Не хочу, щоб він помирав - Сторінка 22

В безпосередні сутички з ними майже не встрявав. Оце справжнє мистецтво війни. Боїв не повинно бути. Якщо ми починаємо бій, значить, на превеликий жаль, нас спонукала до цього необхідність. Значить, ми не маємо іншого виходу. Би мене розумієте?

— Розумію,— сказав Скотт просто, бо й сам Уоррен не відчував тепер скованості. Він говорив плутано, але цілком невимушено.— Тільки даруйте, сер, я не можу вбагнути головної вашої думки.

їх перебили голоси, що долинули в кімнату крізь прочинене вікно з дункого, мов колодязь, двору. Пройшли дві молоді жінки — військовослужбовці, і їхні різкі дисканти пурхнули вгору, мов пересохлі пушинки бавовнику в гаряче небо.

— І ви туди пішли?— запитала одна.

— Так, тле це було жахливо!

— Невже?!

— Правда. Вони все зробили навпаки.

— Та нї!

— їй-богу! Вони все змішали!

— 0,тоді це справді жахливо.

— Я ж і тсажу — кошмар! Але довелось удавати, ніби мені це смішно.

— А що вони говорили?

— Що ж вони могли говорити?

— Чому ж ви їм нічого не сказали?

— А що я могла їм сказати?

Голоси віддалились,, і Сіюттг аг, Уорреном: раптом усвідомили, що мовчки прислухалися до чужої розмови, чекаючи, поки вона скінчиться. Так пшде б>уває, коли бачиш* як вулицею біжить людина: несвідомо зупиняєшся Ш чекаєш, чи пощастить їй догнать автобус.

Проте, вслухаючись в чужий діалогу вошж загубили нитку власної розмови.

— Пробачте, Скотт,— сказав Уоррен.— Мені хотілося хоча б побіжно торкнутися загальних передумов. Але головне — я тепер знаюг як ви працюєте. Здається, ви почували себе цілковитим господарем у пустелі, зайнятій ворогом, і ніколи не вступали в бій,, якщо не зважати на дрібні сутички. В бойових діях ви не брали участі.

— Тільки раз, генерале.

— Он як?

— У Джало, коли загинув Пікерінг.

Скотт глянув на Уоррена і з подивом віданачив^ що генерал дивиться йому просто у вічі, не відводить погляду — три, чотири, п'ять секунд — ї злегка похитує головою.

— Випадок у Джало справді був. трагічним іі грубим недоглядом. Може, я одиш знаюг якою трагедією він бук*— з сумом тробурмшшш Уоррен.

— Миг всі це знаємо у— сказав йому Скотт.

— Навіть так:?1.. Але зарази я не нро^ це,— стиха мовив Уоррен.— Ввдтовідалівняістьу і особливо відповідальність військового командира, прижушсає право на помилку в п'ятдесяти випадках із ста. Ми? змушені визнавати можливість помилки, Скотт.

— Так. точно, сер.

Скотт розумів, що тут ніколи не зможе виступити з обвинуваченнями проти кривавого Черча, і мета, яку він собі поставите,, вислизає у нього з? рук. Він не міг ні затаврувати, ні вбити, не міг показати своєї ненависті і зневаги — все це раптом здалось йому жалюгідним після розмови з Гамалем-терористом, що діяв від імені цілого народу.. А Скотт, намірившись нещадно викрити кривавого Черча, гостро відчув, що він залишається тільки самим собою*. Гамаль зіпсував йому все.

— Питання ось у чому,— сказав Уоррен; він підвівся, пройшовся по кімнаті й став біля стола поруч Скотта, нахмуривши чоло> і вдивляючись у стіну навпроти,—чи є у вас певні правила, за якими ви дієте? Як ви їх собі уявляєте? Як ви їх застосовуєте на ділі?

— В пустелі?

— Атож. Маючи на увазі, що вам доводиться виконувати завдання переважно на території ворога, в його глибоких тилах... Яку ви обираєте тактику?

