Пертська красуня

- Вальтер Скотт -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

РОЗДІЛ І

Від Брами римлянин побачив Тей;

Дивіться — Тібр! — чванько як крикне.— Гей!"

Та хто з шотландців порівнять би смів

їх кволий Тібр — і Тей без берегів!

Невідомий автор

Якби хто спитав бувалого чужоземця про те, котрий із куточків Шотландії, на його думку, наймальовничіший, найчарівні-ший, то він, мабуть, назвав би графство Перт. Та й уродженець усякої іншої округи Каледонії 19 хай навіть з любові до рідних країв він оддасть перевагу своєму графству, на другому місці неодмінно поставить Перт і цим подарує його жителям цілковите право твердити, що Пертшір, коли судити неупереджено,— найкраща частина півночі королівства. Ще за давніх часів леді Мері Уортлі Монтегю,— а її письмо відзначається чудовим смаком,— висловлювала гадку про те, що в будь-якій країні та місцевість найцікавіша і найяскравіше виявляє неповторну красу природи,

1 Каледонія — поетична назва Шотландії (тут і далі — прим, перекл,).

де гори поступово переходять у рівнину. Такі мальовничі, хоч і не дуже високі, пагорби можна побачити і в графстві Перт. Річки тут шалено спадають з вершин і навдивовиж романтичними ущелинами прокладають собі дорогу з Північного нагір'я, або Гірської Країни, до Шотландської низовини, чи просто Низовини. Нагорі м'який клімат і родючий грунт дали життя буйній зелені, що поєднується з розкішними гірськими краєвидами; а внизу, біля підніжжя пагорбів, ліси, гаї, зарості чагарів збігають схилами долин та байраків, спускаючись у провалля. В таких чудових місцях мандрівник знаходить те, що Грей чи хтось інший з поетів назвав "Красою, яка спочиває на лоні Жаху".

Завдяки вигідному розташуванню цей благодатний куточок Каледонії радує око надзвичайним розмаїттям природи. Його озера, ліси та гори позмагаються красою з будь-якими іншими, що трапляться блукальцеві на всьому Північному нагір'ї. Однак у графстві Пертшір, крім романтичних краєвидів,— а місцями й упереміж із НИМИ,— чимало і родючих, придатних для обробітку земель, які не поступляться багатством навіть перед доброю старою Англією. Багато разів цей край ставав свідком визначних подій і подвигів, одні з яких увійшли в історію, а інші надихали поетів та романістів, хоч і збереглися тільки в народних переказах. Це в пертських долинах часто доходило до запеклих, кривавих побоїщ між саксами з рівнин та гелами з гір. І нерідко важко було збагнути, кому ж дісталися лаври перемоги — закутим у панцери рицарям Низовини чи їхнім супротивникам, горянам у вовняних накидках.

Місто Перт славиться не тільки чарівною природою, а й своєю сивою давниною; його заснування стародавня легенда приписує самим римлянам. Горді переможці, розповідає легенда, зважилися порівняти судноплавний і куди величніший Тей із Тібром, а широка рівнина, добре відома під назвою Північний Луг, чимось нагадала їм Марсове поле !. Місто не раз було резиденцією наших монархів, і хоч вони й не мали тут палацу, проте цістер-ціанський монастир 2 вважали за досить просторий для прийому королівського двору. Тут Яків Перший, один із наймудріших, найкращих королів Шотландії, упав жертвою заздрощів розлютованого дворянства. Туг виношувалася й загадкова змова Гоурі, і її арену — стародавній замок, де сталася та трагедія,— було зруйновано, стерто з лиця землі зовсім недавйо. Пертське Товариство антикварів, ревно захищаючи в місті пам'ятки давнини, опублікувало детальний план того історичного замку, а в пояс-

1 Марсове поле — в Давньому Римі низовина на лівому березі Тібру, де влаштовувалися військові огляди на честь бога війни Марса.

2 Тобто монастир цістерціанців, членів католицького чернечого ордену.

ч

ненні навело розповідь про змову, що свідчить як про сумлінність, так і про неупередженість дослідників.

Один із найпривабливіших краєвидів у Великобританії — чиї може, й у цілому світі — відкривається або, правильніше сказати, відкривався від споруди, званої Суддівською Брамою. Це така собі арка, під яку в'їздив подорожній, подолавши від Кінросса чималу відстань пустельною, непринадною місцевістю. Тут перед ним, ніби з вершини гірського пасма, на яке він помалу сходив, розлягалася внизу долина Тею, покраяна повноводими, гордовитими потоками; і сам Перт з двома широкими оболонями, що підступають аж до мурів міста й називаються тут Лугами, і гори Монкріф та Кіннаул, які полого здіймаються мальовничими бескидами, там і сям убрані в ліси; і багатий берег річки, всіяний гарними будівлями; а ген на обрії — велетенські Грампіанські• гори, які обрамлюють цю вишукану картину з півночі. Нова дорога,— а вона, треба визнати, значно поліпшила загальне сполучення,— проходить збокуг і з неї той прекрасний ландшафт відкривається очам поступово* не так раптово. І все ж це видовище, хоч наближаєшся до нього й помалу, справляє на диво захопливе враження, вдається, ще збереглася стежка др Суддівської Брами, і подорожній, лишивши внизу коня чи карету й пройшовши кількасот ярдів пішки, може порівняти живу картину з тим начерком, який ми спробували тут зробити. Одначе нам несила передати, а подорожньому відчути дивовижні чари тієї несподіваної миті, коли цей чудовий, величний краєвид виникає зненацька, ще як ні про що й не здогадуєшся, нічого не ждеш. Ці чари полонили Крістела Крофтенгрі 19 коли він побачив ту незрівнянну картину вперше.

