Останній барс - Сторінка 3

Боротьба людини і звіра, що відбувалася на висоті чотириповерхового будинку, нарешті завершилася перемогою мисливця. Барс не витримав і почав швидко спускатися з дерева на землю, де на нього чекали собаки та люди. Ледве він торкнувся землі, як усі пси гуртом учепилися в нього. Відбиваючись передніми лапами і зубами, барс не помітив, як до нього підбігли звіролови. Вони збили його з ніг рогульками й міцно притисли до землі.

— Миколо! Відтягуй собак та в'яжи до дерева! Рвуть, проклятущі, звіра! — кричав бригадир, навалюючись щосили на кленову рогульку.

Тим часом Петро злі8 з дерева. Підбігши до товаришів, він притис рогачем шию барса до землі. Бригадир накинув на вищирену пащу звіра зашморг, міцно стягнув його щелепи. Потім з великою пересторогою зв'язав лани. Тепер можна було кидати рогульки. Нарубали ялинового гілля, настелили на сніг, вкрили ковдрою і вверху поклали барса. Нервове тремтіння перебігало його м'язистим тілом.

— Ну, що, братове, не завадило б підкріпитися. Зваримо кашу, чи що? — звернувся бригадир до мисливців.— А то до хижки тьопати далеченько, та ще з важкою ношею.

Попоївши і напившись чаю, мисливці зв'язали вузлами кінці ковдри, просунули під ними жердини й понесли бранця до хижки, змінюючись на ходу. Не знав тільки старий звіролов, що цього разу взяв він останнього буреїнського барса. Ніхто в цих місцях не зустрічав більше його круглих охайних слідів.