Паперові міста - Сторінка 2

- Джон Майкл Грін -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Я прокинувся пізно, дуже довго приймав душ, тож снідати в ту середу мені довелося о 7:17 на пасажирському сидінні в маминому мінівені.

Зазвичай я їжджу в школу разом зі своїм найкращим другом Беном Старлінгом, але він того дня виїхав вчасно, тож мене прихопити не зміг. "Вчасно" у нас означало "за півгодини до уроків". Перші тридцять хвилин шкільного дня були найважливішим пунктом у графіку нашого суспільного життя: ми збиралися біля чорного ходу в репетиційну і теревенили. Чимало моїх друзів грало в шкільному оркестрі, тож майже весь вільний час ми збували в радіусі двадцяти футів від репетиційної. Але сам я не грав, адже я настільки глухий до музики, аж іноді здається, що я просто глухий. Того дня я запізнювався на двадцять хвилин, а це означало, що я все ж таки приїду за десять хвилин до уроку.

Дорогою мама завела розмову про школу, іспити і випускний бал.

— Мене бал не цікавить, — нагадав їй я, коли вона звертала за ріг. Я досвідченим рухом трохи перехилив миску з пластівцями, враховуючи гравітаційне прискорення. Вже робив так.

— Думаю, нічого страшного не буде, якщо ти підеш туди з дівчинкою, з якою у вас просто дружні стосунки. Ти міг би запросити Кассі Гімні.

Так, я міг би запросити Кассі Гімні — вона просто чудова, і мила, і прикольна, тільки з прізвищем їй не пощастило.

— Справа не тільки в тому, що я не люблю всілякі бали. Я ще й не люблю людей, які бали люблять, — пояснив я, хоч це, по суті, була неправда. Бен, наприклад, марить балом, а я ж проти нього нічого не маю.

Мама під'їжджала до школи, і на лежачому поліцаї я притримав миску, яка, втім, була й так майже порожня. Я подивився на стоянку для старшої школи. Срібляста "хонда" Марго Рот Шпігельман стояла на своєму звичному місці. Мама заїхала в куток біля репетиційної і цьомнула мене в щоку. Бен та інші мої друзі стояли півколом.

Я попрямував до них, і півколо проковтнуло мене, трохи розширившись. Усі обговорювали мою колишню, Сюзі Чанг. Вона грала на віолончелі, тож здійняла чималу бучу, почавши зустрічатися з бейсболістом, що звався Тедді Мак. Не знаю, чи це його справжнє прізвище, чи прізвисько. Сюзі вирішила йти на бал з цим Тедді Маком. Ще один удар долі.

— Братан, — буркнув до мене Бен, що стояв навпроти. Кивнув головою і розвернувся. Я рушив за ним. Він увійшов до репетиційної. Смаглявий коротун, який уже почав дозрівати, але ще не дозрів, був моїм найкращим другом з п'ятого класу — з тої самої миті, як ми обидва нарешті визнали той факт, що нікому більше найкращим другом нам не стати. До того ж Бен дуже старався бути добрим другом, і мені це подобалося — здебільшого.

— Ну що, як ся маєш? — запитав я. Тут нас ніхто не міг почути.

— Радар іде на бал, — похмуро виголосив Бен.

Це ще один наш найкращий друг. Ми прозвали його Радаром, тому що він був схожий на маленького окулярника Радара зі старого серіалу "M*A*S*H", от хіба що, по-перше, Радар у тому серіалі не був чорношкірий, а по-друге, за деякий час наш Радар витягнувся на шість дюймів і став носити контактні лінзи, тож я підозрюю, що — і це по-третє — йому той хлоп'яга з серіалу взагалі не подобався, але, по-четверте, оскільки до останнього дзвоника лишалося всього три з половиною тижні, вигадувати йому інше прізвисько ми не збиралися.

— З тією Анжелою? — запитав я.

Радар ніколи нічого про своє особисте життя не розповідав, що, втім, не заважало нам постійно будувати власні припущення.

