П'ятеро поросят - Сторінка 9

Еркюлеві Пуаро нараз прийшло в голову, що цей тип надто схожий на самовпевнене поросятко.

"Одне поросятко пішло на ринок…"

Який же він, цей Філіп Блейк? Людина, що, здається, позбавлена турбот. Самовпевнена, всім задоволена. Його не хвилюють ні докори совісті за минуле, не переслідують спогади… Так, гарне відгодоване поросятко, що, потрапивши на ринок, заслужило найкращу ціну… Але ж раніше, напевне, він був іншою людиною, кращою. Мрл°Дим він, мабуть, був гарний. Очі його, правда, дещо наближені одне до одного" але взагалі він надто добре складений, гарний хлопець. Цікаво, скільки йому зараз років? Певно, думав Пуаро, десь за п'ятдесят. Отже, під час смерті Крейля йому було близько сорока. Тоді він був вільніший, менш заглиблений у своє заняття, вимагав тоді більше від життя, а одержував, мабуть, менше.

Пуаро запитав, мабуть, тільки для того, щоб викликати розмову:

— Ви ж розумієте моє становище?

— Ні, їй-богу, повірте, не розумію.

Біржовий маклер знову випрямився, погляд його став допитливий:

— Чому ж ви… Хіба ви не письменник?

— Ні, зовсім ні. Я детектив.

Мабуть, ніколи раніше Пуаро не виявляв такої скромності.

— Зрозуміло. Знаменитий Еркюль Пуаро!

Але в тоні Філіпа Блейка була й доля насмішки. Він був щирим англійцем, щоб сприймати серйозно претензії якогось іноземця. Своїм сердечним друзям він сказав би: "Маленький втішний шарлатан. О! Уявляю собі! Його вигадки, напевне, хвилюють дам!" І хоч ця його насмішкуватість була саме тим, що намагався викликати Пуаро, вона не принесла йому задоволення. Треба бути хтозна-якою людиною, щоб не схвилюватися іменем Пуаро!

— Я щасливий, — щиро сказав Пуаро, — що ви про мене стільки наслухані. Мій успіх, дозвольте вам повідомити, полягає в психологізмі, у вічному "чому", "навіщо" людської поведінки. Це й є, пане Блейк, те, що зараз цікавить світ у галузі злочинства. Раніше переважала романтична течія. Найбільші злочини переказувалися лише з одної позиції, з точки зору любовних історій. Сьогодні все зовсім інакше. Люди з цікавістю читають про доктора Кріппене, який убив свою дружину — гігантську жінку, тоді як сам був зовсім маленький і непомітний, що змушувало його почувати себе неповноцінним. Про знамениту злочинницю, яка згубила батька за те, що колись у дитинстві лаяв її. Ось те "чому", "навіщо" злочину, яке захоплює сьогодні.

Філіп Блейк сказав, позіхаючи:

— Це "навіщо" в більшості злочинів досить зрозуміле: гроші.

Пуаро скрикнув:

— О ні, добродію! Це "навіщо" ніколи не зрозуміле. В цьому й суть!

— І саме тут ви входите в гру?

— І тут, як ви сказали, я входжу в гру! Письменники вирішили знову переглянути, розповіді про деякі злочини минулого, подивитися на них через призму психології. Психологія в злочинах — ось моя спеціальність. І я прийняв це доручення.

Філіп Блейк усміхнувся.

— Досить вигідно, мабуть?

— Сподіваюся, так. Безсумнівно, так.

— Поздоровляю. Тепер, можливо, ви мені скажете і те, де я входжу в гру?

— Звичайно, у справі Крейль, добродію.

Філіп Блейк навіть не здригнувся, однак задумався.

— Так, звичайно, у справі Крейль!.. — сказав по паузі.

Еркюль Пуаро запитав стурбовано:

— Можливо, це вам неприємно, пане Блейк?

