Мудрець Країни Оз - Сторінка 13

І він ледь помітно кивнув своєю лев'ячою головою.

Кікі підвівся і відійшов трохи в ліс. Тут він помітив дуплисте дерево. На щастя, це було саме те дерево, у якому сховався Мудрець країни Оз у лисячій подобі.

Як тільки Кікі підбіг до дерева, лисиця втягла голову в плечі, і її зовсім стало не видно в темному дуплі, коли дивитися знизу. Кікі встромив морду в дірку і прошепотів:

— Я хочу, щоб ота мавпа на гілляці зліва обернулась на велетня в п'ятдесят футів зросту, одягненого у військову форму і з гострим мечем у руці пирзкхгл!

Після цього він побіг до Злючки-Закарлючки, але лисиця-Мудрець луже чітко чув кожне вимовлене ним слово.

Мавпа негайно обернулась на велетня, і велетень цей був такий високий, що коли став на землю, його голова вистромилась над найвищими деревами в лісі. Мавпи зчинили страшенний лемент, але, мабуть, не зрозуміли, що велетень був однією з них.

— Чудово! — вигукнув гном. — Поспішай. Кікі, і оберни всіх інших.

Кікі знову підбіг до дерева і, просунувши голову в дірку, прошепотів:

— Я хочу, щоб і сусідня мавпа стала таким же велетнем-солдатом — пирзкхгл!

І знов лисиця-Мудрець почув чарівне слово, а також його правильну вимову. Але він сидів тихенько в дуплі і чекав, щоб почути це слово ще раз, аби добре його запам'ятати й часом не забути.

Кікі бігав на край галявини й повертався знову до дуплистого дерева, аж поки вимовив чарівне слово шість разів і шість мавп перетворились на небачених велетнів.

Тоді Мудрець вирішив, що він може спробувати й собі скористатися чарівним словом. І як тільки Кікі побіг до гнома, лисиця вистромила з дірки голову й тихо промовила:

— Я хочу, щоб отой звір, який зараз біжить на галяву, обернувся на ліщиновий горіх, — п ирзкхгл!

Тієї ж миті мрійник Кікі Ару в подобі Ле-Мав-Ора зник, а по землі покотився маленький горіх, і скоро зупинився.

Мудрець був у захопленні і вискочив з дупла саме в ту мить, коли Злючка-Закарлючка блукав довкола очима, намагаючись зрозуміти, що сталося з Кікі. Та замість Кікі гном уздрів лисицю і рвучко схопився на ноги. Мудрець не знав справжньої сили цього дивовижного звіра, тому він вирішив не ризикувати.

— Я хочу, щоб оце страховисько перетворилося на волоський горіх — пирзкхгл! — сказав Мудрець уголос. Та він не зовсім точно вимовив чарівне слово і Злючка-Закарлючка не змінився. Зате гном одразу ж зміркував, що "пирзкхгл!" — це і є чарівне слово. Тому він підскочив до лисиці і закричав:

— Я хочу, щоб ти обернувся на гуску — пирзкхгл!

Але гном також неправильно вимовив Чарівне Слово, бо почув його вперше, та й то спотвореним. Отже, лисиця теж не змінилась, хоч змушена була втекти, щоб її не схопив розлючений гном.

Злючка-Закарлючка почав вимовляти чарівне слово на всі лади, сподіваючись підібрати до нього ключ, і лисиця, сховавшись у кущах, навіть дещо стривожилась, як би це йому не вдалося. Але Мудрець Країни Оз був досвідченим у таких чарівницьких справах; він взяв себе в руки і незабаром пригадав абсолютно точно, як Кікі Ару вимовляв Чарівне Слово. І от він повторив те саме речення, яке казав перед цим, і гном Злючка-Закарлючка обернувся на звичайнісінький волоський горіх.

Після цього Мудрець вискочив з кущів на галявину і сказав:

— Я хочу стати самим собою — пирзкхгл!

Тієї ж миті він знову став Мудрецем Країни Оз. Підібравши ліщиновий та волоський горіхи, Мудрець обережно поклав їх собі в кишеню й побіг на велику галяву.

