Небесний гість - Сторінка 3

- Олександр Бєляєв -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Вода його, насичена газами, вирувала, шипіла, бралась бульками і стікала сріблястим струмочком. Ще вчора цього джерела не було. "Мабуть, нарзанне джерело. Нове джерело, породжене зорею", — подумав Тюменєв.

На зовсім рівному місці Аркусов спіткнувся, голосно скрикнув, ступив крок, знову скрикнув і сів на землю.

— Я, здається, звихнув ногу, — сказав він. — Збагнути не можу, як це трапилося.

— З ласки зорі, — озвався Тюменєв. — Пояснювати зараз ніколи. Скидайте-но черевика, я постараюсь вправити вашу ногу.

Тюменєв смикнув за ногу Аркусова. Той зойкнув.

— Дуже болить? — запитав Тюменєв.

— Так. Дякую. Кістка, здається, стала на місце.

Кульгаючи і охаючи, Аркусов чвалав за Тюменєвим. Ось і узлісся. Курява з шляху забиває очі, ніс, рот. Вітер валяє з міг. До другого переліска не менш як сотня метрів.

— Іване Івановичу, тепер я вам поганий помічник. Доведеться нам тут перечекати до вечора.

— Дурниці, — заперечив Тюменєв. — Боягузтво. Лишилося зовсім небагато. Бачите, вже дах будинку видно. Якщо йти відкритою галявиною важко, то ми переповзем її. Я попереду, ви — в кільватері.

І Тюменєв справді порачкував. "Недарма Олена Гаврилівна називає його "гарячкою", — подумав Аркусов, усміхнувся, поморщився і поповз за Тюменєвим "у кільватері".

"Ні, я його не візьму в експедицію. Легкодухий. Тюхтій. То ж бо й воно", — подумав Тюменєв, хоробро перетинаючи галявину.

7. Неспокійний день

Олені Гаврилівні не спалося. Тривожні думки обсіли. Іван Іванович — її Ваня — збирається в якусь експедицію, з котрої, може, й не повернеться. Зоря завдала клопоту. Почалися бурі. Будинок стоїть у затишному місці, а весь двигтить. І Олена Гаврилівна, хоч і душно, звечора щільно причинила всі двері й вікна. А ліс усе шумить, вітер гуде, не дає заснути…

Аж під ранок непомітно задрімала старенька, і раптом — трах-трах-трах…

Підскочила вона на ліжку, тремтить, спросоння збагнути нічого не може, тільки відчуває — в кімнаті свіжим нічним вітерцем віє. Протерла очі її бачить: у хаті діється щось незрозуміле. Вікна й двері самі собою повідчинялися. Зненацька підскочило віко скрині і одразу ж закрилося. Дверцята буфета і шафи розчинились, наче їх зсередини хто штовхнув. На шафі стояла кругла фанерна коробка для капелюхів, щільно прикрита кришкою. Ця кришка підскочила до стелі, впала на підлогу й покотилася.

Дуже злякалась Олена Гаврилівна, вибігла із спальні в їдальню, а там теж стрільба: з глухим шумом вибухнули консервні банки на буфеті, забахкали корки, вилітаючи з пляшок з лимонадом. Мов хлопушка, бахнув пергаментний папір, яким було обв'язано напівпорожню банку з варенням.

Олена Гаврилівна розгублено кидалася з боку в бік. Вона чекала, що і крісла, і дивани, і подушки, і перина почнуть вибухати й лопатись, і, — чи довго до біди, — хоча б самій не луснути. Було на те схоже. У скронях стукало, у вухах шуміло, серце билося прискорено, дихалося через силу, руки й ноги похололи.

Але постріли й вибухи припинились так само раптово, як і почалися. В будинку стало тихо. Тільки шумів, свистів, завивав вітер, гасаючи у верхівках сосон.

Світало. Олена Гаврилівна постояла серед їдальні, зітхнула, трохи заспокоїлась і пішла вмиватися та одягатись — більше вже не заснеш.