— О, щодо цього… Навіщо ображатися на те, чого ти не можеш заперечити? Справа Керолайн Крейль є нашою загальною справою. Кожен може написати про неї. Тут нема ніякого резону заперечувати. Це з одного боку, а з другого — я не приховую від вас, що це мені дуже неприємно. Еміас Крейль був один з кращих моїх друзів. Мені б не хотілося цю неприємну історію ворушити знову. Але що ж, інколи доводиться робити і всупереч своєму бажанню.

— Ви філософ, пане Блейк.

— Ні, але я добре знаю, що це зовсім ні до чого — стріляти з гармат по горобцях, Я гадаю, ви будете менш докучливим, ніж багато інших.

— У всякому разі, я сподіваюся написати про все це тактовно, — сказав Пуаро.

Філіп голосно розсміявся, хоч це його ніскільки не тішило.

— Мені хочеться приснути од сміху, коли я чую від вас подібні речі.

— Смію вас запевнити, пане Блейк, що мене це справді цікавить. І не тільки задля грошей. Я щиро хочу поновити минуле, відчути і побачити своїми очима події, проникнути за межі того, що здається очевидним, і уявити собі думки і почуття артистів цієї драми.

— Я не бачу в цій історії якихось особливих тонкощів. Звичайний процес. Звичайна жіноча ревнивість — і більш нічого.

— Мене б дуже цікавили, пане Блейк, ваші враження від цього процесу.

Блейк сказав з несподіваною різкістю:

— Враження, враження! Та не говоріть ви так педантично! Я ж не був там присутній як звичайна істота, яка тільки реагує і вражається! Мені здається, ви не даєте собі звіту… Адже це був мій друг — розумієте? — якого отруїли. І якщо б я реагував оперативніше, я міг би його врятувати!

— Як ви прийшли до такого висновку, пане Блейк?

— А ось як. Гадаю, ви вже прочитали виклад фактів, зв'язаних зі справою?

Пуаро кивнув головою.

— Дуже добре. Того ранку мій брат Мередіт покликав мене до телефону. Він був надзвичайно схвильований. Один з його проклятих хімічних препаратів зник, а препарат цей був смертельний. Що ж я зробив? Я сказав йому прийти і обміркувати це питання, вирішити, як краще повестися. Ви розумієте, вирішити, що краще… Я й сьогодні дивуюсь, як я міг так міркувати, бовдур! Я повинен був діяти негайно, не втрачаючи часу. Піти одразу ж до Еміаса і попередити його, сказати: "Керолайн викрала трунок у Мередіта. Тобі й Ельзі варто оберігатися".

Блейк устав, схвильовано заходив по кімнаті.

— Заради бога, пане Пуаро! Ви вважаєте, що я мало терзався потім через це? Я ж знав! Отже, у мене була можливість врятувати його, а я все зволікав, чекаючи на Мередіта! Чому мені забракло глузду зрозуміти, що її не втримають уже ніяка цнотливість чи вагання? Керолайн взяла трунок для того, щоб його використати, і, лихий би його взяв, використала при першій же можливості. Вона і не чекала, поки Мередіт помітить нестачу. Я знав, що Еміас у смертельній небезпеці і нічого не зробив!

— Мені здається, ви несправедливо себе картаєте, добродію, у вас було досить мало часу…

Блейк перебив:

— Часу? У мене було його досить. Перед і мною було багато шляхів, тисяча варіантів, як учинити. Я міг би, як уже казав, піти до Еміаса, хоча навряд чи він мені повірив би. Еміас був не тою людиною, яка легко вірить, коли йдеться про його небезпеку. Він би висміяв мене, бо він ніколи глибоко не розумів, що за диявольська жінка була Керолайн. Але я міг піти до неї, сказати їй: "Я знаю всі ваші наміри! Я знаю, що ви задумали. Але, якщо Еміас чи Ельза помруть від цикути, — на вас чекає шибениця!" Це зупинило б її! Зрештою, я міг подзвонити в поліцію. О, я міг вжити тисячу різних заходів! А натомість погодився з повільними і обережними методами Мередіта: "Ми Повинні все обміркувати, абсолютно твердо переконатися В тому, хто взяв трунок", — як твердив він. Ідіот! Ніколи в житті він не спроможний був прийти до якогось рішення! Його щастя, що він старший і одержав маєток, за рахунок якого існував. Якщо б він коли-небудь спробував робити гроші, то втратив би все, до останньої копійки.

