Останній світ - Сторінка 26

Та саме завдяки своїм темно-червоним вітрилам судно важило сумнозвісної слави, саме завдяки вітрилам його ловсюди впізнавали ще здалеку,— вітрилам, що ними Ясон ніби звів пам'ятник своїм давно забутим мохьким боям та рікам крові, від якої вода під кілем в "Арго" ставала каламутною.

Цей фрегат зникав і з'являвся в гаванях чорноморського узбережжя завжди несподівано і нерідко залишав після себе збентеження, суперечки й ненависть. Бо фессалієць перевозив не тільки товари, які міняв на залізні виливки, хутра та бурштин, а й щоразу брав на борт гурт переселенців — безробітних ремісників, зубожілих селян, мешканців гетто із Саломік, Волоса й Афін... Ясон обіцяв усім золоті гори й світле майбутнє на Чорному морі, а за місце на задушливій середній палубі забирав у тих нещасних останні гроші.

Аж на розвалених причалах Одеси та Констанци", перед згорілими севастопольськими доками чи десь на пустельному клаптику узбережжя Ясонові пасажири усвідомлювали, що їхні сподівання марні. Та на поворотний біллях до Греції вони вже не мали ні грошей, ні сили. Отож у похмурих портах ті люди сходили на берег і пускалися шукати серед руїн бодай тіні примарного щастя. [117]

Від Констанци й до самого Севастополя грецьких переселенців ненавиділи й називали "Ясоновим зміїним поріддям". Вони порушували у глушині спокій, тулилися в печерах та землянках і переривали на березі всю рінь, шукаючи перламутру та бурштину. Нерідко голод змушував їх обкрадати мешканців узбережжя. Переселенці цупили й забивали навіть мулів, тікали від гніву скривджених усе далі й далі в гори чи в пустелі Кримського півострова й так дичавіли, що ставали схожими на людей кам'яного віку.

За цей ошуканий живий вантаж Ясона фессалійського проклинали так само, як і шанували за чудові товари, за ті новини, які він привозив,— відблиск далеких, недосяжних метрополій. Товари Ясон розкладав на борту судна й пропонував на продаж або на обмін. Отож роздратовані ливарі, селяни та рибалки й цього разу нетерпляче сунули трапом на "Арго", а Ясон біля штурвалу розхвалював у рупор свої товари — вибивний перкаль, прянощі, годинники та інші такі дивовижі. А коло поруччя горішньої палуби й цього разу стояли бідолашні переселенці; вони підкликали жестами нетерплячих покупців і засипали їх запитаннями про одеські багатства й красоти — запитаннями, на які тут ніхто не міг дати відповіді, інші пасажири тупо дивилися на мовби заросле горами місто-руїну, на чорні стрімчаки, що загрозливо здіймалися в небо,— дивилися так, ніби в цьому миготливому від спеки краєвиді вже вгадували картину свого майбутнього убозтва. Але на більшості облич була тільки полегкість від того, що це пустельне місце — ще не обіцяна мета їхньої подорожі, що й Одеса, й надії, й усе їхнє майбутнє поки що десь за обрієм, і невдовзі "Арго" знов понесе їх з цієї покраяної ущелинами глушини далі.

Розхвалюючи на повен голос свої товари, Ясон не забував ще й раз у раз повідомляти покупцям якусь новину з цивілізованого світу. Серед уже давно відомих новин — як, скажімо, смерть і канонізація імператора — мешканці Томів з подивом і обуренням почули й приголомшливу звістку про те, що наступник всемогутнього Августа минулої весни наказав улаштувати величну карнавальну процесію: перетягти на полозках та котках — суходолом! — з Тірренського моря до столиці п'ятнадцять кораблів імператорського військового флоту й під вітрилами провезти їх розкішними римськими вулицями. І все це для того, аби показати, що всяк, хто носить ім'я Августа, спроможний [118] навіть кам'янисту землю обернути на море, а море — на дзеркало своєї слави.

Ті кілька годин, поки фрегат "Арго" стояв у гавані залізного міста й поки Ясон нарешті звелів знов напнути вітрила й узяти курс на Одесу, справили на сонні Томи таке глибоке й незабутнє враження, яке доти справляв лише приїзд кіномеханіка. Втому та виснаження в усіх одразу наче рукою зняло; на вуличках панував гомін. Кожне, немов мародер, забігало до власного дому, згрібало жужмом усе, що було чогось варте, й цупило на борт "Арго", щоб там продати чи поміняти. Ливарі й ковалі, важко сапаючи, перли на собі стільки заліза, що декотрим аж темніло в очах. І хоча рідко хто з них вертав із судна з меншою ношею, "Арго" під вагою іржавих виливків, ґраток, штаб і траверс-балок осідав з години на годину все нижче й нижче.

Складалося враження, ніби це так важить не метал, а задоволення від того, що плодами праці, які місяць у місяць, рік у рік люди складали в своїх кузнях та на закіптюжених складах, нарешті пощастило скористатися, кудись їх віднести й віддати комусь на добро; задоволення від того, що клопоти біля плавильних печей та в темних штольнях кінець кінцем дали віддачу: залізо в обмін за шовк і вибивний перкаль, залізо за ефірні олії, цукрові голови та універсальний порошок від усіх недуг, залізо за новину про розкоші та божевілля світу.

Коли вечірня прохолода нарешті принесла учасникам торгів полегкість, пристань стала схожою на ярмарок тіней; гарні речі помалу втрачали свої яскраві барви, хоч гамір та біганина й не вгавали; море в сутінках було наче срібне.

