Надзвичайні пригоди надзвичайного космонавта - Сторінка 2

Проте я відхилився, про що я згадував?.. Так, так,

я згадував про те, що люблю спогади великих людей. Проте ось яку невідповідність я помітив: у цих спогадах частіше пишуть про себе не самі великі люди, а ті, хто їх знав або про них чув, хоча інколи пишуть і самі великі люди, але то лише в старості. Взагалі-то, про таких людей, як я, треба писати мемуари раніше (від першого дня після народження, бажано). І не тільки писати, але й частіше фотографувати, а спогади, я повторюю, належить писати самому,— я наполягаю на цьому,— самому тому, хто згадує. Бо попросіть інших, ну, наприклад, моїх однокласників, то що б* вони написали про мене для історії? Ви знаєте, скільки у мене ворогів?.. Я підрахував: сто двадцять чоловік, ні, сто дев'ятнадцять, мама у мене друг, а тато — ворог. Одним словом, хто мене знав, той мене і ненавидів, повторюю, крім моєї мами. Спробуй довірся моїм ворогам, в тому числі і моєму татові! І взагалі, я б не всім дозволяв писати спогади про мене, навіть моєму татові. Візьмемо наш клас, усіх його учнів. Запропонуйте їм написати про мене. Я переконаний, що ці спогади починалися б так:

"...Нам навіть і згадувати не хочеться про цього типа Іванова, та коли вже вам, товаришу Історія, хочеться, щоб ми згадували, то будь ласка. Ну, по-перше, яка у нього була зовнішність?

Тут посипляться репліки:

— А бог його знає...

— Він так кривлявся, що його обличчя і розгледіти як слід не можна було!.."

До речі, в той історичний день, коли я остаточно вирішив писати про себе спогади, я сидів у порожньому класі і думав: невже я не доживу до тої пори, коли люди судитимуть про інших не з вчинків, а з мотивів вчинків, бо якщо про мене судити тільки з вчинків, не думаючи про те, які мотиви штовхнули мене на це, то буде, напевне, зовсім не те враження. Судіть самі, у нас з початку учбового року захворіла Алла Астахова, староста нашого класу. На її посаду тимчасово призначили учня нашого класу з подвійним прізвищем. У нас е такий Кирилов Шамшурін. Взагалі-то,. він завжди хотів бути старостою .нашого класу, але його чомусь не обирали раніше. А тут Алла захворіла, і йому, звичайно, доручили бути тимчасово старостою нашого класу. При Аллі Астаховій наш клас був цілком пристойним класом. А коли її замінив Кирилов-Шамшурін, то він, мабуть, вирішив з нашого класу зробити щось зразково-показове. При Аллі Астаховій у нас було так: усі потихеньку розмовляли на уроках і навіть писали одне одному записки. А Кирилов-Шам-шурін вирішив, щоб ніхто не розмовляв і записок не писав теж. Тому він якось підійшов до мене і каже:

— Слухай, Іванов, ти все можеш... як мені зробити так, щоб ніхто на уроках не перемовлявся і не переписувався?

Я, не задумуючись, сказав, що це дуже просто.

— Навчи мене,— попросив Кирилов-Шамшурін.

— Хай всі вивчать азбуку Морзе. І якщо комусь буде потрібно щось передати в класі під час уроку, то хай він поморгає кому потрібно по системі Морзе. Примітивно й тихо.

— Ти геній! — подякував мені Кирилов-Шамшурін і пішов до хлопців поділитися моїм винаходом, видаючи його, до речі, за свій.

Ну хіба ж я думав, що раджу Кирилову-ІПамшуріну щось погане? Хіба я знав, що хлопці скористаються з цього у своїх інтересах і у найнесподіваніший спосіб?!

