Острів загиблих кораблів - Сторінка 14

"Задирливий" блукав у самому центрі Саргасового моря, міняючи напрям, але Острова не було.

Минали дні за днями, а навколо було те саме сіре небо, коричнева поверхня саргас, непроглядна далечінь у тумані.

Уже не тільки Симпкінс, але й Гатлінгн почали хвилюватися, чи поталанить їм знайти Острів, не позначений на жодній карті.

Якось увечері всі зібралися обговорити становище. Капітан знизував плечима:

— Що ж я можу вдіяти! Ми шукаємо, як сліпі. Так ми можемо плавати рік — і без жодного результату. Наша подорож затягнулася. Команда виражає незадоволення. "В цьому болоті тільки жаб ловити", — бурчать матроси.

— Що ж ви пропонуєте? — запитав Гатлінг.

Капітан знову знизав плечима.

— Я пропоную припинити ці безцільні пошуки і повернутися.

Гатлінг замислився.

— Ваша думка, професоре?

Томсон розвів руками.

— Що я можу сказати? Кожен день плавання збагачує науку. Проте коли всі вирішать повернутися, я, звичайно, не буду заперечувати.

— Добре ви захищаєте інтереси науки! — розлютився Симпкінс. Він раптом виявився найгарячішим захисником науки, втім тільки для того, щоби продовжувати пошуки Острова. — Протестуйте! Вимагайте! Наполягайте!.. А капітан… і ви теж хороші! "Безцільне блукання! Не знайдемо!" Та чи знаєте ви, по яких місцях ми плаваємо? Можливо, ось на цьому самому місці Колумб пропливав! І матроси теж бурчали. А Колумбу, думаєте, легше було Америку відкрити чи шлях до Індії? Тоді всі були певні, що Америки ніякої немає і що корабель може дійти до краю землі і звалитися чорту на роги. А Колумб не побоявся і знайшов! І ми знайдемо!

Якими б кумедними не були ці слова у вустах Симпкінса, але його несподіване красномовство справило враження, і капітан, дещо зніяковівши, відповів:

— Так, але Колумб все-таки йшов в одному напряму, у нього були свої торгові розрахунки, і вони не обдурили його, хоча знайшов він і не те, що шукав, а ми просто кружляємо на місці. Ось якщо ви будете такі люб'язні вказати мені точно напрям, я не кружлятиму, — дещо ображеним тоном закінчив капітан.

— На морській справі я не розуміюся. Але що стосується розшуку, то я дещо розумію, — відповів Симпкінс. — Кожна професія створює свої навички, дисциплінує думки у певному напрямку. Я багато думав про те, як знайти Острів, і, здається, придумав. Це теж довгий шлях, але він швидше приведе нас до мети. Скажіть, Гатлінг, як уперше ми потрапили на Острів?

— Була буря, пароплав зазнав аварії. Ви ж самі знаєте.

— Далі?

— Гвинт і кермо виявилися зламаними, і нас понесло.

— Ось-ось, це саме! Гвинт і кермо виявилися зламаними, і нас понесло. А що, якби і нам зламати кермо і гвинт? — запитав Симпкінс.

Вівіана й інші подивилися на Симпкінса з неприхованою тривогою.

Він помітив це і розсміявся.

— Не бійтеся, я ще не збожеволів. Про кермо і гвинт я сказав алегорично. Зупинимо машину, кинемо управляти кермом і стежитимемо за течією. Ось що я пропоную. Адже нас понесло до Острова якоюсь течією, чи не так?

Гатлінг кивнув.

— Запам'ятаймо це, по-перше. — І Симпкінс загнув одного пальця. — Якщо із загиблих кораблів утворився цілий острів, то, очевидно, усередині Саргасового моря існують постійні течії, які відносять усі кораблі, що зазнають аварій, до одного місця. Правильно?

— Так.

— Два, — загнув Симпкінс другого пальця. — Ну, а висновок ясний: ми поволі рухатимемося по колу, зупиняючи час від часу машину, і стежити, чи немає течії, яка відносила б корабель у глибінь моря. Ця течія і принесе нас до Острова. В цьому весь фокус! — І Симпкінс звитяжно підняв три пальці.

План зацікавив не тільки капітана, а й Томсона.

— Внутрішні течії Саргасового моря?.. Над цим справді варто подумати. Досі вивчалася тільки течія Гольфстріму навкруги Саргасового моря.

— Звідки можуть з'явитися сильні підводні течії в Саргасовому морі? — запитала Вівіана.

— Ви хочете, — щоб я дав вам відповідь на одне з найважчих питань океанографії, — відповів Томсон. — Які причини викликають морські течії? Самі учені не дійшли ще згоди в цьому питанні. Одні пояснюють виникнення течій дією припливів і відливів, інші — різницею густини води, нарешті треті головну роль відводять вітрам. Мабуть, це і буде найвірогіднішим рішенням. Принаймні напрям морських течій збігається, в середньому, з напрямом головних повітряних течій. А якщо точніше, ми маємо сукупність декількох причин. Якщо має рацію Симпкінс і всередині Саргасового моря існує внутрішня течія у напрямку до Острова Загиблих Кораблів, то воно може бути рукавом або відхиленням головної течії — Гольфстріму. Такі відхилення найчастіше викликаються якимись механічними перешкодами на шляху головної.

— Але які ж механічні перешкоди можуть бути серед океану? — знову запитала Вівіана. — Тут немає ні островів, ні мілин.

