П'ять апельсинових зерняток - Сторінка 4

Протягом кількох років це товариство процвітало, незважаючи на всі зусилля як уряду Сполучених Штатів, так і кращих прошарків суспільства на Півдні країни. Кінець кінцем у тисяча вісімсот шістдесят дев'ятому році цей рух досить несподівано припинився, хоч і після цього траплялися окремі вибухи такого ж гатунку". Зверніть увагу,— сказав Холмс, відкладаючи том енциклопедії,— що раптове припинення діяльності товариства збігається в часі з від'їздом з Америки Опеншо, який прихопив в Англію його папери. У цьому, мабуть, і причина, і наслідок усього, що трапилося. Не дивно, що полковника і його родичів переслідували найбезжальніші нишпорки. Ви розумієте, що той реєстр і щоденник можуть кинути тінь на перших осіб Півдня і що є чимало людей, яким погано спатиметься доти, поки вони не одержать ці документи.

— Отже, сторінка, яку ми бачили...

— Така, як і можна було чекати. Якщо мені не зраджує пам'ять, там було написано: "послано зернята А.Б.В." — тобто їм було надіслано попередження. Потім один за одним ідуть записи, що А і Б забралися геть, тобто покинули країну, і, нарешті, що відвідали В — боюсь, це для нього погано скінчилося. Отож я й думаю, докторе, що ми можемо пролити трохи світла на це темне діло, а тим часом для молодого Опеншо єдина можливість урятуватися, здається мені,— повестися так, як я йому порадив. Ну, а більше сьогодні ні сказати, ні зробити не можна, тому передайте мені мою скрипку, і давайте хоч на півгодини забудемо і про гидку погоду, і про ще гидкіші вчинки людей.

Над ранок небо прояснішало, крізь туманний серпанок, що завжди висить над Лондоном, неяскраво світило сонце. Коли я спустився вниз, Шерлок Холмс уже сидів за cніданком.

— Пробачте, будь ласка, що я вас не почекав,— сказав він,— бо на мене чекає справа молодого Опеншо і день у мене, відчуваю, буде важкий.

— А що конкретно ви маєте намір зробити? — спитав я.

— Це великою мірою залежатиме від наслідків мого першого розслідування. Не виключено, що кінець кінцем доведеться їхати в Хоршем.

— Ви не збираєтеся перш за все поїхати туди?

— Ні, я почну з Сіті. Подзвоніть, служниця принесе вам каву.

Чекаючи кави, я взяв зі столу ще не розгорнуту газету і мигцем глянув на неї. Мій погляд зупинився на заголовку, від якого в мене мороз пішов поза шкірою.

— Холмсе,— вигукнув я,— ви запізнилися!

— Ах! — сказав він, ставлячи чашку на стіл.— Саме цього я й боявся. Як це трапилося? — Він говорив спокійно, але я бачив, що він глибоко схвильований.

— Мені впало в око прізвище Опеншо і заголовок "Трагедія біля мосту Ватерлоо". Ось що тут написано: "Вчора між дев'ятою і десятою годиною вечора поліцейський констебль Кук з округу Н., який чергував біля мосту Ватерлоо, почув крик "рятуйте" і сплеск води. Але ніч була темна, лив дощ, тому, незважаючи на допомогу кількох перехожих, врятувати потерпілого виявилося неможливим. Та все ж таки тривогу було знято, і кінець кінцем річкова поліція знайшла мертве тіло. Це був молодий джентльмен на ім'я, як видно з конверта, що лежав у нього в кишені, Джон Опеншо, який проживав біля Хоршема. Припускають, що він, очевидно, поспішав на один з останніх поїздів, які відходять з вокзалу Ватерлоо, а це, та ще й неймовірна темрява, спричинилися до того, що він збився з дороги й ступив на край одного з річкових причалів. На тілі немає ніяких слідів насильства, отож не викликає сумніву, що покійний став жертвою нещасного випадку, і це повинно привернути увагу міської влади до стану річкових причалів".

Кілька хвилин ми сиділи мовчки. Я ще ніколи не бачив Холмса таким пригніченим і приголомшеним.

— Це ображає мою гідність,— сказав він нарешті.— Звичайно, це дріб'язкове почуття, але мою гідність ображено. Тепер справа Опеншо стає моєю особистою справою, і якщо Бог пошле мені здоров'я, вся ця банда буде в моїх руках. Подумати тільки, він прийшов до мене по допомогу, а я послав його на смерть!

Він схопився з крісла і схвильовано заходив по кімнаті — на його блідих щоках горіли рум'янці, пальці рук, довгі й тонкі, нервово стискалися і розтискалися.

