Пертська красуня - Сторінка 4

ін. стовп, навколо якого веселяться на травневому святі (перша неділя травня).

3 Менестрель — мандрівний музикант.

кращого я не знаю, відколи мушу, хоч і складаю віршики, наживати сяке-таке доОро.

— Це ти слушно кажеш... Ти справжній мій син! — відказав рукавичник.— Бачу, ти надбав тугенький гаман на дорогу?

— Та ні, батьку, я оце тільки повернувся з дороги й непогано заробив. Я продав свою сталеву кольчугу-безрукавку — ви ж її в— мене бачили — за чотириста марок 1. Купив один англієць, доглядач кордону2, сер Магнус Редмен 3. Він не став виторговувати в мене жодного пенні, коли я дав йому рубонути по кольчузі мечем. А той нікчема з Гірської Країни, що замовив у мене кольчугу, все крутив носом, не хотів викласти й половини цих грошей, хоч я поклав на кольчугу цілий рік роботи.

— Чого це ти здригнувся, Конахаре? — запитав Саймон, звертаючись, ніби між іншим, до свого учня-горянина.— Коли вже ти навчишся робити своє діло і не прислухатися до чужих балачок? Англієць, не довго думаючи, купив річ, яка шотландцеві здалася дорогою. А тобі що до того?

Конахар хотів був відповісти, однак, поміркувавши, опустив очі й спробував повернути собі самовладання, яке втратив, кол& Сміт так зневажливо відгукнувся про покупця з гір. А Генрі, не зважаючи на хлопця, провадив:

— А в Едінбурзі я вигідно продав кілька мечів та кинджалів. Вони там ждуть війни, і якщо буде воля божа її послати, мій товар свою ціну виправдає. Дяка й хвала святому Данстенові, він і сам дружив з нашим ремеслом! Одне слово, цей мій товариш,— коваль поклав руку на свій гаманець,— був, як ви знаєте, батьку, досить худенький і вбогий чотири місяці тому, коли я вирушив з дому. А тепер він повненький і круглий, як півторамісячне порося.

— А отой другий твій товариш, що "спить у шкірі, сам залізний, дуже грізний" і висить поруч із гаманцем,— мовив Главер,— невже він весь час байдикував? Ну ж бо, мій бравий Сміте, кажи правду: скільки разів ти встрявав у бійки, відколи переправився на той бік Тею?

— Ні, ви мене таки ображаєте, батьку, питаючи про це,— відповів зброяр, кинувши погляд на Катаріну.— Та ще й при кому! Мечі я роблю, це правда, але пускати їх у діло полишаю іншим. Ні, ні, я рідко тримаю в руці оголений меч — хіба лиш як повертаю його на ковадлі чи на точилі. А люди обмовили мене перед

1 Марка — давня англійська монета.

* Мається на увазі кордон між Шотландією та Англією.

* Сер Магнус Редмен колись був правителем графства Берік. Загинув в одній із прикордонних сутичок, що стала наслідком зради графа, про якого мн згадуємо далі (прим. авт.).

вашою донькою, і вона подумала, нібито я, мирний громадянин Перта,— якийсь вуличний забіяка. Та нехай найхоробріший із наклепників посміє сказати мені такі слова на Кіннаульському пагорбі і щоб поруч не було більш нікого, тільки він та я!

— От-от! — засміявся рукавичник.— Там би Сміт якраз гарненько показав, який ціп тихий та мирний!.. їй-богу, Генрі, кому ти, баламуте, оце торочиш — мені, хто знає тебе як облупленого?! Ти ось позираєш на Кет, так ніби їй і невтямки, що в цій країні кожен мусить власними руками захищати свою голову, коли хоче спати спокійно. Годі тобі прикидатися! Та нехай мене дідько вхопить, якщо ти не зіпсував не менше бойових обладун-ків, ніж викував!

— Таж поганий той зброяр, батьку, що не вміє сам, власноруч спробувати, чого варта його робота. Якби мені не випадало час від часу розсадити шолом чи проткнути мечем панцер, то я б і не знав, як і скільки їх гартувати. Я б тоді ліпив такі картонні цяцьки, які ото не соромляться продавати людям едінбурзькі ковалі!

— Еге* ставлю золоту крону *, що в Едінбурзі у тебе щодо цього дійшло до сварки з яким-небудь тамтешнім паливітром 2!

— До сварки? Ні, батьку,— відказав пертський зброяр.— Але, сказати щиро, я схрестив мечі з одним таким на скелях Святого Леонарда за честь могб рідного міста. Ви ж, звісно, не думаєте, що я перший заведу сварку з побратимом у ремеслі?

— О, певна річ, ні. І як же вийшов з тої сварки твій побратим у ремеслі?

— Та так, як може вийти з доброї бійки чоловік, чиї груди затуляє клапоть паперу. Правильніше сказати, він не вийшов, коли ми з ним розлучались, а так і лишився лежати в Хижі Пустельника, дожидаючи з дня на день смерті. І отець Джервіс сказав, що чоловік приготувався до неї благочестиво.