— Ми свідомо уникаємо будь-яких ускладнень,— сказав Скотт.

— Т$к, але ви ускладнюєте життя ворогові.

— Ще й як! Проте ми рідко ставимо собі це за мету. Ми або вивчаємо нові маршрути, або намічаємо зручні траси, або патрулюємо дороги, або просто розвідуємо, як далеко можна пройти у ворожий тил, щоб виявити вразливе місце... розрив у нього в обороні. Перед топографами ніколи не ставилося завдання затівати бої. Ми проводимо людей, куди треба, а потім виводимо їх назад. І правило в нас завжди одне — нас не повинні викрити.

— Добре, але як ви цього досягаєте?

— Використовуємо профіль місцевості, знаємо пустелю краще за ворога, добре маскуємось, не забуваємо про досвід минулого, передбачаємо...

— Ага! Передбачаєте! Ось про це я й подумав. Читаючи звіти про ваші операції, я дійшов висновку, що найважливіше в них — це передбачення. Ви згодні?

— Ні, сер. Я б сказав, що найважливіше в нашій роботі — це доскональне знання своєї справи, інакше кажучи — розуміння того, що ми робимо.

— А хіба доскональне знання справи не включає в себе передбачення?

— Звичайно, і в дуже великій мірі. Однак передбачення нічого не варте без упевненості в тому, що ти знаєш свою справу. Кожна людина повинна вміти застосувати до діла свої передбачення. В цьому й полягав талант Пікерінга. Він умів добирати людей і використовувати їх там, де вони показували себе якнайкраще. Якщо людина мала до чогось хист, Пікерінг виявляв у неї цей хист і пускав його в хід. Ми могли в усьому покладатись один на одного...

— Чудова теорія, Скотт. Проте далеко не універсальна. Годиться, коли у вас двадцять чи тридцять чоловік і ви знаєте кожного з них. Але непридатна для армії в цілому. До того ж вона здійсненна тільки тоді, коли у вас вільні руки,—а ми завжди давали Пікерінгу повну свободу дій. І нездійсненна, коли ви не маєте цієї свободи, як не має її командуючий армією.

Скотт не став нагадувати йому, що Пікерінг сам одвоював собі "свободу дій". В цьому й полягала різниця між ним та іншими. Коли б він дослужився до командира дивізії, він завоював би її і там. А піднявся б ще вище, бодай аж до самої верхівки,— все одно не відступився б од віри в те, що найбільша цінність у світі — людина. Він доводив би свою правоту всім, хто його оточував, і всюди, куди б не завела його невгамовна пристрасть воювати з усяким начальством.

— Скільки у вас залишилося людей? — запитав Уоррен.

— Один офіцер та два солдати.

— І все? Чому так мало?

— Після смерті Пікерінга нас ні разу не переформовували.

— Шкода! А що ви скажете, Скотт, коли вам дадуть двісті солдат?

— У шляхово-топографічний загін?

— Ні. Для виконання особливого завдання, що дасть вам нагоду розширити ваші погляди на те, як важливо знати свою справу і вміти передбачати.

— Цих людей треба кудись провести, генерале?

— Ні. Вони будуть у вашому розпорядженні. Мені подобається, як ви працюєте, і я гадаю, що тут ви зможете себе показати. Поки що я не можу точно назвати мету операції, але люди будуть підпорядковані безпосередньо вам. З ними треба буде непомітно зайти дуже глибоко у ворожий тил; там доведеться наразити їх на серйозну небезпеку, а потім привести назад.

— Дозвольте запитати, сер, на яку саме небезпеку?

— Поки що не можу вам-сказати. Але це буде важлива відтяжна операція, тактичний маневр з метою обману ворога. І тільки-но ви з'явитесь у призначеному місці, як опинитеся в небезпеці, в дуже великій небезпеці. Але водночас із цим мають статися деякі події, і генерал Черч зможе одвести від вас удар.

— Генерал Черч?

— Так, генерал Черч...

