Мрійниця з Остенде - Сторінка 8

На початку свого читацького досвіду я запитувала себе, яке задоволення він відчуває, коли дістає мігрень, сидячи над тими дрібненькими чорними лініями; зазначу, що я почала з трактату з римської історії у п'ятнадцяти томах, потім випадково натрапила на романи Александра Дюма, захопилась Атосом, Арамісом і д'Артаньяном, і відтоді еволюціонувала до читачки, яку спершу просто грала. Кілька років потому, упевнившися, що я проковтую тисячі сторінок за тиждень, він вряди-годи вказував на якийсь шматок тексту пальцем і стомлено кидав: "Ось, спробуй-но оце", і я з вдячністю накидалася на текст, немов би почула від батька: "Я тебе люблю".

Коли мені виповнилося дванадцять, я помітила таке: упевнившись, що я лягла спати, батько зникав, інколи в сутінках, тоді, коли вже не міг викладати. Куди він ходив? Звідки він повертався за годину-другу, упокорений, майже усміхнений, зрідка навіть наспівуючи якусь мелодію. Я собі намріяла, що він фліртує з якоюсь жінкою, яка стане моєю другою мамою.

Я була недалека від істини: досить скоро я виявила, що він мені роздобув цілу армію мам! Батальйон жінок, з якими я подружуся… але я надто забігла вперед, зараз усе поясню.

Одного дня, коли він викрав із букета в їдальні квітку і ввіткнув її в бутоньєрку свого нового костюма, я пішла за ним назирці. Яким же було моє здивування, коли я констатувала, що, пройшовши якусь сотню метрів, він повернув на розі нашої вулиці і зайшов до вілли "Фіалка".

Я благала служниць сказати, хто там живе. Вони вибухнули сміхом і відмовилися відповідати, потім, оскільки я від них не відставала, зрештою пояснили, що там бордель.

На щастя, Мопассан, один із моїх улюблених авторів, просвітив мене щодо існування таких установ, де в обмін на гроші жінки давали чоловікам насолоду; ще краще: тому що Мопассан не висловлював морального судження про заняття повій та зобразив їх з такою людяністю в "Булочці" та "Домі Тельє", він навчив мене їх поважати. Ба більше, те, що перо цього генія про них писало, якщо й не освятило, то облагородило ці створіння в моїх очах.

У такому стані духу я заявилася до борделю мадам Жорж. Що подумала ця огрядна рудоволоса жінка з золотими зубами, затягнута в сукні, пошиті за індивідуальним замовленням іще до того, як вона набрала вагу, коли там з'явилося дівча, яким я тоді була? Я цього ніколи не дізнаюсь. Хай там що, але відкинута її холодним прийомом, я взяла її наполегливістю, переконавши у своїй доброчесності: ні, я не шукаю в неї роботи; ні, я не прийшла стежити за батьком через ревнощі; ні, я не прийшла записувати прізвища клієнтів, аби повідомляти їхнім дружинам у Кіншасі.

— Навіщо ти тут? Що тебе сюди вабить? У тебе нездорова цікавість…

— Так, мадам, це цікавість, але я не бачу, що тут може бути нездорового. Я цікавлюся насолодою. Це якраз те, що ви тут пропонуєте?

— За гроші, це якраз те, що я тут надаю. Проте, для набуття знань існують зовсім інші місця.

— Хіба? Де? У мене вдома жінок немає, бо моя мама померла; няньки ставляться до мене, як до дівчиська; ніхто не хоче зі мною говорити! Мені потрібні жінки, справжні. Як ви і ваші дівчата.

На щастя, мадам Жорж шаліла від романів. Відтоді, як вона припинила віддаватися чоловікам, — або ж відтоді, як вони припинили її потребувати, — вона віддавалася оргіям читання. Даючи їй читати книги, яких у неї не було, обговорюючи їх із нею, я її задобрила і в якійсь неясній зоні її мозку перетворилася на дочку, яку вона хотіла би мати. Я, зі свого боку, віддавалася цій грі без лицемірства і захоплювалася мадам Жорж, точніше, світом мадам Жорж.

