Панна Скюдері - Сторінка 7

- Ернст Теодор Амадей Гофман -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

А вранці, при світлі, стало видно, що відбулося вночі.

— Але скажіть мені ради всіх святих,— мовила Скюдері,— невже ви, незважаючи на все, що я вам так докладно розповіла, можете знайти якусь причину, що спонукала б Олів'є на цей диявольський вчинок? [34]

— Гм, Кардільяк був не злидар, у нього водилися чудові камені,— відповів Ларені.

— А хіба вони не дісталися б дочці? — повела далі Скюдері.— Ви забуваєте, що Олів'є мав стати Кардільяковим зятем.

— Може, йому треба було з кимось ділитися або навіть убивати з чийогось наказу,— мовив Ларені.

— Ділитися або вбивати з чийогось наказу?— перепитала Скюдері, до краю вражена.

— Знайте ж, пані,— сказав голова палати,— що Олів'є давно вже стяли б голову на Гревській площі, якби його злочин не був пов'язаний з глибокою таємницею, що досі тримала в страху весь Париж. Олів'є, мабуть, належить до тієї мерзенної зграї, що, беручи на глум усі зусилля нашого суду знайти злочинців, усю його пильність, досі впевнено й безкарно орудувала тут. Через нього ми про все довідаємось... повинні Довідатися. Кардільякова рана така самісінька, як була у всіх забитих і пограбованих чи то на вулиці, чи вдома. А головне те, що, відколи Олів'є Брюсона арештовано, вбивства й грабунки припинилися. Тепер вулицями можна безпечно ходити і вночі, і вдень. Уже саме це доводить, що Олів'є, мабуть, очолював ту зграю вбивць. Він іще не признається, але є спосіб змусити його признатися, хоче він того чи ні.

— А Мадлон,— вигукнула Скюдері,— вірна, невинна голубка?

— Ет, хто може поручитися, що вона не їхня спільниця? — відповів Ларені, єхидно посміхаючись.— їй байдуже про батька, вона плаче тільки за тим убивцею.

— Що ви кажете! — вигукнула Скюдері.— Цього не може бути! Щоб така дівчина та вбила свого батька!

— О, згадайте лишень Бренвільє! — мовив Ларені.— Ви вже мені вибачте, але я, мабуть, скоро буду змушений забрати її з-під вашої опіки й відпровадити в Консьєржері.

Стару даму вжахнула його підозра. їй здалося, що для цього страшного чоловіка не існує ні відданості, ні чеснот, що він навіть у найглибших, найпотаємніших закамарках людської душі шукає кривавого злочину і вбивства. Вона підвелася, пригнічена, важко дихаючи.

— Будьте людяні,— тільки й спромоглася сказати вона.

Уже на сходах, до яких голова палати з церемонною ввічливістю провів її, старій дамі цілком несподівано спало на думку звернутися до нього з одним проханням.

— А може, ви дозволите мені побачитися з Олів'є Брюсоном? — швидко обернувшись, спитала вона Ларені. [35]

Той нерішуче подивився на Скюдері, потім на обличчі в нього з'явилася властива йому огидна посмішка.

— Ви, шановна панно, напевне, хочете самі переконатися, винен чи не винен Олів'є, і своєму почуттю, голосові свого серця довіряєте більше, ніж тому, що сталося у вас на очах. Якщо вам не страшно зустрітися із запеклим злочинцем, якщо ви хочете побачити картину людської ницості у всіх її відтінках, то через дві години брама Консьєржері відчиниться для вас. До вас приведуть Олів'є, за якого ви так уболіваєте.

Скюдері справді не могла повірити, що той юнак винен. Усе свідчило проти нього, жоден суддя, маючи в руках такі переконливі докази, не повівся б інакше, ніж Ларені. Проте картина родинного щастя, яку так тепло і яскраво змалювала їй Мадлон, переважувала всі лихі підозри, і Скюдері швидше повірила б у якусь незбагненну таємницю, ніж у те, проти-чого повставало її серце.

