Одіссея капітана Блада - Сторінка 22
- Рафаель Сабатіні -Легенько погойдуючись на хвилях, шлюпка з шістьма веслярами-іспанцями перетинала щедро залиту сонцем смугу води між цими двома кораблями. Капітан Блад та дон Естебан д'Еспіиоса влаштувалися на кормі, на дні шлюпки стояли два сундуки з грішми. Золото в усі часи розцінювалося як найкращий вияв доброї волі, а Блад твердо поклав собі за принцип — в усьому завойовувати прихильність. Правда, його товариші вважали, що він перебрав через край, узявши аж п'ятдесят тисяч песо, але капітан домігся свого. Крім того, Блад захопив із собою адресований одному іспанському гранду великий пакунок з численними печатками та гербом Еспіноси — ще один речовий доказ, наспіх сфабрикований у каюті "Сінко Льягас". Уже дорогою Блад закінчував інструктувати свого молодого супутника.
Дон Естебан висловив болісне припущення:
— А якщо вас викриють?
— Це накликало б нещастя... на всіх. Я радив твоєму батькові молитися за наш успіх, а від тебе, юначе, сподіваюся практичної допомоги,— відповів Блад.
— Я зроблю все, що зможу. Бог свідок, що зроблю! — палко запевнив хлопець.
Блад стримано кивнув головою, і обоє вони не сказали більше ні слова, аж поки шлюпка не торкнулася обшивки велетенського корабля. У супроводі капітана Блада дон Естебан піднявся по трапу. На шкафуті їх зустрічав сам адмірал — красивий, самовдоволений чоловік, ставний і гордовитий, дуже схожий на дона Дієго, але трохи старший і сивіший. Поряд із ним стояло чотири офіцери і монах у чорно-білій сутані домініканського ордену.
Дон Мігель радо пригорнув свого небожа, нерішучість і розгубленість якого він вважав за вияв приємної [104] схвильованості, і повернувся, щоб привітати супутника дона Естебана.
Пітер Блад галантно вклонився. Він був абсолютно спокійний, принаймні зовні.
— Я — дон Педро Сангре,— відрекомендувався він, переклавши буквально своє прізвище — безталанний кабальєро з Леона, нещодавно вирваний із неволі доблесним батьком дона Естебана.— І в кількох словах він змалював вигадані обставини, як його було захоплено в полон тими проклятими єретиками, що володіють островом Барбадосом, і як звільнено.
— Benedicticamus Domino (1),— сказав монах, вислухавши розповідь.
— Ex hoc nunc usgue in seculum,(2) — опустивши очі, відповів Блад, згадавши, що він католик.
(1) Подякуємо Господові (лат.)
(2) — Нині і прісно і во віки віків (лат.)
Адмірал та супроводжуючі його офіцери співчутливо вислухали Блада і сердечно привітали його. Після цього дійшла черга і до страшного запитання:
— А де ж мій брат? Чому він сам не прибув привітати мене?
На це відповів молодий Еспіноса:
— Батькові дуже прикро, що йому довелося відмовитися від честі та втіхи бачити вас. На жаль, дядечку, він трохи нездужає. О, нічого серйозного! Тільки й того, що він змушений залишатися в каюті. Невелика лихоманка — результат легкого поранення під час недавнього нападу на Барбадос, коли було щасливо визволено й цього кабальєро.
— Зажди, племіннику, зажди,— з удаваною суворістю запротестував дон Мігель.— Адже мені не належить знати про такі речі. Я маю честь представляти в тутешніх морях його католицьку величність короля Іспанії, а він перебуває в мирі з королем Англії. Ти вже й так наговорив мені зайвого. Я постараюсь забути це, про що попрошу і вас, панове,— додав він, звертаючись до офіцерів. При цьому дон Мігель підморгнув капітанові Бладу, в очах якого спалахнув веселий вогник.— Що ж, якщо дон Дієго не може прибути до мене, то я сам поїду до нього.
