П'ятнадцятирічний капітан - Сторінка 10

- Жуль Верн -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Кит усе плавав посеред широченного червоного поля, раз у раз розтуляючи велетенського рота й втягуючи міріади рачків. На думку досвідчених китобоїв, що стежили за ним, він і не думав тікати. Безперечно, то був саме той кит, що його китобої прозвали "бойовим".

Kапітан Халл переліз через борт і мотузяною драбинкою спустився на ніс шлюпки.

Місіє Уелдон, Джек, кузен Бенедікт, Том і його товариші ще раз побажали їм удачі.

Навіть Дінго, зіп'явшись на задні лапи й вихилившись за борт, ніби прощався з командою.

Потім усі перейшли на ніс, щоб не пропустити жодної подробиці небезпечного полювання.

Шлюпка відчалила й, гнана вперед чотирма веснами в дужих руках, стала швидко віддалятись од "Пілігрима".

— Пильнуй, Діку, добре пильнуй! — востаннє гукнув до юнака капітан.

— Можете покластися на мене, капітане.

— Стеж одним оком за "Пілігримом", а другим — за шлюпкою! Не забувай про це!

— Буде, як кажете, капітане!

Легка шлюпка вже відпливла на кількасот футів од шхуни-брига. капітан Халл стояв на носі й далі давав свої настанови. Однак годі було розібрати слова, і зміст угадувався хіба що з виразних жестів.

Саме тут Дінго, що й досі стояв, спершися лапами на борт, жалібно завив. Марновірні люди напевно мали б це за лихий мак.

Від цього виття здригнулася навіть хоробра місіс Уелдон.

— Дінго, Дінго! Ай-ай-ай! — мовила вона.— І оце та так підбадьорюєш своїх друзів? Ану-бо гавкни гарно, як ти вмієш: дзвінко, радісно!

Але собака більше не надавав голосу; віл звільна підійшов до місіс Уелдон і лизнув їй руку.

— Він не махав хвостом! — пошепки мовив Том.— Лихий знак! Лихий знак! [59]

І майже тієї самої миті Дінго наїжився й люто загарчав. Місіс Уелдон озирнулася. З камбузу вийшов Негору і мопрямував на ніс, мабуть, щоб подивитися на полювання.

Дінго метнувся назустріч кокові. Собака аж нестямився від люті.

Негору схопив із палуби вимбовку й став в оборону.

Дінго намірився схопити його за горлянку.

— Назад, Дінго, назад! — закричав Дік Сенд, залишивши на мить свій спостережний пост і кинувшись на бак. Місіс Уелдон теж силкувалась спинити собаку

Дінго неохоче послухався й з глухим гарчанням повернувся до юнака.

Негору не мовив і слова, тільки на якусь мить зблід. Відтак, кинувши вимбовку, подався до своєї каюти.

— Геркулесе,— мовив Дік Сенд. — Доручаю вам пильно стежити за цим чоловіком!

— Стежитиму якнайпильніше! — відповів Геркулес, стискаючи, мовби на підтвердження, двоє здоровенних кулачисьок.

Місіс Уелдон і Дік Сенд знов перевели погляди на шлюпку, що швидко віддалялася.

Тепер вона видніла маленькою цяткою серед морського обширу.

Розділ VIII СМУГАЧ

Досвідчений китобій, капіта Халл ніколи не покладався на щасливий випадок. Полювання на смугача — важка справа. Тут не слід легковажити жодною пересторогою. І капітан Халл не легковажив.

Насамперед він наказав стерновому підходити до кита проти вітру, щоб не виказати шумом свого наближення.

Тож Говік скеровував шлюпку по видовженій кривій, щоб у такий спосіб обійти червонясте поле, посеред якого плавав смугач, і опинитися з протилежного боку.

Боцман Говік, старий бувалий моряк, відзначався неабиякою витримкою. Капітан Халл у всьому довіряв

"Вимбовка — важіль у коловороті. [ 60]йому і міг цілком покластися на нього у найвідповіг дальнішу мить.