Бен кивнув і додав:

— Я тобі казав про свій грандіозний план? Запросити когось із молодших. З тих, хто не знає про "Кривавого Бена".

Я кивнув.

— Так от, — провадив Бен. — Сьогодні до мене підійшла якась гарнюня киця, на рік нас молодша, та й питає: "Ти той самий Кривавий Бен?" Я заходився їй пояснювати, що це було через ниркову інфекцію, але вона хихикнула і втекла. Тож цей план відпадає.

У десятому класі Бена забрали в лікарню, бо у нього була ниркова інфекція, але Бекка Арингтон, найкраща подружка Марго, поширила плітки, що у нього нібито кров у сечі від постійної мастурбації. Незважаючи на те, що з медичної точки зору це геть дурня, наслідки цієї історії Бен відчуває й досі.

— Гаплик, — поспівчував я.

Бен почав посвячувати мене в свій новий план знайти собі супутницю на бал, але я слухав краєм вуха, бо угледів у натовпі Марго Рот Шпігельман. Вона стояла біля своєї шафки, а поруч — її хлопець, Джейс. На ній була біла спідниця до колін і топ з якимось синім малюнком. Я дивився на її ключиці. Марго реготала над чимось як ненормальна — зігнувшись, широко розтуливши рота, а в куточках очей залягли зморшки. Але мені здалося, що насмішив її не Джейс, оскільки дивилася вона не на нього, а кудись удалину, на ряд шафок. Я простежив за її поглядом і побачив Бекку Арингтон, яка повисла на якомусь бейсболістові, як гірлянда на ялинці. Я усміхнувся Марго, хоча і розумів, що вона мене все одно не бачить.

— Братан, та зважся ж ти нарешті! Забудь про Джейса. Боже, яка вона солоденька киця!

Ми йшли коридором, і я кидав на неї крадькома погляди, немов фотографуючи: це була серія знімків під назвою "Досконалість стоїть непорушно, а повз неї проходять прості смертні". Коли ми наблизилися, я подумав, що вона, може, й не сміється, — певне, її чимось здивували чи щось їй подарували. Марго, здавалося, просто не могла стулити рота.

— Так, — відказав я Бену, як і раніше не слухаючи його, тому що був зайнятий: я намагався нічого не проґавити, але в водночас не хотів, щоб хто-небудь помітив, що я витріщаюся на Марго.

Річ навіть не в тому, що вона дуже гарна. Марго просто неймовірна, це факт. Ми пройшли повз неї, і я вже ледве її бачив у юрмі. Я так і не зміг заговорити з нею і з'ясувати, що ж її насмішило-здивувало. Бен похитав головою: він давно зрозумів, що я від цієї дівчини очей не можу відвести, і вже звик.

— Ні, чесно, вона бомба, звісно, але ж не настільки! Знаєш, хто у нас справжня бомба?

— Хто? — запитав я.

— Лейсі,— відказав Бен, маючи на увазі ще одну найкращу подругу Марго. — І твоя мама теж. Ти пробач, звісно, але коли я сьогодні побачив, як вона тебе в щічку цілує, я подумав: "Шкода, що я не К. Шкода, що в мене на щоці нема прутня".

Я стусонув його ліктем під ребра, хоча думав про Марго, бо вона була легендою, яка мешкала зі мною по сусідству. Марго Рот Шпігельман — всі шість складів її імені майже завжди вимовлялися з якоюсь мрійливістю. Марго Рот Шпігельман — розповіді про її епічні пригоди збурювали всю школу, мов землетрус. Один дідуган, що жив у напівзруйнованому будинку в Гот-Кофі (штат Міссісіпі), навчив Марго грати на гітарі. Марго Рот Шпігельман три дні подорожувала з цирком — їм здалося, що вона зможе чудово виступати на трапеції. У Сент-Луїсі Марго Рот Шпігельман випила за лаштунками чашку трав'яного чаю з гуртом "Mallionaires", поки вони самі дудлили віскі. Марго Рот Шпігельман потрапила на концерт, збрехавши викидайлам, ніби вона — дівчина басиста: ви що, не впізнаєте мене, ну, хлопці, годі приколюватися, я — Марго Рот Шпігельман, і якщо ви запитаєте басиста, він, тільки-но мене побачить, скаже, що я його дівчина, або що він дуже хоче, щоб я нею стала; викидайло так і зробив, і басист справді сказав: "Так, це моя дівчина, пустіть її на концерт", а потім, після виступу, він хотів з нею переспати, але вона не дала басистові з "Mallionaires".

