Мудрець Країни Оз - Сторінка 11

Він дуже вчасно зробив це, бо король Гугу вже підповз до краю бескету й приготувався плигнути на хлопця.

З дерева Кікі обернув Гугу на товсту жінку-балакунку і заливався сміхом, дивлячись, як вона стрибає від люті і як всіх звірів вразила нова подоба їхнього короля.

Учасники зборів затремтіли від страху. Вони дуже боялись розділити долю Гугу. І тоді почалася панічна втеча. Сіра мавпа Рангу, мов ошпарена, метнулася в ліс. Ведмідь Бру та єдинорог Лу чкурнули щодуху слідом за нею. Слони й собі повернули в хащі, а всі інші звірі, великі й малі, кинулися врозтіч по джунглях. Вони бігли не оглядаючись, аж поки галявина лишилась далеко позаду. Мавпи подерлись на дерева і перескакували з гілки на гілку, щоб їх не затоптали більші звірі. При цьому вони були такі швидкі та спритні, що випередили всіх. Панічний страх, здавалось, наздоганяв лісових мешканців, і вони забігли так далеко від жахливого чаклуна, як тільки могли.

Але обернені лишились на галяві. Вони були такі вражені й розгублені, що могли тільки сторопіло і безпорадно поглядати одне на одного, хоч усіх їх і розсердило те, що над ними вчинили.

— Хто ви? — спитав хлопчик-жувач кролика.

— Хто ви? — спитала лисиця в ягняти.

— Хто ви? — спитав кролик у жінки-балакунки.

— Я Дороті, — відповіло кучеряве ягнятко.

— Я Мудрець, — відповіла лисиця.

— Я Лякливий Лев, — відповів хлопчик-жувач.

— Я Голодний Тигр, — відповів кролик.

— Я король Гугу, — відповіла жінка-балакунка.

Та коли вони запитали гуску, хто вона така, гном Злючка-Закарлючка не відповів нічого.

— Я просто гуска, — сказав він, — а ким була раніше — не пам'ятаю.

Розділ тринадцятий

Втрата Чорного Саквояжа

Кікі Ару, в подобі Ле-Мав-Ора, видерся на височенне дерево і заховався в густомуплетиві гілок, де його ніхто не міг би помітити. Там він розкрив Чорний Саквояж Мудреця, з яким прилетів від бескету. Хлопцеві кортіло скоріше побачити, як виглядають чародійні інструменти Мудреця, бо він сподівався скористатися деякими з них, щоб ще збільшити свою силу. Та коли Кікі Ару почав витягати із Саквояжа одну річ за другою, всі вони виявились зовсім незрозумілими для нього. А раз так, то вони були йому і зовсім непотрібні.

Кікі Ару, звичайний хлопчик-мрійник, зовсім не був мудрецем або чаклуном. Він ие міг робити нічого незвичайного і лише вмів користуватись чарівним словом, яке викрав у власного батька на Горі Жвак. Через те, поміркувавши трохи, Кікі повісив Чорний Саквояж Мудреця на гілку дерева, а сам спустився нижче, щоб подивитись, чим зайняті його жертви.

Всі вони стовпились на плоскій вершині бескету і про щось, очевидно, радились. Але розмова велася так тихо, що Кікі не розбирав слів.

— Звісно, це нещастя, — сказав Мудрець у лисячій подобі, — але наше перевтілення викликане чаклунством, яке легко розбити. Треба тільки знати його суть і мати відповідні інструменти. В моєму Чорному Саквояжі є такі інструменти. Та от де подівся Саквояж?

Ніхто цього не знав, бо ніхто не бачив, що Кікі Саквояж забрав.

— Давайте пошукаємо, може, знайдеться, — запропонувала Дороті-ягня.

Вони спустилися з бескета й обшарили вздовж і впоперек усю галявину, але ніде не побачили Саквояжа з чарівницькими інструментами Мудреця. Гуска шукала найзавзятіше, бо, коли б їй пощастило знайти Саквояж, вона мала на думці так заховати інструменти, щоб Мудрець назавжди їх втратив. Гном дуже боявся, як би Мудрець не повернув йому справжнього вигляду разом з іншими та не впізнав у ньому колишнього короля гномів. Тоді б його остаточно вигнали з Країни Оз і всі його сподіванки на завоювання цієї країни розвіялися б вітром.

