П'ять тижнів на повітряній кулі - Сторінка 7

До нижньої її частини були прироблені еластичні ресори для пом'якшення поштовхів при спуску. Вага кошика разом з мережею не перевищувала двохсот вісімдесяти фунтів.

Крім того, доктор наказав зробити з листового заліза, в дві лінії товщиною, чотири ящики. Вони були з'єднані між собою трубами, оснащеними кранами. До цих скриньок був приєднаний змійовик двох дюймів в діаметрі, що закінчуються двома прямими трубками, з яких одна була завдовжки в двадцять п'ять футів, а інша лише п'ятнадцять.

Ці залізні ящики були поміщені в кошику таким чином, щоб займати якомога менше місця. Змійовик, який слід було відрегулювати пізніше, упакували окремо, так само як і дуже сильну гальванічну батарею Бунзена. Весь цей апарат був так майстерно скомбінований, що важив не більш семисот фунтів, включаючи сюди і двадцять п'ять галонів [24] води в особливому ящику.

Інструменти, призначені для подорожі, були наступні: два барометра, два термометра, два компаса, секстант, два хронометри, штучний горизонт і альт-азимут для спостереження за далекими і недоступними предметами.

Обсерваторія Гринвіча запропонувала свої послуги лікарю Фергюсону. Втім, доктор не збирався займатися фізичними спостереженнями. Він хотів мати лише можливість орієнтуватися та визначати місцезнаходження головних річок, гір і міст.

Фергюсон запасся трьома надійними залізними якорями, а також легкою та міцною шовковою драбиною завдовжки близько п'ятдесяти футів.

Він також обчислив дуже точно вагу харчів, що складалися з чаю, кави, цукру, сухарів, солонини і пеммікану – м'ясного концентрату, що містить в собі при незначному обсязі багато поживних речовин. Крім необхідної кількості горілки, доктор брав ще з собою два ящика питної води, по двадцять два галона [24] кожен.

У міру споживання цих різних припасів навантаження повітряної кулі повинне було поступово зменшуватися. Треба знати, що рівновага кулі в повітрі надзвичайно нестійка. Навіть непомітне зменшення навантаження кулі може відчутно змінити її положення. Доктор не забув також ні тенту, що прикрив частину кошика, ні ковдр, що складали все ліжко мандрівників, ні мисливських рушниць з запасом пороху і куль. Ось підрахунок всього, що знаходилося в повітряній кулі:

Фергюсон ... 135 фунтів

Кеннеді ... 153

Джо ... 120

Зовнішня оболонка ... 650

Внутрішня оболонка ... 510

Кошик і мережа ... 280

Якорі, інструменти, рушниці, ковдри, тент, різне начиння ... 190

Солонина, пеммікан, сухарі, чай, кава, горілка ... 386

Вода ... 400

Апарати ... 700

Вага водню ... 276

Баласт ... 200

Всього 4000 фунтів

Такий був склад вантажу в чотири тисячі фунтів, який доктор Фергюсон збирався взяти з собою. Баласту "на найбільш непередбачуваний випадок", як говорив Фергюсон, — бо завдяки своєму апарату зовсім не розраховував ним користуватися, — він брав лише двісті фунтів.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Джо сповнений поважності. — Командир транспорту "Рішучий". — Навантаження. — Арсенал Кеннеді. — Прощальна вечеря. — Відплиття 21 лютого. — Наукові бесіди доктора в кают-компанії. — Дювер'є і Лівінгстон. — Подробиці передбачуваної повітряної подорожі. — Кеннеді змушений мовчати.

До 10-лютого всі приготування були майже закінчені. Оболонки обох повітряних куль, укладені одна в іншу, піддалися сильному тиску нагнітання в них повітря і з честю витримали це випробування, показавши, як ретельно вони були виготовлені.