Вона вирішила вислухати ще й розповідь Олів'є про всі події тієї фатальної ночі і, можливо, знайти ключа до таємниці, яка, мабуть, тому й залишалась нез'ясованою для суддів, що вони не вважали за потрібне шукати далі.

Скюдері приїхала до Консьєржері, і її завели у велику, ясну кімнату. Невдовзі вона почула брязкіт кайданів. То привели Олів'є Брюсона. Та тільки-но він ступив на поріг, Скюдері зомліла і впала. Коли вона опритомніла, Олів'є вже не було в кімнаті. Вона схвильовано звеліла, щоб їй подали карету, бо не хотіла більше ані хвилини сидіти в цих стінах, за якими причаїлася безбожна злочинність. Ох! В Олів'є Врюсоні вона з першого ж погляду впізнала того юнака, що на Новому мості кинув їй у карету записку, того самого, що приніс їй скриньку з коштовностями.

Тепер вона вже не мала ніякого сумніву, страшний здогад Ларені цілком підтвердився. Олів'є Брюсон належить до зграї жахливих злочинців, і, звичайно, майстра також убив він. А Мадлон? Ніколи ще внутрішнє почуття не зраджувало так гірко панну Скюдері, вона не думала, що на землі можуть існувати такі пекельні сили, і, опинившись у їхніх смертельних пазурах, почала втрачати віру в будь-яку правду. В серце їй закралася жахлива підозра, що Мадлон у спілці з грабіжниками і, може, й брала участь у мерзенному, кривавому злочині. Часто буває, що людина уявить собі якусь картину, а тоді запопадливо шукає і знаходить усе нові барви, все яскравіше розмальовує її,— отак і Скюдері, зважуючи всі обставини злочину, обмірковуючи до найменших подробиць поведінку Мадлон, знаходила чимало такого [36], що посилювало її підозру. І не одне, що досі було в її очах доказом невинності й чистоти, стало тепер певною ознакою зухвалої лютості, спритного лицемірства. Так несамовито голосити й плакати кривавими сльозами Мадлон могла зі смертельного страху,— але боялася вона не того, що її коханого скарають на горло, а того, що сама загине від катової руки. Треба негайно спекатись цієї гадюки, яку вона пригріла в себе на грудях! Так думала Скюдері, коли злазила з карети. Тільки-но вона зайшла до кімнати, Мадлон кинулась їй у ноги. Дивлячись на стару даму чистими, як у ангела небесного, відданими очима, тулячи руки до тремтячих грудей, вона заплакала, благаючи в неї допомоги й розради. Скюдері, насилу опанувавши себе, якомога спокійніше й суворіше сказала:

— Устань, устань! Хай тобі розрадою буде те, що вбивця отримає справедливу кару за свої ганебні вчинки. І хай пресвята діва не дасть, щоб і на тебе впав тягар кривавої вини.

— Ох, тепер усе пропало! — розпачливо зойкнула Мадлон і знепритомніла.

Скюдері доручила Мартіньер подбати про дівчину й вийшла до другої кімнати.

Душу їй точили сумніви. Вона була в розбраті з навколишнім світом, сповненим сатанинської брехні, і не хотіла більше в ньому жити. Яка доля лиха: дала їй, ніби на глум, прожити стільки років, виплекала в ній віру в чесність і порядність, а тепер на старість зруйнувала той прекрасний образ, що осявав їй життя.

Вона почула, як Мадлон, що її Мартіньєр виводила з кімнати, зітхнула й жалісно сказала:

— Ох! І її... і її обдурили ті жорстокі люди... Горе мені... Бідний, нещасний Олів'є!

Ці слова вразили Скюдері в саме серце, і знов у глибині її душі ворухнулась підозра, що тут схована якась таємниця, знов їй захотілось повірити, що Олів'є невинний. Охоплена суперечливими почуттями, вона в розпачі вигукнула:

— Що за пекельні сили вплутали мене в цю жахливу пригоду, яка зведе мене в могилу!

