Надзвичайні пригоди надзвичайного космонавта - Сторінка 15

Анабіоз — це стан організму, при якому життєві процеси настільки загальмовані, що відсутні всі видимі прояви життя. А анабіоз спостері-

гається при різкому погіршенні умов існування (низька температура, відсутність вологи). А коли настають сприятливі умови, в організмів, що впали в анабіоз, відновлюються всі життєві процеси.

Ні, анабіоз — це бездіяльний стан організму. А що коли анабіоз... А що коли ти в анабіозі, але., не' спиш! А рухаєшся, розмовляєш, ходиш із розплющеними очима, щось робиш, але в той же час ти і спиш. Це буде такий стан, в якому ти водночас і працюєш, і відпочиваєш, тобто ти витрачаєш сили і поновлюєш їх одночасно. Це ж щось схоже на перпетуум-мобіле, вічний двигун! Я так роз... розхвилювався (розхвилювався, звісно, спокійно), що навіть уявив собі таку прес-конференцію.

Скажімо, хтось десь збирає радянських і зарубіжних журналістів і навіть не десь, а саме в шаховому клубі. В залі, окрім журналістів, повно першорозрядників і гросмейстерів. Той, хто веде прес-конференцію, просить дотримуватись в залі цілковитої тиші. За столом сиджу я, представники всіляких спортивних організацій і дуже відомий лікар. Головуючий запрошує ставити мені запитання. Уявім, що мене запитують, як я познайомився зі спортом. Я відповідаю, що познайомився зі спортом ще в дитинстві Захоплювався всіма видами спорту, і в тому числі шахами.

— Нам відомо,— запитує хтось,— що ви повинні були грати з багатьма гросмейстерами.

— Не лише з гросмейстерами,— відказую я,— дуже цікаві люди є і серед не дуже іменитих представників шахового мистецтва.

— Чи доводилося вам грати з вашими друзями?

— Я їх надто поважаю,— відповідаю я,— щоб нав'язувати їм себе у партнери, і не експлуатую їх доброго до мене ставлення.

Потім мені будуть поставлені найрізноманітніші питання найрізноманітнішої тематики. І після того, як цікавість присутніх буде задоволена, головуючий на прес-конференції скаже: "А зараз відбудеться сеанс шахової гри."Надкс, пзеверп і людоземт Юрій Іванов викликає на бій будь-кого, хто забажає".

Тоді на сцену вийде який-небудь гросмейстер, і я зіграю з ним партію. І, можливо, навіть виграю, тобто напевне виграю. Потім голова знову попросить тиші в залі і зробить таку надзвичайну заяву: "Дорогі товариші,— скаже він, звертаючись до зали,— в тому, що Юрій Євгенович виграв або, скажімо, навіть програв цю партію, здавалось би, нема нічого дивного, але справа в тому, що саме у всьому цьому є щось дивне: Юрій Євгенович Іванов виграв партію в сплячому стані, тобто уві сні".

В залі, звісно, після цих слів зчиниться галас, усі як закричать: "Як у сплячому? Чому у сні? Адже він не спить! Він же розмовляв, жартує, сміється і навіть грав в шахи!"

І тут головуючий знову скаже: "В тому і справа, що Юрій Іванов, Юрій Євгенович Іванов, хоч і говорив, і жартував, грав, а перебував і зараз перебував у стані глибокого сну, що і засвідчить присутній тут професор медицини".

Сивий професор засвідчить, що я справді перебуваю, за частотою пульсу, за глибиною дихання, у стані сну, і всі здивуються надзвичайно. А головуючий скаже, що це і в надзвичайне, неймовірне відкриття надкса, пзеверпа і людоземта Юрія Євгеновича Іванова, яке полягає в тому, що людина у стані сну може працювати, а працюючи, може спати, не гаячи даремно жодної хвилини часу.

На цьому спогади Іванова уриваються. Далі він згадує ранок наступного дня...

