На нові землі - Сторінка 15

— Чи не час вигукнути бойовий клич?

Зур схилявся більше до миру, ніж до війни. Поміркувавши, він сказав:

— Ліс великий... Здобичі вистачить для всіх людей. Може, краще Зурові поговорити з Людьми Вогню?

Незважаючи на збудження, Аун погодився. Ва промовив речитативом, і голос його бринів м'якше, ніж звичайно:

— Син Тура і син Землі ніколи не воювали з Людьми Вогню! Вони їм не вороги!

Ліс мовчав. Тоді закричав Аун:

— Аун убив червоного звіра! Аун і Зур вбили тигра! У них є дрюки, списи і дротики! Якщо Люди Вогню захочуть війни, то жоден з них не повернеться до своєї орди!

Чути було лише тихий подих вітру Аун підійшов на сто кроків до лісу і закричав ще голосніше:

— Люди Вогню не хочуть відповідати?

Наблизившись, він відчув їх запах ще краще. І знаючи, що за ним стежать, раптом страшенно розлютився. Аун ударив себе в груди і вигукнув:

— Аун розпоре вам груди й животи! Він кине ваші трупи гієнам!

Тільки луна від його поклику, що нагадувала вовче виття, покотилась темним лісом. Уламр підійшов ще ближче; тепер між ним і лісом лишалось тільки триста ліктів. Він крикнув Зурові, щоб той не йшов слідом, і кинув ще одну погрозу:

— Син Тура потрощить вам голови!

Він сподівався, що вороги побачать його самого і перейдуть у наступ.

Запах на хвилину став відчутнішим, але зразу ж послабшав. Аун пройшов уперед ще на сто п'ятдесят ліктів і став перед ворогами на весь зріст. Дротик, кинутий списометалкою, міг тепер досягти лісу.

Раптом пролунав сигнал тривоги. Зліва, з-за найближчого куща, вискочили три чоловіки. Вони помчали, щоб перерізати Аунові шлях до відступу. Він розгадав цей намір, презирливо засміявся і, заклавши дротик в списометалку, почав поволі відступати. В цю хвилину праворуч з'явились ще троє... Відчай стиснув серця лемурів. Їхній гурт наполовину розбігся, але Ра, Вао, юнак, Кремезний та ще один старший лемур трималися міцно. Вао навіть вихопилась уперед, щоб завернути одну жінку, яка з переляку побігла просто в ліс.

Шестеро Людей Вогню мали от-от з'єднатися й відрізати Ауна від лемурів. Списометалка крутнулась, і дротик пробив плече одного з нападаючих. Одразу Зур і Ра пішли в наступ. Приголомшені відстанню, з якої вдарив уламр, і здивовані тим, що Зур повів на бій лемурів, Люди Вогню злякались можливої несподіванки і відступили.

Ті нападники, що були праворуч, встигли захопити з собою Вао.

Частина четверта

Нічна сутичка

Перепочинок тривав недовго. Ра люто галасував. Полонення Вао було для Ауна нестерпне, як поразка. Навіть Зур забув свою обережність.

Воїни кинулись навздогін. Вороги побігай за вітром, тому деякий час їхнього духу не було чути. Коли ж він долинув знову, Люди Вогню відійшли вже далеко. Бігти по їхньому сліду було важко; він губився в гущавині та по калюжах і став помітним лише трохи згодом.

Дикий запал ніс великого уламра. Поклавшись на свою спритність, він набагато випередив своїх товаришів. Зур і Ра силкувались наздогнати його; кремезний лемур теж виявляв неабияку витримку і впертість...

Запах став міцніший, і слід, що заглибився спочатку в ліс, повернув до річки. Та незабаром слід роздвоївся, і син Тура повагавшись, вибрав той, який залишала Вао. Дерева порідшали. Попереду лежала вкрита сухою травою галявина. Раптом спалахнув огонь і застрибав по траві. Аун мусив приєднатися до Зура.