— Увага, ГовікуІ — мовив капітан Халл.— Спробуймо заскочити смугача зненацька^ Постарайтеся тихенько підійти до нього на відстань, звідки його ножна дістати гарпуном.

— Ясно, капітане,— відповів боцман.— Я йтиму краєм червонястого поля так, щоб вітер увесь час віяв у наш бік.

— От і гаразд! — сказав капітан Халл. І докинув, звертаючись до матросів: — Тепер веслуйте якнайтихі-ше, хлопці.

Весла, позолочені сонячними блищиками, тихо опускались у воду.

Шлюпка, вміло керована боцманОму підійшла до поля червоних рачків. Весла штирбррту "ще занурювались в зелену й прозору воду, а по тих, що з бакборту, вже стікала краплями червона, схожа на кров, рідина.

— Вино і вода! — зауважив один матрос.

— Так,— відповів капітан Халл.— Але вода така, що її не можна пити, а вино — і в рот не візьмеш. А тепер тихо, хлопці, і наляжмо на весла!

Керована боцманом шлюпка безшумно ковзала по поверхні цих ніби аж масних вод, як по шарові жиру.

Смугач не ворушився й, здавалось, не помічав шлюпки, що обходила його.

Йдучи по цьому колу за наказом капітана Халла, шлюпка віддалялася від "Пілігрима", який здавався чимраз меншим у далечині.

Всі предмети в морі, коли від них одпливаєш, дуже зменшуються — так, мовби дивишся на них з протилежного кінця підзорної труби. Цей обман зору пояснюється, певно, тим, що серед морських просторів нема з чим порівняти предмет, ,який віддаляється. Ота.к було із "Пілігримом", котрий меншав на очах і, здавалося, стояв набагато далі, ніж насправді.

Через півгодини після того, як капітан Халл з командою залишили судно, вони обпливли смугача, вийшовши на нього проти вітру; тварина була тепер на півдорозі між шлюпкою й "Пілігримом".

Настав час наблизитись до кита, і це слід було зробити якомога тихіше. Може, вдасться підійти до нього майже впритул, не привернувши уваги, й загарпунити його.

— Тихіше, хлопці! — наказав капітан Халл. [61]

— Межі вдасться,— озвався Говік,— що наша рибинка щось почула! Вона вже не сопе так гучно, як досі

— Тихіше! Тихіше! — повторив капітан Халл. Через п'ять хвилин шлюпка перебувала ва кабельтов од смугача.

Стоячи на кормі, боцман спрямовував човна до лівого боку кита, водночас стараючись триматися на певній відстані від його страшного хвоста, одного удару якого було б досить, аби розтрощити надрузки їхню шлюпку.

А на носі стояв капітан Халл в гарпуном у руці, яким він мав завдати першого удару. З усієї його постави було видно: гарпун неодмінно влучить у товстелезну спину, що горбом виступала в води.

Поряд з капітаном у цебрі лежала перша з п'яти бухт линви, міцно прив'язаної до гарпуна. До цієї линви можна буде по черзі доточити інші чотири, якщо кит пірнатиме иа велику глибину.

— Приготуватись! — стиха скомандував капітан Халл.

— Єсть! — відповів ІЧипк, міцніте стискаючи весло в своїх широких руках.

— Шдходь! Підходь!

Боцман став виконувати команду, і шлюпка порівнялася з китом, ідучи повз нього на відстані якихось десяти футів.

Смугач уже не рухався й, здавалось, заснув. Кити, що їх заскакують отак зненацька під час сну,— дуже легка здобич. Часто їх удається забити першим удгром.

"Дивно, що він не ворушиться! — подумав капітан Халл.— Не може бути, щоб цей мамула спав, і все ж." Тут щось не те!"

Те саме подумав і боцман, намагаючись роздивитися другий бік тварини, хоч і намарне.

Однак розмірковувати було ніколи — настав час діяти.

Тримаючи гарпун посередині держака в піднятій руці, капітан Халл кілька разів змахнув ним туди й назад, щоб краще прицілитись смугачеві в бік. Відтак із силою метнув гарпун.