Згодом у класі справді настала тиша, така мертва тиша, якої не було при Аллі Астаховій. Але які розмови почалися! Кожний передавав азбукою Морзе іншому все, що йому заманеться. Всі почали підказувати один одному на уроках. Успішність підвищилась, усі стали отримувати четвірки і п'ятірки. Кирилов-Шамшурін став героєм. Коли б не наша біологічна Ганна Петрівна, то я не знаю, чим би все скінчилося. Ганна

Петрівна, виявляється, була на фронті радисткою і дуже швидко здогадалася про все. Одразу викрила всю цю історію. Тут Кирилова-Шамшуріна взяли, як годиться, за зябра і, звичайно, випитали, як він тільки ^додумався до цього? І тут, звичайно, Кирилов-Шамшу-рін усе звалив на мене. Днів зо три тому в школі був скандал з цього приводу. Мене викликали до директора, і всю цю історію записали в щоденник... у мій. Я завжди замислювався, чому у людей буває подвійне прізвище? Не знаю, як в інших випадках, але у Кирилова-Шамшуріна було подвійне прізвище, мабуть, тому, що в ньому жило двоє людей: Кирилов і Шам-шурін.

Я, товариші нащадки, не приділив би цій історії з свого дорогоцінного часу і секунди, а особливо на за-1 лис .у щоденнику. Але да Кирилова-Шамшуріна я все-таки підійшов і сказав:

— Ну, признавайтесь, Кирилов-Шамшурін,— сказав.— Хто з вас двох мене зрадив? Кирилов чи Шам-шурін?..— І ще я йому передав вітання від змії. Він дуже здивувався і запитав:

— Від якої ще змії?

— Інформую,— сказав я.— На м'ясний ринок одного бірманського міста, що стоїть на одній з приток дельти ріки Іраваді, мисливці привезли рідкісний екземпляр зловленого в джунглях пітона понад п'ять метрів завдовжки. Один городянин пожалів такого красеня, адже Його мали продати на м'ясо, поклав перед мисливцями потрібну суму І подався на околицю міста, щоб випустити змію на волю. Але не встиг він відкрити кошик, як господар джунглів могутніми кільцями обвив шию і плечі невдахи-натураліста. Ледве врятували його якісь перехожі... Знаєш, у чому ти схожий на змію? — спитав я Кирилова-Шамшуріна.

Але він замість відповіді помчав коридором і скотився вниз по сходах. А я пішов у свій клас і сів за парту.

Взагалі-то, цей прийом передачі думок на відстані за допомогою азбуки Морзе я готував для себе, точніше, для інопланетної подорожі: я гадаю, що під час розмови з інопланетянами, якщо мені раптом знадобиться щось сказати своїм непомітно, то я їм проморгаю свою думку. Не все ж можна буде говорити інопланетянам. І потім, можливо, не всі інопланетяни будуть до нас добре ставитись, не всі вони будуть хороші, може, серед інопланетян теж є Кирилови-Шам-шуріни. От бачите, товариші нащадки, як все складається: мотиви у мене були найпрекрасніші, коли я радив Кирилову-Шамшуріну, а вчинок вийшов зовсім не таким, яким був мотив цього вчинку.

А вчора я зірвав урок співів. Спочатку я кілька разів тікав з уроку, а коли втекти не зміг, то зірвав, щоб мене вчителька більше не примушувала даремно витрачати час. Ну навіщо, скажіть, будь ласка, займатися мені тим, чим я зроду не займатимусь. Про мене співатимуть, а я ніколи... Це раз! По-друге, я, наприклад, можу потрапити до міліції за те, що торгую квітами, тобто я сам не торгую, а допомогаю одній старенькій бабусі торгувати за невелику грошову винагороду. Моя підготовка під кодовою назвою "Людоземт-пзе-верп-надкс" вимагає більших таємних грошових витрат, і я витрачаю на неї всі кишенькові гроші, які мені дають батьки. Якщо я проситиму додаткову суму, то почнуться запитання: та навіщо тобі, гроші псують людину. Ми тобі і так багато даємо! Отож я змушений заробляти гроші власними силами, але ж я і в міліції не зможу розповісти, з яких мотивів я, замість того, щоб займатися чимось корисним, продаю квіти.*Це я "замість того, щоб займатись чимось корисним!" Ось так, значить, я сидів і думав про зірваний мною урок співів і про свою торгівлю квітами. В цей час у сусідньому класі почувся галас і знайомі голоси повели далі, напевне, давно почату розмову. Чи не про мене там говорять? Прислухався і одразу ж переконався: мова йшла саме про мене. І про те, що зі мною останнім часом коїться!..