У кухні вона побачила сліди тих самих незрозумілих вибухів: розчинені дверцята, відкинуті кришки, корки, що повилітали з пляшок. Олена Гаврилівна з острахом усе прикривала, затикала, зачиняла — чи не вибухне знову? Ні, нічого не трапилось.

Поставила кофейник з водою на електричну плиту. І не встигла прикрити папером та обв'язати банку з варенням, як кофейник бурхливо закипів. Так швидко! Що з ним сталося? Тюменєва торкнула кофейник рукою — він був ледве теплий. А вода кипіла ключем.

Олена Гаврилівна важко сіла на табуретку. В голові запаморочилось. Їй здавалося, що вона божеволіє.

Раптом з гуркотом відчинились кухонні двері, і на порозі з'явилися Тюменєв та Аркусов.

Старенька підвелась, простягла до чоловіка руки, наче шукаючи допомоги, скрикнула:

— Іване Івановичу, я з переляку трохи не вмерла! Іване Іва… — та й не доказала. Її вразив вигляд Тюменєва і Аркусова. — Що це з вами трапилося? Звідки ви? Брудні, обірвані, побиті. Розбійники напали, чи що?

— Зоря, — відповів Аркусов з-за спини Тюменєва.

— Пусте. Все гаразд, — бадьорився Тюменєв. — Буря, вітер. Допоможи нам трошки опорядитися. Листів не було?

Останнім часом Тюменєв одержував багато листів.

— Пошти не було. Мабуть, буря затримала, — відповіла Олена Гаврилівна.

За чайним столом Тюменєва, нарешті, розповіла про незвичайні події, що сталися вранці. Іван Іванович слухав, кивав головою, усміхався. Тоді швидко пройшов до кабінету, приніс звідти барограф і сказав, показуючи дружині риску на стрічці:

— Ось бачиш, у чверть на п'яту ранку тиск раптом упав майже до чотирьохсот міліметрів. У цьому весь секрет вранішньої чудасії. От чому стріляли банки та відчинялися шафи й скрині: внутрішній тиск у банках і ящиках одразу ж став набагато вищий за зовнішній. З цієї причини виникли й нові джерела.

— А чому атмосферний тиск так різко знижується? — спитала Олена Гаврилівна.

— Зоря своїм притяганням викликає припливні дії в земних океанах та атмосфері. Двічі на добу тепер ми відчуваємо підвищений тиск і двічі — знижений, в міру обертання земної кулі.

— І хвороби якісь нові причепилися, — казала далі Тюменєва. — Зранку тіло важчати починає, до полудня зовсім обважніє. На вечір вага спадає, а надпівніч в усьому тілі така легкість, що, здається, взяла б та й полетіла. Невже це все від зміни тиску?

— Ні, тут уже позначається безпосередній вплив сили притягання зорі, — пояснив Тюменєв. — На таку "хворобу" тепер ми всі хворіємо.

— "Говорить Москва…" — почувся голос із радіоприймача. Передавали ранкові новини.

— "В екваторіальній Африці стався трагічний випадок: англійський льотчик, скориставшись надзвичайно високим тиском, піднявся на простому літаку на висоту кількох десятків кілометрів. Та не встиг він похвалитися своїм рекордом, як сповістив по радіо:

"Притягання зорі одірвало літак від Землі. Не допомогла потужність трьох тисячосильних моторів. З наростаючою швидкістю нестримно падаю в небо. Задиха…"— на цьому повідомлення обірвалося.

— То ж бо й воно! Впасти в небо — це якраз те, що треба. Але і в небо слід падати вміючи. Погано обчислюють і за це платять головою, бідолахи, — мовив Тюменєв.

Олена Гаврилівна сполошилася.

— Цього ще бракувало, щоб люди із землі на небо падали!

— А ви з дому не виходьте, Олено Гаврилівно, — сказав Аркусов. — Коли зоря почне дуже вже притягувати, доведеться тільки переселитись на стелю й ходити догори ногами.

— Чого ви, Аркусов, смієтеся з мене? Я й так налякана.