— Дозволено мені, генерале, вирішувати: йти чи не йти на це завдання?

Уоррен помовчав хвилину, не дивлячись на Скотта; він був здивований. *

— Гадаю, що так. Я 6 не став доручати таку операцію людині, яка цього не бажає. Вона надзвичайно ризикована. Так. По-моєму, цілком справедливо буде надати вам право вибору. Біда в тім, що я більше нічого не можу вам сказати, операцію до кінця ще не розроблено. Генерал Черч зараз уточнює деталі. Вам доведеться завершувати цю роботу разом з ним. Він керуватиме операцією. Але передусім мені хотілося самому з вами поговори™.

— Дякую, генерале.

— Га? Ну, звичайно, звичайно... В кожному разі попрошу вас зайти до мене завтра й сказати, що ви надумались: так або ні. Вибір залишаю за вами.

Скотт виструнчився, готуючись іти:

— Скажіть, генерале, це якийсь рейд? Мене цікавить, чи треба нам буде стикатися з ворогом.

— Ні. Такої мети не ставиться. Головне — ввести ворога в оману. Але ви будете належно озброєні на той випадок, якщо все-таки на нього наскочите. Коли говорити в загальних рисах про те, що від вас вимагається, то найкраще це можна висловити вашими ж словами: чудове знання місцевості, добре маскування, досвід проведення таких операцій, розуміння того, що ви робите, а головне — передбачення.

Скотт щільно натягнув на голову кашкет:

— Пробачте, що я запитую про це, генерале... То для цієї операції ми намічали трасу, коли загинув Бентінк?

— Гм... Тоді? Ні! Боюся, що від тієї операції нам доведеться відмовитись.

— Зрозуміло, сер.

— Уся біда в тому, що Роммель встиг оточити себе міцною лінією протитанкової оборони. Тепер він готовий до зустрічі з нами. Через це нам довелося дещо змінити плани. Але гадаю, що ця невдача...

— Не в тому річ, генерале,— з раптовою гарячковістю перебив його Скотт.— В пустелі кожен повинен знати, що й для чого він робить. Коли ми цього не знаємо, ми губимось, і користі з нас — ніякої.

Уоррен важко зітхнув:

— Я розумію вас, Скотт. Але зараз іде гра, гра на вичікування. Ми сподіваємось усе це змінити. Цього разу ми можемо надійно відрізати Роммеля од його тилів. На це ми й покладаємо надії. Саме на це*

Скотт віддав честь. Але Уоррен затримав його ще на хвилинку, і Скотт раптом помітив, що Уоррен до нього ледь-ледь посміхається,— він мало не відкрив перед ним своїх кордонів,— звичайно, в тій мірі, в якій він був спроможний це зробити. Генералові подобався Скотт, а Скотт підсвідомо відчував, що і йому подобається Уоррен. Та ця взаємна симпатія не мала виходу, їй заважала ніяковість. Скотт відчинив двері. Інтимність обстановки була порушена, їх могли побачити, і Уоррен негайно повернувся до свого стола, так більше ні слова й не сказавшії. Скотт якусь мить вагався на порозі: його поривало зламати свої власні кордони, розкрити серце перед цим сором'язливим чоловіком, Але він почув схвильований голос Гамаля: "А де ж ваше чуття спорідненості, капітане?" І свою відповідь: "Його немає, Гамаль, воно мертве".

РОЗДІЛ 16

Коли Куотермейн сказав йому, що Атия так і не з'являвся в Абассії, щоб пройти обов'язкове навчання по стрільбі з легкої гармати, Скотт подався в саманний будиночок перевірити, в чім там справа. В хаті було темно, її мешканці плакали: дряхлий глава родини, який так самовіддано ростив і виховував своїх малолітніх дітей, був тяжко хворий — очевидно, при смерті.

Жоден лікар у Каїрі не поїде в такий район і не стане робити послуги такій родині, але Скотт умовив військового лікаря з госпіталю в Геліополісі порушити неписаний закон і оглянути хворого єгиптянина.