Око вовка - Сторінка 6

- Даніель Пеннак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Він і уявити собі не міг, що то таке.

— То сад зі звірами, — сказала Мама Біа.

Африка не дуже розумів, як можна насаджати звірів у саду. До того ж він сумував. За галявиною і Зеленою Африкою. Він почувався ув'язненим в мурах нашого міста. І таким самотнім! Таким самотнім...

Та варто йому було зайти за залізні ворота зоосаду, як його зупинив знайомий голос: v

— Здоров був, пуцьвірінку! То ти, зрештою, відшукав мене? Я й не сумнівався!

Кілька секунд Африка не міг і слова вимовити. Неймовірно. Він не вірив ні очам своїм, ні вухам.

— Казанок!

Перед ним справді стояв Казанок посеред обнесеного сіткою майданчика.

— Казанок! Що ти тут робиш?

— Як бачиш, чекаю на тебе. Я і з місця не зрушив, відколи Toa мене продав.

— Не зрушив?

— Як і обіцяв тобі. Усі намагалися примусити мене йти, а я не ступив і кроку, відтоді як нас розлучили.

Африка, у якого завмерло серце, все ще не міг повірити.

— Але ж як ти дістався сюди? Казанок тихенько захихотів:

— А що покупцеві робити з верблюдом-паралітиком? Африка аж підскочив:

— Тебе ж могли віддати різникові!

— Не переймайся, чоловік вирішив, що краще мене перепродати!

— Кому?

— Яка різниця? Іншому покупцеві, який теж вирішив мене перепродати.

— А потім?

— А потім від покупця до покупця потрапив я до постачальника зоосадів. Він саме шукав нерухомого дромадера. За мене він заплатив дуже дорого.

Він знову захихотів.

— Я пройшов великий шлях, аби дістатися сюди, мене везли на кораблі, на поїзді, на вантажівці і навіть підіймали підйомним краном! (Отой кран пересадив мене до загороди.) Як і обіцяв, я ні кроку не ступив без тебе, пуцьвірінку! Жодного кроку!

"Я зараз заплачу, — подумав Африка, — зараз заплачу!"

— Але тепер я зможу розім'яти ноги! — скрикнув Казанок. І давай підстрибувати на місці, гасати щодуху вздовж огорожі, а потім почав качатися в пилюці і, балансуючи на своєму горбі, крутитися, як дзиґа, дриґаючи ногами в повітрі і регочучи з утіхи.

Той регіт поширився від клітки до клітки, а тоді Африка і собі зареготав. Звір, який сміявся голосніше за інших, сказав:

— Гей, дромадере, ти що уявив себе Абіссинською Голубонькою?

"Цей сміх я знаю", — подумав Африка. У десяти метрах від нього, за товстими залізними ґратами, голосніше від усіх реготала Гієна з Сірої Африки. Тут вона гукнула звіра з сусідньої клітки:

— Гей, Плаксію, тобі не смішно? Подивись на дромадера!

— У мене немає часу забавлятися, — відказав голос, який Африка негайно впізнав, — я пастух, і мені треба пасти кізоньку!

І той голос (ой, який він був сумний!) додав:

— Якби ти сама краще її стерегла, ми не опинилися б отут.

— Я зробила усе, що могла, огризнулася Гієна, — ти пастушив не краще за мене!

Африка, що прибіг на місце сварки, вкляк, мов укопаний, глибоко вдихнув і пробурмотів:

— Добридень, Гепарде, це тебе вона називає "Плаксієм"? Не сумуй, тепер я з вами...

— Добридень, пастуше, я не сумую, я трохи втомився. Адже вдень і вночі я наглядав за Голубонькою, відколи її і он "те" полонили мисливці за живими тваринами.

Африка всміхнувся Гієні, якій стало незручно:

— Африко, я зробила все, що могла, але вони наставили мені пастку з м'ясом; ти ж знаєш, я не іцожу втриматися...

— А я, — озвався Гепард, — сам дався їм до рук, аби не кидати напризволяще Голубоньку. Дивись, яка вона гарна!

Він хитнув головою у напрямку загороди метрів за десять, де Абіссинська Голубонька вибрикувала на честь Африки.

— Я ні на секунду не зводив з неї очей, — повторив Гепард. — Удень і вночі! А раз ти прийшов, я нарешті зможу перепочити... І він негайно заснув.

