Одіссея капітана Блада - Сторінка 42

Хоч рішення й мало привабливе, і навіть відразливе, а проте він мусить скористатися ним.

— Заждіть! — гукнув він.— У мене кращий вихід і надійніший! — Він перегнувся через поручні й наказав Пітту:

— Покласти руля і просигналити, щоб вислали шлюпку. На кораблі враз запала глибока тиша, сповнена подиву

і тривоги — ніхто не розумів справжньої причини такої несподіваної поступки свого капітана. Але Пітт, хоч він теж поділяв настрій своїх товаришів, враз скорився. Пролунала його команда, і після короткої паузи чоловік із двадцять піратів кинулися виконувати наказ.

Заскреготіли блоки, залопотіли на вітрі паруси. Капітан Блад обернувся і кивком голови покликав лорда Джуліана. ' Його світлість завагався, але все ж підійшов, здивований і недовірливий. Недовір'я його поділяла і міс Бішоп, яка, так само, як і Уейд та команда корабля, була приголомшена поступкою Блада. Правда, для цього в неї були зовсім інші причини.

Підійшовши з лордом Джуліаном до поручнів шкафуту, капітан Блад стисло розповів команді про мету приїзду лорда Джуліана в Карібське море і про ту пропозицію, яку йому вчора виклав лорд Уейд.

— Я відхилив цю пропозицію, вважаючи її образливою для мене. Ті з вас, хто потерпів від короля Якова, зрозуміють мене. Але зараз, у такій безвиході, коли на нас насідають переважаючі сили ворога, як тут каже Огл, я згоден наслідувати приклад Моргана — цебто піти на службу до короля і цим прикрити вас усіх. [198]

На якусь мить усі заніміли, наче від грому й блискавки, а потім зчинилася справжня веремія. Більшість піратів зраділи з такого виходу, і радість ця була зрозумілою: люди, що збиралися помирати, раптом побачили можливість залишитися живими. Але чимало було й таких, що не склали остаточної думки, поки капітан Блад не дасть ясної відповіді на кілька запитань, головне з яких поставив Огл:

— А чи зважатиме Бішоп на королівський патент, коли ти його матимеш?

На ці слова відповів лорд Джуліан:

— Якщо він здумає знехтувати владою короля, то це йому так не минеться. Навіть коли б він і спробував виявити непокору, то офіцери ескадри ніколи його не підтримають.

— Так! — зауважив Огл.— Це правда.

Проте кілька піратів категорично повстали проти такого рішення. Серед них був і Волверстон.

— Краще гнити в пеклі, аніж служити королю! — несамовито ревнув старий вовк.

Але Блад заспокоїв його й однодумців.

— Хто з вас не бажає йти на королівську службу, зовсім не повинен іти за мною. Такого в наших умовах не передбачалося. Я йду тільки з тими, хто цього хоче. Не думайте, що я охоче зважився на такий крок. Як на мене, то я цілком поділяю думку Волверстона, але ж у нас з вами немає іншої можливості врятуватися од загибелі. Ніхто й пальцем не торкне тих, хто не забажає піти зі мною. Вони залишаться на волі. Тільки в такому разі я продам себе королю. Хай лорд Джуліан, представник міністра закордонних справ, скаже, чи погоджується він на такі умови.

Уейд відразу ж погодився і мерщій подався в свою каюту за патентом, задоволений, що йому так добре вдалося виконати доручення уряду.

Тим часом боцман просигналив на кораблі ямайської ескадри, викликаючи шлюпку. Пірати на шкафуті з'юрмилися вздовж бортів, недовірливо і з острахом розглядаючи велетенські галіони, що підходили до "Арабелли".

