача,— відповів Стоун.

— Хоч хай там як, а це буде нелегко,— сказав Ніс і пішов з хлопцем обговорювати план викрадення човнів із Сулії.

Розділ чотирнадцятий

Сулія біліла під місячним світлом. Це було село з пінкових хат, обвіяних морським вітром. Воно лежало біля вершини трикутної затоки, як і більшіть мес-сарських сіл. Усі троє неквапно простували брудною вуличкою, що відходила від головної дороги. З ними був Талос та ще один сірносець. Вони вирішили вкрасти човни з Сулії.

Задум був досить простий. Вони вирушать трьома групами. Першими підуть ті, чиї човни стоять найда-лі, в кінці молу. За ними — друга група, човни якої стоять ближче, посередині.

І нарешті ті, чиї човни стоять найближче. В цій групі були Талос, іще один сірносець і вони втрьох. Талосів човен стояв скраю, і Ніс подумав собі, що то човен не його, а брата Екса, який поїхав у Єгипет. Узявши човни, всі поїдуть збирати сім'ї, які звечора розійшлися по берегу. А потім роз'їдуться по селах.

Здавалось, усе дуже просто. Але Ніс, знаючи всі обставини, розумів, що буде нелегко. Отой сірносець, видно, чоловік з характером. На ньому була широка повстяна бурка, під якою можна було сховати цілу хату. Під нею він ніс мадсенівський автомат. Бернові це відразу не сподобалося.

— Де він його взяв? — спитав він у Ніса.

— Забрав у вартового, якого ми вбили,— відповів Ніс. Він уже питав про те саме у Талоса.

— То він не знає, що його повісять, якщо спіймають з цією штукою?

— Знає.

— Якщо автомат помітять, ми пропали,— сказав Берк.

—— Він може стати нам у пригоді,— сказав Ніс.

—— А він хоч уміє стріляти? — спитав Стоун.

— Це діло нехитре,— відповів Ніс, і Стоун засміявся з такого категоричного твердження.

Тепер вони йшли за селом, білі хатки якого стояли рівними рядами, вдивлялись уперед, прислухалися до тиші. Дві інші групи вийшли раніше й досі вже, мабуть, відчалили. А зараз і вони з Талосом підійдуть до молу, повідв'язують човни й відпливуть. Просто.

— А вітер сьогодні сонний,— сказав хлопець.

— За селом буде дужчий,— сказав другий сірно-сець.

— Чим вони там сковані між собою? ■— пошепки спитав Ніс у Талоса.

— Не знаю,— відповів хлопець.— Але буде нелегко.

— Вітру, вважай, немає,— сказав Ніс."— Яке в тебе вітрило?

— Високе,— відповів хлопець.— Для слабкого вітру добре.

— Скажи землякові, хай буде обережніший із зброєю.

— То не такий чоловік, щоб був обережний,— сказав Талос, і Ніс відчув, що той усміхається в темряві.

Коли вони дісталися до прибережної дороги, сір-носець пішов попереду. Він знав дорогу. Бо це він розвідав, що човни в Сулії, взнав, де і як вони стоять. Тому вони йшли за ним, а він самовпевнено й поважно простував попереду розбитою приморською дорогою Сулії.

Вони йшли повз сіті, що сушилися на високих стояках. Поминули кам'яний парапет над водою. Прибережні хати й темні провулки. Висіла загрозлива тиша. А ці п'ятеро йшли берегом відкрито, ніби нічого не боялися.

Вони завернули там, де від берега починався довгий кам'яний мол. Пішли по ньому. Вони вже бачили щогли і сіті, що сушилися біля самої води. Чути було, як хлюпає вода під дном човнів: хлюп, хлюп.

І чиясь хода.

Чиясь хода.

— Я нікого не бачу,— спокійно мовив Стоун.

— Уже вийшли в море,— сказав Ніс.

— Не розмовляйте тут по-англійськи,— кинув їм Берк.

Напружено вдивляючись у темряву, вони йшли за Талосом та другим сірносцем по нерівних каменях молу. Вода з двох боків билася в мол, заглушаючи всі інші звуки.

— Ще далеко? — спитали вони у Ніса.

— Він казав, що це аж у кінці.

Талое та другий сірносець трохи вихопилися вперед. Ніс чув десь неподалік тупіт ніг у човнах. Глухе човгання по дерев'яному дну. Потім залопотіло вітрило.

— Вже відпливли,— сказав Ніс по-грецьки, маючи на увазі інші групи. Мол ставав чимдалі ширший і нижчий. Перед Нісом довгою вервечкою витяглися човни — десятків зо два. Сірноські човни мали стояти десь у кінці. І тільки тепер він подумав про залізного-лових. Десь тут неодмінно має бути варта. Попереду, там, де стояли човни, зчинився неймовірний гамір.

— Греки не можуть без галасу! — хрипко й розпачливо прошепотів Стоун.

— Іноді можуть,— відповів Берк. Він ступав по нерівному камінню, весь час озираючись назад і прислухаючись до шуму води.

— Хтось за нами йде,— сказав він.

Вони вже порівнялися з крайнім човном. Ніс теж почув ходу позаду. Талое і другий сірносець побігли, голосно перемовляючись.

— Тихше! — вигукнув Ніс.

Знов шум ходи позаду.

Тоді й вони пустилися бігти.

Ніс відстав, бо Берк і Стоун кинулись бігти перші. Довга вервечка човнів раптом закінчилася. Три з них пливли під вітрилами. Ніс бачив, як на одному з них напинається грот, бачив чоловіка, що похапцем піднімав клівери. Цим давно вже час було вийти в море.

Талое уже спускався нерівною стрімкою стіною до маленького човна з низькими бортами, що з плюскотом гойдався на скаламученій воді. Ніс, що поліз за ним, у самому кінці молу побачив чиюсь постать. Потім ще кілька.

— Швидше,— сказав він по-грецьки.— Сюди ідуть.

Ніс услід за Талосом скочив у маленький човен.

Стоун намагався відчепити Талосового човна від сусіднього.

— Тут ланцюг,— роздратовано мовив він.

— Я ж казав.— Ніс уже підняв гафель на щоглу.

— Міцно зв'язані,— мовив Стоун.

— А ти розв'яжи,— сказав Берк.

— Тут рік марудитися треба.— Стоун смикав за важкий якірний ланцюг, яким були зв'язані борт до борту два човни.

Інші, облишивши цю роботу на нього, заходилися тим часом підіймати вітрила. Другий сірносець у сусідньому човні намагався сам підняти гафель на щоглу.

Тепер уже було ясно, що наближається не один за-лізноголовий, а кілька.

Ніс, впершись широко розставленими ногами, розмотував вірьовку на згорнутому клівері. На цьому човні були такі самі снасті, як і на Спадиному. Клівери дадуть йому швидкість і маневреність.