Надія - Сторінка 17

Варгас до путчу розробляв іспанські повітряні маршрути, і саме з ним Сембрано та Маньєн підірвали залізницю Севілья — Кордова. Він відрекомендував Гарсіа Маньєнові й попросив принести вино і сигарети.

— Вітаю,— мовив Гарсіа.— Ви отримали першу перемогу...

— Так? Що ж, тим краще. Я передам ваші вітання за адресою. Ланку очолював Сембрано.

Вони приязно дивилися один на одного. Маньєн уперше особисто зустрічався з начальником військової розвідки; що ж до Гарсіа, то він багато чув про Маньєна.

Все в Гарсіа дивувало Маньєна: і те, що цей іспанець огрядний, і що в нього обличчя великого англійського або нормандського поміщика, і його кирпатий ніс; і те, що цей інтелігент був такий благодушний та веселий, і його гострі вуха; і що цей етнолог, який довго жив у Перу та на Філіппінах, анітрохи не засмаг. До того ж він чомусь завжди уявляв собі Гарсіа в пенсне.

— Невелика колоніальна експедиція,— знову озвався

Маньєн,— усього шість літаків... Ми підірвали кілька ваго возів на дорозі.

— Велику користь принесли бомби, що вибухнули не на дорозі, а в Медельїні,— сказав Гарсіа.— На площу впало багато великих бомб. Зважте, марокканці вперше зазнали серйозного бомбардування. Колона повернулася на вихідні позиції. Це наша перша перемога... Та все ж таки Бадахос узяли фашисти. Тепер армія Франко йде на з'єднання з армією Мола.

Маньєн запитально подивився на нього. Поведінка Гарсіа дивувала його; він чекав від нього стриманості, а не цієї добродушної відвертості.

— Бадахос біля самого португальського кордону,— мовив Гарсіа.

— Шостого серпня,— сказав Варгас,— "Монтесармієнто" вивантажив у Лісабоні чотирнадцять німецьких літаків і сто п'ятдесят спеціалістів. Восьмого серпня вісімнадцять бомбардувальників вилетіли з Італії. Позавчора двадцять прилетіли до Севільї.

— "Савойї"?

— Не знаю. І ще двадцять італійських літаків вилетіли.

— Крім отих вісімнадцяти?

— Еге ж. Через якихось два тижні проти нас воюватиме сотня найновіших літаків.

Якщо "юнкерси" були погані, то "Савойї" переважали за своїми якостями всі літаки, які мала республіканська авіація.

Разом із запахом спаленого листя у відчинене вікно линули звуки республіканського гімну, який передавали по радіо.

— Я читаю далі,— мовив Гарсіа, знову взявши в руки донесення.— Це про Бадахос сьогоднішнього ранку,— сказав він Маньєну.

"5-та година. Марокканці щойно взяли форт Сан-Крісто-баль, уже майже зруйнований бомбами.

7-ма година. Ворожа артилерія, встановлена у форті Сан-Крістобаль, безперестану обстрілює місто. Ополченці тримаються. Обласна лікарня зруйнована повітряним бомбардуванням.

9-та година. Східне укріплення міста в руїнах. На півдні горять казарми. В нас залишається тільки два кулемети. Артилерія з форту Сан-Крістобаль по припиняє вогню. Ополченці тримаються.

11-та година. Ворожі танки".

Він підклав аркуш паперу з видрукуваним на машинці текстом і взяв інший.

— Друге донесення коротке,— з прикрістю сказав Гарсіа.

"12-та година. Танки біля собору. За ними йде піхота, її відкинуто".

— Цікаво знати — чим. У Бадахосі було тільки чотири кулемети.

"16-та година. Ворог входить до міста. 16-та година 10 хвилин. Бої на вулицях".

— О четвертій годині? — спитав Маньєн.— Але даруйте, о п'ятій годині нам повідомили, що Бадахос наш.