Джо від радості не відчував під собою ніг. З заклопотаним виглядом, але сяючий, він раз у раз носився з Грецької вулиці в майстерні Мітчелла. Надзвичайно гордий тим, що супроводжує свого лікаря, Джо охоче давав всілякі пояснення навіть тим, хто його про це й не думав питати. Здається, тут він навіть заробив кілька полукрон, показуючи аеростат, повідомляючи слухачам ідеї і плани доктора і даючи їм можливість поглянути на нього в напіввідкрите вікно майстерні або на вулиці. Але не слід ставити йому це в провину, він мав право трохи поспекулювати на цікавості і захоплення своїх сучасників.

16 лютого транспорт "Рішучий" кинув якір біля Грінвіча. Це був гвинтовий пароплав водотоннажністю в вісімсот тонн, з прекрасним ходом, який побував з Джемсом Россом в його останньої полярної експедиції. Командир "Рішучого" Пеннет вважався доброзичливою людиною і з особливим інтересом ставився до подорожі доктора Фергюсона, якого дуже цінував віддавна. Командир Пеннет був скоріше вченим, ніж солдатом, що, однак, не заважало йому мати на своєму судні чотири гармати, правда, які до цих пір не заподіяли нікому ні найменшої шкоди і лише виробляли найбезпечніший на світлі шум салютів.

Трюм "Рішучого" спеціально пристосували для поміщення в нього повітряної кулі, і 18 лютого днем вона була переправлена туди зі всілякими застереженнями. Кошик і снасті, якорі і мотузки, їстівні припаси, ящики для води, які передбачалося наповнити після прибуття на Занзібар, — все це було завантажено під наглядом самого доктора Фергюсона.

Крім того, на транспорт завантажили десять бочок сірчаної кислоти і десять бочок залізного брухту, потрібних для добування з них водню. Це більше, ніж було потрібно, але доктор враховував можливість втрат. Частини апарату для добування газу, розміщені в тридцяти діжках, теж поклали на дно трюму.

Всі ці приготування закінчилися увечері 18 лютого. Доктору Фергюсону і його другу Кеннеді були надані дві комфортабельно обставлені каюти. Шотландець, продовжуючи клястися, що він ні за що на світі не рушить з місця, проте з'явився на "Рішучий", захопивши з собою цілий арсенал зброї: дві мисливських двоствольних рушниці, які заряджалися з казни, і чудовий карабін Единбурзького заводу Purde y Moore. За допомогою цього чудового карабіна наш мисливець міг вільно влучити на відстані двох тисяч кроків в око сарни. Для непередбачених потреб шотландець захопив ще з собою два шестизарядні револьвери Кольта; але вся його зброя плюс порохівниця, патронташ, дріб і кулі, взяті в достатній кількості, не перевищували граничної ваги, дозволеної йому Фергюсоном.

Троє наших мандрівників прибули 19 лютого, вдень, на транспорт "Рішучий" і були з великою пошаною зустрінуті його командиром і офіцерами. При цьому у доктора Фергюсона, як звичайно поглиненого думками про свою експедицію, вид був досить холодний, Кеннеді ж здавався схвильованим більше, ніж йому хотілося це показати, а Джо підскакував, і смішив усіх. Треба сказати, що він дуже швидко став загальним улюбленцем в каюті боцманів, де йому було відведене ліжко.

Лондонське географічне товариство 20 лютого дало доктору Фергюсону і Кеннеді парадний прощальний обід. На ньому був присутній також капітан Пеннет зі своїми офіцерами. Обід був дуже жвавий, вино лилося рікою, і заздоровні тости проголошувалися в такій кількості, що після них присутні сміливо могли розраховувати на сто років життя. Головував за обідом сер Френсіс М ... Хоча і сильно схвильований, він тримав себе з повним гідністю.

На превелике збентеження Діка Кеннеді, на його долю теж довелося чимало тостів. Випивши за здоров'я "безстрашного славного сина Англії" Фергюсона, пили також "за його сміливого товариша, не менше відважного Кеннеді". Дік сильно почервонів, але це було прийнято за скромність, і оплески тільки посилилися, а шотландець почервонів ще більше.

За десертом прийшла телеграма від королеви: вона слала привіт двом мандрівникам і бажала їм успіху в їхньому підприємстві. Були проголошені нові тости на честь її величності.