Пожерши суху траву на галявині, пожежа згасла, і Аун з товаришами пішов на південь. Слід зник.

Коли переслідувачі вийшли з лісу, перед ними розкинулась похмура пустеля. На сході, на відстані двох тисяч ліктів, блимав огонь; біля нього, на камені, сидів вартовий. Побачивши чужих, вартовий зразу ж підхопився. В ту ж хвилину з лісу вибігли шість чоловік, тягнучи з собою Вао; один з ворогів рухався через силу і тримав руку на плечі...

Аун побіг щодуху. Він мчав так півтори тисячі ліктів, але потім із стогоном зупинився: перед ним була прірва, на дні якої дзюрчала вода. Люди Вогню гикали й реготали.

Відстань між Ауном і вогнем була в чотири рази більша тієї, яку міг подолати дротик, кинутий списометалкою. Безмежне розчарування стиснуло груди уламра, і на глузування ворогів він відповів риком ненависті.

Люди Вогню стояли перед ним, переважаючи числом і повні зневаги до спільників Ауна. Лемури були для них менш небезпечні, ніж вовки; Зур із своїм дивним тулубом та короткими руками був просто жалюгідний. Здивував їх лише великий уламр. Та хіба вони самі не були сильні, як ведмеді? Їхній ватажок, нижчий за Ауна, мав широченні груди і такі страшні руки, що душив ними пантер... Він обернувся до сина Тура і зловісно посміхнувся.

Розкидані навколо багаття величезні камені зміцнювали позицію Людей Вогню. Їх перевага була очевидною, якщо не рахувати списів та дротиків. Аун бачив це добре, а Зур і поготів, але обидва вони були надто схвильовані. Зур відчував дивну ніжність до лемурів, уламр же не міг забути свої невдачі Проте вони вичікували... Сутеніло. Червоний місяць вже ховався за хмару, що тяглась на сході довгою смугою... Дув сильний рвучкий вітер.

Раптом син Тура щось вирішив і мерщій побіг понад прірвою до лісу. Через дві тисячі кроків провалля вужчало.

— Я піду вперед, — сказав Аун своїм товаришам. — Ви будете йти позаду, аж доки не побачите вогонь. Люди Вогню не спіймають мене, — вони бігають не так швидко.

Коли Аун знову вийшов на відкрите місце, Люди Вогню залишались там, де й раніше. Троє стояли в проходах між камінням і оглядали місцевість, решта зібралась біля вогнища. У всіх були списи, сокири та каміння для кидання. Побачивши Ауна, вони завили, як собаки. Зур також підняв спис: це був сигнал до наступу. Уламр уповільнив кроки. Він знав, що про напад нема чого й думати. Тому він вигукнув:

— Якщо ви віддасте нам Вао, то ми дамо вам повернутись на ваші землі!

Вони не розуміли його слів, але жести, подібні до жестів всіх кочівників, говорили, що він вимагав повернути полонянку. Зловісний сміх залунав у відповідь. Кремезний ватажок схопив Вао за волосся і ударом кулака по голові звалив полонянку на землю. Потім, показавши рукою на непритомну жінку, на вогонь і свої щелепи, пояснив, що Люди Вогню спечуть і з'їдять Вао...

Аун плигнув, як леопард. Люди Вогню поховались за камені.

Тимчасом надійшов Зур. Коли вони наблизились на таку відстань, що можна було використати списометалки, Людина-без-плечей сказала:

— Хай Аун піде праворуч; ті, що ховаються, виявлять себе.

Уламр пішов в обхід. Двоє Людей Вогню побачили, що їх помітили, і хотіли втекти. Свиснув дротик, і голосний зойк залунав над степом.

Зур теж махнув списометалкою; поточився ще один ворог, поранений у стегно.

— У Людей Вогню тепер троє поранених! — дзвінко вигукнув уламр.

