На Маті Макалоа - Сторінка 6

Усьому цьому дивно суперечило їхнє страхітливе спорядження: за камашами з грубої шкіри в них стирчали довгі ножі, а на закаблуках почеплені були іспанські остроги з величезними коліщатами. Якби не їхні недоречні вінки й пахучий маїле, якими вони позаквітчували свої капелюхи з обвислими крисами, їх можна було б прийняти за розбійників. В одного з них, гарного й хитруватого, як фавн, і з фавнівськими очима, пломеніли кокетливо затинені за вухо дві квітки гібіска. Над головами гавайців, даючи їм затінок від сонця, розкинула своє широке віття королівська нонсіана, вся в цвіту, і з кожної квітки витикався жмуток волохатих тичинок. Звіддалік, приглушений відстанню, долинав неголосний тупіт їхніх спутаних коней. Погляди всіх були звернені на того, хто спав, лежачи горілиць на маті лаугала за сотню футів від них, під мавповим деревом.

Хоч які велиш були гавайці, сплячий був ще більший. І, як видно з його білого, як сніг, чуба та бороди, куди старший за них. Грубі зап'ястки й величезні пальці давали уявлення про його могутнє тіло, сховане в широких бар-ханових штанях і бавовняній сорочці без ґудзиків, розхристаній від ямки під грудьми до шиї; з-під неї видно було груди, зарослі таким самим білим волоссям, як голова й обличчя. Об'єм і ширина грудей, те, як рівно вони здіймалися й опадали, які пружні були на них м'язи, свідчили, що той чоловік ще не втратив своєї сили. І ні засмага, ні обвітрена шкіра не могли приховати, що він був чистокровний гаоле, білий.

Його буйна нестрижена біла борода стирчала вгору й здіймалася та опадала з кожним віддихом, а колючі, як голки, білі вуса стовбурчилися, мов у дикобраза. Онука сплячого, дівчинка років чотирнадцяти, одягнена в саму сорочку муумуу, сиділа біля нього навпочіпки і віялом з пір'я відганяла мух. На виду в неї малювалася стурбованість, натуга й така шаноба, ніби вона слугувала самому богові.

і справді, сплячий бородань Гардмен Пул для неї і для багатьох інших був богом: джерелом життя, джерелом їжі, скарбницею мудрості, законодавцем, усміхненим доброчинцем і темним громом покари, одне слово — володарем, що мав чотирнадцять живих дорослих синів і дочок, шість правнуків, а онуків стільки, що не міг полічити їх, навіть як у нього була найсвіжіша голова.

П'ятдесят один рік тому він у шлюпці прибився до Лаупагоегое на завітряному березі острова Гаваї. Та шлюпка єдина вціліла з китобійного судна "Чорний принц" із Нью-Бедфорда. Сам ньюбедфордець, він завдяки своїй Могутній силі й спритності у двадцять років був уже за другого помічника на тому загиблому опісля судні. Прибувши до Гонолулу, він оглянувся, що і як, і найперше одружився з Каламою Мамайопілі, потім улаштувався лоцманом у порту Гонолулу, а далі відкрив шинок і пансіон і, нарешті, після смерті батька Калами почав розводити худобу на успадкованих просторих пасовиськах.

Понад півсторіччя він жив серед гавайців і, на їхню думку, знав гавайську мову краще за багатьох із них. Одружившися з Каламою, він не тільки дістав у посаг землю: до нього перейшло становище вождя і відданість простолюду. До того ж він і сам мав усі риси, необхідні вождеві: показну постать, мужність, гордість і гарячий норов, що не стерпів би ні нахабства, ні образи; він не дав себе ані висміяти, ані налякати хоч би якому могутньому супротивникові і вмів завоювати прихильність слабших за себе не ганебним підкупом, а широкою, безоглядною щедрістю. Він знав гавайців наскрізь, знав краще, ніж вони самі себе, засвоїв їхню полінезійську велемовність, звичаї і повір'я.

