На Маті Макалоа - Сторінка 9

Коли ми поминали геяу (храм), куди звичайно причалювали бриги й шхуни великого Камегамеги, я побачив, що з місткого, здвоєного човна Кагекілі знято мати, і хоч приплив спав, багато людей тягло його піском у воду. І всі ті люди були ватаги. Хоч в очах мені туманіло, голова йшла обертом, а всередині мене палила спрага, я здогадався, що помер Кагекілі. Він був старий, і серед алії найскорше можна було сподіватися саме його смерті.

— Я чув, що його смерть дужче за втручання Кекуа-наоа перешкодила переворотові губернатора Бокі, — зауважив Гардмен Пул.

— Авжеж, смерть Кагекілі все зіпсувала, — погодився Куму гана. — Всі прості люди, як тільки тієї ночі пішла чутка про його смерть, повтікали до своїх хиж, не світили світла й не курили люльок, навіть не дихали голосно, бо в житлах вони були табу від вибору в жертву померлому. Усі вояки правителя Бокі й дезертири з суден гаоле також повтікали, і мідяні гармати лишилися без обслуги, а жменька його ватагів не могла сама нічого вдіяти. Аїмоку й Гумугуму звеліли мені сісти на пісок біля великого здвоєного човна, якого спускали у воду. І коли човен був уже на воді, всі ватаги відчули спрагу, бо не звикли до такої роботи; вони звеліли мені видряпатися на кокосову пальму коло повітки з човнами і наскидати їм зелених горіхів. Вони понапивалися, освіжились, але мені заборонили пити.

Потім вони перенесли з будинку на човен тіло Кагекілі в новій, просмоленій і полакованій домовині гаоле. Її робив корабельний тесля і думав, що вона, як човен, не повинна протікати. Того домовина й була дуже щільна. На вікові, в тому місці, де лежала голова Кагекілі, тесля вставив тонке скло, що потім затулялося дощечкою. Але ватаги не прикрутили дощечки. Мабуть, вони вперше бачили домовину гаоле, і це, як ти далі побачиш, вийшло мені на користь.

"Тут тільки один моенуу", — сказав жрець Еопо, дивлячись на мене, коли я вмостився на дні човна біля домовини. Ватаги вже веслували, випливаючи за риф.

"Другий утік і сховався, — відповів Аїмоку. — Нам пощастило спіймати лише цього".

І тоді я збагнув! Усе збагнув! Мене мали принести в жертву! Другою жертвою вибрали Анапуні. Ось що йому на бенкеті прошепотіла Маліа! Її потягли геть, і вона не встигла попередити мене. А він мав таке чорне серце, що нічого мені не сказав.

"Їх повинно бути два, — сказав Еопо, — такий закон".

Аїмоку перестав веслувати й поглянув на берег, ніби хотів вернутися по другу жертву. Та кілька інших ватагів бути проти, казали, що всі прості люди повтікали в гори або ховаються по хижах, де їх оберігає табу, і що може минути кілька день, поки вони спіймають когось. Врешті Еопо здався, хоч і бурчав час від часу, що закон вимагає двох моепуу.

Ми пливли далі, поминули мис Даймонд, порівнялися з мисом Коко і досягли середини протоки Молокаї. Тут море було досить бурхливе, хоч подимав тільки легенький пасат. Усі вожді покидали весла, крім стерничих, що навертали човна провою проти вітру й хвилі. І, поки рушили далі, знову надрізали кілька кокосових горіхів і випили їх.

"Я не дуже побиваюся, що стану моепуу, — сказав я Гумугму, — але я хотів би напитися, перш ніж мене вб'ють".

Мені не дали напитися. Але я казав правду. Надто мені було погано від рому й віскі, щоб я боявся смерті. Та принаймні в роті в мене не було б огидного присмаку, голова перестала б боліти, а в животі не горіло б, наче туди хто напхав розпеченого піску. Найгірше мені було, коли я згадував гарпунників язик, висолоплений і обліплений піском. О Канако Оолео, якими свиньми бувають молоді люди, коли впиваються! Тільки постарівши, як ти і я, вони знають міру і п'ють обачно, як ми з тобою.

