На річці - Сторінка 3

Здавалося, вже саме повітря було просякнуте гуркотом водоспаду. Суцільний туман та шум падаючої води. Раптом попереду з'явилися незрозумілі контури... Ще один пліт? Фаррел придивився: невисокі дерева, піщана кромка берега... острів.

Несподівано він зрозумів, що означали острови на Річці. Вони обоє не хотіли по-справжньому померти і своєю уявою створювали ці лазівки. Мабуть це можливість повернутися назад.

Схопившись, він ухопився за жердину і спробував направити пліт до острова.

– Допомагай, Джіле! – крикнув він. – Це наш останній шанс, іншого не буде.

Вона теж помітила острів і здогадалася, що це означає. Тепер вони разом налягли на жердину, борючись з осатанілою течією. Річка крутила, вертіла, жбурляла їх на порогах, обливаючи крижаною водою. Острів все виразніше проступав крізь туман.

– Давай, Джіл, давай! – Видихнув Фаррел. – Ми маємо перебратися туди, чуєш? Повинні!

Але він уже бачив, що в них нічого не вийде, що, незважаючи на всі їхні зусилля, течія протягне їх повз. І все-таки один – єдиний – шанс залишався.

Він скинув черевики.

– Продовжуй працювати жердиною, Джил! – крикнув він. Стиснувши зубами швартувальний трос, він кинувся у хвилі.

Пліт різко сіпнувся в нього за спиною, та так, що Джил упала на дошки і мало не випустила з рук жердину. Але на той момент Фаррел цього не побачив. Він побачив це тільки тоді, коли досяг острова і озирнувся назад. На той час натяг троса ослаб, і він зміг закинути його на найближче дерево і закріпити. Дерево здригнулося, коли трос натягнувся, і пліт раптово різко зупинився, лише за кілька футів від водоспаду. Джил, стоячи рачки, з останніх сил намагалася втриматися на палубі. Вчепившись у трос обома руками, Фаррел спробував втягнути пліт на острів, але течія була настільки сильною, що з тим самим успіхом він міг би намагатися втягнути острів на пліт.

Деревце захиталося; здавалося, його ось-ось вирве з корінням. Рано чи пізно воно впаде, і пліт накриє ревуча маса води. Залишалося лише одне.

– Номер твоєї квартири, Джиле! – пролунав його крик над білими бурунами струмени. – Адреса?

Її голос ледве чути:

– Будинок двісті двадцять дев'ять на Локаст-авеню. Триста перша квартира.

Фаррел подумки ахнув. Джил живе у сусідньому будинку! Вони могли десятки разів зіткнутися на вулиці; можливо, і стикалися, тільки не пам'ятають про це. У великому місті люди весь час перетинаються і відразу забувають один одного. Але тільки не на Річці.

– Тримайся міцніше, Джиле! – крикнув він. – Мені знадобиться час.

Фаррел і оком моргнути не встиг, як знову опинився у своєму гаражі. Він сидів за кермом, голова розколювалася від болю. Він вимкнув запалювання і вибрався з машини. Насилу пересуваючи ноги, підійшов до дверей гаража, відчинив їх і гаряче вдихнув холодне зимове повітря. Смутно пригадав, що на задньому сидінні лежать пальто та капелюх.

Час. Він набрав повні легкі свіжого повітря, розтер обличчя снігом і побіг униз вулицею, до сусідньої будівлі. Аби встигнути. По всьому виходило, що він просидів у гаражі не більше десяти хвилин; отже, час на Річці тече ще повільніше, ніж він думав. З чого випливає, що відколи він залишив острів, на Річці минуло кілька годин і пліт уже, можливо, зірвався у водоспад.

Якщо тільки він насправді є, то цей пліт. А Річка? А дівчина? Що, коли це був лише сон, витканий його підсвідомістю, щоб повернути його до життя?

Думка про це була нестерпною, і він одразу відкинув її. Він забіг у під'їзд її будинку – хол був порожній, ліфт – зайнятий. Бігом подолав три сходові прольоти і, вигукнувши ім'я Джил, вибив двері.

Вона лежала у вітальні, на дивані; на бліде, як віск, обличчя падало світло від торшера. На ній була та сама жовта сукня, але без латок. І сандалі зовсім нові. А волосся – таке, як там, на Річці – короткі легкі завитки.

Він вимкнув газ у обігрівачі, що стояв біля стіни, і відчинив вікна. Потім узяв Джил на руки і підніс до найбільшого вікна, під цілющі струмені свіжого повітря.

— Джіл! – шепотів він. — Джіл!

Повіки здригнулися, і вона розплющила очі. Блакитні злякані очі дивилися йому в обличчя, потім страх розвіявся, і на зміну йому прийшло впізнання. І цієї миті Фаррел зрозумів, що Річка відпустила їх. Назавжди.

© Віктор Часник. Переклад. 2023. Херсон.