Нові пригоди Солом'яника та Бляшаного Лісоруба - Сторінка 20

Важко було уявити собі силу, яка змогла б подолати таке блискуче військо.

Добра Чаклунка Глінда пересувалася в гарному паланкіні, котрий зовні скидався на карету — з дверима, вікнами, шовковими завісками. Єдине, що відрізняло його від карети, — довжелезні ручки замість коліс, які лежали на плечах дванадцяти слуг.

Друзі одностайно вирішили, що летітимуть на Блазнюкові, щоб не відстати від прудконогого війська. Отож щойно Глінда дала сигнал виступати і її войовниці рушили з місця під бадьору музику королівського оркестру, як усі друзі посідали на канапи та й полетіли слідом за ними. Блазнюк повільно линув над землею, тримаючись точнісінько над Гліндиним паланкіном.

— Обережно! — тривожно закричав Бляшаний Лісоруб, коли Солом'яник, намагаючись роздивитися військо під собою, аж надто перехилився через бильце. — Ще загримиш, чого доброго.

— Нічого страшного, — спробував заспокоїти його Брошковий Жук, — він же в нас грошовий мішок, а падіння мішку не завада.

— Здається, я просив тебе… — похмуро почав Чіп.

— Так, так! — поквапно погодився Брошковий Жук. — О, вибач. Тепер я напевно триматиму себе в шорах.

— Отак воно краще, — мовив хлопець. — Авжеж, якщо не хочеш мандрувати сам.

— Ах! Я вже просто не переживу розлуки з вами, — розчулено пробурмотів Жук, і Чіп облишив цю тему.

Військо невпинно просувалося вперед, але воно дібралося до стін Смарагдового міста вже затемна. У слабенькому світлі місяця-молодика Гліндині войовниці беззвучно оточили міський мур і розклали на зелених галявинах намети з багряного шовку. Намет Доброї Чаклунки, більший за інші намети, був пошитий із білого шовку, а над ним майоріли червоні стяги. Окремий намет поставили й для Солом'яника та його друзів. Військо діяло по-армійськи чітко й злагоджено, а скінчивши приготування, всі повкладалися спати.

А вранці наступного дня, коли охоронниці Жинжур прибігли повідомити її, що місто оточило величезне вороже військо, здивуванню Полководиці не було меж. Жинжур стрімголов вибігла на найвищу палацову вежу й побачила стяги, що майоріли зусібіч, та велике біле Гліндине шатро, встановлене точнісінько навпроти вхідної брами.

— Тепер нам напевно кінець! — розпачливо закричала Жинжур. — Що таке спиці для плетення проти довгих списів і жахливих мечів нашого супротивника?

— Єдине, що нам залишається, — подала голос одна з її войовниць, — чимшвидше здатися, поки всі живі-здорові.

— Ні! — відповіла Жинжур, і тепер її голос звучав хоробро. — Ворог поки що стоїть за містом, тож ми повинні почати з ним переговори, щоб якомога потягнути час. Вийди до Глінди з білим прапором на знак перемир'я і запитай, як вона посміла вдертися до моїх володінь і чого їй треба.

Отож дівчина вийшла через браму із білим прапором у руках, щоб показати, що вона не має нічого лихого на думці, й попрямувала до Гліндиного намету.

— Перекажи своїй Королеві, — сказала Чаклунка дівчині, — щоб вона видала мені бабу Момбі. Якщо вона пристане на мою пропозицію, то більше я від неї нічого не вимагатиму.

Коли Гліндині слова переказали самозваній Королеві, вона геть розгубилась: стара Момбі була її головною порадницею, і Жинжур боялася її як вогню. Однак вона наказала привести до себе бабу Момбі й переповіла їй слова Чаклунки.

— Бачу, скоро всім нам буде непереливки, — пробурмотіла стара відьма, зазирнувши до чарівного люстерка, яке завжди носила в кишені. — Та ще не пізно обдурити наших супротивників, хай якими б розумними вони себе вважали, і тоді нам нічого не станеться.