Коли хтось розповідав про пригоди Марго, історія неодмінно закінчувалася запитанням: "Ні, ти можеш у це повірити?" Найчастіше повірити було неможливо, але потім завжди виявлялося, що це таки правда.

І тут ми з Беном дійшли до своїх шафок. Там стояв Радар, записуючи щось у кишеньковий ноутбук.

— Отже, ти на бал зібрався, — сказав я.

Він звів на мене погляд, а потім знову опустив його на екран.

— Я відновлюю зіпсовану статтю в "Омніпедії" про колишнього прем'єр-міністра Франції. Минулої ночі хтось видалив усе, що там було, написавши замість цього: "Жак Ширак гей", — а це і неправда, і написано без розділових знаків.

Радар — відповідальний редактор заснованого ним-таки інтернет-довідника під назвою "Омніпедія", — туди можуть писати статті й рядові користувачі. Він присвячує цьому проекту всього себе до останку. Ще одна причина, з якої його рішення піти на бал мене вкрай здивувало.

— Отже, ти на бал зібрався, — повторив я.

— Вибач, — сказав він, так і не відриваючи очей від екрана.

Всі чудово знали, що я йти на бал не хочу. Мене він геть не вабив — ні повільні танці, ні швидкі, а особливо не вабила перспектива брати напрокат смокінг. Мені здавалося, що це чудовий спосіб підхопити якусь заразу від його попереднього носія, а я зовсім не бажав стати першим на світі незайманцем з лобковими вошами.

— Братан, — сказав Радарові Бен, — навіть кицям з першого курсу відомо про Кривавого Бена.

Радар опустив нарешті комп'ютер і зі співчуттям закивав.

— Так от, — провадив Бен, — у мене залишається два варіанти: або найняти когось за гроші на сайті, або злітати в Міссурі й викрасти там якусь кицюню, що виросла в селі.

Я намагався пояснити Бену, що "кицюня" — це сексизм і гидота, а не круте ретро, як він собі думає, але Бен усе одно від цього слівця не відмовився. Він і матінку свою кицюнею називав. Мабуть, цього вже не виправиш.

— Я запитаю Анжелу, може, вона кого порадить, — відказав Радар. — Хоча знайти тобі пару на бал буде важче, ніж свинець на золото перетворити.

— Так, це буде важко. Знайти тобі пару на бал — це важче, ніж свинець, — додав я.

Радар схвально грюкнув кулаком по дверцятах шафки — і тут-таки видав ще один варіант:

— Бене, знайти тобі пару на бал так важко, що уряд Сполучених Штатів не бачить можливості вирішити питання дипломатичним шляхом і має вдатися до військових дій.

Поки я намагався вигадати щось іще на цю тему, ми раптом помітили, що в наш бік цілеспрямовано рухається діжка анаболічних стероїдів, тільки в людській подобі, відома під іменем Чак Парсон. Чака не цікавив офіційний спорт, адже це відвернуло б його від основної мети його життя: одного дня заробити собі судимість за вбивство.

— Здоров, голубці,— привітався він.

— Чаку, — відказав я з усією можливою приязню. Чак нас не турбував майже два роки: хтось у світі крутих видав припис, щоб нам дали спокій. Тож дивно було, що він узагалі до нас заговорив.

Може, через те, що я зважився відповісти, обидва його ручиська з гуркотом вперлися в шафку обабіч мене.