До мого захвату додався ще й хлопчачий подив, бо мені на той час не минуло й п'ятнадцяти років. До того ж, це вперше в житті мені дозволили так далеко поїхати на власному поні самому, і в моїй душі горіло усвідомлення незалежності, змішане э певною тривогою, яка охоплює навіть дуже марнославного юнака, коли йому отак уперше доводиться покладатись тільки на власний розсуд. Пригадую, несподівано навіть для себе я смикнув повід і спрагло задивився на картину перед очима, немов боявся, що її ось-ось заберуть, як декорацію зі сцени, перше ніж я встигну добре розгледіти її всю чи переконатись: це не марево.

Відтоді минуло понад п'ятдесят років" однак я й досі бачу перед очима той краєвид,, а спогад про неповторне видовище й нині мене глибоко хвилює, хоча багато з того, що вплинуло на мою долю, з пам'яті вивітрилось.

г Крістел Крофтенгрі — вигаданий автор багатьох історичних творів, від імені якого В. Скотт пише й цей роман, нібито залишаючи собі тільки роль видавця.

Тепер вам, мабуть, зрозуміло, чому я, міркуючи, як розважити шановних читачів, почав свою розповідь з опису яскравої місцевості, що так палко вразила мою хлопчачу уяву. Як ото, бува, господиня собі гадає, ніби гарний китайський порцелян поліпшить аромат нікудишнього чаю, так і я сподіваюся враженнями від тої картини загладити вади цього твору *.

Я хочу почати з часів, багато давніших, ніж ті, за яких відбувалися щойно згадані мною видатні історичні події. Бо все, про що я маю розповісти, сталося в останні роки XIV сторіччя.^Скіпетр Шотландії тоді тримав у благородній, проте кволій руці Джон Стюарт, який, зійшовши на трон, узяв собі ім'я Роберт Третій.|

РОЗДІЛ п

Вона не леді — дівчина проста, та серце ніжне і м'які вуста.

Драйден

Так, Перт, як уже сказано, пишався своєю надзвичайно чарівною природою. Та школи не бракувало в ньому й іншої краси, куди привабливішої, хоч і не такої довговічної. Називатися "Пертською Красунею" споконвіку означало високе визнання*, і, щоб його здобути, треба було мати справді неабияку вроду, бо дівчат, гідних такого завидного титулу, в місті було дуже багато, А за феодальних часів, до яких ми хочемо привернути увагу читача, жіноча краса цінувалася значно вище, ніж пізніше, коли ідеї лицарства стали помітно загасати. У давніх рицарів кохання до жінки вважалося своєрідним узаконеним ідолопоклонством, і порівнятися з ним пристрастю могла тільки любов до Всевишнього, та й то лиш у приписах та канонах, бо в житті таке траплялося рідко, Імена бога й коханої жінки вимовлялися звично, одним подихом, а відданість прекрасній статі була обов'язковою,— так само беззастережно, як і служіння небесам,— для кожного, хто прагнув сподобитися честі стати рицарем. У ту пору влада краси була майже безмежна і могла піднести дівчину простого звання до найвищого вельможі.

1 Крістел Крофтенгрі висловлює тут почуття, подібні до тих, які відчував і я, наскільки їх пам'ятаю після стількох років. У багатьох листах з Перт-шіру люди мені пишуть, що в іменах я припустився дрібних помилок. Та безперечно одне: загальне враження від дблини Тею і давнього міста Перта, яке гордо підносить сиве своє чоло серед зелених пасовищ над осяйними водами величної шотландської річки, і досі таке яскраве, що виправдало б і ще палкіші вислови, ніж ті, які знайшлися в містера Крофтенгрі. Серпень 1331 р. {Прим, ает.) У цьому виданні деякі примітки В. Скотта подано скорочено, інші, менш важливі, випущено зовсім (ред.).

Ще свіжа була пам'ять про те, як при попереднику Роберта Третього сама тільки краса дозволила особі низького походження і сумнівної моралі розділити з монархом шотландський трон І багато жінок, не таких спритних чи не таких щасливих, досягали високого становища, почавши саме наложницями,— на ті часи це не вважалося ганьбою і не осуджувалось. Такі приклади могли засліпити й дівчину вищого стану, ніж Катаріна, або Кет, Главер, яку всі визнавали першою красунею з-поміж дівчат у місті та його околицях. Слава Пертської Красуні приваблювала до неї погляди багатьох юних кавалерів з королівського двору, коли цей, бувало, ставав на постій у Перті чи десь поблизу. Навіть більше — не один вельможний дворянин, який часто відзначався хоробрими рицарськими подвигами, так намагався по-величатись поставою у сідлі, проїжджаючи повз вікна старого Саймона Главера на Кувреф'ю-стріт, або ще Керф'ю-стріт, тобто ^ вулиці Вечірнього дзвону, як не хизувався б і на турнірі, де його мистецтво спостерігали найшляхетніші дами Шотландії. У Але дочка Главера 2-рукавичника (Катарінин батько, Саймон, як було заведено за тих давніх часів серед городян та ремісників, дістав прізвище від свого ремесла) і не думала зважати на залицяння отих щедрих на солодкі слова високородних женихів. І хоч дівчина була, певно, й не зовсім байдужа до своєї вроди, одначе і в пани, видко, не пнулася — воца мріяла тільки завоювати серце одного з тих, хто був їй рівня/Правда, таку красу, як у Катаріни, ми називаємо скоріше душевною, ніж звичайною дівочою, однак попри с5воє добре серце та щиру вдачу дочка рукавичника здавалася швидше замкнутою, ніж веселою, навіть у товаристві людей простих А та ревність, з якою вона дбала про своє благочестя, наводила багато кого на думку, що Катаріна Главер живе з потаємним бажанням відійти від світу і поховати себе в монастирській келії.