Одіссея капітана Блада - Сторінка 46

Як це не прикро, але розмову доводилося відкласти. Та коли б Арабелла тільки знала, на який довгий час ця розмова відкладається, її досада перейшла б у відчай.

Разом із своїм супутником Блад вийшов із саду, що аж п'янив своїми пахощами, і пройшов у внутрішній дворик форту. Комендант, маючи суворий наказ бути напоготові і тримати при собі кілька солдатів на випадок арешту Блада, був дуже здивований, коли побачив, що губернатор любенько собі прогулюється під руку з піратом, якого мали заарештувати. До того ж, коли вони проходили повз коменданта, Блад невимушено й весело про щось розповідав і сміявся.

Без будь-яких перешкод вони вийшли за ворота і підійшли до молу, де на них чекала шлюпка з "Арабелли". Все так само дружньо розмовляючи, вони сіли поряд на кормі і попливли до великого червоного корабля, де Джеремі Пітт з нетерпінням чекав новин.

Уявіть собі, як здивувався шкіпер, побачивши губернатора, що, ледве переставляючи ноги, підіймався у супроводі Блада по мотузяному трапу. [217]

— Твої побоювання справдились. Джеремі, я таки вскочив у пастку! — привітав його Блад.— Але й на цей раз я вибрався звідти, та ще й прихопив оцього негідника, що заманив мене туди. Ця свиня, як тобі відомо, любить життя.

Полковник Бішоп стояв на шкафуті аж сірий від злості. Його брезкле обличчя сіпалося, а одвисла губа тремтіла. Він боявся навіть глянути на кремезних головорізів, що з'юрмилися коло ящика з ядрами біля головного люка.

Звертаючись до боцмана, який стояв тут, спершись на перегородку бака, Блад голосно наказав:

— Перекинь мотузок із зашморгом через нок-рею!.. Не тремтіть, любий полковнику. Це тільки застережні заходи на той випадок, якщо ви будете поводитись нерозсудливо, чого, я певен, не станеться. Ми обміркуємо питання за обідом. Думаю, ви не позбавите мене честі пообідати разом.

І Блад одвів безвільного, до смерті наляканого хвалька в свою велику каюту. Слуга Блада, негр Бенджамен, одягнений у білі штани і полотняну сорочку, побіг виконувати розпорядження капітана щодо обіду.

А полковник Бішоп, упавши на скриню під ілюмінатором, що виходив на корму, ледве зміг пробурмотіти, затинаючись:

— Можна в-вас за-а-питати, як-кі в-аші наміри?

— Звичайно, можна, полковнику. Нічого страшного. Хоч ви й заробили мотузок на нок-реї, але, запевняю вас, його використають тільки в крайньому разі. Ви сказали, що його світлість допустився помилки, вручивши мені патент, виданий міністром закордонних справ лордом Сендерлендом. Мабуть, ви мали рацію. Я знову виходжу в море. Gras ingens iterabimus aequor (1). Ви будете прекрасним знавцем латині до того, як я закінчу свої справи з вами. Я повертаюся на Тортугу до своїх піратів, чесних і славних хлопців. Вас же я прихопив, як заложника.

(1) Gras' ingens iterabimus aequor (лат.) — Завтра ми знову вийдемо в безкрає море.

— Боже праведний! — простогнав губрнатор.:— Ви... ви хочете взяти мене з собою на Тортугу?

Блад щиро розсміявся.

— О ні! Я ніколи не підкладу вам такої свині. Ні, ні! Я хочу тільки забезпечити собі вільний вихід з Порт-Ройяла. І якщо ви будете зговірливим, то я на цей раз навіть не примушу вас прийняти холодний купіль у морі. Ви, як мені відомо, [218] віддали якісь там накази капітанові порту і комендантові цього проклятого форту. А зараз вам доведеться викликати їх на корабель і при мені сказати їм, що сьогодні після обіду "Арабелла" виходить у море для виконання службового завдання, і ніхто не повинен її затримувати. А для того, щоб бути певним, що вони послухають вас, ми заберемо їх на маленьку прогулянку разом з нами. Оце і все, що мені від вас потрібно. А тепер сідайте й пишіть, якщо ви, звичайно, не віддаєте переваги нок-реї.