Як тільки Огл залишив квартердек, Блад обернувся до міс Бішоп. Вона не зводила з нього сяючих від захвату очей. Але, помітивши, що капітан раптом спохмурнів і насупився, і сама занепала духом. Дівчина зрозуміла, що його гнітить тільки що прийняте рішення і, збентежена, несподівано торкнулася руки Блада:

— Ви зробили правильно, сер,— похвалила вона його,— навіть і в тому разі, коли це суперечить вашому бажанню. [199]

Блад сердито зиркнув на жінку, заради якої пішов на таку жертву, і тихо відповів:

— Я завдячую цим вам або думаю, що завдячую! — тихо сказав він.

Арабелла не зрозуміла його.

— Ви врятували мене від найстрашнішої небезпеки,— визнала вона і здригнулась від самої думки про можливі наслідки.— Але я не розумію, чому ви досі відхиляли пропозицію лорда Уейда. Адже це почесна служба.

— Служити королю Якову? — з глумом перепитав Блад.

— Англії,— докірливо поправила його дівчина.— Країна — це все, сер, а суверен(1) — ніщо. Король Яків одійде, на його місце прийдуть інші, що теж відійдуть, а Англія залишиться, залишиться для того, щоб їй чесно служили її сини, незважаючи на їх злість до людей, які тимчасово стоять при владі.

(1) Суверен — той, хто стоїть на чолі влади.

Блада трохи здивували ці слова, але потім він посміхнувся.

— Проникливий і розумний захист,— схвалив він.— Вам треба було сказати про це команді,— і глузливо, але добродушно поцікавився: — Ви не вважаєте, що така почесна служба допомогла б розбійникові й піратові спокутувати гріхи?

Дівчина опустила очі й відповіла уривчасто:

— Якщо він... хоче знати, то, можливо, ні, напевне... йому був винесений надто суворий присуд...

Блакитні очі Блада спалахнули, а твердо стиснуті уста посміхнулися:

— Ну... якщо ви так думаєте,— сказав він з якоюсь дивною пожадливістю в погляді променистих очей,— тоді, кінець кінцем, навіть служба королю Якову може здатись терпимою.

Кинувши погляд на море, Блад помітив, як від одного з кораблів, що важко погойдувалися на хвилях миль за три від них, відчалила шлюпка. Капітан Блад враз став зібраним і зосередженим, відчувши нові сили й бадьорість, як це часом буває у хворого, що почав видужувати від тяжкої хвороби.

— Якщо ви спуститесь вниз, заберете служницю й свої речі, то ми зараз же відправимо вас на один з кораблів ескадри,— сказав він дівчині, показуючи на шлюпку. [200]

Арабелла пішла, а Блад, покликавши Волверстона і схилившись на поручні, почав разом з ним розглядати шлюпку, в якій сиділи дванадцять гребців і офіцер у червоному мундирі. Капітан навів на нього підзорну трубу.

— Це не Бішоп,— невпевнено зауважив Волверстон.

— Ні,— відповів Блад, складаючи трубу.— Не знаю, хто б це міг бути.

— Ага! — насмішкувато і гнівно вигукнув старий вовк.— Хоч полковника і бере нетерплячка, та все ж він, як видно, не поспішає прибути сюди власною персоною. Він уже побував у нас, тоді як ми влаштували йому холодний купіль. А в нього непогана пам'ять, і він визнав за краще послати свого заступника.

Цим заступником виявився Келверлей — енергійний, самовпевнений офіцер, який нещодавно прибув із Англії. З того, як він тримався, видно було, що полковник Бішоп старанно проінструктував офіцера, як слід поводитися з піратами. Вираз його обличчя, коли він ступив на шкафут "Арабелли", був зарозумілий, суворий і зневажливий.

Блад з королівським патентом у кишені стояв поруч з лордом Джуліаном і чекав прибулого. Капітан Келверлей помітно збентежився, побачивши перед собою одразу двох чоловіків, зовсім не схожих на тих, яких він сподівався зустріти на піратському кораблі. Та це однак не перешкодило йому к нути лінивий зневажливий погляд на розлючену орду напівголих піратів, що з'юрмилися за капітаном Бладом та Уейдом.

