Надзвичайні пригоди надзвичайного космонавта - Сторінка 5

Але дивилися на мене кожен по-своєму. Одні дивилися на мене як на людину, що попала в дурну компанію, другі — як на закоханого, треті — ніби мене й справді якась муха укусила. І лише тиха і хвороблива Лена Марченко, з педагогічним ухилом,— між іншим, я її не люблю більше за всіх дівчат у класі, бо вона красива: виросте, безперечно, буде винищувати тваринний світ на модні шубки,— так-от, вона одна на мене навіть не глянула. "А даремно! — подумав я.— Треба на мене дивитись, дивитись і запам'ятовувати. Так, так, запам'ятовувати". Мої думки обірвав голос Кашина:

— "И не повернув головы кочан!.. И чувств никаких не изведав!.." — продекламував він.— Слухай, Іва-а-а-но-о-ов! — проспівав Каптан під гітару.— Ішо-о-о-в би ти звідсіля-а-а-а! У нас тут буде репе-е-е-тиція!

— Вчені Сибіру,— сказав я,— відкрили, що під час дослідів живі клітини спілкувались одна з одною за допомогою електромагнітних сигналів якоюсь загадковою мовою...

Я люблю ось так несподівано взяти і приголомшити своїх сучасників якою-небудь новиною.

Як завжди в таких випадках, настала пауза. Всі перезирнулись, а Віра Данилова сказала:

— "И звезда с звездою говорит..." Це ще коли поет помітив... І теж невідомою мовою.

— Добре, що ці клітини хоч нечутно точать між собою ляси, — додав Кашин.— Уявляєте, коли б всі наші клітини заговорили між собою на повний голос, ото зчинився б галас.

— Чим мені подобається цей Іванов,— сказав Віктор Маслов,— від нього можна завжди отримати несподівану інформацію.

— Слухай, Кросворд! — сказала Ніна Кісіна.— А не пішов би ти звідсіля, у нас буде зараз репетиція. З деяких причин я б тобі не радила залишатись.

Ви не помічали в зоопарку, як тигр дивиться на людей? Я помітив. Тигр дивиться на людину крізь, ніби людина прозора, неначе вона зі скла. Ось так я подивився на Данилову, на Кісіну і, звичайно, на Марченко. Я на всіх дівчат так дивлюся. Як тигр.

Тут майбутній артист Кашин поспішив знову на допомогу Кісіній.

— Слуха-а-ай, Іванов!— знову заспівав він під гітару.— Тьо-о-о-пав би ти звідси! Тут зараз будуть займатися діло-о-о-ом!

І Кашин почав чекати, поки я піднімуся і вийду з класу. Всі чекали. Весь драмгурток. На чолі з сатириком Кутирьовим стояли і чекали. А я теж чекав, поки вони підуть геть. Сидів і чекав. Сидячи навіть зручніше чекати. Нехай стоять, коли вже пішли на характер. Вони пішли на характер, і я пішов на характер. А характеру у мене, може, більше, ніж у всіх у них, разом узятих, може, більше, ніж і у всіх людей на земній кулі, а тому мені доведеться уточнити, що таке характер (ознака, особливість). Характерце поєднання основних, найбільш усталених психічних якостей людини, що виявляються в її діях і вчинках.

Так-от я тому і пішов на найбільшу сталість і на поєднання моїх психічних якостей, бо ж вони в мене найпоєднаніші і найусталеншгі в свічі.

Першим здався Маслов, котрий у нас з космічним ухилом, у нього голова спрацювала раніше, ніж у інших.

— Та хай...— сказав Маслов,— з ним не домовишся. Хай сидить... Може, він захоче взяти участь у нашому вечорі.

"Ну, розпустилися мої сучасники,— подумав я,— ну розпустились, розгвинтились. Здається, пора мені загвинчувати гайки". А вголос я сказав ось що:

— Ну, з вами, товариші,— сказав я, звертаючись ні до кого зокрема, а до всіх одразу,— з вами певні кола ніколи не пов'язували ніяких надій. Але от на товариша Маслова, розумієте, певні кола покладали й поки що покладають певні надії. Так би мовити, героїчна масовка, окремі доручення... І так далі, і тому подібне,— загадково натякнув я, докірливо хитаючи головою.— Нехороше, Маслов, нехороше! Здається, марно певні кола на товариша Маслова розраховують,

• марно, розумієте...