Полковник Бішоп важко дихав від безсилої люті.

— Ви силуєте мене...— почав було він. Капітан Блад люб'язно обірвав його:

— Дозвольте, я вас зовсім не силую. Ви вільні вибирати між пером і мотузком. Вирішення цього питання цілком у ваших руках.

Кинувши на корсара гнівний погляд, Бішоп знизав плечима, взяв перо і сів за стіл. Тремтячою рукою він написав офіцерам листа, негайно викликаючи їх до себе на корабель. Блад одразу ж послав цього листа на берег, а потім попросив свого підневільного гостя до столу.

— Сподіваюсь, полковнику, ви не втратили свого чудового апетиту.

Жалюгідний вояка сів на вказаний стілець, але про їжу з переляку навіть і думати не смів, та Блад і не силував його. Він з апетитом заходився обідати. Але ще й на половину не впорався з обідом, як до каюти зайшов Хейтон і доповів, що на борт прибув лорд Джуліан і просить негайно прийняти його.

— Я так і передбачав,— сказав Блад.— Веди його сюди.

З суворим і сповненим гідності виглядом у каюту ввійшов лорд Джуліан. Тільки глянувши на присутніх, він враз зрозумів ситуацію. Капітан Блад підвівся, щоб привітати гостя.

— Як справжній друг, мілорде, ви вирішили приєднатися до нас?

— Капітане Блад,— різко сказав Уейд.— Ваш гумор недоречний! Не знаю ваших намірів, але мене цікавить, чи усвідомлюєте ви весь риск, на який ідете?..

— А мене, мілорде, цікавить, чи усвідомлюєте ви той риск, на який пішли самі, приїхавши, як я й сподівався, на мій корабель?

— Що це означає, сер?

Блад подав знак Бенджамену, який стояв позаду Бішопа: [219]

— Стілець для його світлості. Хейтон, відішли шлюпку його світлості на берег. Скажи, що лорд тут затримається.

— Що таке? — вигукнув лорд Джуліан.— Чорт забирай! Ви хочете затримати мене? Ви з глузду з'їхали, чи що?

— Краще зачекай, Хейтон, може його світлість почне бешкетувати. Бенджамен, ти чув наказ?

— Може, ви скажете мені, сер, які ваші наміри? — спитав його світлість, скипівши від гніву.

— Тільки оберегти себе і моїх хлопців від шибениці полковника Бішопа. Я правильно передбачав, що ваше виховання не дозволить вам залишити полковника в біді і що ви неодмінно прийдете за ним сюди. Я послав на берег капітанові порту і комендантові флоту наказ полковника Бішопа негайно з'явитися на корабель. Як тільки вони піднімуться на борт "Арабелли", у мене будуть усі заложники, що гарантуватимуть нам повну безпеку.

— Ви негідник! — процідив крізь зуби лорд Джуліан.

— Усе залежить від того, як дивитися на речі,— спокійно відповів Блад.— Мушу зауважити, що не в моєму характері прощати такі образи. Але, зважаючи на те, що колись ви з власної волі зробили мені одну послугу, а зараз хоч і проти волі, але робите другу, я не звертатиму уваги на вашу нечемність.

Його світлість зареготав.

— Ви дурень! — сказав він Бладові.— Невже ви думаєте, що я прибув сюди, не вживши ніяких заходів? Я розповів комендантові про те, як ви примусили полковника Бішопа піти з вами. Про це знає і комендант форту. Розсудіть тепер самі, чи вони виконають наказ Бішопа і чи дозволять вам вільно вийти в море?

Обличчя Блада стало серйозним.

— Дуже жаль, що ви це зробили,— промовив він.

