П'ятеро поросят - Сторінка 10

Пропорції столу, мабуть, розчарували б інспектора Хейля. Крім того, він би поскаржився, що жоден з відомих йому сортів троянд не має точно такої форми і такого забарвлення. А пізніше мучився б у здогадках, чому його не задовольнила троянда на картині, а круглі столи з червоного дерева ще довго виводили б його з терпіння.1

Пуаро зітхнув і сказав:

— Так, тут є все.

Блейк провів його назад до кабінету і тихо мовив:

— Що стосується мене, то я ніколи нічого не розумів у мистецтві. І я не знаю, чому мені завжди так подобається дивитися на цю річ. Не знаю, але подобається. Достобіса гарна вона, це щось чарівне.

Пуаро енергійно кивнув на знак згоди, Блейк запропонував гостеві сигару і запалив сам.

— І ось ця людина, яка малювала троянди, малювала "Жінку з шекером", малювала дивну, смуткову картину "Народження господа", — ось цій людині обірвали життя у розквіті творчих сил. І все це з-за якоїсь дрібної і мстивої жінки!

Він замовк на мить.

— Ви скажете, що я єхидний, настроєний проти Керолайи. У неї була зваба — я це відчував. Але я знав, я завжди знав, що ховається за тою звабою. У цій жінці, пане Пуаро, було багато зла. Вона була жорстока, підступна і вміла схопити те, що бажала!

— Однак ви мені розповідали, що пані Крейль мирилася з багатьма умовностями свого заміжжя?

— Так. Але вона скаржилася всьому світові, весь час розігрувала з себе великомученицю. Бідний Еміас! Його подружнє життя — суцільне пекло. Краще було б, якби він не належав до жерців мистецтва. Але це було для нього втечею. Коли він малював, його ніщо не тривожило, він рятувався і від Керолайн, і від її причіпок, і від безперервних сцен та чвар. Вони були без кінця, повірте мені. Не минало й тижня, щоб не зчинилася сварка, з громом і блискавками, невідомо з якої причини. Мабуть, їй це подобалось. У мене таке враження, що чвари були для неї стимулом, засобом для розрядки. Тоді вона могла вільно виявити свою жорстокість, вилити гіркі, образливі слова — все, що завгодно. Після цих сцен вона була мов лагідна кішечка, гарно випещена і прилизана. А його ці сцени виснажували. Він хотів тиші, миру і спокою. Мабуть, така людина, як він, не повинна ніколи одружуватися. Він не створений для подружнього життя. Людина типу Крейля повинна мати волю, а не бути закутою в ланці.

— Він ділився з вами?

— Так. Він знав, що має справу з відданим другом. Еміас завжди розкривав мені очі на справжній стан речей. Не скаржився, — це було не в його стилі, — він тільки говорив: "Дідько б їх забрав, цих жінок, усіх разом". Або: "Ніколи не одружуйся, мій любий. Залиш пекло для потойбічного життя".

— Вам відомі його почуття до мадемуазель Грієр?

— О так! Я був свідком розквіту їхніх почуттів. Він мені сказав, що зустрів незвичайну дівчину. Вона була інша, казав він, ніж усі, кого він знав раніше. Я не перебільшую його слів. Він завжди зустрічав жінку, яка була иезрівняна з іншими. Але через місяць, якщо його про неї запитували, він дивився з подивом, ставлячи собі, мабуть, питання: про кого мова? Однак Ельза Грієр справді була іншою. Я це зрозумів, коли приїхав погостювати в Олдербері. Вона його зачарувала. Він потрапив у тенета з головою. Бідний, він був ніби ягнятко в її руках.

— Ельза Грієр вам теж подобалась?

— Ні, не подобалась. Вона справді була хижим створінням, прагнула володіти душею і тілом Крейля. Все ж, на мій погляд, вона була кращою для Еміаса, ніж Керолайн. Можливо, коли б він був у її руках і вона була в ньому впевнена, то залишила б його в спокої. А може б, він їй набрид і вона перейшла б до іншого… Найкраще для Еміаса було б взагалі не плутатися з жінками.

