Пані Боварі - Сторінка 23

Його непохитний апломб засліплював селян. Для них цей аптекар був усім лікарям лікар.

Емма сиділа в своїй кімнаті край вікна (а сидіти там їй доводилось частенько: в провінції вікно заміняє театр і бульвар) і знічев'я дивилась на юрбу селюків, коли раптом помітила якогось пана в зеленому оксамитовому сюртуку. На руках у нього були модні жовті рукавички, які дещо контрастували з його крагами, а прямував він до лікаревого дому; слідом за ним ішов похнюпившись якийсь дядько.

— Хазяїн дома? — спитав пан у Жюстена, що розмовляв на порозі з Фелісіте.

Він подумав, що хлопець служить у лікаря.

— Скажи, що його хоче бачити пан Родольф Буланже де Ла Юшетт.

Відвідувач додав до свого прізвища назву маєтку не з дворянських хвастощів, а просто для того, щоб дати про себе належне поняття. Справді, Ла Юшетт — це був маєток в околицях Йонвіля, в якому він купив панський будинок і дві ферми; управляв ними сам, хоч господарством клопотався не дуже-то. Він був ще нежонатий і мав, говорили, не менше п'ятнадцяти тисяч ренти!

Шарль вийшов до приймальні. Пан Буланже показав йому свого конюха: той хотів, щоб йому пустили кров, бо по всьому тілу в нього так як мурашва лазить.

— Оце мені тільки й пособить, — правив він своє, коли його стали розраювати.

Тоді Боварі велів принести бинт і попрохав Жюстена потримати таз. Помітивши, що селянин при цьому зблід, він підбадьорив його:

— Не бійся, голубе!

— Та чого там, — відказав той, — давайте!

І браво простягнув лікареві своє ручище. Кров цівкою вдарила з-під ланцета, оббризкавши стінку таза зокола.

— Держи ближче! — гукнув Шарль на Жюстена.

— Ти диви! — говорив селянин. — Ну й здорово цебенить, прямо тобі дзюрком так і б'є! Та червона-червона, це добре, еге ж?

— Та як коли, — відповів лікар. — Буває, що зразу нічого-нічого, а потім людина раптом зомліває. Особливо отакі здоров'яки.

Тут дядько як стій упустив футляр ланцета, що крутив був у руці, плечі йому так пересмикнуло, що аж спинка стільця затріщала, а шапка впала додолу.

— Так я і знав, — промовив Боварі, затискаючи вену пальцем.

Таз затремтів у руках у Жюстена, коліна йому підломились, він побілів на лиці.

— Жінко, жінко! — загукав Шарль.

Емма бігом спустилась по сходах.

— Оцту давай! — кричав Боварі. — От біда мені з ними — обидва зразу!

Він так розхвилювався, що ледве зміг накласти пов'язку.

— Нічого страшного! — спокійнісінько сказав пан Буланже, підтримуючи зомлілого Жюстена.

Він посадовив його на стіл і притулив спиною до стіни.

Пані Боварі заходилася знімати з Жюстена краватку. Шнурки сорочки були зав'язані на шиї вузлом, і тонкі пальці Емми кілька секунд розплутували його; потім вона змочила оцтом свою батистову хусточку і почала обережно терти хлопцеві скроні, легенько дмухаючи на них.

Конюх опритомнів, а Жюстен усе ще був безтямний; його зіниці потопали в тьмяних білках, як блакитні квіти в молоці.

— Треба сховати од нього все оце, — сказав Шарль.

Пані Боварі взяла таз. Коли вона нахилилась, щоб поставити його під стіл, сукня її (жовта літня сукня з чотирма оборками, довгою талією і широкою спідницею) соняшником розпустилась на паркеті; нахилившись, розставивши руки, вона трохи похитувалась, і пишні складки матерії хвилювались від кожного поруху її стану. Потім Емма взяла карафку води і вкинула в неї кілька грудочок цукру. Але тут увійшов аптекар — служниця побігла по нього, коли зчинилася та метушня. Побачивши, що його учень уже розплющив очі, він полегшено зітхнув і затупцював круг хлопця, оглядаючи його з голови до ніг.