Опівночі, після зворушливих прощальних слів і гарячих рукостискань, присутні на обіді роз'їхалися по домівках. Човни Resolute чекали біля Вестмінстерського мосту; в них розмістилися капітан, офіцери, пасажири, і швидка течія Темзи понесла їх до Гринвічу. О першій годині ночі всі на транспорті вже спали. 21 лютого, о третій годині ранку, були розведені пари, а в п'ять піднято якір. Закрутився гвинт, "Рішучий" рушив до гирла Темзи.

Годі й казати, що всі розмови на транспорті оберталися виключно навколо експедиції доктора Фергюсона. Бачити і чути доктора було досить для того, щоб відчути до нього цілковиту довіру, і скоро жодна людина на Resolute, окрім шотландця, не сумнівався в цілковитому успіху його підприємства.

Під час довгих пустопорожніх годин морської подорожі доктор прочитав в кают-компанії офіцерам справжній курс географії, і молодь позитивно була захоплена відкриттями, зробленими в Африці за останні сорок років. Доктор знайомив офіцерів з дослідженнями Барта, Бертона, Спіка, Гранта, він описував їм цю таємничу країну, що стала предметом наукових досліджень. На півночі, розповідав він, молодий Дювер'є займається вивченням Сахари і збирається везти до Парижа ватажків туарегів. За сприяння французького уряду споряджається дві експедиції, які вийдуть з півночі, відправляться на схід і зустрінуться в Тімбукту. На півдні невтомний Лівінгстон все посувається до екватора, а з березня 1862 року він піднімається разом з Мекензі вгору по річці Ровума. Взагалі Фергюсон був переконаний, що в дев'ятнадцятому столітті таємниця Африки, в яку люди не могли проникнути. цілих шість тисяч років, буде, нарешті, розкрита. Офіцери особливо зацікавилися подорожжю, коли Фергюсон детально познайомив їх зі своїми приготуваннями. Їм захотілося навіть перевірити його обчислення. З цього приводу між молоддю виникли суперечки, в яких доктор охоче брав участь.

Найбільше дивувало офіцерів та порівняно невелика кількість їстівних припасів, яку доктор вирішив взяти з собою. Одного разу один з них заговорив про це з доктором Фергюсоном.

— Це вас дивує? — спитав лікар.

— Звичайно.

— А скільки, ви вважаєте, може тривати моя подорож? Мабуть, ви думаєте — довгі місяці? Глибоко помиляєтеся. Якби подорож затяглося, ми загинули б, не досягнувши мети. Щоб ви знали, що від Занзібару до берега Сенегалу не більш трьох з половиною тисяч миль, ну, припустимо навіть, — всі чотири тисячі. І ось, роблячи по двісті сорок миль за дванадцять годин — це, зауважте, менше швидкості наших поїздів, — нам буде достатньо і одного тижня, щоб пролетіти всю Африку, адже ми будемо рухатися безупинно, вдень і вночі.

— Але в такому разі ви нічого не побачите, не зробите жодних географічних зйомок, взагалі зовсім не обстежите країни, — заперечив офіцер.

— Вам треба мати на увазі, — відповів доктор, — що раз я господар моєї повітряної кулі і за своїм бажанням піднімаюся і знижуюся, то я можу зробити зупинку, де мені заманеться, особливо коли мені будуть загрожувати занадто сильні повітряні течії.

— А ви з ними, безсумнівно, зустрінетеся, — втрутився в розмову капітан Пеннет, — адже, знаєте, там бувають урагани, що мчать зі швидкістю понад двохсот сорока миль в годину.

— Ну, ось бачите, при такій швидкості можна перелетіти всю Африку в якихось дванадцять годин, — промовив, посміхаючись, доктор, — прокинутися на Занзібарі, а заснути в Сен-Луї.

— Але хіба повітряна куля може бути несена вітром з такою швидкістю? — запитав інший офіцер.

— Такі випадки бували.

— І куля витримала?

— Звичайно.