СПОГАД ДРУГИЙ

Хто ж це такий, Юрій Іванов?

Цікаво, цікаво, що ж це зі мною останнім часом коїться? Я підійшов ближе до стіни, що розділяла класи. Сперечалися за стіною довго, однак всі суперечки можна було звести до чотирьох версій. Борис Кутирьов — є у нас такий тип в класі, тип з сатиричним ухилом, письменником хоче стати, сатириком, як Гоголь або Салтиков-Щедрін,— так от цей Гоголь-Моголь заявив, що я, на його думку, попав у дурну компанію. Цьому Кутирову скрізь дурні компанії ввижаються. Віра Данилова після довгого мекання сказала, що, на її думку, я закохався, і тому викидаю всілякі коники, що їх викидають усі закохані. Лев Киркинський (з натуралістичним ухилом) заявив, що просто мене" якась муха укусила, і він постарається з'ясувати, яка муха мене укусила. А Маслов, цей майбутній космонавт! Майбутній кос-ха-ха^ха-навт прорік, що я просто з відхиленням. Ну от і довірте цим, з дозволу сказати, землянам спогади про мене!

Маслов хотів, мабуть, докладніше пояснити, чому він вважає мене з відхиленням, але його обірвав Колесников (той самий Колесников, який захоплюється антологіями всяких таємничих ситуацій). Колесников обірвав його і сказав:

— Ви зі своїми лекціями для дітей мене просто вражаєте: попав у компанію, закохався, муха укусила або що Іванов з відхиленням. Дурниці ви всі городите. Справа, на мій погляд, значно серйозніша, аніж ви думаєте.

— Ти, Колесников, свідок, минулих епох,— сказала Алла Астахова, староста нашого класу. Алла в нас з газетним ухилом, а тому дуже полюбляє висловлюватись газетними заголовками.— Ти, Колесников, себе одразу розшифровуй, а н"тягни.

— Будь ласка, я можу не тягнути, я можу вам прямо сказати: Юрій Іванов — це не Юрій Іванов, тобто це не той Юрій Іванов, за якого ми його маємо.

За стінкою зчинився галас, всі кричали, і жодного слова більше не можна було розібрати. Потім знову настала тиша, і Колесников повів далі:

— Мені здається, що замість нашого Юрія Іванова нам підсунули іншого Іванова.

— Хто це нам підсунув іншого Іванова? — спитали за стінкою.

— Ну, хто нам може підсунути іншого Іванова? — перепитав себе Колесников.— Іншого Іванова нам можуть підсунути тільки інопланетяни. Я переконаний, що якоїсь темної ночі вони на невпізнаному літаючому предметі наблизились до нашої землі, викрали Юрія Іванова, а замість цього залишили його двійника. А тому і дивуватися тут нічому.

За стіною знову завирував галас, поки його не обірвав голос Сергія Жарикова. Він у нас найрозсудливі-ший хлопець, з фізико-математичним ухилом. Жариков сказав:

— Ну, знаєте, ви взагалі, знаєте, договорились до бозна-чого: від польоту мухи до польоту невпізнанного літаючого предмета!

— Та чужинець він! Приблуда! Пришелець! — крикнув Колесников.— Пришелець з літаючої тарілки!

— Пришелець,— передражнив Колесникова Жариков.— Недавно в Америці вийшла книжка, її автор з математичною точністю доводить, що ніяких невпізнаних літаючих предметів біля нашої Землі не з'являлось — це раз, а два — не такий чоловік Юрій Іванов, щоб його можна було вкрасти та ще й у літаючій тарілці вивезти.