Добре подумавши, Злючка-Закарлючка прийшов до висновку, що Кікі Ару непогано зробив, обернувши на звірів пришельців з Країни Оз. Щоправда, лісові звірі страшенно наполохались і тепер нізащо не погодяться, щоб їх обернули на людей. Проте Кікі може зробити це і без їхньої згоди, а коли вони наберуть людської подоби, їх не важко буде умовити виступити на завоювання Країни Оз.

Отже не все ще втрачено, думав старий гном, і зараз для нього найкраще — приєднатися до хлопчика-мрійника, який володіє секретом перевтілення.

Переконавшись, що Чорного Саквояжа Мудреця немає на галявині, Гуска перевальцем подалася в ліс. Відійшовши на таку відстань, що інші вже не могли її чути, вона почала гукати:

— Кікі Ару! Кікі Ару! Кря-кря! Кікі Ару!

Тим часом хлопчик-жувач, жінка-балакунка, лисиця, ягня і кролик після всіх невдалих спроб знайти Саквояж, засмучені повернулися на скелю.

— А де ж гуска? — запитав Мудрець.

— Мабуть, кудись забігла, — відповіла Дороті — Цікаво, ким вона була раніше?

— Я гадаю, — сказав король Гугу в подобі товстої жінки, — що гуска — це той чужинець, який підбурював нас на війну проти людей Країни Оз. А коли так, то його обернення — це. лише трюк, щоб обдурити нас, і він зараз пішов приєднатися до свого напарника, отого злого Ле-Мав-Ора, який слухався всіх його наказів.

— Що ж ми робитимемо далі? — запитала Дороті. — Може, повернемось такими, як є, до Смарагдового Міста й попросимо добру Клінду розбити ці чари?

— Іншого виходу немає, — відповів Мудрець-лисиця. — І візьмемо з собою короля Гугу, щоб Клінда повернула йому справжню подобу. Але мені страшенно не хочеться залишати тут чарівничих інструментів, бо без них я й мудрець не мудрець. Крім того, якщо я повернуся до Смарагдового Міста в подобі лисиці, люди Країни Оз подумають, що я зовсім безсилий Мудрець і втратять до мене всяку повагу.

— Давайте ще пошукаємо ваші інструменти, — запропонував Лякливий Лев, — а коли вже не знайдемо Чорного Саквояжа в цьому злощасному лісі, то повернемось додому такими, як є.

— А за чим ви сюди приходили? — поцікавився Гугу.

— Ми хотіли позичити дюжину мавп, щоб скористатися їх послугами в день народження Озми, — пояснив Мудрець. — Ми збиралися їх зменшити, а потім навчити різних фокусів й посадити в іменинний пиріг Озми.

— Розумію, — сказав король Гугу. — Тільки для нього потрібна згода сірої мавпи Рангу. Вона верховодить над усіма племенами мавп.

— Здається, тепер це запізно, — сумовито промовила Дороті. — То був чудовий план, але ми самі попали в біду… Мені страшенно не подобається бігати ягням…

— Ти така гарненька й пухнаста. — сказав Лякливий Лев.

— Ну то й що, — відповіла Дороті. — Мені цього не треба. Я народилася простою дівчинкою і ніким іншим бути не хочу.

Кришталевий Кіт, хоч і мав незговірливу вдачу та погані манери, проте розумів, що Трот і капітан Білл — його друзі. А ще йому не давало спокою те. що це ж він привів їх на острів Чарівної Квітки, де вони вскочили в страшну біду. Рубінове серце Кришталевого Кота було холодне й нечутливе. Та все ж таки це було серце. А мати хоч будь-яке серце, значить, мати й співчуття до інших. Однак дивовижне прозоре створіння не бажало, щоб Трот і капітан Білл помітили його жалість до них. Тому Кіт просувався дуже повільно, поки не перейшов річку і не загубився серед дерев у лісі. Тоді він узяв напрямок на Смарагдове Місто і помчав так швидко, ніби то кришталева стріла пролетіла над полями й долинами. Оскільки ж кіт був кришталевим, то він не знав утоми і, не маючи потреби спочивати в дорозі, добіг до палацу Озми нечувано швидко.