— Однак це, здається, було не в його манері.

Філіп Блейк відповів з зітханням:

— Еміас дивак, весь час плутався то з одною, то з іншою. І все ж, можна сказати, жінки дуже мало для нього важили. Єдині дві жінки, які щось значили в його житті, були Керолайн і Ельза.

Пуаро запитав:

— Він любив дитину?

— Анжелу? О, ми всі любили Анжелу. Вона була надто грайлива і гарна, завжди вміла вигадати якусь гру. Чого тільки не виробляла нещасній гувернантці! Еміас любив її, безперечно. Але інколи її вибрики виходили за всякі межі. Еміас сердився тоді по-справжньому, і тут завше втручалася Керолайн — вона постійно була на боці Анжели. Перед ними Еміас завжди відчував себе переможеним. Він не терпів, коли Керолайн ставала на бік Анжели, супроти нього. У цьому були свого роду обоюдні ревнощі. Еміас ревнував, що дружина має на першому плані Анжелу і готова задля неї на що завгодно. А Анжела ревнувала Еміаса і повставала проти його намагання виховувати її. Еміас поклав, що вона піде тої осені до школи, за що Анжела розсердилася. Не тому, що їй не сподобалася сама пропозиція про школу, вона навіть цього хотіла. Але її виводив з терпіння той безапеляційний, незаперечний тон, яким Еміас влаштовував усі її справи. Вона вичворяла йому всілякі штучки, аби відомстити. Якось підкинула йому в постелю з десяток равликів, без шкаралупок… Як би там не було, Еміас був правий: наставала пора привчити її до дисципліни. Мадемуазель Уільямс була здібним педагогом, але вона зізнавалася, що з Анжелою дедалі важче ладити.

Блейк замовк, і Пуаро запитав:

— Коли я цікавився, чи любив Еміас дитину, я мав на увазі його власну дитину, його дочку.

— А-а, ви говорили про маленьку Карлу? Так, він її дуже любив. Він любив з нею забавлятися, коли йому хотілося. Але його любов до дитини не була перешкодою для шлюбу з Ельзою, якщо ви це маєте на увазі. Він не мав до дівчинки особливого почуття.

— Керолайн Крейль була надто прив'язана до дівчинки?

Обличчя Філіпа перекосилося від спазму.

— Я не можу стверджувати, що вона була поганою матір'ю. Ні, я цього не можу сказати. Це єдина річ, яка…

— Слухаю, пане Блейк.

Філіп Блейк мовив поволі, зі скорботою:

— Це єдине, по суті, що мене дійсно опечалює в цій справі. Дівчинка… Таке трагічне тло для початку життя! Вони відправили її за кордон, до двоюрідної сестри Еміаса. Справді, я сподіваюсь, я щиро сподіваюсь, що тій тіточці вдалося приховати від дівчинки правду.

Пуаро заперечливо похитав головою.

— Правда, пане Блейк, має звичку сама спливати на поверхню. Навіть через багато років.

Біржовий агент промимрив:

— Можливо…

— В інтересах правди, пане Блейк, я попрошу вас зробити одну річ.

— А саме?

— Я попрошу вас письмово викласти події, які тоді відбулися в Олдербері. Тобто я прошу вас зробити детальний опис злочину і обставин, при яких він стався.

— Але, шановний пане Пуаро, після того, як минуло стільки часу, боюся, що опис буде далеко не точний.

— Не обов'язково. В міру того, як минає час, пам'ять зберігає найголовніше і відкидає поверхове.

— Ви хочете сказати, що вам потрібне тільки широке резюме?

— Зовсім ні. Я б хотів одержати детальний і чесний виклад всього, що сталося, а також усіх бесід, про які ви можете згадати.

— А якщо зважити, що я їх пригадаю помилково?

