Оцеола, вождь Семінолів - Сторінка 18

Напевно, в мене вистрілив якийсь раб утікач, що присягнувся вічно мстити білим і вилив свою ненависть на першого ліпшого, хто трапився на його шляху. Можливо, це був мулат, трохи схожий на Жовтого Джека (всі люди з жовтим кольором шкіри, як і негри, дуже подібні між собою). Імовірно, це і ввело в оману мого супутника. Таке пояснення поки мене вдовольняло.

Джек уже все зібрав у дорогу. Ми вирішили більше не сушити мізки над цією таємницею, скочили на коней і поскакали. Якийсь час ми мчали щодуху. Дорога стелилася рідколіссям, де все було добре видно попереду і позаду нас, але ні білий, ні чорний, ні червоний, ні жовтий ворог не з'являвся ні перед нами, ні з тилу. Ми не зустріли жодної живої душі, поки не дісталися до форту Кінг. У форт ми в'їхали саме в ту хвилину, коли сонце сховалося за темними верхівками лісу на обрії.

Розділ XXVI

Прикордонний форт

При слові "форт" у нашій уяві постає масивна будівля з виступами і амбразурами, бастіонами і зубчатими стінами, валами, казематами і гласісом – словом, потужне укріплення. Іспанці справді будували такі форти у Флориді та інших місцях. Багато таких фортів, точніше, їх залишки, стоять понині, проте й руїни свідчать про велич і славу тих часів, коли прапор із зображенням леопарда гордо майорів над їхніми стінами. Однак колоніальна архітектура іспанців істотно відрізняється від архітектури інших європейських народів. В Америці іспанці будували свої укріплення, не шкодуючи рук і грошей, так, наче зводили їх навіки. Їм і на думку не спадало, що недовго вони пануватимуть у Флориді і що скоро доведеться залишити ці землі.

Зрештою, ці величезні фортеці добряче прислужилися їм. Без них смагляві ямасі, а потім переможні семіноли вже давно витіснили б іспанців із квітучого півострова, задовго до того, як індіанців передали під владу іншої країни.

У Флориді є свої великі кам'яні фортеці, але ті "форти", що згадуються в історії прикордонних воєн, геть не схожі на них. Ці споруди наче оперізують усю територію Сполучених Штатів гігантським ланцюгом. Тут ми не побачимо зубчастих стін, висічених у скелях, дорогих казематів і непотрібних архітектурних прикрас. Це здебільшого грубі тимчасові дерев'яні споруди, досить дешеві, щоб не шкода було їх покинути під час стрімкого відступу – тоді лінія кордону весь час змінювалася.

Аби створити надійний захист проти вороже налаштованих індіанців, слід знайти кілька сотень дерев, зрубати їх і розпиляти на балки завдовжки вісімнадцять футів, розколоти їх посередині, встановити чотирикутниками щільно одна до одної, пласким боком усередину, збити їх поперечними дошками разом, загострити кінці, влаштувати бійниці на висоті восьми футів від землі, під бійницями встановити підмостки, вирити рів, побудувати на протилежних кутках бастіони і на них розмістити гармати, встановити міцні ворота – прикордонний форт готовий!

Це може бути трикутник, чотирикутник чи будь який інший багатокутник, який найліпше підходить до умов даної місцевості.

Ще вам потрібні приміщення для солдатів і запасів провіанту. Усередині огорожі побудуйте міцні блокгаузи; підніміть бійниці – на той випадок, якщо зовнішня огорожа буде взята приступом. По закінченні цієї роботи можна вважати, що форт готовий.

Сосни – найкращий будівельний матеріал. Їх високі стовбури без гілок легко зрубати і розпиляти на балки потрібної довжини. Але у Флориді є порода дерев, ще більш придатна для спорудження форту, – це гарбузова пальма. Її щільна деревина не так легко розколюється від обстрілу, і кулі просто застрягають у ній. З таких дерев і був побудований форт Кінг.

Уявіть подібний укріплений форт, населений кількома сотнями солдатів; одні з них у полинялих блакитних мундирах із брудними білими вилогами (піхота), інші – в темно синіх мундирах з червоними кантами (артилерія), треті – в темно зелених мундирах (карабінери), деякі вбрані в ефектніші мундири жовтих відтінків (драгуни). Лишень уявіть, як ці неохайно вдягнені солдати тиняються по форту. Тільки в декого чепурний вигляд: ремені начищені білою глиною, багнети приставлені – це вартові на посту. Серед них нипають недбало вбрані жінки – їхні дружини і пралі та кілька смаглявих скво , та ще пронизливо верещать немовлята. Іноді квапливо проходять офіцери, яких легко впізнати по темно синіх тужурках. Ще можна побачити джентльменів у штатському – це приїжджі або вільнонаймані службовці форту. А ще є менш благородна публіка – маркітанти , торговці биками, погоничі, м'ясники, провідники, мисливці, гравці або просто волоцюги та нероби. Час від часу шмигають слуги – негри та дружні до білих індіанці. Ви, зрештою, можете натрапити на важливого урядового агента… Уявіть, що над усім цим майорить американський прапор – білі зірки на блакитному тлі, – і перед вами постане картина, яку я побачив, в'їхавши у ворота форту Кінг.

Я вже трохи відвик від верхової їзди, тож поїздка дуже виснажила мене. Я чув сигнал побудки, але не звернув на нього уваги, бо ще не приступив до своїх службових обов'язків, тому і проспав. Удруге мене розбудили звуки сурм і барабанного бою, що линули крізь відчинене вікно. Я впізнав мелодію парадного маршу і відразу схопився з ліжка. Увійшов Джек, щоб допомогти мені одягнутися.