— Інформацію щойно отримано.

Маньєн думав про те, як о п'ятій годині сонце заливало тихі бруковані вулиці цього міста. 1914 року він починав війну артилеристом, там він не дивувався, що нічого не знав про хід боїв, бо там він нічого не бачив. А це місто, де кров текла струмками, видалося йому спокійним і дружним... Віп дивився на нього з надто великої висоти, наче сам господь. "Танки біля собору..." Собор, що відкинув велику тінь, вузенькі вулиці, арени...

— О котрій годині закінчився бій?

— За годину до вашого прильоту,,— відповів Варгас,— якщо не рахувати сутичок усередині будинків...

— Ось останнє донесення,— сказав Гарсіа,— отримане приблизно о восьмій годині. Може, трохи раніше. Передано з наших позицій, якщо тільки вони існують...

"Заарештованих фашистів звільнено живими й здоровими. Ополченців і всіх підозрілих затримано й розстріляно. Розстріляно вже близько тисячі двохсот чоловік. Звинувачення: збройний опір. Двох бійців розстріляли в соборі, на східцях головного вівтаря. Марокканці носять на грудях образки й розп'яття. Розстріл тривав усю другу половину дня. Він не припинився й тепер".

Маньєн згадав, як Карлич і Хайме махали носовичками над тими, кого розстрілювали.

Нічне життя Мадріда, республіканський гімн з усіх гучномовців, пісні, крики "salud", гучпі й близькі або тихі й далекі, весь цей гамір сподівань і захоплення, яким жила ця ніч, знову заповпив тишу. Варгас похитав головою.

— Співати — це добре...— І понизив голос: — Війна буде довга... Народ сповнений оптимізму. Політичні керівники також. Майор Гарсіа і я за своїм темпераментом теж...

Він заклопотано підвів брови. Коли Варгас зводив брови, обличчя його ставало простодушним і одразу ж молоділо;

і Маньєпу спало на думку, що він ніколи не уявляв собі Дон-Кіхота молодим.

— Згадайте сьогоднішній день, пане Маньєн: своїми шістьма . літаками — маленькою колоніальною експедицією, як ви кажете,— ви зупинили ворожу колону. А колона своїми кулеметами перестріляла ополченців і взяла Бадахос. Зважте, що бійці ополчення не були боягузи. Ця війна буде передусім війною техніки, а ми її ведемо, говорячи тільки про почуття.

— Але народ відстояв Сьєрру!

Гарсіа уважно роздивлявся Мапьєпа; як і Варгас, він вважав, що це буде війна техніки, і не вірив, що керівники робітничих організацій стануть фахівцями тільки тому, що вони навідуються на місце боїв. Він передбачав, що доля народпого фронту почасти буде в руках фахівців, і все в Маньєні цікавило його: сором'язливість, неуважливість, уміння старшого майстра (насправді він був інженер), погляд за круглими окулярами, що виражав енергію й витримку. Було в Маньєні — либонь, через вуса — щось від класичного червонодеревника з паризького передмістя Сент-Антуан; і водночас у тюлевих губах, що виказували його вік, у погляді, коли він скидав окуляри, в рухах, у посмішці проступало складне життя інтелігента. Маньєн був інженером однієї з головних повітряних ліній у Франції, і Гарсіа, який не любив судити про людей з їхпього фаху, намагався розгледіти в Маньєні просто людину.

— Народ чудовий, пане Маньєн, чудовий! — сказав Варгас.— Але він безсилий.