— Мусимо бути обачні, — погодився Гардмея Пул. — Старі животи тоншають, стають надто тендітні, і ми п'ємо до міри, бо більше не сміємо. Ми мудрішаємо, але гірка наша мудрість.

— Жрець Еопо заспівав довгу меле (пісню) про матір Кагекілі, і матір його матері, і про всіх матерів аж до самого початку часів, — повів далі свою розповідь Куму-гана. — Мені здавалося, що я вмру від жароти в животі, поки він скінчить. Він просив усіх богів нижнього світу, середнього світу і верхнього світу, щоб вони піклувалися про вмерлого алії, були ласкаві до нього і виконали закляття — страшні то були закляття! — які він наклав на живих людей і тих, що ще народяться, коли б вони надумали доторкнутися до кісток Кагекілі і задля розваги шпурляти ними в гадюк.

Скажу тобі, Канако Оолео, що жрець говорив іншою мовою, і я знав, що то мова жерців, давня мова. Мауї він називав не Мауї, а Мауї-Тікі-Тікі і Мауї-По-Тікі. І богиню Гіну, матір Мауї, називав Іна. На батька Мауї часом казав Акалана, а часом Каналоа. Дивно, що я, приречений на смерть, змучений спрагою, зміг це так добре запам'ятати! І ще я пам'ятаю, що жрець називав Гаваї — Ваями, а Ланаї — Нгангаями.

— Це маорійські назви[44], — пояснив Гардмен Пул, — слова з островів Самоа й Тонга. Жерці привезли їх з собою з півдня в давнину, коли вони знайшли Гавайські острови й оселилися на них.

— Велика твоя мудрість, о Канако Оолео, — врочисто виголосив старий. — Ку, що тримає небесне склепіння, жрець називав Ту, а також Ру, а Ла, нашого бога сонця, — Ра…

— А Ра був у стародавньому Єгипті богом сонця, — перебив Пул, раптом пожвавішавши. — Ви, полінезійці, справді далеко сягнули і в просторі, і в часі! Це відгук стародавнього Єгипту, коли ще Атлантида була на поверхні і простягалася аж до молодих Гаваїв у північній частині Тихого океану. Але кажи далі, Кумугано. Може, ти ще щось згадаєш із тієї пісні жерця Еопо?

— Самий кінець, — кивнув старий. — Хоч я був майже що мертвий і мав згинути під ножем жерця, а запам'ятав кожне його слово. Слухай. Ось вона.

І тремтячим фальцетом, уривано, як і належалося, старий затягнув пісню.

— Оце маорійська пісня смерті в устах гавайця з татуйованим язиком! — вигукнув Пул, — Проспівай ще раз, і я перекладу її тобі.

І коли старий скінчив співати, Пул поволі проказав йому:

— Але смерть не новина,

Вона є й була завжди, відколи помер старий Мауї.

Тоді саме Пата-таї голосно зареготав

І збудив домовика,

Що розрубав його навпіл і замкнув його,

І так запав морок!

— І врешті мене таки не вбили, — знову почав Куму-гана. — Еопо хотів підняти руку з жертовним ножем і вдарити мене, але не підняв. А я? Що я почував і думав? Часто, Канако Оолео, мені смішно стає, коли згадую ту хвилину. Я відчував страшну спрагу. Я не хотів умирати. Я хотів напитися води. Я знав, що маю вмерти, а згадував про тисячі водоспадів, що зривалися в провалля з завітряного боку гір Коолау. Я не думав про Анапуні. Мене мучила спрага. І ввесь час мені ввижався гарпунників язик, обліплений сухим піском, такий, як я бачив його востаннє. Мій язик був уже такий самий. А на дні човна перекочувалося багато повних горіхів. Але я не пробував випити бодай одного з них, бо ті люди були вожді, а я був простий.

"Ні, — заявив Еопо і звелів вождям кинути домовину за облавок. — Коли нема моепуу, то нехай не буде жодного".

"Убий одного!" — загукали вожді.

