Надія

- Андре Мальро -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

ЧАСТИНА ПЕРША ЛІРИЧНА ІЛЮЗІЯ

І

Розділ перший

У Мадріді, що стояв насторожений літньої ночі, не стихав гуркіт навантажених рушницями ваговозів. Уже кілька днів робітничі організації попереджали про неминучість фашистського заколоту, про підривну роботу в казармах, про підвезення боєприпасів. У Марокко владу вже захопили фашисти. О першій ночі уряд нарешті зважився роздати народові зброю; о третій зброя вручалася кожному, хто показував профспілковий квиток. І це було вчасно: телефонні дзвінки з провінції, що з дванадцятої ночі до другої були доволі оптимістичні, раптом почали битп на сполох.

Центральна Північного вокзалу викликала залізничні станції одну за одною. Розпоряджалися секретар профспілки залізничників Рамос і Мануель, якого призначили на цю ніч йому помічником. За винятком відрізаної Наварри, звідусіль надходила все та сама відповідь: або уряд залишається господарем становища, або робітничі організації охороняють місто, чекаючи розпоряджень уряду. Але тепер діалог змінився:

— Алло! Уеска?

— Хто говорить?

— Робітничий комітет Мадріда.

— Вже недовго рядитиме твій комітет, потолоч! Arriba España!1

На стіні пришпилений двома кнопками екстрений випуск (сьома година вечора) газети "Кларідад", через усю шпальту якої — "До зброї, товариші!".

— Алло! Авіла? Як у вас справи? Говорить вокзал.

— Тільки сунь сюди свого носа, потолоч! Хай живе Франко!

— До скорого побачення! Salud! 2 Рамоса на хвильку відірвали від телефону.

Лінії Центральної Північного вокзалу розходились до Сарагоси, Бургоса й Вальядоліда.

— Алло! Сарагоса? Вокзальний робітничий комітет?

1 Вставай, Іспапіє! (Ісп.) Гасло франкістів.

2 Привіт! (Ісп.)

З

— Його розстріляли. Незабаром розстріляють і вас. Arriba España!

— Алло! Таблада? Говорить Мадрід-Північна, уповноважений профспілки!

— Телефонуй до в'язниці, сучий сину! Постривай, ми тебе притягнемо за вуха.

— Зустрінемося на вулиці Алькала, друга кав'ярня ліворуч.

Службовці Центральної подивилися на веселе обличчя Рамоса, на його кучерявий, наче в гангстера, чуб.

— Алло! Бургос?

— Говорить комендант.

Отже, начальника вокзалу вже нема. Рамос поклав трубку.

Задзеленчав телефон.

— Алло! Мадрід? Хто ви?

— Профспілка залізничників.

— Говорить Міранда. Станція й місто наші. Arriba España!

— Зате Мадрід наш. Salud!

Отож не доводилось розраховувати на допомогу з півночі, хіба що через Вальядолід. Залишалась Астурія.

— Алло! Ов'єдо? Хто говорить? Рамос став обережніший.

— Делегат вокзалу.

— Говорить Рамос, секретар профспілки. Як там у вас?

— Полковник Аранда лишається вірний урядові. У ' Вальядоліді не все гаразд, ми посилаємо на допомогу нашим три тисячі озброєних шахтарів.

— Коли?

Довкола Рамоса стукають приклади, тому він не чує відповіді.

— Коли?

— Негайно.

— Salud!

— Простеж за цим поїздом по телефону,— сказав Рамос Мануелю. Він викликав Вальядолід: — Алло! Вальядолід? Хто говорить?

— Делегат вокзалу.

— Що там у вас?

— Наші утримують казарми. Ми чекаємо підкріплення з Ов'єдо. Постарайтесь, щоб вопо прийшло якнайшвидше. Але не турбуйтесь: у нас усе буде гаразд. А у вас як?

З привокзальної площі долинув спів. Рамос не чув власного голосу.

— Ну як? — доскіпувався Вальядолід.

— Усе добре. Доб-ре!

— Війська збунтувалися?

— Поки що ні.

У Вальядоліді поклали трубку.

Всі підкріплення з півночі могли там затриматися.