— Я побував на Сьєррі,— мовив Гарсіа, показуючи в бік Маньєна чубуком люльки.— Розберімо по порядку. Сьєрра захопила фашистів зненацька; позиції були винятково сприятливі для партизанських дій; народ здатний на дуже могутній і швидкий удар. Любий пане Маньєн, ми водночас надихаємось і керуємося двома-трьома досить упередженими ідеями. Передусім — французи. Народ — з великої літери — здійснив Фрапцузьку революцію. Чудово. Але з того, що сто списів можуть перемогти жалюгідні мушкети, ще не випливає, що сто мисливських рушниць можуть перемогти добрячий літак... Як з'явилися перші барикади? Народ, який не мав кавалерії, спорудив їх, щоб за допомогою їх захищатися від королівської кінноти. Нині Іспанія теж вкрита барикадами, але чи захистять вони іспанців від авіації Фрапко? Наш любий голова ради міністрів одразу ж після відставки вирушив з рушницею па Сьєрру... Може, ви, пане Маньєн, недостатньо знаєте Іспанію? Нашого єдиного справжнього авіаконструктора Хіля щойно вбили па фронті, куди він пішов рядовим піхотинцем.

— Даруйте, революція...

— Це не революція. Спитайте у Варгаса. Ми — народ, еге ж, але це не революція. Хоча ми тільки й говоримо про неї. Я називаю революцією наслідок повстання, керованого певними кадрами (політичними, технічними, якими хочете), згуртованими в боротьбі, здатними швидко посідати місця тих, кого вони скидають.

— І головне, пане Маньєн,— озвався Варгас, підтягуючи свііі комбінезон,— ініціатива, як ви знаєте, йшла не від нас. Нам ще треба організувати наші кадри. У Франко зовсім нема кадрів, окрім військових, але з ним, як ви знаєте, дві країни. Ніколи ополченці не розіб'ють сучасної армії. Врангеля розбила Червона Армія, а не партизани...

Гарсіа вимовив чітко, відбиваючи такт люлькою:

— Віднині не буде соціальних змін, а тим більше революцій без війни, і не буде війн без техніки. Ось так...

Варгас схвально похитав головою.

— Люди не йдуть на смерть заради техніки й дисципліни,— відказав Маньєн.

— За сьогоднішніх обставин мене куди менше цікавить, заради чого люди йдуть на смерть, ніж які в них можливості розгромити ворога. З іншого беку, запам'ятайте: коли я кажу "дисципліна", то аж ніяк не маю на увазі гамівну сорочку. Я мато на увазі сукупність засобів, які забезпечують найбільший результат колективові, що бореться.— Гарсіа кохався у визначеннях.— Це та сама техніка. І ке мені вам казати, що віддання честі мене мало цікавить.

— У тому, що ми зараз чуємо за вікном, є дещо позитивне. Ви незгірше за мене знаєте, що це не революція. Тож хай буде революція. Гадаю, ви не такі наївні, щоб сподіватися на допомогу демократичних країн.

— Ви надто категоричні, пане Маньєн,— відповів Варгас.

Гарсіа спрямував у обох них свою люльку, наче дуло револьвера:

— На моїх очах демократичні держави втручаються в будь-що, тільки не в те, що треба. Єдина країна, яка рано чи пізно може нам допомогти, крім Мексіки, це — Росія. І їй зробити це буде нелегко, бо вона надто далеко. Що ж до того, що відбувається за океаном, пане Маньєн, то це апокаліпсис братерства. Воно вас хвилює. Я це чудово розумію. Це одне з найзворушливіших явищ на світі, і його бачиш не так часто. Але його треба видозмінити під страхом смертної кари.

— Можливо... Але дозвольте: щодо мене особисто, то я не схвалюю, я пе хочу схвалювати конфлікту між тим, що являє собою революційна дисципліна, і тими, хто ще не розуміє її необхідності. Мрія про повну свободу, про владу, гідну пошани, і так далі — все це в моїх очах належить до того, заради чого я тут. Я хочу для кожного такого життя, яке не визначається тим, чого він вимагає від інших. Ви розумієте, що я хочу сказати?

— Боюсь, що ви недосить добре знаєте становище. Ми маємо справу з двома державними переворотами, що сталися один за одним, любий пане Маньєн.