Незнайко на Місяці - Сторінка 31

Їх купували тепер уже не тільки жителі Давилона, але й приїжджі з інших міст. Не виявили ніякої зацікавленості до акцій лише крупні багачі. Вони були певні, що Товариство гігантських рослин — це звичайне акціонерне товариство, яке незабаром лопне й перестане існувати. Адже багачі прекрасно знали, що всі ці акціонерні товариства й компанії створювались лише для того, щоб привласнити чужі гроші, або, простіше кажучи, обібрати бідняків.

А проте незабаром появився багач, який зацікавився гігантськими акціями. Це був пан Спрутс — один з найбагатших жителів міста Грабунберга. Зовні пан Спрутс нічим не вирізнявся серед інших грабунберзьких багачів, які загалом не відзначалися великою красою. У нього було широкувате, дещо витягнуте в сторони обличчя, з маленькими, наче гвіздки, очима й надзвичайно тоненьким носиком, затиснутим між двома пухленькими щічками. Завдяки широкому обличчю і деякій припухлості щік здавалося, наче пан Спрутс увесь час усміхається, і це надавало йому химерного вигляду. Однак нікому не спадало на думку сміятися з нього, бо кожен, хто розмовляв з паном Спрутсом, думав не про його зовнішність, а тільки про його багатство.

Багатство пана Спрутса становило цілий мільярд фертингів, тобто він був мільярдером, або, як любили казати грабунберзькі багачі, пан Спрутс коштував один мільярд. Треба сказати, що багачі в місті Грабунберзі (як, зрештою, і в інших містах) цінували коротульок не за їхні здібності, не за їхній розум, доброту, чесність і такі інші моральні якості, а тільки за ті гроші, які вони мали. Коли коротульці вдавалося зібрати тисячу фертингів, про нього казали, що він коштує тисячу фертингів; коли хтось мав тільки сто фертингів, казали, що він коштує сотню; коли ж у когось нічого не було за душею, то казали з презирством, що він взагалі нікчемний коротулька — зовсім нічого не вартий.

Пан Спрутс був власником величезної мануфактурної фабрики, відомої під назвою Спрутсівської мануфактури, яка випускала колосальну кількість найрізноманітніших тканин. Крім того, у нього було близько тридцяти цукрових заводів і кілька латифундій, тобто величезних земельних угідь.

На всіх цих земельних угіддях працювали тисячі коротульок, які вирощували бавовну для Спрутсівської мануфактури, цукрові буряки для його цукрових заводів, а також величезну кількість місячного жита й пшениці, якими пан Спрутс широко торгував.

Почувши про успіхи нового акціонерного товариства, пан Спрутс викликав до себе, свого головного управителя пана Крабса і сказав:

— Послухайте, пане Крабс, що це ще за нове товариство з'явилося? Якісь там гігантські рослини. Ви нічого не чули?

— Аякже, чув, — відповів пан Крабс. — Я вже давно придивляюся. На чолі цього товариства стоять Мига й Жуліо — два дуже спритні шахраї із світовим ім'ям. Один з них, а саме Мига, не раз сидів у тюрмі за шахрайство. Думаю, що все їхнє акціонерне товариство — дурниця, бо, по-моєму, ніякого космічного корабля нема, отже, ніякого гігантського насіння теж нема.

— Добре, якщо нема. А якщо є?

— Ну, якщо є, то обидва шахраї прекрасним чином наживуться і стануть багатими й поважними коротульками.

Спрутс нетерпляче махнув рукою.

— Я не про те! — сказав він. — Ніякої біди не буде, якщо вони наживуться. У нас нікому не забороняється збагачуватись за рахунок інших. Але що буде, якщо у нас тут і справді з'являться ці гігантські рослини?

— Що буде? — промимрив пан Крабс. — Я, признатися, про це ще не подумав.