Всі знову перезирнулись між собою, мовляв: "Закохався! Потрапив до дурної компанії. Цікаво, яка все-таки муха укусила цього Іванова! Можливо, це справді не земний Іванов, а інопланетний?!"

А я тим часом усе ще читав нотацію Маслову, але мене вже не слухав не тільки Маслов, мене вже взагалі ніхто не слухав.

— А як же ми про нього будемо репетирувати... при ньому?— спитала Акимова.— У нас же сатира на Іванова?

— Ну то й що,— сказав Кутирьов,— хай сидить і дивиться. Може, що-небудь підкаже. Він же себе краще знає, ніж ми. А втім, може, дійсно краще з ним порадитись?

Я при цій розмові, звісно, і бровою не повів, я просто замовк, але в голові у мене так і застрибали цілі фрази: "Що? Що? Сатира на мене, на Іванова? Раніше драмгурток собі такого не дозволяв. Певне, я десь таки одпустив гайки". Добре, що я пішов на характер і не пішов з класу. Пусте, зараз вони побачать, чи дозволю я до виконання цю їхню сатиру.

Поки я приймав рішення робити на мене ні-

яких пасквілів-масквілів, до мене підійшов Кутирьов і сказав:

— Слухай, Іванов, ми хочем тебе в одній сценці... Ну, у нас у виставі е такий розділ "Кому що сниться?". Так-от. Ми хочемо тебе в одній із сценок... ну, зімітувати, чи що, спародіювати, так би мовити. Ти, напевне, знаєш, що імітатор схоплює не лише зовнішні риси образу, він мусить проникати в характер, у саму суть зображуваної особи. Так-от, ми хотіли з тобою порадитися, чи що...

— Бачиш, Кутирьов,— сказав я поважно,— це правильно, Що ви вирішили зі мною порадитись. Це навіть якось мудро, чи що, з вашого боку. Але перш ніж зі мною радитись, я повинен знати, що ви хочете на мене робити, імітацію чи пародію? Конкретніше: ви мене хочете зімітувати чи спародіювати?

— Бачиш, Іванов,— сказав Кутирьов, зніяковівши,— я думаю, що для тебе не буде великої різниці, що ми будемо робити — імітувати тебе чи пародіювати.

— От, от, Кутирьов, от саме в цьому ти і помиляєшся. Для .мене якраз дуже велика різниця, що ви будете робити — імітувати чи пародіювати мене. Як-, що ти змішуєш в одну купу поняття "імітація" і "пародія", то я тобі повинен пояснити, розтлумачити, що імітація... Ти правильно говориш: імітатор схоплює не лише зовнішні риси образу, він проникає в самий характер, в саму суть образу іншої особи. А пародіювання — це утрироване зображення чогось, зле або добродушне передражнювання. Ти, Кутирьов, враховуєш різницю чи ні?

— Враховуєш...

— Чудово... Хай ти на пародіюванні не розумієшся, але враховуєш, і те добре. Імітацію я ще вам дозволити можу, але ніякого пародіювання дозволити не можу, тим більше всяке там передражнювання. Дилетанти, ні в чому не розбираються,—сказав я вбік.

— Бачиш, Іванов,— пролепетав Кутирьов,— ти ж знаєш, що в науці, як відомо, відкриття, робляться частіше на стику — на стику математики і фізики, хімії і біології... Тож, може, і у нас щось станеться... на цьому...— Кутирьов на цих словах замовк.

— На чому на цьому? — перепитав я.

— Ну, на стику,— пояснив Кутирьов.

— "На стику" чого? — перепитав я.

— Ну... імітації і пародії...

— Ну, ну...— сказав я,— давайте попробуйте... на стику... Тільки майте на увазі, що буває такий стик, за котрий можна отримати і втик!..