— Добрий день, сер,— чемно звернувся до нього Блад.— Мені випала честь вітати вас на борту "Арабелли". Мене звуть Блад. Можливо, ви вже чули про мене.

Капітан Келверлей понуро глянув на Блада. Невимушені манери та й увесь незалежний вигляд цього грізного корсара аж ніяк не свідчили, що перед ним людина, приречена на ганебну капітуляцію, не помітно було й будь-яких ознак відчаю. Од усього цього гордовито стиснуті губи Кел-верлея спотворила неприємна, кисла посмішка:

— Хизуватися будемо на шибениці! — презирливо буркнув він.— А зараз, чоловіче, мені потрібна твоя капітуляція, а не твоє нахабство.

Удавши, що слова Келверлея його боляче вразили і здивували, Блад обернувся до лорда Джуліана:

— Ви чуєте? Ви хоч коли-небудь чули щось подібне? Бачите, мілорд, як прикро помиляється цей джентльмен? Може, ми й обійдемось без ламання кісток декому, якщо ваша світлість пояснить, хто я такий. [201]

Лорд Джуліан ступив крок наперед і недбало, навіть зневажливо вклонився цьому нещодавно пихатому, а зараз сторопілому офіцерові. Пітт, перехилившись через поручні квартердеку, уважно стежив за всім, що відбувалося внизу. Згодом він розповідав у своїх записках, що його світлість був похмурий, як піп перед вішальником. Проте я схильний підозрівати, що це була тільки маска, якою бавився лорд Джуліан.

— Маю честь повідомити вас, сер,— стримано заявив лорд,— що капітан Блад перебуває на службі у короля і має офіцерський патент, скріплений печаткою лорда Сен-дерленда, міністра закордонних справ його величності короля Англії.

У капітана Келверлея від несподіванки аж очі полізли на лоб і обличчя вкрилося червоними плямами. Серед натовпу корсарів почулися регіт, крута лайка й радісні вигуки — команда висловлювала своє задоволення з цієї комедії. Кілька хвилин офіцер мовчки дивився на Уейда, силкуючись усвідомити, звідки в цього пройдисвіта дорогий, елегантний одяг, спокійна впевненість, холодна і витончена мова. Схоже на те, що цей жевжик колись належав до вищого світу.

— Хто ж ти такий, кат би тебе побрав? — скипів він нарешті.

Його світлість зауважив тихим і холодним, як крига, голосом:

— Ви невиховані, сер, як я бачу. Я — Уейд. Лорд Джуліан Уейд, посол його величності в цих диких місцях і близький родич лорда Сендерленда. Полковника Бішопа мали повідомити про мій приїзд.

Раптові зміни в поведінці Келверлея, коли він почув ім'я лорда Уейда, свідчили, що таке повідомлення дійшло до Ямайки і що Бішоп добре знає про це.

— Я... Я думаю, що полковника повідомили,— промимрив він чи то з сумнівом, чи з підозрою.— Тобто його повідомляли, що має прибути лорд Джуліан Уейд. Але... але... на цьому кораблі? — він безпорадно розвів руками і, остаточно розгубившись, замовк зовсім.

— Я плив на "Ройял Мері"...

— Нас так і повідомляли.

— Але "Ройял Мері" стала жертвою іспанського капера, і я ніколи б не добрався сюди, якби не хоробрість капітана Блада, який врятував мене.

В голові Келверлея дещо .прояснилося.

— Я бачу, я розумію... [202]

— Дуже сумніваюся,— так само суворо зауважив його світлість.— Але нічого, це згодом мине... Капітане Блад, пред'явіть йому ваш патент. Це, можливо, розвіє всі його сумніви. Я був би радий скоріше добратися до Порт-Ройяла.

Капітан Блад ткнув пергамент просто у витріщені очі Келверлея.