— Ну й дурень ти, хлопче! — говорив він. — Несосвітенний дурень! Подумаєш — велике діло, флеботомія! А ще каже — я, я! Верхолаз із тебе хоробрий, за горіхами ти видряпуєшся бог зна як високо, що твоя білка. А тут чим можеш похвалитися? Ти ж, здається, маєш намір присвятити себе фармації. Тебе ж можуть викликати при якійсь серйозній оказії до суду, щоб ти своєю наукою допоміг суддям розібратися у справі. Там треба буде зберігати цілковитий спокій, бути розсудливим і мужньо триматися, інакше всі тебе матимуть за вахлая!

Жюстен мовчав. Аптекар вів далі:

— Чи тебе хто кликав сюди? Вічно ти надокучаєш панові й пані. Крім того, в середу твоя присутність в аптеці більш необхідна, ніж будь-коли. Зараз у нас там чоловік двадцять народу! Я все кинув, турбуючись про твою долю. Ну, давай! Біжи! Чекай мене та гляди за склянками.

Жюстен поправив свій туалет і пішов, а ті, що лишилися, заговорили про млості. У пані Боварі їх ніколи не бувало.

— Для дами це незвичайно! — сказав пан Буланже. — А проте й чоловіки бувають дуже вразливі. Мені довелося якось на дуелі бачити секунданта, що втратив свідомість, як тільки стали заряджати пістолети.

— А я, — промовив аптекар, — можу спокійно дивитися на чужу кров; але досить мені тільки уявити, що кров тече з мене самого, та довше подумати про це, — зразу обіймають млості.

Тим часом пан Буланже відіслав свого конюха і велів йому заспокоїтись, раз уже лікар вдовольнив його забаганку.

— Через цю забаганку я мав приємність познайомитися з вами, — додав він і подивився при цьому на Емму.

Потім він поклав на край стола три франки, недбало вклонився і пішов.

Незабаром він був уже по тім боці річки (туди йшла дорога до Ла Юшетт), і Емма бачила, як він ступав під тополями, час від часу стишуючи крок, ніби в задумі.

"Гарненька! — казав він сам до себе. — Гарненька, що й казати, оця лікарша. Чудові зубки, чорні очі, точені ніжки, а манери — як у парижанки. І звідки вона тут узялася? Де її доп'яв цей чортів телепень?"

Панові Родольфу Буланже було тридцять чотири роки. Брутальний на вдачу і бистрий на розум, він мав чимало любовних пригод і досконало розумівся на жінках. Пані Боварі впала йому в око, — і ось він думав про неї та про її чоловіка.

"По-моєму, він дуже дурний… І набрид їй, це певно. Під нігтями чорно, по три дні не голиться… Поки він їздить по тих хворих, жінка сидить і штопає йому шкарпетки. А як же це нудно! А як би хотілося жити в великому місті, танцювати щовечора польку! Біднесенька! Душа в неї аж бринить за коханням, їй без цього — як рибі без води. Два-три компліменти — і вона буде молитися на тебе. А яка буде ніжна! Розкіш одна!.. Так-то так, але як потім од неї одкараскатись?"

Бачачи в перспективі безліч насолод, він за контрастом пригадав свою нинішню коханку. Це була руанська акторка, він утримував її. Навіть спомини про неї викликали в ньому почуття пересиченості.

"Куди не кинь, — думав він, — пані Боварі багато краща і, головне, багато свіжіша. А та Віржіні щось уже надто розтовстіла. І така противна з своїми ніжностями! А потім — що це в неї за пристрасть до креветок…"

Навкруги не було нікого, і Родольф чув лише мірне шарудіння трави під ногами та сюрчання коників, що причаїлись десь у вівсах; він знов бачив перед собою Емму в кімнаті, в тій самій сукні, і в думках роздягав її.