СПОГАД ТРИНАДЦЯТИЙ

Зелений шум

...Коли я прокинувся, перше, про що я подумав: як мені провчити всіх цих жалюгідних шпиків. Я вирішив зробити це сьогодні ж вранці, після зарядки й сніданку. Я вийшов на балкон на яскраве ранкове сонце, бо почув надворі підозрілий шум. Але ви знаєте, що "краще один раз побачити, ніж тисячу разів почути". Так вчить народна мудрість. Ну, а що робити, коли наші очі не все здатні розгледіти? Взяти, наприклад, світло (найтемніше місце фізики, як вважають учені). Світло, що ми бачимо,— це електро-

7 Ю. Медведев 193

магнітні випромінювання, котрі ми відчуваємо. Таке випромінювання дають хвилі, довжина яких лежить у певному діапазоні. Проте варто хвилі "перебігти" межу праворуч або ліворуч, як вона перетворюється у невидимку. Інфрачервону і ультрафіолетову області оптичного спектра ми не бачимо. Однак я, як ви самі розумієте, вийшов на видиме світло, і що ж? Вертишийкін роздивлявся мене у свій бінокль в упор.

— "Велике бачиться на відстані!" — сказав він мені нахабно замість "добридень!" — Це так сказав воєнні,— пояснив Вертишийкін.

— Велике бачиться-І на відстані, так сказав Іванов,— поправив я Вертишийкіна і Єсеніна.

Я навмисне потягнувся і прислухався до себе. Всі аналізаторні системи мого організму працювали чудово. Кристали вуглекислої солі тисли на мембрану мого вуха, подаючи сигнали про ідеальний стан мого слуху.

Я прекрасно чув усе, що відбувалось навкруг мене, наді мною і піді мною.

Внизу, біля воріт будинку чатувала, голосно про щось перемовляючись, масловська дружина.

— Усі хлопці на підбір... З ними Маслов-Чорно-

мор! — пояснив Вертишийкін, киваючи головою у бік воріт. А я сказав:

— Зелений театр...— зелений шум! — при цьому мені здалося, що щось подібне вже було в моєму житті! Ось так хтось стояв, чогось від мене вимагав, з кимось я лаявся... Чи, може, я про щось подібне читав у якійсь книжці?.. А чи не байдуже, з ким, коли і що було?! Не відволікайся, Іванов, не відволікайся від Перигея, який ти зараз покажеш своїм однокласникам. Вони хочуть проникнути в твій Апогей, але поки що рано, рано їм проникати в твій Апогей. Взагалі-то Апогей — найвіддаленіша точка надкосмонавта від Землі. Мій Апогей — це коли я виконаю довірене мені найважче завдання на світі, а Перигей — це найближче наближення до Землі надкосмонавта. Це взагалі, а зараз мій Перигей — мов найщільніше наближення до моїх земних справ і турбот. І сьогодні, скажімо, за

годину, я почну потрохи піднімати завісу, як кажуть, дозволю зазирнути в шпаринку паркану, який ніби існує навколо мене в моєму житті, я дозволю зазирнути в шпаринку тим, що аж тремтять з цікавості.

Колесников-Вертишийкін не спускав з мене благаючих очей, при цьому він намагався навіть не кліпати, щоб не пропустити чого-небудь. У нього навіть сльози на очах виступили від напруженої уваги.

— Години через дві ми багатьох не дорахуємось,— сказав я, роздумуючи.

— Серед живих? — зацікавився Вертишийкін.

Від цієї фрази йому одразу ж повіяло антологією таємничих ситуацій. Він почекав моєї відповіді і чемно перепитав:

— Не дорахуємось серед живих?

— Серед ледве живих,— пояснив я.— Перерахуй всіх за цифровою системою,— наказав я Вертищий-кіну.

— Ох, і цікавий же ти чоловік,— сказав Вертишийкін, і, як мені здалося, з непідробним захопленням.—• Ну, до чого ж ти цікава людина, Іванов. От є цирк, кіно, телебачення, театр, а ти один — все разом узяте!