Оскільки вона вела комерцію, присвячену насолоді чоловіків, то їх вона не боялася.

— Не треба боятися чоловіків, маленька: вони потребують нас так само, як і ми їх. Немає жодних підстав принижуватися. Запам'ятай це.

З часом я отримала доступ до блакитного салону — кімнати, до якої жоден самець не мав права зайти. Дівчата відпочивали там у проміжку між клієнтами та базікали; тиждень за тижнем вони звикли до мене і припинили контролювати теми своїх розмов, і я нарешті відкрила, що відбувається між чоловіками й жінками, з усіма подробицями, в усіх варіаціях. Я вивчала любощі так, як армійський кашовар відкриває для себе гастрономію, перебуваючи на кухні.

Керуючись дружніми почуттями, одна з них дозволила мені дивитись у "віконце мадам" — отвір, влаштований у кожній кімнаті, аби мадам могла наглядати за підозрілими клієнтами.

Отже, від дванадцяти до сімнадцяти років я сумлінно відвідувала бордель мадам Жорж, який став моєю другою домівкою. Бо, хоч яким невірогідним це видається, між нами зародилася така ніжність, що мадам Жорж тримала мої візити в таємниці. Спільною між нами була посилена цікавість до інших, цю цікавість вона задовольняла проституцією, а згодом читанням. І, між іншим, наполягла, щоб я її не наслідувала, ні її, ні її пансіонерок, і перебрала на себе частину мого виховання.

— Ти повинна набути чистого стилю, маєш виглядати як квітуча дівчина, типу незаймана, але сучасна. Навіть нафарбована, ти мусиш створювати враження, наче нічого не маєш на обличчі.

Ось так, ведучи щоденну дружбу з повіями, я мала неймовірно респектабельний вигляд.

Проблема виникла через одного з моїх кузенів, який побачив, як я входжу і виходжу з вілли "Фіалка", і виказав мене батькові.

Той викликав мене в день моїх сімнадцятих уродин до свого урочистого кабінету і зажадав пояснень.

Я все йому розповіла, нічого не приховуючи.

— Еммо, присягни, що… що… ну, ти розумієш… що… що ти не віддалася жодному…

Він ніяк не міг закінчити фразу… Під час цієї розмови він, гадаю, відкрив для себе, що він мій батько, і вперше, що має зобов'язання.

— Тату, присягаюся, що ні. До того ж, ти знаєш мадам Жорж, вона не жартує! Коли вона каже, що буде так, то саме так воно й буде.

— Це… це правда, — пробелькотів він, почервонівши, збентежений тим, що я відвідую мадам Жорж, яка організовувала існування, котре, сподівався він, залишається таємним.

Я вела розмову далі й уточнила, що не відчуваю сорому ні від того, що там буваю, ні від того, що моєю найкращою подругою є власниця будинку розпусти, і що треба бути справжнісіньким дурнем, як мій кузен, аби цього не відчути.

— Розумію… — несподівано для самого себе погодився він.

Він був здивований, не лише дізнавшись, яка я, його здивувало й те, що я йому, врешті-решт, подобаюсь. Ця розмова, що мала би бути бурхливою і такою не стала, ознаменувала початок наших нових взаємовідносин між моїм батьком і мною, початок наших щасливих років… Аж до нашого від'їзду з Конґо ми так і жили, ділячи себе — як він, так і я, — між двома домівками, нашою та віллою "Фіалка"".