Де й подівся веселий вогник в очах капітана Блада. А дон Естебан так зблід, що його обличчя стало схоже на білу маску. Проте Блад скоро опанував себе і заговорив [105] тихим конфіденціальним тоном, у якому чудово поєднувалися шанобливість, зворушеність і глузування:
— З вашого дозволу, дон Мігель, насмілюсь зауважити, що саме цього вам не треба робити. Вам не слід зустрічатися з доном Дієго, поки не загояться його рани. Таке його бажання і така справжня причина його відсутності на борту цього корабля. Правду кажучи, його рани не такі вже й серйозні, щоб заважати йому приїхати. Дон Дієго вважає, що він поставив би вас у дуже незручне становище, якби особисто доповів вам про те, що сталося. Як ви зволили сказати, ваше превосходительство, між його католицькою величністю та королем Англії зараз мир, а ваш брат дон Дієго...— Блад зупинився на мить.— Думаю, що мені немає потреби говорити вам про це. Те, що ви почули від нас про якийсь напад, це всього-на-всього чутка... Ваше превосходительство розуміє це?
Його превосходительство насупився.
— Розумію... але не все,— сказав він замислено.
На якусь мить капітан Блад розгубився. Невже його персона викликає якийсь сумнів у цього іспанця? Адже і одяг і мова його бездоганно іспанські, та й хіба не стоїть поряд нього дон Естебан, ладен підтвердити кожне його слово? І перш ніж адмірал встиг вимовити хоч слово, він знову заговорив:
— У шлюпці внизу стоять дві скрині з п'ятдесятьма тисячами песо, що призначаються для вашого пре-восходительства.
Його превосходительство на радощах аж підскочив; раптове збудження охопило і його офіцерів.
— Це викуп, сплачений дону Дієго губернатором...
— Ні слова більше, ради бога! — стурбовано вигукнув адмірал.— Мій брат хоче, щоб я перевіз ці гроші для нього в Іспанію? Гаразд, це сімейна справа, і стосується вона лише мого брата й мене. Що ж, це можна буде зробити. Але я не повинен знати... Гм! — Він затнувся і вирішив за краще запросити гостей до столу: — Панове, поки підніматимуть на борт ці скрині, прошу до мене в каюту на склянку малаги.
Розпорядившись підняти скрині на палубу, адмірал пішов до своєї каюти, обставленої з королівською розкішшю, а слідом за ним рушили запрошені гості, чотири офіцери та монах.
Коли всі посідали за стіл, слуга налив їм коричньового вина і вийшов. Дон Мігель погладив свою гостру, посивілу борідку і, усміхаючись, сказав: [106]
— Пресвята діво! Який передбачливий розум у мого брата! Коли б мене не попередили, я міг би зробити необачний вчинок — поїхати на його корабель у такий час. Я побачив би речі, які мені, як іспанському адміралові, було б важко не помітити.
І Естебан і Блад квапливо погодилися з ним. Потім Блад, піднявши склянку, випив за славу Іспанії і за погибель біснуватого Якова, що узурпував англійський трон. Принаймні остання частина його тосту була висловлена цілком щиро.
Адмірал засміявся.
— Синьйоре! Синьйоре! Немає тут мого брата, щоб стримувати вас від необачних вчинків. Ви повинні пам'ятати, що його католицька величність і король Англії — добрі друзі. Такий тост не дозволено виголошувати в цій каюті. Але оскільки його вже виголосили і до того виголосила людина, яка має всі підстави ненавидіти англійських собак, то ми підтримаємо, хоч і... неофіціально.
Всі зареготали і випили за якнайшвидшу погибель короля Якова цілком неофіціально, саме ця остання обставина надавала всьому особливої пікантності. Потім дон Естебан, турбуючись про долю батька і пам'ятаючи, що чим довше він буде затримуватись тут, тим більше затягнуться страждання дона Дієго, рвучко підвівся і заявив, що їм час повертатися.