— А може, безпечніше видати тебе Глінді, та й квит? — запитала знервована Жинжур.

— Видай — і враз позбудешся Смарагдового міста! — рішуче відповіла відьма. — А якщо не заважатимеш мені робити мою справу, тоді я врятую і тебе, і себе.

— Роби свою справу, — погодилася Жинжур. — Бути Королевою — це так гарно, шляхетно, й мені ні крихти не хочеться повертатися додому, щоб застеляти там ліжка й мити після всіх посуд…

Тоді старезна Момбі наказала привести до себе Джеллі Джем і взялася виконувати якийсь зі своїх старих чаклунських обрядів.

Чари миттю подіяли, і Джеллі почала перетворюватися на стару відьму.

Момбі натомість стала як дві краплі води схожа на Джеллі, і, мабуть, ніхто не помітив би підміни.

— А тепер, — сказала Момбі Королеві, — нехай твої войовниці візьмуть оце дівчисько й відведуть його до Глінди. Вона подумає, що це справжня баба Момбі, й одразу ж повернеться на свій Південь.

І Джеллі, котра накульгувала, мов стара баба, повели через міську браму й віддали Глінді.

— Ось людина, яка вам потрібна, — промовила одна з войовниць, — і Королева просить вас, щоб ви відступили від міста, як обіцяли, і дали нам спокій.

— Я дотримаю свого слова, — пообіцяла Глінда, не приховуючи задоволення, — але тільки тоді, якщо це справді баба Момбі.

— Звісно ж, це вона, — відповіла стража, певна того, що так воно й є, і повернулась у місто.

Коли вона пішла, Добра Чаклунка скликала до свого намету всіх Солом'яникових друзів і взялася допитувати гадану бабу Момбі, куди та поділа принцесу Озму. Джеллі ж і гадки не мала, чого від неї хочуть, рознервувалась цими розпитами і, на превелике Гліндине здивування, розридалася.

— Це якесь хитромудре ошуканство! — вирішила Глінда, і її очі запалали гнівом. — Це взагалі не стара Момбі, а зовсім інша особа, яку перетворили в Момбі! Ану, кажи, — наказала вона дівчині, що вся аж тремтіла, — як тебе звати?

Але Джеллі не зважилась сказати правду Добрій Чаклунці, до смерті перелякавшись, бо стара відьма пригрозила їй: зізнаєшся в ошуканстві — зі світу зживу! Та Глінда була не тільки добра і вродлива, а ще й розумілася на чарах так, як ніхто більше в усій Країні Оз. Тож Чаклунка проказала кілька чарівних слів, якось дивно повела руками — і от уже перед ними стояла справжнісінька Джеллі Джем, а баба Момбі тієї ж миті, далеко за міськими мурами, в королівському палаці Смарагдового міста, знову стала старою горбатою бабою з лихим обличчям.

— Овва, та це ж Джеллі Джем! — зрадів Солом'яник, упізнавши в дівчині давню знайому.

— То наша тлумачка! — пояснив страхопуд Джек, і тут його усмішка була доречною.

І Джеллі мусила розповісти про викрутаси старої Момбі й попросила, щоб Глінда не дала її скривдити, і Глінда пообіцяла заступитися за дівчину. Та цього разу вона розсердилася не на жарт і наказала переказати Жинжур, що її обман викрито і та має видати їй справжню бабу Момбі, а то буде їй лихо.

Іншого Жинжур і не чекала, бо коли стара відьма знову стала сама собою, було ясно: оману викрито.

Але підступна відьма вже задумала новий підступ і намовила Жинжур собі за спільницю. За її намовлянням самозвана Королева відповіла Гліндиній посланниці так:

— Скажи своїй правительці, що я ніде не можу знайти бабу Момбі. Якщо вона захоче сама пошукати її у Смарагдовому місті, я не матиму нічого проти. Вона може взяти з собою своїх друзів. Але Чаклунка має дати слово: якщо вона не знайде стару Момбі до заходу сонця, вона має покинути наше місто по-доброму й більше нас не турбувати.