— Спробуйте, наскільки це вдасться, їх згадати. Можливо, у вас будуть і неточності, але це дуже потрібно.

Блейк глянув на нього з подивом.

— Але навіщо? Адже поліційні досьє можуть вас інформувати про це з більшою достовірністю.

— Ні, пане Блейк, ми зараз обмірковуємо все це з психологічної точку зору. Мені не потрібні тільки голі вчинки. Мені потрібен ваш особистий аналіз вчинків. Минулий час, а також ваша пам'ять будуть авторами цього вибору. Можливо, відбувалося щось таке або ж мовилися слова, які я даремно шукав би в поліційних досьє. Речі і слова, про які ви ніколи не згадували, тому що вважали їх незначними, або, можливо, тому що вважали за потрібне їх не повторювати.

Блейк зненацька запитав:

— Цей мій виклад буде опублікований?

— Ясна річ, що ні. Це тільки для моїх очей, аби допомогти мені зробити власні дедукції…

— І ви не будете цитувати з нього без моєї згоди?

— Звичайно, ні.

— Гм, — промимрив Філіп Блейк. — Я надто зайнята людина, пане Пуаро.

— Я розумію, це вимагатиме часу і зусиль. Я був би щасливий, якби ми прийшли до згоди з приводу якоїсь розумної винагороди.

Настала пауза, після якої Філіп Блейк раптом заявив:

— Ні, якщо я це зроблю, то зроблю безкоштовно.

— І ви це зробите?

Блейк ще раз попередив його:

— Не забувайте, що я не гарантую точність своєї пам'яті.

— Ну, звичайно, про що мова.

— Тоді вважайте, що я з задоволенням це зроблю. Зрештою, я зобов'язаний це зробити для Еміаса Крейля.

"ОДНЕ ПОРОСЯТКО ЗОСТАЛОСЯ ВДОМА…"

Еркюль Пуаро не був людиною, яка нехтує подробицями. Тактику просування до Мере д і та Блейка він розробив детально. Мередіт зовсім іншого типу, ніж Філіп, у цьому Пуаро був переконаний. Прискорена тактика не дала б жаданих наслідків. Атакувати потрібно тихо. Він знав, що є тільки один шлях проникнути в фортецю: озброїтись відповідними листами-рекомендаціями. Ці листи мають бути не професіональні, а звичайні. Добре, що він зав'язав дружбу в багатьох графствах, і Девоншир не був винятком.

Уважно переглядаючи свої можливості по Девонщиру, Еркюль Пуаро знайшов двох людей, які були не то знайомі, не то друзі Мередіта Блейка. Таким чином, він зумів відрекомендуватися Блейкові, озброївшись двома листами — одним від леді Мері Літтон-Гор, вдови благородного походження з обмеженими грошовими засобами, якимось дивним створінням у цьому світі; інший лист був від одного відставного адмірала, сім'я якого оселилася у цьому графстві поколінням раніше.

Мередіт Блейк прийняв Пуаро з деяким здивуванням. Часи змінились, чи що? Колись — боже мій! — детектив це справді був детектив і нічого більше. Людина, яку наймали під час прийомів у селі… для того, щоб вона оберігала весільні подарунки… Або люди, до яких ти сором'язливо звертався, коли траплялася якась неприємна історія і її необхідно було з'ясувати. І раптом леді Мері Літтон-Гор пише: "Еркюль Пуаро, мій старий і шановний товариш. Я розраховую на вас і вважаю, що ви зробите все, що в ваших силах, аби його задовольнити". А Мері Літтон-Гор не була — ніколи не була! — жінкою, ім'я якої можна було б зв'язати з якимось детективом і з усім, що стосується його. Адмірал Кроншоу писав: "Прекрасний хлопець, заслуговує цілковитої довіри. Я був би тобі щиро вдячний, коли б ти зумів зробити щось для нього. Дуже цікавий тип, він може розповісти тобі багато захоплюючих історій".

І ось ця особа з'явилася.