— А підводні гори? Ви забули про них? Уявіть собі, що дещо східніше під водою знаходиться кряж, який перетинає Гольфстрім. Уявіть далі, що в цьому кряжі є вузький прохід — ущелина, спрямована своїм виходом до Острова, який грає з нами в хованки. Гольфстрім — це справжня річка, води якої мчать із швидкістю двох з половиною метрів за секунду. Вся ця маса швидкоплинної води напирає на гірський кряж, знаходить тільки один вузький прохід і спрямовується в нього. Ось вам і внутрішня течія Саргасового моря.

— І воно, напевно, є! Інакше не було б і Острова! — озвався Симпкінс.

— Так, мабуть, порада Симпкінса слушна, — згодився капітан. — Що ж, спробуємо "зламати кермо і гвинт", як ви говорите.

— І, якщо ми знайдемо Острів, вся честь відкриття "Америки" належатиме вам, — сказав Гатлінг, звертаючись до Симпкінса.

— До біса Острів! Мені треба розшукати деякі документи, ну, а разом з документами я розшукаю, до речі, і Острів.

V. ВЕЛИКІ ПОДІЇ

Над резиденцією губернатора Острова Загиблих Кораблів на високій щоглі маяв великий прапор з голубого шовку з нашитим на ньому коричневим вінком з водоростей і золотим орлом з розпростертими крилами в середині. Це теж була вигадка Флореса. Він засадив Меггі на цілий тиждень за вишивання. І коли прапор був готовий, його підняли з великою урочистістю.

Флорес, у позолоченому каптані, оточений своїми строкатими, як папуги, "сановниками", виголосив непогану промову.

— Остров'яни, — сказав він, — саргаси, відірвані бурями від берегів своєї батьківщини, були принесені сюди. Всі ми, як ці водорості, також відірвані від своєї батьківщини і принесені сюди, щоб тут знайти нову батьківщину, утворити нове суспільство. Нас мало. Наші володіння невеликі. Проте ми можемо пишатися тим, що незалежні… Вільні, як цей орел з розпростертими крилами. Ось який символ вклав я в цей герб на нашому прапорі. Хай живуть саргаси, що охороняють нашу свободу, хай живе наш Острів! Хай живуть остров'яни!

Остров'яни бурхливо аплодували і кричали "слава!", із захопленням дивлячись на красивий прапор, що тріпотів на вітрі.

Флорес хотів до цього урочистого дня організувати оркестр. Серед усілякого добра, зібраного капітаном Слейтоном, знайшлося кілька старих струнних інструментів різних країн і народів, проте струни давно полопались, нових знайти не можна було, і Флорес думав уже відмовитися від цього задуму, коли несподівано О'Гара спало на думку використати морські рупори, яких було більше, ніж жителів. Правда, вони могли тільки посилювати звук людського голосу, проте нагадували труби духового оркестру. Остров'яни із захопленням взялися за навчання "музики" і на торжестві підняття прапора виконали "Марш Остров'ян". Це була досить дивна музика, де кожний грав пісню своєї батьківщини, прагнучи перекричати інших. Вийшло безладно, але так вражаюче і гучно, що навіть риби перелякано шарахали убік, плутаючись у водоростях.

Але Флорес своїми "реформами" вніс і дещо глибші зміни в життя остров'ян. Він зумів пересварити їх між собою, і вони вже не складали однорідної маси відтоді, як з'явилася "аристократія": О'Гара і Бокко перестали обідати в загальній їдальні, трималися осібно, зарозуміло. Прості громадяни відповідали їм презирством і заздрістю.

— Чудово, — сміявся Флорес, — я можу спати спокійно.

Того ранку, коли Флорес призначив нараду, щоб обговорити план експедиції на сусідній острів, О'Гара і Бокко, виряджені в свої розкішні костюми, йшли до резиденції з поважним виглядом сановників, недбало киваючи головою остров'янам, що зустрічалися на шляху.

І — недурні за природою, але такі, що майже впали в дитинство від одноманітного життя, — остров'яни мимоволі ніяковіли перед цим блиском і шанобливо схиляли голови.

Нарада була досить тривалою. Хоча й не далеко сусідній острів, дістатися до нього було важко. Можна побудувати човен. Але серед водоростей він у кращому разі просувалася б із неймовірними зусиллями і занадто повільно. Зрештою простіше за все було б влаштувати плавучі містки. Але для цього треба було багато будівельного матеріалу, а він був надзвичайно цінний на Острові. Правда, море зрідка приносило уламки кораблів, але вони йшли, з великою економією, на випікання хліба і зрідка — на приготування гарячої їжі. Декілька старих суден було вже зламано, щоб зробити мости між кораблями і пароплавами; зламати нові судна означало зменшити "державну територію".

До того ж будівельний матеріал необхідний для розв'язання квартирної кризи. Правда, загиблих суден було навряд чи не більше, ніж мешканців Острова. Але річ у тому, що ці судна стояли під різними кутами нахилу до поверхні моря. Одні лежали з невеликим креном, інші — на боку, а деякі — і зовсім уверх дном. Жити в "квартирі", де підлога нахилена під кутом 45°, постійно ходити по "узгір'ю", сповзаючи вниз і насилу вибираючись назовні, — задоволення невелике. І між остров'янами тривали нескінченні суперечки за приміщення з більш-менш рівною поверхнею підлоги. Аби хоч якось розв'язати цю квартирну кризу, довелося частину запасного матеріалу пустити на пристосування житла.

— Хоча ми й витратимо матеріал на міст, зате на новому острові можуть виявитися кораблі, придатні для житла, — сказав О'Гара, — частина населення емігрує, і квартирне питання розв'яжеться. Якщо ж наші надії не виправдаються, ми можемо зняти дошки з плавучого мосту і, таким чином, нічого не втратимо.

Зрештою іншого нічого не залишалося, і нарада вирішила будувати міст.

Остров'яни з хвилюванням чекали результату наради, розташувавшися на палубі "Єлизавети".