Тієї миті в кімнату ввійшов блідий, наляканий Батіст і сказав, що господиню хоче бачити Дегре. Від часів моторошного суду над Лавуазен Дегре, хоч би до кого він з'явився, неодмінно ставав вісником якогось тяжкого звинувачення. Тому так налякався Батіст, і тому Скюдері спитала його, поблажливо всміхаючись:

— Що з тобою, Батісте? Може, в списку Лавуазен виявилося й прізвище Скюдері?[37]

— Хай бог боронить, як ви можете казати таке? — відповів Батіст, тремтячи всім тілом.— Але в Дегре... в того страшного Дегре дуже таємничий вигляд, і він ґвалт хоче побачити вас, ніяк не дочекається, коли ви його впустите!

— Ну що ж, Батісте,— мовила Скюдері,— веди його сюди. Хоч він тебе так лякає, мені його принаймні нема чого боятися.

— Панно,— сказав Дегре, ввійшовши до кімнати,— голова палати Ларені посилає мене до вас із великим проханням. Він би не мав ніякої надії, що ви те прохання задовольните, якби не знав про вашу доброчесність і вашу мужність, якби не у ваших руках був останній спосіб викрити кривавий злочин і якби ви самі не взялися вже до цієї клятої справи, що не дає спокою chambre ardente і всім нам. Олів'є Брюсон ніби збожеволів, відколи побачив вас. До того він уже наче ладен був признатися, а тепер знов присягається Христом-Богом і всіма святими, що зовсім не винен у вбивстві Кардільяка, хоч і радий буде прийняти смерть, яку він заслужив. Зверніть увагу, панно, ці останні слова безсумнівно свідчать про інші злочини, що тяжіють на ньому. Та хоч як ми намагалися витягти з нього ще бодай слово — все дарма, навіть погроза, що візьмемо його на тортури, не допомогла. Він просить, благає нас дозволити йому поговорити з вами, хоче признатися в усьому вам, тільки вам і більше нікому. Погодьтеся ж, панно, вислухати його зізнання.

— Як! — обурено вигукнула Скюдері.— Я маю бути знаряддям кривавого суду, маю скористатись довір'ям того бідолахи й послати його на ешафот? Ні, Дегре! Навіть якби виявилося, що Брюсон — мерзенний убивця, то й тоді я не змогла б так підступно обдурити його. Я не хочу знати його таємниці, що, як священна таємниця сповіді, залишилася б навіки в моїх грудях.

— Може, панно, ви зміните свою думку, як вислухаєте Брюсона,— заперечив Дегре, хитро всміхаючись.— Хіба ви не просили самі голову палати, щоб він був людяний? Він тільки з своєї людяності задовольняє безглузду вимогу Брюсона й таким чином випробовує цей останній спосіб, перше ніж віддати злочинця на тортури, які той давно заслужив.

Скюдері мимоволі здригнулася.

— Бачите, шановна панно,— повів далі Дегре,— від вас зовсім не вимагатимуть, щоб ви ще раз заходили до тієї похмурої споруди, яка сповнює ваше серце жахом і огидою. Олів'є Брюсона приведуть до вас додому як вільну людину, вночі, щоб не привертати нічиєї уваги. Його навіть не підслухуватимуть, лише охоронятимуть, тож він матиме змогу [38] вільно признатися вам у всьому. Самим вам нема чого боятися того бідолахи, за це я ручуся своїм життям. Він молиться на вас. Каже, що тільки лиха доля, яка не дала йому раніше побачитися з вами, довела його до загибелі. І ви ж можете з того, що довідаєтесь від Брюсона, розповісти нам стільки, скільки самі хочете. Хто вас присилує розповісти більше?

Скюдерї опустила очі й глибоко задумалась.