Та Еопо похитав головою і сказав:

"Ми не можемо послати Кагекілі в дорогу з недогризком таро".

"Піврибини краще, як нічого", — відповів Аїмоку давнім прислів'ям.

"Не на похороні алії, — швидко заперечив жрець. — Такий закон. Ми не повинні скупитися для Кагекілі і зменшувати вдвічі належну йому жертву".

Отак домовину вкинули у воду, а мене не вбили. І дивно, я відразу зрадів, що лишився живий. Почав згадувати Маліу і придумувати помсту Анапупі. Та коли в мені спалахнула іскра життя, спрага збільшилася вдесятеро: здавалося, мій язик, рот і горло обліпив пісок, мов язик гарпунника. Домовина опинилася за облавком, а я сидів на дні човна. Між ногами в мене перекочувався кокосовий горіх, і я схопив його. Та коли я взяв його в руку, Аїмоку вдарив мене веслом. Дивися!

Кумугана простяг руку й показав два скорчених пальці", мабуть, вивихнутих і не вправлених на місце.

— Мені заболіло, але я не мав часу сердитись, бо на мене спала ще гірша біда. Вожді заревли з жаху. Той кінець домовини, де була голова, не потонув. Домовина підстрибувала на хвилі за нами. А човен, ніким не керований, повернувся за вітром, і хвиля понесла його просто на домовину. Скло виявилося з нашого боку, і крізь нього видно було обличчя й голову Кагекілі. Він щирив на нас зуби, і, здавалося, жив уже в іншому світі, і гнівався на пас, і силами того іншого світу хотів вилити на нас свій гнів! А домовина підстрибувала на воді, й човен прибивало хвилею щораз ближче до неї.

"Убий його! Пусти йому кров! Одріж голову! — нажахано кричали вожді жерцеві, — Кидай таро! Нехай алії має хоч піврибини!"

Еопо, хоч був жрець, також злякався, і розум йому потьмарився, коли він побачив Кагекілі, що не хотів тонути в домовині гаоле. Він схопив мене за чуба, звів на ноги й підняв ножа, щоб угородити його мені в серце. А я нітрохи не опирався. Тільки знову відчув страшну спрагу, і перед моїми затуманеними очима в повітрі, то далі, то ближче, теліпався обліплений піском гарпунників язик.

Та не встиг ніж торкнутися моїх грудей, як сталася подія, що врятувала мене. Акаї, по матері рідний брат губернатора Бокі, коли ти пам'ятаєш, сидів за стерновим веслом на прові човна, тому був найближче до домовини з мертвяком, що не хотів тонути. Він не тямився з жаху і махнув кінцем весла, щоб відіпхнути домовину з алії, який наче хотів вибратись назад у човен. І кінець весла попав у скло. Скло тріснуло…

— І домовина відразу потонула! — підхопив Пул. — Повітря, що підтримувало її на воді, вийшло крізь розбите скло.

— Домовина відразу потонула, бо корабельний тесля зробив її як човен, — і собі сказав Кумугана. — І я з моепуу став знову людиною. І вижив, хоч витерпів тисячу смертей від спраги, поки ми добралися до берега Вайкікі.

Отже, Канако Оолео, кістки Кагекілі не лежать у Королівському мавзолеї. Вони лежать на дні протоки Молокаї, якщо тільки не обернулися відтоді на рідкий слиз або на звапнілий корал, з якого наростає кораловий риф. Я останній із живих, що бачили, як кістки Кагекілі затонули в протоці Молокаї.

Запала мовчанка. Гардмен Пул глибоко задумався, а Кумугана раз по раз облизував сухі губи. Нарешті він знов озвався:

— А як з дванадцятьма доларами на мула, вживане сідло й вуздечку?

— Ти дістав би дванадцять доларів, — відповів Пул, простягаючи старому шість з половиною доларів, — але в мене на стайні лежить у скрині якраз така вуздечка й такс сідло, як тобі треба, і ти їх одержиш, а за шість з половиною доларів купиш собі непоганого мула в паке (китайця) з Кокако, бо вчора він пропонував мені купити мула за таку ціну.

Вони сиділи далі.