Серед плутаної сигналізації, на якій він погано розумівся, в запаху канцелярського клею, у вокзальному диму (двері були відчинені в задушливу ніч) Мануель занотовував виклики міст. Надворі не стихав спів і стукіт рушничних прикладів; він увесь час перепитував ("Фашисти?" — і ті клали трубку). Він позначав розташування позицій на залізничній карті: Наварра — відрізана, вся східна частина Бі-скайської затоки, Більбао, Сантандер, Сан-Себастьян — вірні, але дорога перетята в Мірапді. З другого боку, Астурія, Вальядолід — вірні. Телефонні дзвінки не замовкали ні на мить.

— Алло! Говорить Сеговія. Хто ви?

— Делегат профспілки,— відповів Мануель, запитально дивлячись на Рамоса. А й справді, хто він такий?

— Постривай, ми ще доберемось до тебе!

— А це ми ще побачимо! Salud!

Тепер фашистські станції самі викликали: Саррасін, Лер-ма, Аранда дель Дуеро, Сепульведа, знову Бургос. З Бурго-са до Сьєрри погрози йшли швидше, ніж поїзди з підкріпленням.

— Говорить міністерство внутрішніх справ. Центральна Північного? Передайте на всі вокзали, що цивільна й штурмова гвардії на боці уряду.

— Говорить Мадрід-Південна. Як там справи на Півночі, Рамосе?

— Вони нібито захопили Міранду й чималу територію південніше від неї. Три тисячі шахтарів ідуть на Вальядолід: звідти отримаємо підмогу. А як у вас?

— Вокзали Севільї і Гренади у їхніх руках. Решта тримаються.

— А як Кордова?

— Невідомо. Коли вони захоплюють вокзали, бої тривають у передмістях. Велика битва в Тріані. І в Пеньярройї. Ти не помиляєшся щодо Вальядоліда, він іще не в їхніх руках?

Рамос зняв трубку на іншому апараті й спитав:

— Алло, Вальядолід? Хто говорить?

— Делегат вокзалу.

— А-а!.. А нам сказали, що у вас фашисти.

— Помилка. Все гаразд. А у вас? Чи солдати не збунтувалися?

— Ні.

— Алло! Мадрід-Північна? Хто говорить?

— Відповідальний за транспорт.

— Говорить Таблада. Ти сюди не телефонував?

— Нам сказали, що вас чи то розстріляли, чи то кинули До буцегарні.

— Ми звідти вибралися. Тепер там сидять фашисти. Salud!

— Говорить Народний дім. Передайте всім вокзалам, які залишилися вірними, що Барселона, Мурсія, Валенсія, Малага, вся Естрамадура іі увесь Левант у руках уряцу, який підтримують загони народного ополчення.

— Алло! Біля телефону Тордесільяс. Хто говорить?

— Робітнича рада Мадріда.

— Одних таких, як оце ти, мерзотників ми вже розстріляли. Arriba España!

З Медіною дель Кампо та сама розмова. Лінія на Валья-долід залишилася єдиним зв'язком з Північчю.

— Алло! Леон? Хто говорить?

— Делегат профспілки. Salud!

— Говорить Мадрід-Північна. Поїзд із шахтарями з Ов'єдо пройшов?

— Еге ж.

— Ти знаєш, де він?

— Гадаю, біля Майорги.

Знадвору, з мадрідської вулиці, й далі долинали пісні та стукіт прикладів.

— Алло, Майорга? Телефонують з Мадріда. Хто говорить?

— Хто ви?

— Робітнича рада Мадріда.

Там поклали трубку. Де ж тоді поїзд?

— Алло! Вальядолід? Ви певні, що протримаєтеся до приїзду шахтарів?

Безперечно.

— Майорга не відповідає!

— Дарма.

— Ллло! Мадрід? Говорить Ов'єдо. Полковник Лрапда пристав до заколотників. Іде бііі.

— Де поїзд із шахтарями?

— Між Леоном і Майоргою.

— Підтримуйте зв'язок! Викликав Ману ель. Рамос чекав.

— Алло! Майорга? Телефонують з Мадріда.

— Хто?

— Робітнича рада. Хто біля телефону?