Пуаро запитав:

— У вас особисто не було ніякого сумніву з приводу того, хто взяв трунок?

— Звичайно, ні. Я одразу ж зрозумів, що це вчинила Керолайн. Я її досить добре знав.

— Це дуже цікаво. Я теж хотів би знати, пане Блейк, що за особа була Керолайн Крейль.

Філіп Блейк мовив різко:

— Це була зовсім не та нещасна, якою вважала її публіка під час процесу!

— А якою ж вона була?

Блейк знову всівся і розважливо запитав:

— Ви справді дуже хочете знати?

— Я справді дуже хочу знати.

— Керолайн була нестерпна жінка. Нестерпна до неймовірного. Вона була приваблива, нічого не скажеш. В її поведінці відчувалася саме та цнотливість, яка так легко підкуплює. Її ніжний і беззахисний вигляд завжди викликав лицарські почуття. Інкрли — я трохи почитував історію — мені здавалося, що Марія, королева Шотландії, повинна бути саме такою, як вона. Вічно захоплена і нещасна, приваблива, як магніт, а по суті холодна, користолюбна інтриганка, яка затіяла змову з метою вбивства Дарнлея[3], що їй і вдалося. Керолайн була такою ж: холодною, користолюбною жінкою. З препоганим характером. Не знаю, чи говорили вам про це. Факт не істотний для процесу, але він добре виражає її характер. Що вона заподіяла своїй сестрі, коли та була ще зовсім маленькою? Вона її ревнувала, її мати вийшла заміж вдруге і всю увагу й любов віддала маленькій Анжелі. Керолайн не могла цього знести. Вона намагалася вбити сестру. На щастя, удар не був фатальний. Але вчинити подібне — жах!

— Справді.

— Так ось якою дійсно була Керолайн. Вона у всьому намагалася обставити інших. Чого вона не могла терпіти так це щоб хтось був на першому плані. У ній жив холодний і егоїстичний демон, який у гніві міг призвести до злочину. Вона здавалася імпульсивною, але насправді була користолюбною. Коли Керолайн, ще баришнею, приїхала у гості в Олдербері, вона вивчила всіх нас і розробила свої плани. Грошей у неї не було. Я ніколи не виступав серйозним конкурентом, я був молодший син, який мав сам пробивати собі шлях у житті, — сьогодні я міг би, мабуть, купити з потрохами і Мередіта, і Крейля, якби він жив! Керолайн одного часу зупинилася було на Мередіті, але ненадовго, а потім узяла курс на Еміаса. Еміасові повинен був перейти маєток в Олдербері, і хоч це й не складало надто великої суми, але вона зрозуміла, що в нього неабиякий талант художника. Вона зробила ставку не тільки, на його геніальність, але й на величезний фінансовий успіх. І виграла. Незабаром Еміас здобув заслужену славу. Він не був, власне кажучи, модним художником, але його талант визнавали, і картини його розходились. Ви бачили коли-небудь хоч одну з його картин?.. У мене є одна. Підемо глянете.

Він провів Пуаро до їдальні і показав на стіну ліворуч.

— Ось. Це і є Еміас.

Пуаро дивився мовчки. Він дивувався, як людина може власним розумінням так глибоко сприйняти і виразити умовну тему… Ваза з трояндами на полірованому червоного дерева столі. Збита, стара тематика натюрморту! Що зробив Еміас Крейль, як зумів добитися того, щоб надати трояндам такого світіння, такого бурхливого, майже неприродного життєвого полум'я? Поліроване дерево трепетало, жило… Як пояснити хвилювання, що викликає картина?

А вона справді хвилювала.