– Дивіться но, маса Джордже! – вигукнув він, показуючи на вікно. – Здається, наче тут зібралися семіноли з усієї Флориди! Уф, та їх тут тьма!

Я визирнув у вікно. Переді мною постала видовищна картина. Усередині форту збігалися солдати і шикувалися, готуючись до параду. Всі вони були акуратно одягнені, в защебнутих мундирах, хвацько зсунутих набакир капелюхах, з начищеними ременями, рушницями, багнетами і ґудзиками, що виблискували на сонці – усе це вселяло відчуття військової моці. Серед солдатів ходили офіцери в розкішних мундирах і блискучих еполетах. Трохи оддалік стояв генерал, оточений офіцерами штабу. Їх можна було відрізнити по чорних капелюхах із червоним та білим півнячим пір'ям. Тут був і уповноважений у чині генерала, одягнений у повну парадну форму.

Весь цей парад був розрахований на те, щоб справити враження на індіанців. Крім військових, були тут і кілька цивільних у гарних костюмах – довколишні плантатори; серед них я побачив Рінгольдів – батька і сина. Але за огорожею форту видовище було значно колоритніше.

На великій рівнині, що простяглася на кількасот ярдів перед фортом, вишикувалися групи індіанських воїнів у своєму чудовому військовому вбранні. У всіх на головах красувалися убори з пір'я, а тіла прикрашені татуюванням. Хоча в їхньому військовому обладунку і помічався якийсь загальний стиль, але всі були вбрані по різному. На одних – мисливські сорочки, штани та мокасини з оленячої шкіри, щедро оздоблені бахромою, намистом і блискітками. На інших – шати зі смугастого або кольорового строкатого ситцю і суконні штани – сині, зелені або червоні, застебнуті нижче коліна; кінці оздоблених намистом гетрів, вишитих блискітками і мішурою, звисали з ніг. Дуже яскраві вампуми обперізували талії, за них були заткнуті довгі ножі, томагавки, а в декого і пістолети, що виблискували коштовною срібною оправою, – усе це предмети, що дісталися індіанцям у спадок від іспанців. Інші замість пояса обмотали іспанський шарф із червоного шовку, і його обшиті торочками кінці спускалися спереду, надаючи особливої витонченості костюму. Не менш яскравими і розмаїтими були головні убори: діадеми зі строкатого пір'я, подібні на шоломи шапки з хутра чорної білки, рисі або єнота. При цьому морда звіра часто красувалася над обличчям індіанця. У багатьох голови були прикрашені широкими стрічками з вишитої тканини, з яких стирчало пір'я грифа або найтонша павутина журавлиного пір'я. Дехто з воїнів був прикрашений пір'ям найбільшого птаха Африки – страуса.

Усі індіанці були озброєні довгими мисливськими рушницями; у кожного на ремені, перекинутому через плече, висіли ріг із порохом і патронташ. Лук і стріли мали тільки юнаки, які прийшли сюди з дорослими.

За індіанським військом поодаль виднілися намети, – там вони розбили свій табір. Прапори, що майоріли над ними, позначали різні племена, яким належали ці намети. Жінки в довгих сукнях снували в таборі, а їхні темношкірі малюки вовтузились у траві.

Я побачив індіанців, коли вони вже зібралися перед огорожею форту. Одні стояли невеликими гуртами і розмовляли, інші переходили від гурту до гурту і, мабуть, радилися. Мені впала в око гордовита постава цих людей. Я милувався їхніми вільними і сміливими рухами, геть не схожими на скуту ходу вимуштруваних солдатів. Порівняння було на користь індіанців. Коли я дивився на солдатів, що стояли плечем до плеча, нога до ноги, ніби застигнувши в строю, а потім переводив погляд на прикрашених пір'ям індіанських воїнів, що гордо ступали по своїй рідній землі, то не міг відкинути думки, що нам вдасться здобути перемогу лишень завдяки чисельній перевазі.

Мене б узяли на глум, якби я здумав висловити подібні думки. Це не збігалося із хвалькуватими легендами про подвиги білих на кордоні. Досі індіанці завжди поступалися білим, та хіба вони поступалися тому, що білі перевершували їх силою і хоробрістю? Ні, нерівність полягала в чисельності і, головне, у зброї. У цьому й був секрет нашої зверхності. І справді, як можна захищатися стрілами, пущеними з лука, від смертоносних куль, що вилітають з рушниці? А тепер ця нерівність зникла, тепер індіанці мали вогнепальну зброю, і вони володіли нею не гірше за білих.

Семіноли розташувалися півколом перед фортом. Вожді сіли спереду на траву, за ними зайняли місця молодші вожді і найбільш прославлені воїни, а ще далі стояли представники племен. Навіть жінки і діти підійшли ближче. Вони стояли мовчки, але з інтересом стежили за рухами чоловіків.

Індіанці були дуже серйозні й мовчазні. Загалом це не властиво їм, адже семіноли люблять і пожартувати, і потеревенити. Навіть безтурботні негри навряд чи можуть зрівнятися з ними у веселості. Але тепер вони поводились інакше. Вожді, воїни і жінки, навіть хлопці, які покинули свої ігри, – всі виглядали дуже урочисто. І це зрозуміло: це було не звичайне зібрання, де обговорювалися повсякденні справи, а рада, на якій вирішувалася їхня доля, ішлося про те, що для них найдорожче в світі, – рада, яка могла навіки розлучити їх із рідною землею.