У довгій вервечці людей, мулів та візків, що тяглася від гавані до чорних міських вуличок, а звідти знов і знов на пристань, уже спалахували там і сям смолоскипи. Мешканці Томів були вельми заклопотані перенесенням та перевезенням того, що придбали, і ніхто й не помітив, як Ясон подав команді знак готувати судно до відплиття. Фессаліець любив ночувати більше у відкритому морі, ніж десь у непевній гавані, де багато хто міг зазіхнути на багатства "Арго".

Зітхнувши з полегкістю від того, що в Темах жоден грецький переселенець не зійшов із судна й не залишився на березі, Ясон, коли швартові з плескотом упали на воду, наказав запускати машину й напинати вітрила, а пасажирам видати нарешті мішки з хлібом та в'яленим м'ясом. [119] Обвішане гірляндами вогнів судно, тягнучи за собою пасмо диму, що заслав місяць, випливло в темряву.

Цієї ночі Томи обляглися пізно. Люди переносили з пристані до кам'яних будинків свої покупки, ще раз їх обмацували, ще раз оглядали й милувалися ними. Та хоч які неоднакові, потрібні чи непотрібні були речі, що їх Ясон залишив цієї ночі томіянам в обмін за бурштин та залізо, серед них виявилась усе ж таки одна така, якій судилося відчутно змінити життя в Томах; кінець кінцем навіть склалося враження, ніби той фессалієць припливав сюди тільки для того, щоб доправити на узбережжя залізного міста той невеличкий вантаж.

Цей чорний дерев'яний ящик, тепер уже прилаштований на спині в мула, крамарка Феме замовила ще кілька років тому, а потім про нього й забула. Це була машинка із заліза, скла, електричних лампочок та дзеркал, і все, що клали під її пильне око, вона вміла збільшити й показати на білій стіні,— пожовклі фотокартки, газетні вирізки, навіть злякано підставлену руку. Геть усе.

Цей чудесний пристрій Феме називала епіскопом; хоч його картини й не рухались, як ті, що їх привозив кіношник, зате він переносив на стіну навіть найменш вартісні речі в житті й так гарно їх висвітлював, що вони ставали просто неоціненними й неповторними. І коли хтось споглядав зображення на стіні досить довго, то йому починало ввижатися, ніби він осягає внутрішній світ речей, проникає в оте пульсування, колихкий блиск та мерехтіння, і проти всього цього рухомий зовнішній світ здавався якимсь незграбним, малозначущим.

І що з того, коли винар запевняв, ніби ті картини мигтять уже від самої неритмічної роботи генератора, який, чмихаючи й гуркаючи, виробляв у підвалі струм для лампочок та холодильних змійовиків у крамарчиному будинку! Глядачі, яких у перші дні сходилось у задній кімнаті Феме чимдалі більше, на такі твердження не зважали.

А потім один свинопас пустив чутку, буцімто через кілька годин після того, як він підставив під ту машинку свою покалічену, всю в болячках руку, вона загоїлась, і більшість відвідувачів почали приносити з собою торби та сумки з речами, щоб покласти їх під око епіскопа й показати на стіні. Були там залізні й глиняні виліпки хворих рук, ніг, сердець, фотокартки рудокопів, що втратили в штольнях здоров'я, лозини, за допомогою яких [120] шукали нові залізорудні жили, щетина й ратиці безплідних свійських тварин, а також записки, в яких люди висловлювали найзаповітніші свої бажання; були й нікому не адресовані листи.

Феме залюбки вволювала бажання всіх цікавих і тих, хто вірив у чудеса. І хоч за вхід вона грошей ні в кого не брала, однак у переходах до задньої кімнати викладала найстаріші, вже прогірклі товари так спритно, що мало хто йшов із крамниці додому, не купивши принаймні бляшанку жиру, мішечок волоських горіхів чи припалу пилом коробку шоколаду з начинкою.

За кілька тижнів та крамарчина задня кімната — холодна, темна комірчина в кінці довгого коридора, заставленого полицями, стелажами, комодами, діжками та штабелями ящиків,— стала справжнім диво-гротом. На стінах тепер горіли рядами вощані свічки та лампади, а на порожніх полицях, товари з яких було розпродано, люди складали букети квітів та медальйони на згадку про розраду, полегкість, а чи сповнення якогось заповітного бажання. Гуркіт генератора вже не втихав не тільки вдень. Пізно вночі або в уранішніх сутінках — хай там коли котрийсь відвідувач переступав поріг крамниці, з відчинених дверей диво-грота падало таємниче синювате сяйво — відблиск просвітлення.

Після торгів з Ясоном, які довели, що навіть не вельми якісне томське залізо ще має певну вартість, кілька ливарів знов розпалили свої печі, а кілька нероб знову повернулися з бухти балюстрад до темних копалень; однак багато хто став жертвою видовищ і див у гроті. Якщо до прибуття "Арго" ці люди просто мліли собі на серпневій спеці, то тепер вони сиділи в задній кімнаті Феме, зачаровані дивовижними картинами, а на додачу обпивалися винаревою сивухою і приносили з собою все нові й нові речі, щоб уже вкотре випробувати дивну силу машинки. Навіть коли сподіваного наслідку й не було, а від смороду дизельного двигуна та від мигтіння яскравого світла очі в глядачів бралися слізьми, то й тоді вже сама сповнена чекання атмосфера й розмаїття зібраних у цій кімнаті страждань та палких мрій створювали обстановку, в якій щомиті могло статися неймовірне.

Але найдужче з-поміж усіх чарами тих проекцій був заворожений крамарчин син.