— Це хитрі дияволи! — вигукнув він нарешті.— I як тільки їм вдалося заманити його туди? Набережна не лежить на прямому шляху до вокзалу. На мосту, безумовно, навіть у таку препогану погоду було багатолюдно, отож здійснити там свій задум вони не могли. Що ж, Вотсоне, подивимося, хто в кінцевому підсумку переможе. Ну, я пішов.

— У поліцію?

— Ні, я сам буду поліцією. Нехай вона підбирає мух після того, як я сплету павутиння, але не раніше.

Цілий день я був заклопотаний своєю лікарською роботою і повернувся на Бейкер-стріт тільки пізно ввечері. Холмс ще не прийшов. Була майже десята година, коли він, блідий і зморений, переступив поріг своєї квартири. Підійшовши до буфета, він відломив шмат хліба і жадібно з'їв його, запиваючи великими ковтками води.

— Ви хочете їсти,— зауважив я.

— Просто вмираю з голоду. Зовсім забув про їжу. Після сніданку у мене в роті й ріски не було.

— Нічого не їли?

— Анічогісінько. Про обід ніколи було й думати.

— А як успіхи?

— Непогано.

— Маєте ключ?

— Вони у мене в руках. За смерть молодого Опеншо скоро буде відплачено. Давайте, Вотсоне, поставимо на них їхнє власне диявольське тавро. Непогано придумано, га?

— Що ви маєте на увазі?

Холмс узяв з буфета апельсин, розломив його на часточки і видушив з них на стіл зернята. З них він відібрав п'ять і поклав їх у.конверт. Зсередини клапана він написав: "Ш.Х. за Д.О.". Потім заклеїв конверт і вказав адресу: "Капітану Джеймсу Келхуну, барк "Самотня зірка", місто Саванна, штат Джорджія".

— Лист уже чекатиме цього Келхуна, коли він увійде в порт,— сказав Холмс, стиха підсміюючись.— Це забезпечить йому безсонну ніч. Він переконається, що провісник його долі такий же точний, як і у випадку з останнім Опеншо..

— А хто цей капітан Келхун?

— Ватажок банди. Я доберуся до всіх, але він буде перший.

— А як ви вистежили цю банду?

Холмс видобув з кишені величезний аркуш паперу, всуціль помережаний датами і прізвищами.

— Я провів цілий день,— відповів він,— за реєстрами Ллойда5 і купами старих паперів, простежуючи подальший шлях кожного корабля, які відвідали Пондічері у січні й лютому тисяча вісімсот вісімдесят третього року. Протягом цих місяців там побувало тридцять шість суден чималої тоннажності. Одне з них, "Самотня зірка", про яку був запис, що вона прийшла з Лондона, зразу ж привернуло мою увагу, тому що так прозивають якийсь із штатів Америки.

— Здається, Техас.

— Не знаю і не знав, який саме, але був упевнений, що вітрильник повинен бути американського походження.

— А що далі?

— Я переглянув реєстри кораблів, які приходили в Данді, і коли виявив, що барк "Самотня зірка" був там у січні тисяча вісімсот вісімдесят п'ятого року, мої підозри перетворилися на впевненість. Потім я навів довідки щодо кораблів, які перебувають зараз у Лондонському порту.

— I що?

— "Самотня зірка" прийшла туди на минулому тижні. Я подався в Альбертівський док і дізнався, що цього ранку вона з першим припливом пішла вниз по річці, взявши курс на Саванну. Я телеграфував у Грейвсенд і довідався, що "Самотня зірка" недавно його проминула, а оскільки вітер сьогодні східний, то, безперечно, тепер вона вже пройшла Гудвінз і перебуває недалеко від острова Вайт.

— Що ж тепер ви будете робити?

— О, Келхун у мене в руках. Він і обидва його напарники, як я з'ясував, єдині американці на кораблі. Решта — фінни й німці. Я знаю також, що минулої ночі їх усіх трьох на судні не було. Це мені сказав підрядчик, який провадив на вітрильнику вантажні роботи. На той час, коли "Самотня зірка" дістанеться Саванни, поштовий пароплав доставить туди оцей лист з апельсиновими зернятами, а телеграма повідомить поліцію Саванни про те, що ці троє джентльменів вкрай потрібні тут у зв'язку із звинуваченням їх у вбивстві.

Проте навіть у якнайкраще розроблених людських планах завжди трапляються які-небудь недоліки, і вбивцям Джона Опеншо так і не довелося одержати апельсинові зернята, які показали б їм, що хтось не менш хитрий і рішучий, ніж вони, напав на їхній слід. Того року рівноденні шторми були дуже тривалі й люті. Ми довго чекали з Саванни вістей про "Самотню зірку", але так ніколи їх і не дочекалися. Кінець кінцем ми дізналися, що десь далеко в Атлантиці серед хвиль бачили розбиту корму корабля з вирізьбленими на ній літерами "С.З.", і це все, що ми коли-небудь знатимемо про долю "Самотньої зірки".