П'ять тижнів на повітряній кулі - Сторінка 10

Вже цілий місяць він знав з європейських газет про проект перельоту, але до сих пір належав до численної фаланги скептиків.

— Я сумнівався — заявив консул, простягаючи руку Семюелю Фергюсону — але тепер всі мої сумніви зникли. І він тут же запропонував власний будинок лікареві, Діку Кеннеді і, звичайно, відважному Джо.

Консул був такий люб'язний, що познайомив доктора з декількома листами капітана Спіка, і Фергюсон дізнався з них, що капітан і його супутники зазнали страшні муки і від голоду і від негоди, перш ніж добралися до країни Угого. Тепер же, як видно, вони змушені рухатися надзвичайно повільно, зустрічаючи на шляху невпинні труднощі, і навряд чи найближчим часом зможуть дати знати про себе.

— Ось ті небезпеки і погіршення, яких ми зуміємо уникнути — зауважив лікар.

Багаж трьох мандрівників перевезли до будинку консула. Повітряну кулю збиралися вивантажити на занзібарському березі, де для неї було вибране дуже зручне місце біля сигнальної щогли, позаду величезної будівлі, яка захищала б її від східних вітрів. Ця масивна вежа, схожа на бочку, в порівнянні з якою Гейдельберзька бочка здалася б всього лише бочонком, грала роль форту, і на її плоскій верхівці чергувала варта — збройні списами галасливі нероби. Але незадовго до передбачуваного вивантаження кулі консул був сповіщений про те, що тубільне населення має намір силою перешкодити йому. Немає нічого більш сліпого і безглуздого, ніж пристрасті, викликані фанатизмом. Звістка про приїзд християнина, який вирішив піднятися в повітря, обурило місцевих жителів. Негри, схвильовані більше, ніж араби, угледіли в цьому польоті щось вороже їх релігії. Вони уявили, що замишляється якесь зло проти Сонця і Місяця. А так як обидва світила є предметами поклоніння у африканських народів, то і було вирішено силою противитися нечестивій експедиції.

Дізнавшись про такі настрої місцевих жителів, консул повідомив про них лікарю Фергюсону і капітану Пеннету. Капітан ні за що не хотів відступати перед погрозами, але новий його друг, доктор, переконав його в цьому.

— Звичайно, врешті-решт нам вдалося б вивантажити кулю — сказав Фергюсон — і гарнізон імама навіть надав би нам в цьому сприяння, але знаєте, дорогий капітане, часом для нещасного випадку досить однієї миті. Який-небудь злісний удар — і кулі буде нанесена непоправна шкода, а нашу подорож зірвано. Ні, тут треба діяти обачно.

— Але як же бути? Якщо ми висадимося на африканському березі, то там зустрінемося з тими ж труднощами. Що ж робити?

— Нічого не може бути простіше — заявив консул. — Погляньте он на ті острівці, розташовані за гаванню. Вивантажуйте вашу кулю на одному з цих острівців, оточіть його ланцюгом матросів, і вона буде в цілковитій безпеці.

— Чудово! — вигукнув Фергюсон. — Там же нам буде зручно зайнятися останніми приготуваннями.

Капітан теж схвалив цю пропозицію, і незабаром "Рішучий" підійшов до острівця Кумбені.

Вранці 16 квітня куля була благополучно вивантажена на галявину серед лісу Дві щогли висотою вісімдесят футів були зведені на такій же відстані одна від одної; На стовпах була встановлена система блоків, завдяки якій за допомогою поперечного канату і була піднята куля. Поки вона була абсолютно порожньою. Внутрішню оболонку з'єднали з зовнішньою так, щоб обидві були підняті одночасно.

До нижньої частини оболонок були прикріплені трубки, через які повинен був надходити водень.

День 17 квітня пройшов в установці апарату для добування водню. Він складався з тридцяти бочок, в яких відбувалося розкладання води за допомогою залізного брухту і сірчаної кислоти. Отриманий водень, очистившись від домішок, надходив у велику, що знаходилась в центрі, бочку, звідки і прямував до двох труб в оболонці. Таким чином, кожна з оболонок наповнювалась строго певною кількістю газу. Для цієї операції потрібно тисяча вісімсот шістдесят галонів сірчаної кислоти, шістнадцять тисяч п'ятдесят фунтів залізного брухту і дев'ятсот шістдесят шість галонів води.

Наповнення оболонок газом почалось близько трьох годин ранку і тривало майже вісім годин. За годину до полудня повітряна куля, накрита сіткою, граціозно погойдувалася над своїм кошиком, утримувана великою кількістю мішків з піском. З особливою ретельністю був встановлений апарат для розширення газу і приладнані в циліндричному ящику нагріву трубки, сполучені з обома оболонками.

Якорі, мотузки, інструменти, похідні ковдри, тент, їстівні припаси, зброю — все було розміщено в кошику на заздалегідь намічених для цього місцях. Вода запасена була ще в Занзібарі. Двісті фунтів баласту у вигляді піску, що містився в п'ятдесяти мішечках, також було укладено на дно кошика, так, щоб він завжди був під рукою. О п'ятій годині вечора всі ці приготування були закінчені. Поки йшла робота, уздовж всього берега острівця стояли вартові, а шлюпки з "Рішучого" курсували по протоці.

Тубільці проявляли свій гнів дикими криками, гримасами і кривлянням. Жерці носилися серед натовпу, ще більше розпалюючи його фанатизм. Деякі з найзавзятіших намагалися було вплав дістатися до острова, але їх легко відігнали.

