Нові пригоди Солом'яника та Бляшаного Лісоруба - Сторінка 22

Проте на світ ти з'явився дівчиною, і не просто дівчиною, а Принцесою, і, щоб стати Королевою, доведеться тобі повернутися до попереднього вигляду.

— Ні, нехай Королевою буде Жинжур! — мало не заплакав Чіп. — А я хочу бути хлопцем і мандрувати далі з Солом'яником, Бляшаним Лісорубом, Брошковим Жуком і Джеком — і квит! А ще зі своєю улюбленою Козлою та Блазнюком! Не хочу бути дівчиськом!

— Не побивайся, старий, — заспокоював його Бляшаний Лісоруб. — Мені казали, бути дівчинкою зовсім не зле, і це не завадить нам і далі залишатися вірними друзями. Та й, чесно кажучи, дівчата завжди подобалися мені більше за хлопців.

— А вони нічим і не гірші, — докинув Солом'яник і лагідно погладив Чіпа по чуприні.

— Хлопці й дівчата однаково здібні до наук, — заявив Брошковий Жук. — Як я хотів би стати твоїм учителем, коли ти знову перетворишся на дівчинку!..

— Але ж послухай!.. — раптом захвилювався страхопуд. — Якщо ти будеш дівчиною, я вже ніколи не назву тебе своїм улюбленим татусем!

— Не назвеш, — погодився Чіп і розсміявся, незважаючи на свій неспокій, — та я за цим не побиватимусь. — Потім він обернувся до Глінди і, затинаючись, попросив: — А чи не можна було би спробувати побути дівчинкою, щоб тільки відчути, як це, розумієте? І щоб ви дали слово, що, коли мені це не сподобається, ви знову перетворите мене на хлопця.

— Взагалі, — відповіла Чаклунка, — мені це не під силу. Я ж ніколи нікого не перетворювала, бо це шахрайство, і жоден поважний чародій не напускатиме туману в очі всілякими перетвореннями. Тільки неперебірливі відьми цим не гребують, і я мушу просити стару Момбі зняти з тебе закляття і повернути колишній вигляд. І то будуть її останні чари.

Тепер, коли розкрилася її таємниця, бабега Момбі вже не переймалася подальшою Чіповою долею. Але вона боялася Чаклунчиного гніву, а хлопець запевнив, що, коли він стане Королевою Смарагдового міста, вона спокійно доживатиме віку. Тож відьма погодилася перетворити Чіпа на Принцесу Озму, і всі негайно стали готуватися до цього.

Глінда наказала, щоб посередині намету поставили її ліжко з паланкіном. На ліжко накидали цілу гору подушок у рожевих шовкових пошивках і затягнули все це тонесенькою рожевою завіскою, що огорнула ліжко численними складками.

Бабега Момбі дала Чіпові якогось зілля, і він одразу ж заснув глибоким сном без сновидінь. Жук і Лісоруб обережно поклали його на ліжко, вмостили на м'яких подушках і повністю, аби ніхто не бачив, завісили його рожевою накидкою. Після цього стара відьма сіла навпочіпки на землі, витягнула з-за пазухи якихось трав і розпалила з них невеличке вогнище. Коли трава прогоріла, баба Момбі сипонула в попелище пригорщу чарівного порошку, і намет відразу ж наповнився густим і пахучим фіалковим димом.

Дров'яна Козла, попри попередження стояти тихо, чхнула.

Всі уважно стежили за старою Момбі, а вона тим часом узялася наспівувати якісь римовані куплети, з яких ніхто не зрозумів ні слова. Доспівавши до кінця, вона почала бити над вогнищем поклони, уклонилася сім разів, тоді випросталася і голосно гукнула:

— Є-ова!

Випари розвіялися, повітря знову проясніло. Звідкись потягнуло свіжим вітерцем, рожеві завіски над ліжком легенько затремтіли, немов їх ворушив хтось усередині.