— Де Мудрець? — запитав він у Рожевого Кошеняти, яке, згорнувшись калачиком на нижній східці при вході в палац, вигрівалось на сонечку.

— Не турбуйте мене, — ліниво відповіло Рожеве Кошеня, якого звали Евріка.

— Мені негайно треба знайти Мудреця! — сказав Кришталевий Кіт.

— То.й шукайте собі, — порадило Евріка і знову заплющило очі.

Кришталевий Кіт метнувся вгору по сходах і ледве не збив з ніг Тото, маленького Доротиного песика.

— Де Мудрець? — запитав кіт.

— Подорожує з Дороті, — відповів Тото.

— Коли й куди вони поїхали? — допитувався кіт.

— Вони вирушили вчора, і з їхньої розмови я зрозумів — вони подались у великий ліс, що в Краю Жувачів.

— Лишенько! — вигукнув Кришталевий Кіт. — Але ж це дуже далеко!

— Так вони ж поїхали на Голодному Тигрі і Лякливому Леві, — пояснив Тото, — а Мудрець захопив з собою Чорний Саквояж з чарівними інструментами.

Кришталевий Кіт добре знав великий Ліс Гугу, бо, мандруючи невтомно по всій Країні Оз, проходив його вже не раз. Кіт пригадав, що Ліс Гугу лежить ближче до острова Чарівної Квітки, ніж Смарагдове Місто. Отже, коли б йому пощастило розшукати там Мудреця, він провів би його через Край Балакунів аж туди, де Трот і капітан Білл перебувають у полоні. Край Балакунів страшенно дикий, його навіть рідко хто навіщає. Та для Кришталевого Кота не існувало невідомих шляхів. Принаймні він гадав, що це не забере багато часу.

Ні про що більше не питаючи, кіт вискочив з палацу і махонув од Смарагдового Міста, вибравши найпрямішу дорогу до Лісу Гугу. І знову полетіло це дивовижне створіння через усю країну, мов світловий промінь, і ви б здивувались, коли б я сказав, як швидко кіт досяг узлісся великого лісу.

На верхівках дерев не сиділи на варті мавпи, які завжди попереджали криками звірів про наближення чужинців, і це було так незвичайно, що навіть Кришталевий Кіт здивувався. Посуваючись далі в ліс, він натрапив на вовка, який спершу кинувся полохливо від нього тікати. Але потім, побачивши, що це лиш Кришталевий Кіт, вовк зупинився, і кіт помітив, що сірячок увесь тремтить, ніби хтось його страшенно налякав.

— Що трапилось? — запитав кіт.

— Страшний чаклун об'явився між нами! — вигукнув вовк. — Він міняє подобу всіх звірів — оком навіть не встигнеш змигнути, — і робить усіх своїми рабами.

Кришталевий Кіт засміявся і сказав:

— Ха, та то ж Мудрець Країни Оз! Він може трохи пожартувати з лісовими мешканцями, але нізащо не скривдить жодного звіра.

— Ні, я кажу не про Мудреця, — пояснив вовк. —-І якщо Мудрець Країни Оз — це той смішливий маленький чоловічок, який приїхав на велетенському тигрі до нас на галявину, то і його обернув страхітливий чаклун.

— Обернув Мудреця? Але ж це неможливо! — заявив Кришталевий Кіт.

— Виявляється, що можливо. Я на власні очі бачив, як його обернули на лисицю, а дівчинка, що приїхала з ним, стала кучерявим ягням.

Кришталевий Кіт був украй здивований.

— Коли ж це сталося? — запитав він.

— Зовсім недавно, на нашій галяві. Там зібралися всі тутешні звірі, але вони розбіглися хто куди, коли чаклун почав перевтілювати їх.