Ягня-Дороті захоплено замекало, побачивши свого старого друга в його звичайному вигляді. Решта обернених, так і не знайшовши гуски, також були всі тут. Товста жінка-балакунка, хлопчик-жувач, кролик і Кришталевий Кіт з усіх боків оточили Мудреця й допитувались, як усе сталося.

Та перш ніж розповідати про свої пригоди, Мудрець повернув усім (зрозуміло, за винятком Кришталевого Кота) їх природний вигляд і, коли спала перша хвиля радості, докладно повідав про те, як йому пощастило розкрити таємницю чарівника і перетворити обох Ле-Мав-Орів у такі речі, які не можуть розмовляти, а значить, не можуть і допомогти собі. І маленький Мудрець показав своїм здивованим друзям ліщиновий та волоський горіхи на доказ того, що він каже правду.

— Але послухайте! — вигукнула Дороті, — що сталося з тими велетнями-солдатами, які раніш були мавпами?

— Ет! Я зовсім забув про них! — признався Мудрець. — Очевидно, вони й досі стоять там у лісі.

Розділ п'ятнадцятий

Самотня Качка

Трот і капітан Білл стояли перед Чарівною Квіткою, міцно припнуті корінням до землі.

— Капітане, ви хочете їсти? — запитала маленька дівчинка, сумно зітхнувши, бо вона простояла на одному місці вже кілька годин підряд.

— Бачиш, Трот, — відповів моряк, — я б не відмовився перекусити, коли б сюди подали обід, але мені здається, що старі люди легше переносять голод, ніж молоді.

— Я не певна в цьому, любий мій друже Білл, — замислено сказала дівчинка. — Вік, звичайно, має значення, але ще більше значення має, по-моєму, зріст. Ви вдвоє більші за мене, отже і їсти вам повинно хотітися вдвоє дужче.

— Так воно, мабуть, і є, — відповів моряк, — бо я уже просто не в змозі терпіти. Але сподіваюсь, що Кришталевий Кіт поспішить, а Мудрець не гаятиме часу, щоб вчасно прибути до нас.

Трот зітхнула ще раз і знову почала дивитись на прекрасну Чарівну Квітку, бо більше їй нічого й не залишалося робити. А на квітці в цей час з'явилися пуп'янки рожевих піонів, які тут же розквітли, але скоро поступилися місцем перед суцвіттям голубих лілій. Потім на дивній рослині зацвіли ніжножовті хризантеми, і, коли вони розкрили всю свою привабливість, їх місце заступили чарівні білі квіткові м'ячі, вкриті малиновими цяточками. Таких квітів Трот не бачила ніколи.

— Я вже стомилася дивитись, як нескінченно міняються самі лише квіти та квіти, — нетерпляче сказала дівчинка.

— Але ж вони такі гарні, — зауважив капітан Білл.

— Авжеж, гарні. Та коли б можна було приходити сюди, щоб тільки досхочу помилуватися з Чарівної Квітки і не вростати, — оце було б по-справжньому гарно. А якщо ти змушений стояти тут і дивитись на неї, хочеш того чи не хочеш, в цьому вже мало радості. Мені б хотілось, капітане, щоб замість квітів тут хоч ненадовго почали рости фрукти.

Не встигла вона цього сказати, як білі м'ячі з малиновими цяточками зникли, а на їх місці зарясніли чудові стиглі персики. Від подиву й захоплення дівчинка радісно скрикнула, потім нахилилась до рослини і зірвала з кущика персик. Вона тут же почала його їсти й відчула, що він дуже смачний. Капітан Білл трохи розгубився, коли побачив, що бажання дівчинки здійснилось так швидко. Та перш ніж він встиг зірвати хоча б один фрукт, персики зникли, а їх місце зайняли банани.

— Рвіть, капітане! — вигукнула Трот. Вона ще не доїла персика, але вільною рукою вже вхопилась за банан і зірвала його з куща.

Старий моряк тільки сторопіло кліпав очима. Тепер він і собі простягнув руку, та було запізно, бо на місці бананів уже гойдалися лимони.

— Не рвіть! — закричала Трот. — Цього ви не зможете їсти. Почекайте, капітане, чогось іншого.