— Начальник центурії іспанської фаланги. Йолопи, ваш поїзд пройшов. Усі вокзали аж до Вальядоліда належать нам; Вальядолід з півночі також наш. Ваших шахтарів чекають з кулеметами. Аранда поквитається з ними. До побачення!

— До скорого побачення!

Мануель викликав одну за одною всі станції від Майорги до Вальядоліда.

— Алло! Сепульведа? Говорить Мадрід-Північна. Робітничий комітет.

— Ваш поїзд пройшов, несусвітні бевзі. Всі ви нікчеми, і ми ще на цьому тижні постинаємо ваші дурні голови.

— З погляду фізіології, це суперечливо.

Виклики тривали.

— Алло! Мадрід? Алло! Алло! Мадрід? Говорить Наваль-пераль де Пінарес. Вокзал. Ми знову зайняли містечко. Фашисти? їх роззброєно! В буцегарні! Повідомте. їхні дзвонять через кожні п'ять хвилин, допитуються, чи містечко й далі в їхніх руках. Алло! Алло!

— Слід би давати їм фальшиві відомості,— мовив Рамос.

— Вони перевірять.

— Це все ж таки зіб'є їх з пантелику.

— Алло! Мадрід-Північна? Вам телефонує ЗРС 1. Хто говорить?

Рамос.

— Нас повідомили, що йде фашистський бронепоїзд. Ніби з Бургоса. Ти щось про це чув?

— Ні, ми б знали. Всі станції до Сьєрри в наших руках. Та все ж таки треба бути напоготові. Постривай хвилинку!.. Мапуелю, виклич Сьєрру.

Мануель викликав усі станції одна за одною. Він тримав у руках лінійку і, здавалося, відбивав нею такт. Уся Сьєрра

1 Загальна робітнича спілка.

залишилася вірна. Він викликав центральну поштамту: ті самі відомості. По цей бік Сьєрри фашисти чи то не виступали, чи то їх розбито.

Одначе вони захопили половину північної частини країни. В Наваррі — колишній начальник мадрідської поліції Мола; проти уряду, як і скрізь, три чверті армії. На боці уряду штурмова гвардія й народ, може, і цивільна гвардія.

— Говорить ЗРС. Це Рамос?

— Так.

— Ну, що там з поїздом?

Рамос коротко виклав суть справи.

— А як взагалі? — спитав він і собі.

— Добре. Дуже добре. Крім військового міністерства. 0 шостій вони заявили, що справи кепські. Ми їм сказали, що вони боягузи, а вони запевняють, що ополчення розбіжиться. Нам начхати на їхні твердження: ополчення так співає на вулиці, що я насилу тебе чую.

Рамос чув у трубці спів, що зливався зі співом на вокзалі.

Хоча заколот, либонь, вибухнув майже скрізь водночас, здавалося, що наближається армія, яка наступає: станції, що їх захоплювали фашисти, дедалі ближче й ближче підступали до Мадріда; але в останні тижні напруження було таке велике й народ з такою тривогою чекав нападу, який, можливо, доведеться зустріти без зброї, що воєнна атмосфера цієї ночі здавалася великим порятунком.

— Твоя тарадайка тут? — спитав Рамос Мануеля.

— Еге ж.

Він доручив комутатор одному з чергових по вокзалу. Кілька місяців тому Мануель купив маленький автомобіль, щоб їздити ним на лижні прогулянки в Сьеррі. Неділями Рамос використовував його для ведення пропаганди. Цієї ночі Мануель знову віддав свій автомобіль у розпорядження комуністичної партії, а сам вирішив допомогти своєму другові Рамосу.

— Це тобі не тисяча дев'ятсот тридцять четвертий рік! — сказав Рамос.— їдьмо в Тетуан де лас Вікторіас.

— Де це?

— В Куатро Камінос.

Через триста метрів їх зупинив перший вартовий пост.

— Документи.

Документи — це означало профспілковий квиток. Мануель не носив із собою квитка комуністичної партії. Мануель працював на кіностудії звукооператором; він вважав, що завдяки своїй легкій монпариаській педбалості в манері одягатися піп по дуже скидався на буржуа. Більше того, в його смаглявому, трохи важкуватому обличчі з правильними рисами й густими бровами було дещо робітпиче.