Добра Чаклунка охоче пристала на цю пропозицію, бо була переконана, що стара відьма переховується десь у місті. Тоді Полководиця Жинжур наказала розчинити браму, і Глінда зайшла до міста, а за нею ішли Солом'яник, Бляшаний Лісоруб, страхопуд Джек верхи на Дров'яній Козлі та Стократно Збільшений і Вельми Освічений Брошковий Жук, весь сповнений почуття власної гідності. Чіп ішов обіч Доброї Чаклунки, котрій він дуже припав до душі.

Годі й казати, що баба Момбі страх як хотіла уникнути полону, тож коли Глінда та її союзники ступили на вулиці міста, вона обернулась у червону троянду на кущі в палацовому саду.

То було дуже хитре перетворення, тож Глінда та її друзі, нічого не підозрюючи, витратили декілька годин на марні пошуки старої.

Коли звечоріло, Добра Чаклунка зрозуміла, що стара відьма знову її обдурила, і наказала припинити пошуки й повертатися до своїх наметів.

Солом'яник із друзями саме обшукували сад біля палацу й дуже неохоче послухалися Гліндиного наказу. Коли вони вже покидали королівський сад, Бляшаний Лісоруб, великий любитель квітів, побачив на трояндовому кущі велику пишну квітку. Він зірвав її і почепив у бляшану петличку на бляшаних грудях.

Коли він зривав троянду, квітка ледь чутно застогнала, та Лісоруб не звернув на це уваги. Отак бабега Момбі покинула Смарагдове місто й опинилася в Гліндиному таборі, хоч наші друзі й не здогадувалися, що знайшли того, кого так довго шукали.

22 розділ

Перетворення баби Момбі

Опинившись у ворожих руках, баба Момбі спочатку перелякалася.

Та вона притьмом зметикувала, що в Лісорубовій петлиці вона почуватиметься анітрохи не тривожніше, ніж на кущі в королівському саду. Ніхто ж не знав, що червона троянда — це і є стара Момбі, а крім того, коли вона покинула місто, можливостей втекти від Чаклунки стало більше.

"Головне — нікуди не поспішати, — думала собі Момбі. — Трохи зачекаю, помилуюся приниженням Глінди, коли вона дізнається, що я перехитрувала її". І троянда всю ніч спокійнісінько простирчала на Лісорубових грудях, а вранці, коли Глінда зібрала всіх друзів на нараду, Бляшаний Лісоруб із чудесною трояндою в петлиці прийшов до білого шовкового намету.

— Із невідомих причин, — почала Глінда, — нам не вдалося відшукати цю пройдисвітку стару Момбі, і боюся, наш похід закінчиться нічим. Дуже прикро, що так сталося, бо без нашої допомоги маленьку Озму не буде врятовано й ніхто не коронує її як законну правительку Смарагдового міста.

— Не можна так просто взяти і здатися, — промовив страхопуд. — Невже більше нічого не можна зробити?

— Ще дещо ми таки зробимо, — усміхнулася Глінда. — Одного я не можу зрозуміти: як стара карга, що знає значно менше, ніж я, так просто обвела мене навколо пальця.

— Поки ми тут, може, варто би завоювати Смарагдове місто для Принцеси Озми, а вже тоді відшукати її й повернути на престол, — сказав Солом'яник. — А поки її шукатимуть, я радо правитиму містом, бо знаюся на цьому значно краще за самозванку Жинжур.

— Я обіцяла Жинжур, що не нападатиму на неї, — похитала головою Глінда.

— Тоді як ви дивитеся на те, якщо я запрошу всіх вас до свого Королівства, чи то пак, Імперії, — запропонував Бляшаний Лісоруб і широко повів рукою, немов запрошував усіх до свого царства. — Я з невимовною насолодою прийму вас у своєму замку, місця в ньому вистачить на всіх.