— А ось подумайте. Якщо кожен нещасний бідняк почне вирощувати на своїй невеличкій ділянці гігантські рослини, то зможе прогодуватися й не вирощуючи бавовни, чи пшениці, чи цукрових буряків для нас. Хіба не так?

— Мабуть, так, — погодився пан Крабс.

— Хто ж захоче в такому разі працювати на наших фабриках? — вів далі Спрутс. — Кожен поїде в село й почне вирощувати гігантські плоди для себе. Що буде тоді з нашими прибутками? З кого ми будемо вибивати фертинги, якщо ніхто не захоче на нас працювати?

— О, то це ж катастрофа! — вигукнув пан Крабс. — Може, треба скупити якнайскоріше всі ці прокляті акції і затримати будівництво літального корабля?

— Гадаю, що це не вихід, — відповів Спрутс. — Як тільки ми почнемо скуповувати акції, вони зразу ж почнуть підніматися в ціні, й тоді у нас не вистачить грошей, щоб скупити їх усі. До того ж, якщо ми тільки затримаємо будівництво літального апарата, хтось його й без нас побудує і до насіння, зрештою, таки добереться. По-моєму, треба умовити цих двох пройдисвітів Мигу й Жуліо втекти куди-небудь разом з грішми, тоді всі побачать, що все то була звичайна шахрайська витівка, і перестануть мріяти про це прокляте насіння.

— Геніально придумано! — вигукнув пан Крабс. — З вашого дозволу я зараз же сідаю в автомашину і їду в Давилон на переговори з Мигою та Жуліо.

— Їдьте, їдьте, пане Крабс! Я на вас покладаюся.

Наслідком цієї розмови було те, що наступного ранку пан Крабс з'явився у конторі Товариства гігантських рослин. Купивши про людське око кілька акцій, він відкликав Мигу та Жуліо і сказав:

Я приїхав з міста Грабунберга за дорученням відомого підприємця Спрутса, щоб поговорити з вами. Чи не могли б ми зустрітися якось увечері?

Мизі й Жуліо надзвичайно цікаво було узнати, чого хоче від них знаменитий фабрикант, і вони одразу погодилися на зустріч. Як тільки робота в конторі закінчилась, вони поїхали в готель, де мало відбутися побачення з Крабсом. Пан Крабс запропонував їм повечеряти разом, і за хвилину всі троє сиділи в ресторані за столиком.

За звичкою, властивою усім діловим коротулькам, пан Крабс повів розмову здалека. Поцікавившись, чи бували Мига та Жуліо в місті Грабунберзі, і дізнавшись, що їм уже довелось бувати там, він почав усіляко розхвалювати це місто і його жителів, що то, мовляв, найрозумніші, найдобріші й найчесніші коротульки на світі і що пан Спрутс, який є корінним грабунбержцем, теж найрозумніший, найдостойніший і найчесніший коротулька, а до того всього має таке колосальне багатство, яке багатьом і не снилося.

Згадка про багатство пана Спрутса змусила розпливтися у найширшій усмішці пухлі, рум'яні щоки пана Крабса, а його трохи витрішкуваті, блискучі очі аж зажмурилися. Тріпнувши головою і ніби прокинувшись від приємного сну, пан Крабс вирішив, що вже достатньо привернув своїх співрозмовників до Спрутса, і сказав:

— Ви вже, напевне, догадуєтесь, про що мені доручив поговорити з вами пан Спрутс?

— Думаю, мова піде про купівлю великої партії гігантських акцій, — висловив припущення Мига.

Але помітивши з виразу обличчя Крабса, що він помилився у своєму здогаді, Мига додав:

— На жаль, повинен сказати, що з цього нічого не вийде, бо майже всі акції уже розпродані. Не сьогодні-завтра наша контора закриється і замість неї буде відкрито конструкторське бюро по проектуванню літального апарата.