— Пробачте, Олено Гаврилівно. Сміюся, жартую. В нас до цього справа не дійде, але на екваторі деякий час буде щось подібне. Це коли зоря пройде на найближчій відстані од Землі й відірве частину земної атмосфери…

— Менш ніж третину атмосфери і кілька тисяч кубічних кілометрів океанської води, — додав Тюменєв.

Через веранду ввійшов Архімед. Його одяг був у повному порядку. В руках він тримав портфель.

— Давно прокинувся? — спитав Тюменєв племінника.

— Я не спав.

— Як так — не спав? — спалахнув, мов порох, Тюменєв. — Чому не спав? Недисциплінованість? Куди ти тепер годишся? Після безсонної ночі ти, певно, два до двох не додаси.

— Мабуть, що й не додам, спокійно відповів Архімед. — Та ви не журіться, дядечку. Я вночі вже все додав. До ранку обчислював. Хотілося швидше закінчити.

— Он як. Та все ж таки ти неслух, неслух! То ж бо й воно! — бурчав Тюменєв, ніби Архімед був іще хлопчиком. Але це бурчання вже не було сердитим.

— Ну і як? Закінчив? — Закінчив, дядечку.

— І що ж? Що? Кажи скоріше!

— А може, ви мене спершу чашкою кофе почастуєте? З учорашнього вечора, як кажуть, і рісочки в роті не було, — промовив Архімед з лукавою іскоркою в очах.

— Та ти мені хоч коротенько скажи! — попросив Тюменєв, і на обличчі в нього з'явився вираз такого нетерпіння, що Архімед змилувався і сказав:

— Планета Бета малого сонця.

— Ага, то ж бо й воно! — вигукнув Тюменєв так голосно, що в клітці на вікні стріпонувся чиж. — Значить, так. Значить, по-моєму. Чудово! Цілком збігається з е… То ж бо й воно… Ні, ця голова чогось варта! — ляснув він себе по лобі. — І ця голова теж чогось варта, — легенько ляснув він по тім'ю племінника.

— Чого ви, дядечку, б'єтеся? — сказав Турцев.

— Молодець! Дякую, Архімед. Справжній Архімед! Пий тепер кофе, скільки твоїй душі завгодно.

8. Зоря працює

— Ось і листоноша, — сказав Аркусов і, кульгаючи, вийшов на веранду. Засмаглий, чорнявий чоловік у запорошеному парусиновому костюмі подав йому пачку газет і листів.

Аркусов передав газети Тюленеву і пішов у кухню змінити компрес на нозі. Олена Гаврилівна мила чайний посуд.

Архімед сонно кліпав очима. Голова його похилилась. Він дуже втомився за останню добу напруженої розумової праці.

— Тіточко, ви дозволите мені прилягти на веранді? Там така зручна плетена кушетка стоїть. — Він швидко пройшов на веранду, ліг на кушетку, підібгав довгі ноги, поклав кулак під голову, і за кілька хвилин розляглось його могутнє хропіння.

Тюменєв розгорнув газету.

— Подивимося, що накоїла зоря за минулу добу, — і Іван Іванович заглибився в читання.

Сторінки газети були повні повідомлень про витівки зорі.

"Італійський льотчик, що намагався поставити світовий рекорд висоти, був зненацька захоплений низьким тиском. На висоті двох з половиною тисяч метрів мотор відмовився працювати, а льотчик почав задихатись.

Зате льотчикові-французові під час барометричного максимуму пощастило піднятись на двадцять кілометрів без кисневого приладу".

"Припливи зруйнували в Голландії греблі. Це стало справжнім народним лихом і призвело до численних людських жертв".

"Французький пароплав "Марсель" після припливу опинився на вершині горба одного з Маркізьких островів. Багато суден однесло припливною хвилею за десятки кілометрів від берега моря, і вони опинились на мілині серед густого лісу або на вулицях міста, давно покинутого жителями".

"Американський багач Рінг Кінгсбері влаштував собі підземне сховище на острові Патріка, далеко за Північним полярним колом, і зробив запаси харчів та кисню на десять років.

У шахтах того ж Кінгсбері в Еквадорі вибухнув рудничний газ, сталися обвали й затоплення.