— Ще б пак. Я знав, що ви пошкодуєте,— сказав лорд Джуліан.

— Я шкодую не через себе. Мені дуже жаль губернатора. Знаєте, що ви накоїли? Ви майже повісили його.

— Боже мій! — вигукнув Бішоп, затремтівши від страху.

— Якщо вони зроблять хоч один постріл у мій корабель, губернатор негайно ж загойдається на нок-реї. У вас залишився єдиний шанс, полковнику, який полягає в тому, що я повідомлю їх про свої наміри. А щоб ви, мілорде, могли якнайкраще виправити заподіяну вами шкоду, ви самі поїдете з цим листом. [220]

— Хай мене краще повісять, ніж я поїду на берег,— загарячкував Уейд.

— Даремно. Це просто нерозсудливо з вашого боку, мілорде. Та коли ви опираєтесь, то на борту знайдеться інший посланець, а мої позиції, як я й передбачав, зміцняться ще одним заложником.

Лорд Джуліан втупився в Блада, зміркувавши, від чого він відмовився.

— Може, ви передумаєте, після того, як я вам усе пояснив? — спитав капітан.

— Поступіться йому, ради бога, і їдьте, мілорде,— бризкаючи слиною, простогнав Бішоп.— І зробіть так, щоб вони негайно виконали мій наказ. Цей клятий пірат схопив мене за горло...

Його світлість з презирством і огидою звів на Бішопа свої безбарвні очі.

— Що ж, коли ви наполягаєте...— почав був він, але замовк і, знизавши плечима, звернувся до Блада: — На вас можна покластися, що полковникові Бішопу гарантується повна безпека, якщо вам дозволять без перешкод вийти з порту?

— Даю вам таке слово,— сказав Блад,— навіть більше того. Обіцяю без затримки висадити полковника Бішопа на берег.

Лорд Джуліан змусив себе вклонитись принишклому губернаторові.

— Ви розумієте, сер, що я пішов на це за вашим бажанням? — холодно спитав він.

— Розумію, звичайно розумію,— поспішив підтвердити Бішоп.

— Гаразд! — лорд Джуліан знову вклонився і пішов з каюти. Блад провів його до трапу, під яким унизу погойдувалась шлюпка "Арабелли".

— До побачення, мілорде,— сказав Блад.— Пробачте, мало не забув! — Він витяг з кишені пергамент і простягнув його Уейду.— Ось ваш патент. Бішоп мав рацію, кажучи, що видали ви мені його помилково.

Лорд Джуліан пильно глянув на Блада, і вираз його обличчя полагіднішав.

— Жаль! — з непідробною щирістю сказав він.

— За інших обставин, мілорде...— почав Блад.— Та навіщо про це! Ви розумієте... Шлюпка чекає вас.

Поставивши одну ногу на перший шабель трапу, лорд Джуліан раптом завагався:

— Хоч убийте мене, але я нічогісінько не розумію! [221]

Чому б вам не послати на берег когось іншого, а мене не залишити на кораблі, як ще одного заложника?

Блад подивився своїми ясними блакитними очима у чесні очі Уейда і сумовито посміхнувся. Якусь мить він, здавалося, вагався, а потім одверто виклав усе, що думав.

— Не хочу критись перед вами напослідок. Причина та сама, мілорде, яка штовхала мене весь час на сварку з вами, щоб потім проткнути ваші груди шпагою. Приймаючи від вас патент, я сподівався, що він допоможе мені спокутувати гріхи мого минулого в очах міс Бішоп. Заради неї, як ви вже, мабуть, догадались, я і взяв його. Але тепер я зрозумів, що все це марні сподівання. Мені слід було б знати, що мої надії — марення хворого. Я зрозумів, що коли вона, як мені здається, з нас двох віддає перевагу вам, то, мабуть, робить правильно. Ось чому я не хочу наражати ваше життя на небезпеку, тримаючи вас на борту. Адже нас можуть обстрілювати. Інший посланець може зіпсувати всю справу.