— Все! Вона буде моя! — скрикнув він, розбиваючи ціпком суху грудку землі.

І негайно став обмірковувати дипломатичний бік цієї справи.

"Де ж із нею зустрічатись? Як це влаштувати? — роздумував він. — Там же той дітвак вічно чіплятиметься за мамину спідницю, а тут іще служниця, чоловік, сусіди — ціла морока з ними. Ні, це забиратиме надто багато часу!"

Але думки не вгавали:

"А очі ж у неї… Гляне — вийме душу. А блідість, блідість яка!.. Страшенно люблю блідих жінок!"

На верхів'ї Аргейського пагорба він остаточно прийняв рішення:

"Аби тільки трапилась нагода. Ну, що ж, зайду до них, пришлю дичини, птиці; як треба буде, то й крові собі пущу; а там заприятелюємо, я запрошу їх до себе…"

— Ох ти, чорт! — вигукнув він уже вголос. — Та в нас же скоро виставка; вона там буде, я її побачу. От і почнемо; візьмуся сміло — то й буде діло.

VIII

Ось і діждалися нарешті тієї виставки. З самого ранку жителі містечка балакали на порогах про готування до цієї урочистої події, фронтон мерії було оздоблено гірляндами плюща, на лузі нап'ято намет для святкового бенкету, а серед площі проти церкви поставлено якусь стару бомбарду — салютувати при в'їзді пана префекта і при оголошенні імен премійованих землеробів. З Бюші прибув загін національної гвардії (у Йонвілі своєї не було) і приєднався до пожежної дружини, якою командував Біне. Комірець у нього був сьогодні ще вищий, ніж завжди; його торс, туго затягнений у тісний мундир, був нерухомо випростаний, ніби вся життєва енергія перемістилася в ноги, які, ритмічно пружинячи, карбували крок. Між акцизником і полковником віддавна йшло суперництво, і, щоб похвалитися муштрою, обидва служаки ганяли — кожен окремо — свої команди по площі. Червоні погони й чорні нагрудники навперемінку марширували туди й сюди, маневрували без краю й без кінця… Зроду ще в Йонвілі не було такого параду! Багато обивателів заздалегідь причепурили свої будинки; з прочинених вікон звисають трикольорові прапори; в шинках повно народу; надворі гарно, сонячно; накрохмалені чепчики біліють, як сніг, золоті хрестики виблискують на сонці, квітчасті хустки барвіють тут і там, відтіняючи своєю строкатістю темну одноманітність сюртуків та синіх блуз. Навколишні фермерки, злазячи з возів, відшпилювали підтикані — щоб не замазалися — пілки спідниць; чоловіки дбали більше про капелюхи й тому накривали їх по дорозі носовичками, один кінчик яких придержувався зубами.

З обох кінців містечка на головну вулицю плавом плив народ, випліскуючись із провулків, із проходів, із домів. Час від часу ляскали клямки дверей — то виходили подивитися на чудасію міщанки в нитяних рукавичках. Найбільше захоплення викликали дві обліплені лампіонами трикутні рами, що стояли обабіч трибуни для начальства; крім того, насупроти чотирьох колон мерії було встромлено чотири тички з прапорцями вгорі. На зеленкуватих полотнищах красувалися золоті написи: на одному — "Торгівля", на другому — "Землеробство", на третьому — "Промисловість" і на четвертому — "Мистецтво".

Але веселощі, які були помітні на всіх обличчях, явно псували настрій трактирниці, пані Лефрансуа. Стоячи на рундучку своєї кухні, вона бурмотіла собі під ніс:

– І вигадають же таке чорті-що! Напнули оту халабуду… Думають, може, що префектові добре буде обідати під наметом? Аякже, це вам не базарний циркач… І таке неподобство вони ще називають — турбуватися про благо краю! Нащо ж хоч було виписувати того кухарчука з Нефшателя? Для кого? Для свинопасів, для харпаків!..

Мимо проходив аптекар.