Глінда підійшла до ліжка і розсунула завіски. Ось вона схилилася над подушками, торкнулася чогось рукою, і над ліжком показалася юна дівчина, свіжа та прекрасна, як травневий ранок. Очі її блищали, мов пара діамантів, яскраво рожевіли губи, плечима розсипалося хвилясте золоте волосся, увінчане на голові тонкою діадемою, прикрашеною коштовним камінням. Її одяг із шовку був легкий, мов серпанок, а взута вона була у вишукані оксамитові черевички.

Усі, хто пам'ятав її як Чіпа, з добру хвилину здивовано споглядали прекрасну Принцесу, а потім, мов за командою, схилили перед нею голови. Дівчина ж поглянула спершу на ясне Гліндине обличчя, в якому читалися радість і втіха, тоді обернулася до друзів і, з невимовною простотою карбуючи кожне слово, сказала:

— Ви були дуже ласкаві до мене, і сподіваюся, це не вплине на наші стосунки. Я ж — той самий Чіп, ось тільки… тільки…

— Тільки зовсім не той! — промовив Джек, і всі одностайно визнали, що нічого мудрішого страхопуд іще не казав.

24 розділ

Найбільші багатії

Коли до вух Королеви Жинжур дійшла новина про те, що бабу Момбі взято в полон, що вона в усьому зізналася Глінді і що нарешті знайшлася зникла Принцеса Озма, котрою виявився хлопець Чіп, вона просто розридалася від розпачу і горя.

— Подумати тільки, — ридала вона, — після палацу, після царського життя — і знову драїти підлоги, знову збивати масло! Який жах! Ні, ніколи в житті!

А тут ще й воїни у спідницях, котрі тільки те й робили, що пліткували по кухнях, нарадили їй стояти до останнього, і вона послухалася їхнього базікання, виявивши цим відверту зневагу і до Доброї Глінди, і до Принцеси Озми. Це означало не що інше, як проголошення війни, і вже наступного дня Гліндине військо, густо вищирившись блискучими списами, замайорівши стягами й знаменами, виступило на Смарагдове місто.

Та щойно воно дійшло до міського муру, як довелося зупинитися. Усі входи до міста були замкнуті на засуви, а іншого шляху через високі й грубі стіни із зеленого мармуру ніхто не знав. Глінда, побачивши, що стало на заваді, насупилась і поринула в задуму, а Брошковий Жук, забувши про всяку іронію, сказав:

— Треба взяти місто в облогу, вони почнуть голодувати і тоді здадуться нам. Іншого виходу я не бачу.

— А я бачу, — заперечив Солом'яник. — Ми маємо Блазнюка, а він уміє літати.

Чаклунка усміхнулася, явно втішена Солом'яниковою кмітливістю.

— Твоя правда! — вигукнула вона. — Недарма ти пишаєшся своєю головою. Ану ходімо до Блазнюка!

І, проштовхуючись поміж військом, вони стали пробиратися до намету друзів, біля якого відпочивав Блазнюк. Глінда та Принцеса Озма перші видерлися на літуна і всілися на диванах. Тоді посідали Солом'яник і решта друзів, і ще й залишилося місце для однієї командувачки й трьох охоронниць. Брати більшу охорону Глінда не вважала за потрібне.

Принцеса дала команду злітати, Блазнюк змахнув пальмовими крилами і знявся в повітря, переносячи друзів через мур. Облітаючи палац, вони побачили Жинжур. Самозвана королева лежала в гамаку в задньому дворі, спокійнісінько читаючи книжку в зеленій обкладинці й жуючи зелений шоколад. Вона була свято впевнена, що стіни надійно захистять її від ворогів. Озма скомандувала сідати, й Блазнюк безперешкодно приземлився в задньому дворі, і не встигла Жинжур писнути, як командувачка і трійко охоронниць спритно схопили її і взяли в полон, одягнувши їй на руки міцні кайдани.