На рослині з'явились кокосові горіхи, але капітан Білл тільки похитав головою.

— Це теж не підходить, — сказав він, — бо нам нічим їх розбити.

— Один усе ж таки зірвіть, — порадила Трот.

Але кокоси вже зникли, поступившись місцем перед темнопурпуровими грушоподібними фруктами, яких ще ніколи не бачили наші друзі. Капітан Білл знову завагався і Трот сказала:

— Ви прогавили персики й банани. Якщо ви, капітане, будете й далі таким неповоротким, то залишитесь без нічого. Давайте я поділюся з вами своїм бананом.

Поки вони говорили, Чарівна Квітка зарясніла важкими червонобокими яблуками, що росли на кожній гілочці. Тепер капітан Білл уже не вагався. Він простягнув обидві руки і зірвав одразу два яблука, тоді як Трот ледве встигла зірвати одне.

— От дивно, — промовив моряк, хрумаючи яблуко, — як ці фрукти залишаються справжніми фруктами, коли їх зірвеш з куща, але буквально тануть у повітрі, коли їх не чіпаєш?

— Тут усе дивне, — сказала дівчинка, — бо ж ми живемо в казковій країні. Он знову лимончики. Не чіпайте їх, бо рот зведе, такі вони кислі. О! Дивіться, сливи! — вона швиденько засунула яблуко в кишеню фартушка і встигла зірвати аж три сливи, — кожну завбільшки з яйце. Капітан Білл також схопив кілька штук, але обоє були такі голодні, що одразу ж почали їсти свої яблука та сливи, хоч на чарівному кущі весь час мінялися й мінялися найрізноманітніші фрукти. Капітан на мить припинив жувати і схопив чудову канталупу, яку він затис під пахвою, а Трот, покінчивши із сливами, набрала повну жменю вишень і зірвала один помаранч. Коли ж на кущі промайнули майже всі відомі нам фрукти, все це припинилось, і знов почали розпускатися різні квіти.

— Чому ж це зникли фрукти? — здивовано промовила Трот, хоч тепер вона про це й не шкодувала, бо мала їх уже досить, щоб затамувати голод.

— А ти ж сама побажала, щоб фрукти з'явились не надовго, — сказав моряк. — От воно так і сталось. Очевидно, коли б ти сказала назавжди, на кущику завжди росли б самі тільки фрукти.

— Тільки чому виконується моє бажання? — запитала дівчинка. — Адже я не фея і не мудрець і не знаю ніяких чарів.

— Я так гадаю, — відповів капітан Білл, — що цей острівець чарівний, і кожен, хто на нього попаде, може наказувати кущикові робити все, що завгодно, і він буде слухатись.

— То ви, капітане, гадаєте, що я можу побажати чого завгодно і матиму його? — нетерпляче запитала дівчинка.

— А чого ти хочеш, Трот?

— Я хочу, щоб зникло коріння під нашими ногами і щоб ми звільнились.

— А ти спробуй, Трот.

Вона спробувала, але безуспішно.

— Спробуйте ви, капітане, — запропонувала Трот.

Капітан Білл теж побажав звільнитись, проте й він не досяг ні найменшого успіху.

— Ні, — сказав він, — це нам нічого не дасть. Всі побажання стосуються тільки чарівної рослини. Однак я радий, що можна примусити її давати нам фрукти, бо так ми хоч не помремо з голоду, поки до нас прибуде Мудрець.

— Але я дуже втомилася стояти, — пожалілась дівчинка. — Коли б я могла підняти хоч одну ногу, щоб дати їй спочити, я відчула б себе щасливою.

— І я так само, Трот. Це завжди так: як тобі щось дуже кортить зробити, а ти почуваєш свою безсилість, муки стають нестерпними.

— Люди, які можуть коли завгодно піднімати ноги, не знають, яке це щастя, — замріяно сказала Трот. — Я навіть не уявляла раніше, що рухати ногами так приємно.

— Багато є речей на світі, яких не цінують люди, — відповів моряк. — Якщо тобі забиває дух, то змога вільно дихати здається найбільшим щастям у світі.