Тимчасом чорною хмарою насувалась гроза. Місяць зник, і місцевість освітлювали тільки напівзгаслий вогонь та спалахи блискавки. Люди Вогню, що ховалися в темряві, боялись підставляти себе під списи й дротики. А уламр, Зур і лемури розуміли, що марно нападати на порога, схованого за каменями...

В таємничому наближенні грози настала хвилина повної тиші. Вітер на рівнині вщухав, усе живе причаїлося... І враз хмара рикнула, як табун зубрів; вода, мати всього живого, полилася, немов з відра. Людей Вогню охопила лють: їх вогонь гинув. Вони не могли тепер вартувати над схованками з каменю, де зберігали жар до кожного нового відпочинку. Адже без вогню вони блукатимуть степами та лісами, як зграя вовків.

Ватажок віддав наказ. З одчайдушним криком Люди Вогню вискочили з-за своєї схованки. Четверо (серед них було і двоє поранених) побігли до Зура та лемурів Ватажок з широкими грудьми та найдужчий з воїнів кинулись у бік Ауна. Свиснули два дротики, потім ще два, але вони не влучили в ціль, бо заважала темрява і швидкий біг ворогів. Щоб зручніше було кидати списи, Аун відійшов до річки, а Зур і лемури — до лісу.

Списи тільки подряпали ворогів, і Люди Вогню з переможним кличем прискорили свій біг. Уламр продовжував відступати, в той час як Зур наближався до прикриття. Страшна злива загрожувала ворогам. Вогонь конвульсивно бився в схованках під камінням; його захищав від зливи один лише поранений воїн, що залишився в таборі.

Вороги оточили Зура і його спільників. Охоплений жахом юнак-лемур спробував урятуватися на дереві, але одразу загинув під ударами ворожих списів та гострого каміння. Ра й Кремезний оборонялися дрюками, які зробив для них Аун. Ударом сокири Зур убив пораненого в плече ворога, але другий воїн, забігши ззаду, схопив Зура за шию і повалив його.

З п'ятнадцятиліктевої відстані, трьома велетенськими стрибками, Аун плигнув назустріч і махнув дрюком.

За першим ударом дрюк розтрощив спис, за другим повалив навзнак ворога. Тепер ватажок нападників і уламр опинилися віч-на-віч. В своїй люті вони були страшні. Ватажок нагадував ведмедя й кабана: кучерява шерсть вкривала його тулуб, круглі очі хижо виблискували. Вищий на зріст, Аун чекав на ворога, міцно тримаючи дрюк. Ворог мав важкий і гострий спис, зроблений з чорного дерева, що міг завдати страшних ран.

Людина Вогню ударила перша, проте її зброя ледве зачепила сина Тура. Одразу ж майнув дрюк, але влучив тільки в землю. Страшний рик вихопився з пащі ворога. На його обличчі позначилися люта ненависть і жадоба вбивства.

Хвилину вони дивились один на одного. Злива оповила їх мороком. Останні відблиски вогню вже не освітлювали їх. В громовиці та струсах землі обидва відчували наближення смерті.

Аун розпочав бій. Його дрюк подряпав волохатий тулуб Людини Вогню, та гостре вістря ворожого списа теж штрикнуло в плече уламра. Зброя схрестилась. Спис кольнув Ауна в груди в ту хвилину, коли він відхилявся назад. З обох ран лилась кров. Пролунав голосно бойовий клич, і Аун, схопивши спис лівою рукою, вдарив щосили правою. Дрюк влучив просто по голові. Людина Вогню похитнулась, тоді другим ударом Аун звалив ватажка на землю...

Вогонь згас. Темрява пожерла простір. Рідкі й слабкі спалахи блискавки ледве пробивали морок ночі. Аун даремно шукав Зура і лемурів: злива знищила їхні сліди.

Тоді він гукнув:

— Де ховається Зур? Син Тура переміг своїх ворогів!

Десь у лісі йому відповів лютий покрик, несхожий на голос Людини-без-плечей. Аун пішов навпомацки і зривався бігти тільки при сяйві блискавки.