— — Назад, назад! — тут же крикнув він.

Матроси, налігши на весла, рвонули шлюпку назад, щоб вчасно уникнути удару емугачевого хвоста. [ 62]

Раптом пролунав вжгук боцмана, й усі "розуміли, чому кит лежав на воді так довго і нелорувхио.

— Китеня ! — гукнув боцман.

Поранена гарпуном самиця перекинулась набік, і моряки побачили китеня, яке вона саме годувала.

Капітан Халл знав: якщо поблизу китеня — полювати ще небезпечніше. Мати, напевно, люто захищатиметься, рятуючи себе й своє "маля", якщо так можна назвати тварину футів двадцять завдовжки. Проте, всупереч побоюванням, смугачиха не напала відразу на шлюпку й не довелося чимскоріше рубати линву, прив'язану до гарпуна, та рятуватися втечею. Як це теж часто бував, вона спершу пірнула, потім велетенським стрибком вихопилася з води й неймовірно швидко попливла геть. Китеня не відставало від матері.

Але перш ніж вона пірнула, капітан Халл і боцман встигли П роздивитися, а отже, й оцінити, чого вона варта.

Це була велетенська тварина — щонайменше вісімдесят футів од голови до хвоста. Й жовтаво-брунатна шкура була поцяткована численнями темио-коричневи-мя плямами.

Було б справді жаль після щасливого початку відмовитись од тахої багатої вдовичі.

І почалася погоня — точніше, катання на буксирі. Шлюпка в піднятими веслами стрілою мчала по хвилях.

Говік холоднокровно правував кормовим веслом, утримуючи шляшку попри всі К жахливі ривки та повороти.

А капітан Халл, не зводячи очей іа здобичі, повторював:

— Увага, Говіку, увага!

Але боцман і так ані на мить не послабляв пильності.

Шлюпка значно відставала від кита, і лижва розмотувалася з такою швидкістю, що виникало побоювання, коли б вона не спалахнула від тертя об борт. Тож капітан Халл весь час вмочував линву, наливаючи води в цебро з бухто".

Однак смугачиха яіби не збиралась ані спинятись, ані стишувати гону. До першої линви доточили другу, й вона розмоталась тях само швидко. Через п'ять хвилин довелося в'язати третю, і вона теж хутао помчала шд воду. [63]

Смугачиха не спинялася. Мабуть, гарпун не зачепив жодного важливого для життя органу. Ось вона пірнула під воду, і з чимдалі крутішого нахилу линви було видно, що тварина, замість вертатись на поверхню, забирається чимраз глибше.

— Хай йому біс! — гукнув капітан Халл.— Ця бестія зжере усі наші п'ять бухт.

— І відтарабанить нас бозна-куди від "Пілігрима" ! — докинув боцман Говік.

— Однак їй колись та доведеться виплисти на поверхню, щоб дихнути,— мовив капітан Халл.— Кит — не риба; повітря йому потрібно, як і людині

— Вона затамувала подих, щоб швидше плисти! — зауважив, сміючись, один із матросів.

І справді, линва розмотувалася дуже швидко.

До третьої бухти невдовзі довелося доточити четверту, і це вже занепокоїло матросів, кожен з яких подум-ки прикидав, скільки саме припаде йому від улову.

— От бісова тварюка! — бурмотів капітан Халл. Нарешті дійшла черга й до п'ятої бухти. Вона теж швидко розмоталася до половини. Аж тут линва ніби послабла.

— Чудово! — вигукнув капітан Халл.— Линва слабне: смугачиха стомилася!

Вони перебували миль за п'ять од "Пілігрима".

капітан Халл, піднявши жердину з вимпелом на кінці, подав Дікові Сенду знак підійти ближче.

Він тут же побачив, як Дік Сенд за допомогою Тома та товаришів почали брасопити(45) реї, щоб наповнити вітром вітрила(46).

Однак вітер був слабкий і нестійкий.