Тут пущені були в хід заклинання і чаклунство. "Викликателі Дощу" стверджували, що вони беруть верх над хмарами і стали закликати ураган і кам'яну зливу (так негри звуть град). Для цього вони зібрали листя зі всіляких дерев і почали кип'ятити їх на повільному вогні. В цей же час за допомогою довгої голки, встромлений в серце, був убитий баран.

Але, незважаючи на їх обряди, небо залишалося чистим... Ні баран, ні гримаси не допомогли.

Неграм не залишалася нічого більш, як влаштувати буйну оргію, напившись "тембо", цього пекучого лікеру, приготовано з кокосових горіхів, і "тогво" — надзвичайно хмільного пива. І їхні пісні, маломелодійні, але ритмічні, чулися всю ніч до світанку.

Близько шостої години вечора наші мандрівники в останній раз сіли за обідній стіл в каюті-компанія "Рішучого" разом з капітаном і офіцерами. Кеннеді, до якого ніхто не звертався ні з якими питаннями, щось про себе бурмотів, не зводячи очей з доктора Фергюсона. Прощальний обід був невеселим. Наближення хвилини розлуки навіювало на всіх сумні роздуми. Що обіцяла відважним мандрівникам доля? Чи будуть вони коли-небудь знову серед друзів, біля домівки? А якщо чому-небудь вони не зможуть користуватися для пересування своєю кулею, що станеться з ними серед диких племен, невідомих країн, в безкраїх пустинях?

Всі ці думки, які до сих пір тільки миготіли в головах присутніх, тепер хвилювали їх, бо саме розігралася уява. Доктор Фергюсон, як завжди, холоднокровний і незворушний, марно намагався розсіяти пригнічений настрій.

Побоюючись з боку негрів якихось ворожих виступів проти доктора Фергюсона і його супутників, всі троє залишилися ночувати на "Рішучому". О шостій годині ранку вони покинули свої каюти і переправилися на острівець Кумбені. Східний вітер злегка похитував повітряну кулю. Замість мішків з піском, що утримували її до сих пір, були поставлені двадцять матросів. Командир Пеннет з'явився зі своїми офіцерами щоб бути присутнім при урочистому старті.

Тут Кеннеді підійшов до лікаря і, взявши його за руку, промовив:

— Отже, Семюель, ти безповоротно вирішив летіти?

— Остаточно вирішив, дорогий мій Дік.

— Чи робив я все, що від мене залежало, щоб запобігти цій поїздці?

— Усе!

— Тоді я маю чисте сумління в цьому відношенні, і я вирушаю з тобою.

— Я був в цьому впевнений, — відповів доктор, не приховуючи, до чого він зворушений.

Настав момент останнього прощання. Капітан і офіцери гаряче обняли і розцілували своїх безстрашних друзів, в тому числі, звичайно, і славного Джо, гордого і сяючого. Кожному з присутніх хотілося потиснути руку доктору Фергюсону.

О дев'ятій годині ранку троє аеронавтів зайняли свої місця в кошику повітряної кулі. Доктор запалив пальник і повністю відкрив кран, щоб домогтися максимальної температури. Через кілька хвилин куля, яка до цього часу трималась на землі в повній рівновазі, почала тягнути вгору. Матроси стали потроху відпускати канати, що утримували її. Кошик піднялася над землею футів на двадцять ...

— Друзі мої! — закричав доктор, стоячи з оголеною головою між своїми супутниками. — Дамо нашій повітряній кулі ім'я, яке має принести їй щастя. Назвемо її "Вікторією" [26]!

Прокотилося оглушливе "ура".

— Хай живе королева! Хай живе Англія! — До цього моменту підйомна сила повітряної кулі зросла ще більше. Фергюсон, Кеннеді і Джо послали своїм друзям останній привіт.

— Віддавай! — скомандував доктор.

"Вікторія" швидко піднялася в повітря: І в цей момент на "Рішучому" пролунав салют з чотирьох його гармат ...

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Переліт через протоку. — Міріма. — Розмова Кеннеді з Джо. — Пропозиція, зроблена Джо. — Рецепт хорошої кави. — Узарамо. — Злощасний Мееан. — Гора Дутумі. — Карта доктора. — Ночівля над сикомором.

Повітря було чистим, вітер помірним, і "Вікторія" піднялася майже вертикально на висоту тисячі п'ятисот футів, що було відзначено падінням барометра майже на два дюйми [27].

На цій висоті швидка повітряна течія понесла кулю на північний захід. Яке розкішне видовище розгорнулося перед очима наших повітроплавців! Острів Занзібар був весь як на долоні. Стелилися зелені поля всіляких відтінків, кучерявилися гаї і ліси ...

Жителі острова здавалися якимись комахами. Їх крики мало-помалу завмирали вдалині, долинали тільки гарматні салюти ...

— Як все це красиво! — вигукнув Джо, перший порушивши мовчання, що панувало.

Але йому ніхто не відповів. Доктор був занурений в свої барометричні спостереження і записував деякі подробиці підйому. А Кеннеді дивився і не міг надивитися на картину, що розкривалась перед ним.

Сонячне тепло посилювало дію пальника, газ в оболонці все розширювався, і "Вікторія" досягла висоти двох тисяч п'ятисот футів.

"Рішучий" здавався звідси простим човном, а африканський берег вимальовувався на заході у вигляді колосальної пінливої облямівки.

— Щось ви мовчите, — зауважив Джо.

— Ми дивимося, — відгукнувся доктор, направляючи свою підзорну трубу на землю.

— А мені ось необхідно говорити.

— Ну, і не соромся. Базікай собі, скільки душа забажає.

І Джо вибухнув бурею захоплених вигуків.