— Ти, Іванов,— сказав Кутирьов, задумливо потираючи маківку,— ти така людина, що від тебе можна отримати втик і без будь-якого стику.

— Ну, це ти вже даремно,— сказав я,— людина, якій буде колись...— сказав я багатозначно,— має право на те, щоб зараз йому було...— я багатозначно замовк.

Кутирьов перезирнувся з хлопцями, силкуючись збагнути, що може означати фраза "людина, якій буде колись, має право на те, щоб зараз йому було..." Хоч недомовлена мною фраза була дуже простою за змістом, вона означала: людина, якій буде колись важче за інших, має право на те, щоб їй зараз було не так важко.

• Відійшовши від мене на деяку відстань, Кутирьов став про щось тихо радитись з хлопцями, а я...

А я всівся на стільці зручніше і почав робити, як завше, одразу п'ять справ: 1) терпляче сидів і чекав на себе сатири; 2) правою рукою стискав у кишені тенісний м'яч для зміцнення м'язів долоні; 3) обду-*'мував свою грошову скруту; 4) втискав носком лівої ноги тенісний м'яч у підлогу; 5) з'ясовував подум-ки, хто ж підсунув мені цього клятого вірша?

З усіх цих п'яти занять грошова проблема мучила мене найбільше. Взагалі-то всі несекретні витрати, витрати на мою підготовку до виконання надважливого надзавдання, моя мама, сама того не знаючи, взяла на себе. Ну, по-перше, ЛПН (ЛПН — це скорочено від людоземт-пзеверп-надкс!) повинен знати карту зоряного неба, як свої п'ять пальців. (Моя мама купувала мені квитки на всі лекції у планетарій.) ЛПН повинен бути за фахом фізиком і геодезистом. (Моя мама накупила мені повну,полицю книг з фізики й геодезії.) ЛПН має знати кінокамеру. (Моя мама купила мені кіноапарат "Ладога".)

Але ж були ще витрати і секретні. І які витрати! Сандуновська термокамера в лазні коштувала мені щораоу ЗО копійок, ізмайловська центрифуга на аукціонах — один заїзд ЗО копійок, у Центральному парку "Мертва петля на літаку" — ЗО копійок. І так щодня. То одне, то друге, то трете! А в неділю — і одне, і друге, і третє —ф все одразу! І по кілька разів. Добре, що я два роки тому організував ФПЗ (Фонд ПЗеВеРП Заощаджень!), заощадивши на сніданках, квитках у кіно, на морозиві і так далі. Цих заощаджень мені ще на місяць-два вистачить. А далі що? Може, влаштуватись на роботу? Між іншим, крім п'яти справ, якими я займався, сидячи на стільці, була ще й шоста: я, правда, fie дуже уважно, але прислухався до розмов моїх однокласників,— вони вже почали репетицію. До дошки вийшла та сама Аня Брунова, котру я зачислив до людоземтів, і таке почала розповідати про мене, що я змушений до спогадів про себе додати і цей пасквіль, написаний справжнісінькою езопівською мовою...

СПОГАД П'ЯТИЙ

Спогади про пасквіль Ганни Брунової, записані мною самим з її слів

Ще напровесні я запримітила у дворі одного хлопчину.

Самі розумієте — рання весна: ніби й жарко, і в той же час дуже холодно. Хто одягнений ще в зимове, хто в весняне, а хлопчина в джинсах, майці і кедах — зовсім по-літньому.

І коли його не побачиш — він усе бігом і бігом. До ■ школи бігом, до крамниці бігом, із школи бігом, із крамниці бігом. Куди б не біг — бігом.

Не втерпіла я, зупинила його і кажу:

— Ще ж холодно, а ти он як вирядився. Застудишся. Здоров'я берегти треба.

— Навіщо його берегти? — сказав хлопчина.

— Ти спортсмен? — спитала я у хлопчини.

— Ще чого! — відповів хлопчина.

— Я б на твоєму місці подалася зараз же до товариства "Спартак" у професіонали.