І ось на сімдесят другому році, пробувши в сідлі цілий ранок, що почався о четвертій годині, він тепер відпочивав у затінку дерев, і його священну сієсту жоден підданець не смів би порушити сам і не дозволив би порушити навіть комусь рівному великому володареві. Тільки король мав такий привілей, та й той свого часу переконався, що перервати спочинок Гардмена Пула означало збудити роздратованого й безцеремонного чоловіка, який міг сказати у вічі вельми неприємну правду, а її — звісно! — не має бажання слухати навіть король.

Сонце пекло далі. Віддалік тупотіли коні. У довгих проміжках безвітря зітхали й шепотіли подмухи пасату. Пахощі квітів стали ще задушливіші. Жінка принесла назад уже заспокоєну дитину. Дерева позгортали листя й застигли над сплячим у гарячому повітрі. Дівчинка, затамувавши віддих від усвідомлення того, яке важливе завдання їй доручено, відганяла мухи, а два десятки пастухів і далі мовчки напружено очікували.

Гардмен Пул прокинувся: перервав свій ритмічний віддих, білі вуса перестали настовбурчуватись, натомість Щоки під білими бурцями віддулися, повіки розплющились, і з-під них блиснули блакитні очі, жваві, блискучі, нітрохи не заспані; правою рукою він сягнув по надкурену люльку побіч себе, а лівою взяв сірники.

Принеси мені джину з молоком, — звелів він по-гавайському дівчинці, що аж здригнулася, коли він прокинувсь.

Він закурив люльку, але це звертав ані найменшої уваги на гурт підданців, поки не видив принесену склянку джину з молоком.

— Ну? — несподівано озвався він, витираючи краплі питва з вусів і бороди, і двадцятеро облич засяяли в усмішці й двадцять пар темних очей привітно й радісно заблищали. — Чого ви тут стовбичите? Чого вам треба? Підходьте сюди.

Двадцятеро велетнів, здебільшого молодих, страхітливо забрязкали острогами й ланцюжками на острогах, підступили до Гардмена Пула і півколом спинилися перед ним, засоромлено пробуючи сховатись один за одного і ніяково всміхаючись, але водночас несамохіть виявляючи певне панібратство. І не без підстав, бо Гардмен Пул був для них чимось більшим за вождя. Він був їхнім старшим братом, батьком чи патріархом і, як на гавайський погляд, усім їм доводився родичем через дружину і через численні шлюби своїх синів, дочок та онуків. Варто йому було насупитись, як вони розгублювалися, його гнів наганяв на них страх, його наказ вони взялися б виконувати, навіть знавши, що йдуть на смерть, а все ж нікому з них і на думку не спадало звертатися до нього інакше, як на ім'я; англійське "Гардмен" — "Суворий чоловік" — нога по-гавайському було "Канака Оолеа".

Гардмен кивнув, і всі посідали півколом на траві, з запобігливою усмішкою чекаючи його ласки.

— Чого ви хочете? — гаванською мовою запитав він гостро й суворо, хоч вони знали, що та суворість удавана.

Вони ще дужче заусміхалися і засовали широкими плечима й дужими тулубами, мов зграйка в'юнких щенят. Гардмен Пул вибрав одного з них.

— Ну, Іліопої, чого тобі треба?

— Десять доларів, Канако Оолео.

— Десять доларів! — вигукнув Пул, удаючи, ніби його приголомшила така велика сума. — Ти що, хочеш узяти собі ще одну дружину? Згадай, як навчають місіонери. В один час тільки одна дружина, Іліопої, тільки одна! Бо той, хто має багато жінок, неодмінно попаде в пекло.

На той жарт усі захихотіли, і в їхніх очах спалахнули іскринки сміху.

— Ні, Канако Оолео, — була відповідь. — Навіть дідько знає, що мене не стає кай-кай і на одну жінку та на гурт її рідні.