— Мій батько поспішає в Сан Домінго,— пояснив він,— він просив мене не затримуватись довше, ніж буде потрібно для того, щоб обняти вас, дорогий дядечку. Тому з вашого дозволу я мушу йти...
Зваживши на всі обставини, дядько не заперечував проти цього.
Коли вони підійшли до трапу, Блад стривожено глянув на матросів, які, перехилившись через борт, ліниво розмовляли з веслярами їхньої шлюпки там, унизу. Однак поведінка цих останніх свідчила, що для хвилювання не було підстав... У веслярів вистачило здорового глузду не говорити зайвого.
Адмірал попрощався з гостями: з Естебаном тепло, як і годиться, а з Бладом церемонно.
— Шкода, що прощаємося так скоро, дон Педро. Мені б хотілося, щоб ви ще побували на "Енкарнасйоні".
— Їй-богу, мені не щастить,— зауважив капітан Блад.
— Але, сподіваюся, ми ще зустрінемося.
— Ви виявляєте мені честь, на яку я не заслуговую,— стримано сказав Блад. [107]
Гості спустилися в шлюпку, і гребці зразу ж узялися за. весла. Адмірал довго ще махав їм рукою з гакаборта. Потім вони почули свисток боцмана, що скликав людей на свої місця, і, не допливши ще до "Сінко Льягас", побачили, що "Енкарнасйон" уже йшов під усіма вітрилами. Спустивши на знак привітання свій прапор, флагман відсалютував їм гарматним залпом.
Хтось на борту "Сінко Льягас" (як потім виявилося, це був Хагторп) додумався відповісти тим же. Комедія скінчилась. Проте залишався епілог, який надав іронічно-лиховісного присмаку усьому спектаклю.
Як тільки вони ступили на борт "Сінко Льягас", назустріч їм поспішив Хагторп. Блад звернув увагу на якийсь застиглий, майже зляканий вираз його обличчя.
— Бачу, що тобі уже все відомо,— сказав Блад.
В очах Хагторпа завмерло питання, проте він відкинув припущення, яке було промайнуло в його голові.
— Дон Дієго...— почав він, але зупинився і якось дивно глянув на Блада.
Дон Естебан перехопив цей погляд і, сполотнівши, кинувся вперед.
— Ви порушили слово, собаки? Що ви заподіяли батькові? — закричав він, і шестеро іспанців позад нього зняли страшенний ґвалт.
— Ми не порушували слова. В цьому не було потреби,— твердо сказав Хагторп, і це трохи заспокоїло іспанців.— Дон Дієго помер ще до того, як ви досягли "Енкар-насйона".
Пітер Блад мовчав.
— Помер? — заридав Естебан.— Ти хочеш сказати, що ви вбили його! Від чого він помер?
Хагторп пильно подивився на хлопця.
— Наскільки я можу судити,— сказав він,— дон Дієго помер від страху.
У відповідь на ці слова Естебан навідліг ударив Хагторпа в лице, і той відповів би, коли б Блад не став між ними, а його люди не схопили молодого іспанця.
— Годі,— сказав Блад.— Ти сам призвів хлопця до цього, образивши його батька.
— У мене й на думці не було ображати,— виправдувався Хагторп, потираючи щоку.— Дон Дієго справді помер. Підіть і подивіться.
— Я бачив,— сказав Блад.— Він помер ще до того, як ми вирушили в "Сінко Льягас". І вже мертвим висів на мотузках, коли я говорив до нього перед від'їздом. [108]
— Що ви кажете? — закричав Естебан.
Блад сумно подивився на хлопця. І на обличчі його майнула невесела посмішка.
— Ти шкодуєш, що не знав про це раніше? — таки не втерпів він.
Якусь мить дон Естебан підозріло дивився на нього широко відкритими очима.
— Я не вірю вам,— сказав він нарешті.
— Доведеться повірити.