— Ти ось що, Вертишийкін, ти слів так марно не кидай, ти піди і запиши, що я цікава людина і те, що я все разом узяте, запиши і покажи це моєму батькові.

— І мамі? — спитав Вертишийкін.

— Мамі не треба, мама і без тебе знає, що я цікава людина, і, так би мовити, все разом узяте!

— Гаразд,— сказав Колесников.

— Не "гаразд",— завважив я Колесникову,— а слухаюсь!

— Слухаюсь,— повторив Колесников.

— І ось що ще... Якщо вже антологія таємничих • ситуацій є антологія,— сказав я, а сам подумав, що

це добре і правильно,— я вже зараз записую про себе спогади, проте ще краще, коли буде записувати про мене спогади ще хто-небудь, ну, скажімо, той же Колесников-Вертишийкін. І ще я подумав, що цей Колесников-Вертишийкін із своїм ординарним розумом сам не розбереться, що станеться в парку на його очах, а тому я сказав:

— Ти, Вертишийкіне, із своїм делікатним розумом одразу не добереш і не зрозумієш, що зараз станеться, а тому я поясню. Усе це теж, між іншим, запиши. Значить, так: зараз я вийду на вулицю і побіжу в ІНІКіВ, у парк, туди, де атракціон, зрозумів?

Вертишийкін кивнув головою, що зрозумів.

— До парку зі мною зможе добігти лише Маслов, решта не витримав і відстане. Щоб не подумали, що Іванов утік, і щоб не шукали по всьому парку марно, я тобі скажу, де ми з Масловим будемо.

— Це теж записати?

— Це теж записуй,— сказав я.— Отже, там, у парку, е всякі атракціони: "Трабант", "Міксер", "Веселий поїзд", "Чашечки", автодром, карети, карусель, "Музичний експрес", атракціон "Твістер"> дворядна карусель, "Ракетоплан-1", "Ракетоплан-2", "Мертва петля". Так-от я, в основному, буду розважатися на атракціонах, біля яких висять такі таблички-попередження: "Особам, які хворі на серце або мають інші хвороби, відвідувати атракціон не рекомендується". Значить, усе відбудеться так, як я тобі сказав, розумієш? — спитав я Вертишийкіна.

— Фіфті-фіфті,— відповів Вертишийкін,— як кажуть американці, п'ятдесят на п'ятдесят. Ох і цікавий же ти чоловік, Іванов. З одного боку зрозумілий, з іншого боку на тобі чорт ногу зламає. Все в тобі незрозуміло і загадково.

— Гаразд,— сказав я Вертишийкіну,— тільки час допоможе тобі в мені розібратися! — 3 цими словами я вийшов у двір. Побачивши мене, мої однокласники насторожились.

— Зовсім недавно,— сказав я,— англійський підводний човен "Пайсез-3" з двома дослідниками на борту затонув. На глибині 1575 футів (приблизно 473 метри) корма "Пайсеза-3" вдарилась об дно — удар був не настільки приголомшливий, як чекали,— і на кілька десятків сантиметрів човен занурився у мул. Перечекавши кілька хвилин, підводники обшарили променем кишенькового ліхтарика середину човна: пошкоджень нібито не було.

Чепмен сповістив про результат обслідування на базу. "Розслабтеся,— сказав керівник робіт Хендерсон тоном таким спокійним, ніби замовляв обід.— Тримайте атмосферний тиск. Не робіть зусиль більших, ніж це необхідно. Ми спустимось за вами, як тільки до місця вашої катастрофи прибуде ще один "Пайсез". Порада "не напружуватись" мала глибокий зміст. Річ у тому, що запас кисню, розрахований на сімдесят дві години (десять з них уже минули), можна "розтягти": якщо "полонені моря" зберігатимуть спокій і будуть фізично пасивними, кисню витрачатиметься значно менше, повільніше... Кумекаєте? Отже, хлопчики, заощаджуйте кисень, "не напружуйтесь"... Розслабтесь... Кутирьов, ти, наприклад, дуже напружений.