Вони були усі там. Африка відшукав їх усіх у зоологічному саду Іншого Світу. Сіру Горилу Саван і її родича з Джунглів ("Що ти хочеш, вони забирали мої дерева, то я вирішив і собі здатися! Диви, які вони: мої дерева кинули до однієї клітки, мене до іншої...), Старого Лева з Сірої Африки, Крокодила з боліт, Синього Папугу з червоним хвостом, а за лискучим склом в акваріумі лютий Чорний Скорпіончик, який тоді тікав від посухи, розмахував своїм ятаганом. Тут був навіть купець Toa! Тепер він продавав морозиво. Але він не змінився, до пальців йому липла солодка вата, і він лаявся:

— Ат! Інший Світ! Не кажіть мені про Інший Світ! Еге, Африка знав усіх мешканців зоосаду, за винятком

одного.

— За винятком мене?

Настала вже й весна. А вовк і хлопчик так само дивляться один на одного.

— Так, Блакитний Вовче. І ти мені здавався таким самотнім, таким сумним...

"Дивний хлопець, — подумав вовк, — дивна людина! Цікаво, що б на це сказала Чорна Заграва?"

Але тепер вовк бачить у хлопця в оці ще неймовірнішу річ...

Вечір. Татко Біа і Мама Біа стоять в кухні. Перед ними на ослоні сидить Африка. Зі стелі звисає жовта лампа. Мама Біа, взявши голову хлопця обіруч, роздивляється його лице. У хлопця тільки одне око. Друге не розплющується багато місяців. Навіть уранці, коли він прокидається.

Мама Біа скрушно хитає головою.

— Ні, — бурмоче вона, — боюся, цього разу я його не вилікую...

Татко Біа шморгає носом і шкрябає небрите підборіддя.

— Може повести його до лікаря?

Повели. Лікар приписав краплі. Від них вії у Африки позлипалися. Складалося враження, що він плаче зранку до вечора. А око однак не розплющувалось. Знову пішли до лікаря. Лікар сказав чесно:

— Я нічого не розумію.

— Я теж, — сказала Мама Біа.

"А я чудово розумію", — подумав Блакитний Вовк.

Йому стало шкода Маму Біа, яка схиляється над хлопчиком в кухні і Татка Біа, який перестав спати ночами.

І хлопчика, який дивиться на нього єдиним оком!

Блакитний Вовк багато разів хитає головою і, зрештою, питає:

— Як ти здогадався?

Хлопчик мовчить. Тільки вуста його злегка всміхаються.

— І все ж таки я присягну вся не розплющувати око!.. Адже насправді заплющене око у вовка давно одужало.

Але зоосад, його сумні звірі, відвідувачі... "Зрештою, — вирішив вовк, — і одного ока досить, щоб на все це дивитися".

— Так, Блакитний Вовче, але тепер я тут!

Правда. Тепер є цей хлопчина. Африканським тваринам він розповів про Далеку Північ. Блакитному Вовку він розповів про три Африки. І усі почали марити ними, навіть коли зовсім не спали! 4

Блакитний Вовк зиркнув за плече хлопця і побачив, чітко побачив, як Блискітка і Гепард гасають разом посеред зоопарку, здіймаючи золоту куряву Сахари. Невдовзі до них приєдналися Куріпочка і Руденьчики, і всі почали танцювати довкола дромадера-дзиґи. Татко Біа повідкривав двері оранжереї, і чудові дерева Зеленої Африки заполонили алеї. На найвищих їхніх гілках чатують рядочком Сірий Родич і Горила із Зелених Джунглів.

А відвідувачі усього цього не бачать...

І директор зоосаду продовжує обхід...

І Toa-Купець тікає з усіх ніг від розлюченого Скорпіона...

І діти дивуються, чого так голосно регоче Гієна.

І Чорна Заграва прийшла і сіла поруч з хлопцем навпроти Блакитного Вовка. *

І на все те падає сніг (у розпал весни), прекрасний тихий сніг Аляски, який замітає все, і береже таємниці...

"Звичайно, — міркує Блакитний Вовк, — звичайно усе це заслуговує на те, щоб його роздивитися обома очима".

"Кліп!" — розплющилася повіка вовчого ока.

"Кліп!" — розплющилася повіка ока хлопчика.

— Нічого не розумію, — скаже ветеринар.

— І я... — розведе руками лікар.