Ось чому Ґійом знайшов у мені досвідчену незайману дівчину і жінку, яка нікому не віддавалась, але не боялася ні чоловіків, ні їхнього тіла, ні сексу. Проблеми зі здоров'ям зумовили мій від'їзд до Бельгії: після лікування я осіла в цьому родинному домі. Батько захотів приєднатися до мене, осів тут на півроку, перевізши свою бібліотеку, потім настільки затужив за Конґо — чи за віллою "Фіалка?" — що повернувся назад. Ґійом зустрів мене тут, коли мені виповнилось двадцять три роки. Спершу ми тримали наш зв'язок у таємниці. З обережності, звісно. Із цнотливості також. А ще — відчуваючи задоволення від таємничості. Потім скидалося на те, що звичка вже виробилася, так усе і залишилось. Окрім його ад'ютанта, секретаря та слуг, яких через обставини нам довелося в це посвятити, наш зв'язок не було розголошено. Нам пощастило уникнути пліток, фотографів, ми ніколи не з'являлися разом на людях. Ми ховалися тут, не рахуючи кількох поїздок за кордон, до країн, у яких Ґійом був просто туристом.

— Чому?

Я наважився її перепинити.

Емма ван А. завагалась, її підборіддя затремтіло, немовби вона силувалася стримати деякі слова всередині. Далі обвела кімнату поглядом і, помовчавши, відповіла:

— Я обрала чоловіка, не принца. Я вибрала бути коханкою, не дружиною, а ще менше двірською дамою з усіма належними зобов'язаннями.

— Ви відмовилися від одруження?

— Він мені його не пропонував.

— А Ви чекали, що він запропонує?

— Ні, це довело би, що він нічого не зрозумів ні в мені, ні про нас, ні про свої обов'язки. І взагалі, зазначмо одразу, шановний пане, королівський спадкоємець, хоч яким був його ранґ у сходженні на трон, не одружується з жінкою, яка не може мати дітей.

Це зізнання далось їй тяжко. Я прибрав співчутливого вигляду. Вона вела далі, їй відчутно стало легше.

— Ми не вдавалися до жодних запобіжних заходів у коханні. По п'яти роках я капітулювала: мій живіт був безплідніший за пустелю Ґобі. Я так і не дізнаюся, чи причиною була моя фізіологія, чи, може, моє лоно висушив спогад про маму, яка померла під час пологів.

— І як усе було?

— Спершу нічого не змінилося. Потім він зізнався, що родина починає його діймати, у пресі також висловлювали занепокоєння щодо того, що він захоплюється тільки спортом, і ставили під сумнів його чоловічу силу. У родоводах голубої крові є досить гомосексуалів, тож справжні поціновувачі жінок змушені народжувати дітей, щоби заспокоїти народ і врятувати монархію. Це доля чоловіка і принца. Він волів іґнорувати це якомога довше… Я квапила його відреаґувати.

— Тобто?

— Завести коханок та офіційно виставляти себе з ними напоказ.

— Ви розлучились?

— Аж ніяк. Ми далі були разом, ми залишалися коханцями, але він дотримувався правил пристойності. Він мав право на короткотривалі пустощі, щоразу вкрай незграбні, але настільки нескромні, що в пресі неодмінно з'являлися світлини.

— Як ви могли терпіти те, що він вас обманював?

— Легко: я сама підбирала йому коханок.

— Прошу?

— Ви все добре почули. Я підбирала жінок, з якими він заводив інтрижки.

— І він погоджувався?

— Така була моя умова. Я погоджувалася ділитись тільки за умови, що сама обиратиму, з ким маю ділитися. Оскільки він був безумно в мене закоханим, він погодився.

— Яких коханок ви йому вибирали?

— Завжди дуже вродливих.

— Справді?!

— Дуже вродливих і повних дуреп. Якщо бути вродливою існує небагато способів, то бути дурепою — їх тисяча: дурепа тому, що не вміє вести розмову, дурепа, бо веде нудні розмови, дурепа, бо цікавиться лише тим, що хвилює жінок, а не чоловіків, дурепа, бо вважає себе розумнішою, ніж є насправді, дурепа, бо пережовує якусь одну думку.