— Кай-кай? — і собі вдався Пул до китайського слова на означення їжі, яким гавайці замінили своє власне "пайна", — Хіба ви сьогодні не дістали кай-кай?

— Дістали, Канако Оолео, — втрутився в розмову старий, висхлий тубілець, що саме надійшов з будинку. — Всі дістали кай-кай на кухні, і то вдосталь. Їли, мов копі, щойно приведеш з лави.

— А тобі чого треба, Кумугано? — запитав Пул старого, махнувши дівчинці, щоб вона відганяла мух із другого боку.

— Дванадцять доларів, — відповів той. — Я хочу купити собі мула, вживане сідло й вуздечку. Бо я вже надто старий і не годен ходити.

— Ти почекай, — звелів йому білий господар, — з тобою я побалакаю про це та про інші важливі речі опісля, коли закінчу з ними і вони підуть собі.

Висхлий дідуган кивнув головою і закурив люльку.

— Кай-кай на кухні була смачна, — облизуючись, почав Іліопої. — Пої було таке, що кращого й не треба, свинина жирна, лососева боковина не затхла, риба свіжа-свіжісінька, і її багато, хоч опігі (дрібні наскельні черепашки) були пересолені, тому й тверді. Опігі ніколи не треба солити, я не раз уже казав тобі, Канако Оолео, що опігі не солять. Я напханий доброю кай-кай. Живіт мій обважнів. А все ж на серці в мене тяжко, бо кай-кай немає в моїй хаті, де живе моя дружина, що доводиться тіткою другій жінці твого четвертого сина, і моя маленька дочка, і стара мати моєї жінки, і каліка-приймак жінчиної матері, і жінчина сестра, що теж живе в нас із трьома дітьми, бо їхній батько помер від тяжкої водянки…

— Чи п'ять доларів відтягне від усіх вас похорон хоч на кілька день? — перебив його Пул.

— Авжеж, Канако Оолео, і я навіть ще зможу купити дружині новий гребінець, а собі трохи тютюну.

Гардмен Пул витяг з кишені штанів гаманець, добув золоту монету й спритно кинув її в простягнену руку.

Одному молодикові, що просив шість доларів на нові камаші, тютюн і остроги, він дав три долари, так само й Другому, що хотів мати капелюх, а третій, який скромно просив два долари, одержав чотири, та ще й велемовну хвалу за те, що він спритно спіймав у горах здичавілого бугая. Всі знали, що звичайно Пул удвічі зменшує ту суму, яку вони просять, тому й просили вдвічі більше. А Пул знав, Що вони вдвічі більше просять і поблажливо всміхався. Так він звик поводитися з своїми численними підданцями, і то була добра звичка, що нітрохи не принижувала його в очах тубільців.

— А тобі, Агугу? — запитав він одного тубільця, ім'я якого означало "отруйне дерево".

— …і на штани, — закінчив Агугу перелік своїх потреб. — Я довго й далеко їздив за твоєю худобою, Канако Оолео, і там, де мої штани терлися об сідло, від них нічого не лишилось. А не гаразд, як казатимуть, що пастух Канаки Оолеи, та ще й брат у перших зведеної сестри його дружини, соромиться злізти з сідла і ховає свій зад від усіх, хто його бачить.

— Ось тобі на цілий десяток штанів, Агугу, — засміявся Гардмен Пул і дав прохачеві потрібну суму грошей. — Я пишаюся, що моя родина дбає про мою честь. А ще з того десятка штанів, Агугу, даси одні мені, щоб я теж ховав зад, бо й мої штани зносилися так, що аж соромно,

Радісно посміявшись з останнього жарту білого вождя, весь гурт тих дужих, але простодушних, як діти, чоловіків подався до спутаних неподалік коней — лишився тільки старий, висхлий Кумугана, якому Гардмен звелів почекати.

Цілих п'ять хвилин вони сиділи мовчки.