Це й був кінець війни. Військо Непокори, зачувши про полон своєї Полководиці, кинулося врозтіч, і командувачка безперешкодно пройшла міськими вулицями до самого муру та розчинила браму. Коли до міста вступило Гліндине військо, оркестр заграв найкращих мелодій, яких тільки вмів, а глашатаї проголосили, що правлінню самозванки покладено край, а трон переходить до законної спадкоємиці — прекрасної Принцеси Озми.

Усі чоловіки Смарагдового міста відразу ж поскидали фартухи. Жінкам, подейкують, так остогидло їсти те, чим чоловіки їх годували, що вони тільки раділи, що пануванню Жинжур настав кінець. Пересвідчившись, що це справді так, усі як навіжені полетіли до кухонь і наготували такої смакоти, що в усіх родинах знову запанували мир і спокій.

Озма передусім змусила захланних дівчисьок повернути всі смарагди й інше коштовне каміння, яке вони повидирали з хідників та будівель. Самоцвітів виявилося стільки, що всі королівські ювеліри, не покладаючи рук, цілий місяць встановлювали їх на свої місця.

Тим часом Військо Непокори було розпущено, і вчорашні войовниці розійшлися по домівках. Узявши з Жинжур обіцянку, що вона поводитиметься пристойно, її теж відпустили додому.

Озма стала найгарнішою Королевою за всю історію Смарагдового міста. Попри юний вік та брак досвіду, народом своїм вона правила мудро і справедливо. Глінда ніколи не відмовляла їй у розумній пораді, а Брошковий Жук, посівши пост Народного Просвітника, теж допомагав виходити зі скрутної ситуації.

Дівчина, надзвичайно вдячна Блазнюкові за всі його заслуги, запитала, якої винагороди він хотів би за службу.

— Розберіть мене, будь ласка, на частини, — попросив Блазнюк. — Я не хотів, щоб мене оживляли, й мені соромно за таку наспіх зліплену зовнішність. Колись я був королем лісу, що засвідчують мої роги. А тепер я — обшитий тканиною невільник, і мене примушують увесь час літати, а ноги мені не служать. Тому прошу, щоб мене розібрали.

І Озма наказала розібрати Блазнюка. Голова з рогами знову висіла над каміном у залі, а дивани розв'язали й поставили в приймальному передпокої. Хвіст-щітка повернувся до своїх звичних обов'язків у кухні, а білизняне мотуззя Солом'яник знову порозвішував там, звідки його було взято, коли майстрували літуна. Ви подумали, що то був кінець Блазнюка? Так, Блазнюка-літуна. Зате Блазнюкова голова над каміном час від часу говорила і своїми запитаннями часто збивала з пантелику відвідувачів, що сиділи в залі й чекали прийому в Королеви.

Дров'яна Козла стала особистою стрибухою й улюбленицею Озми, і Королева часто їздила на ній Смарагдовим містом. Її дерев'яні копита підкували золотими підковами — щоб не зношувалися, — і їх вицокування по тротуарах завжди наповнювало підданих Королеви благоговійним трепетом і вселяло впевненість у її магічній силі.

— Чарівникові Озу далеко до Королеви Озми, — перешіптувалися люди, — він обіцяв більше, ніж міг зробити, а наша нова Королева робить більше, ніж ми від неї хочемо.

Джек – Гарбузова Голова вирішив до кінця своїх днів залишатися з Озмою. Його голова не зіпсувалась, як він боявся, та так нітрохи й не помудріла. Брошковий Жук намагався навчити його декількох видів мистецтв і наук, але страхопуд виявився таким бездарним учнем, що науці довелося покласти край.

Коли військо Глінди повернулося додому і в Смарагдовому місті знову запанував мир, Бляшаний Лісоруб заявив, що хоче повернутися до свого Королівства моргайликів.

— Це не казна-яке Королівство, — мовив Лісоруб, — зате ним легко керувати.