— Оце саме те питання, яке дуже цікавить пана Спрутса, — відповів Крабс. — Пан Спрутс вважає, що вам зовсім нема потреби затівати будівництво літального апарата. Це надзвичайно невигідно, бо вимагатиме величезних затрат. Ви розпорошите всі гроші, котрі так важко виручили, продавши акції, і залишитесь ні з чим.

— Пан Спрутс помиляється, — відповів Мига. — Затрати будуть не такі вже й великі, і в той же час появиться джерело нових прибутків. Будівництво такого незвичайного літального апарата викличе цілком певний інтерес у всіх коротульок. У всіх газетах можна буде вміщувати звіти про хід робіт, ознайомлювати читачів з різними проектами та конструкціями. Все це ми будемо робити не безплатно. Наші газети дуже ласі до всіляких новин і не пошкодують коштів на оплату такої інформації. А телебачення? А кіно? Ви уявляєте, який вигідний контракт можна буде укласти із студією телебачення на показ підготовки до цього нечуваного польоту. А що буде в час старту літального корабля чи коли почнуться перші досліди по вирощуванню гігантських рослин? Тисячі телеглядачів сидітимуть біля своїх телевізорів, як приковані. Гроші річкою потечуть у наші кишені. Це поза всяким сумнівом!

— Може, пан Спрутс хотів би сам узятися будувати літальний корабель і нажитися на цьому? — висловив припущення Жуліо.

— Ні, ні! — вигукнув пан Крабс. — Пан Спрутс вважає, що це невигідна й надзвичайно шкідлива справа. Ви уявляєте, що може трапитись, коли на нашій планеті з'являться ці гігантські рослини? Продуктів харчування стане дуже багато. Все буде дешеве. Зникнуть злидні! Хто ж тоді захоче працювати на нас з вами? Що станеться з капіталістами? Ось ви, наприклад, стали тепер багатими. Всі дивляться на вас заздро. У вас багато грошей. Ви можете задовольнити всі свої примхи. Можете найняти собі шофера, щоб возив вас на автомашині, можете найняти слуг, щоб виконували всі ваші накази: прибирали ваші житла, доглядали вашого собаку, вибивали килими, одягали вам гамаші, та хіба мало що! А хто має робити все це? Все це має робити для нас біднота, яка потребує заробітку. А який бідняк піде вам слугувати, якщо він ні в чому не відчуває нестатку? Адже вам доведеться самим усе робити. Навіщо ж тоді вам усе ваше багатство? Тепер ви розумієте, яка біда загрожує всім багачам від цих гігантських рослин? Якщо й настане такий час, коли всім буде добре, то багачам неминуче буде погано. Зважте на це.

Мига й Жуліо так замислились, що спочатку навіть не знали, що сказати. Жуліо почав терти рукою лоба, ніби це помагало йому зібратися з думками, й нарешті буркнув сердито:

— Що ж, по-вашому, ми повинні відмовитись від нашого вигідного діла?

— Але ж ви самі бачите, що це діло зовсім не вигідне, — сказав Крабс.

— Що ж нам робити?

— А нічого й не треба робити, — весело усміхаючись, відповів Крабс. — Вам треба просто зникнути.

— Як — зникнути? Отак просто зникнути? Задарма?! — закричав Мига.

— Ну, навіщо ж задарма? — спокійним голосом сказав Крабс. — Беріть із собою п'ять мільйонів, які ви встигли виручити, продавши акції, і тікайте кудись подалі.

— Дякуємо, що дозволяєте нам узяти наші ж гроші! — сердито пробурчав Мига. — Ми збиралися виручити значно більше.

— Ну, куди вам більше? Це ж п'ять мільйонів!

— Але на двох! — вигукнув Мига.

— Що ж, на кожного по два з половиною мільйони — це немало, — розсудливо сказав Крабс.

— Це, правда, немало, але нам хотілося б по три, — відповів Мига. — І потім, у нас є ще Незнайко й Козлик.