— Он як!.. А з ким ти мірявся мечами ще? — спитав рукавичник.

— Та, признаюсь, побився ще з одним англійцем у Беріку. Ми не дійшли згоди в давньому питанні про верховенство 3, як у них це називається. Сподіваюся, ви не ганитимете мене за ту сварку?.. Мені пощастило покалічити йому ліве коліно.

— Що ж, нехай благословить тебе святий Андрій — і раз, і вдруге!.. А ще з ким ти мав до діла? — засміявся Саймон, радий подвигам свого тишка-товариша.

1 Крона — монета вартістю п'ять шилінгів.

2 Пал и вітер — давня назва коваля; зустрічається в Бернса (прим. авт.).

3 Йдеться про суперечку з приводу панування англійського короля над церквою, яка була Еирішена на користь короля особливим законом.

— У Торвуді побився ще з одним шотландцем,— відповів Генрі Сміт.— Ми засперечалися, хто з нас двох краще вміє орудувати мечем, а цього, самі розумієте, не взнаєш, поки не спробуєш. Бідолаха втратив два пальці.

— Зовсім непогано як для найтихішого хлопчика в Перті — адже він ніколи і в руки не бере меча, хіба тільки коли чаклує над ним у кузні!.. Та-ак, а що ти ще нам розкажеш?

— Та так, дрібниці. Нам'яв боки одному горянинові. Але це діло таке, що не варте й балачок.

— І за що ж ти нам'яв йому боки, о великий миротворцю? — поцікавився рукавичник.

— Та вже й не пригадую,— відповів коваль.— Може, просто за те, що він трапився мені з південного боку Стерлінзького мосту.

— Прекрасно! За ЇВОЄ здоров'я! Після таких подвигів мені ще приємніше тебе тут бачити. Конахаре, ану ворушись! Наливай нам, хлопче, повні чаші, та й собі хлюпни в кухоль світленького пивця!

Конахар шанобливо, як і годиться, налив доброго елю 1 господареві, а також Катаріні. Однак, зробивши це, поставив глек на стіл і сів.

— О, ти чого, небораче?.. Оце ти такий чемний? Ану налий моєму гостеві, шановному майстрові Генрі Сміту!

— Нехай майстер Сміт наливає собі сам, коли хоче пити,— відповів юний гел. — Син мого батька натерпівся й так уже доволі принижень як на один вечір.

— Розкукурікався ж півник! — кинув Генрі.— Та в одному ти маєш слушність, хлопчику: той, хто не вміє випити без виночерпія, нехай помирає від спраги.

Проте господареві впертість учня прийшлася не до смаку.

— Е ні,— промовив Саймон,— ти таки наллєш моєму гостеві оцього елю з оцього ось глека. І запорукою тому х"ай буде моє блово і найкраща рукавичка, яку тільки я пошив. Інакше не жити нам з тобою під одним дахом!

Почувши таку погрозу, Конахар похмуро підвівся і, ступивши в бік коваля, який саме взяв високий кухоль з накривкою і підніс до рота, ніби ненароком спіткнувся й штовхнув його так, що спінене пиво хлюпнуло гостеві на обличчя, шию та одяг. Сміт, незважаючи на свою войовничу натуру, загалом був добродушний чоловік, однак такого зухвальства стерпіти уже не міг. Як тільки Конахар випростався, Генрі схопив його за горлянку,— цієї миті вона виявилась у коваля під рукою,— і, міцно стиснувши пальці, пхнув хлопця від себе, процідивши:

Ель — гатунок пива.

— Якби це сталося десь-інде, шмаркатий шибенику, я б тобі вуха повідривав, як уже не раз робив із волоцюгами з твого клану!

Конахар спритно, мов тигр, скочив на ноги й крикнув:

— Більше тобі цим не хвалитися! — І, вихопивши з-за пазухи короткий гострий ніж, кинувсь на Сміта.

Якби він устиг був засадити ніж у шию вище ключиці, як ціливсь, то рана виявилася б смертельною. Але той, хто розпалив у горянина лють, готовий був захищатись і вчасно підбив знизу хлопцеві руку. Вістря ножа черкнуло по ключиці й залишило тільки неглибоку подряпину. Щоб видерти у хлопця кинджал і про всяк випадок схопити його, мов залізними кліщами, за руки, дужому ковалеві досить було однієї миті. Конахар одразу відчув себе в цілковитій владі грізного супротивника, якого сам-таки й роздратував. Хвилю тому ще багрово-червоний, тепер горяний стояв блідий, онімілий від страху й ганьби. Нарешті Сміт трохи попустив свою міцну хватку і спокійно промовив:

— Твоє щастя, що ти не можеш мене розгнівити, бо ти тільки хлопчик, а я — дорослий чоловік, і мені не варто було тебе дражнити. Та нехай це буде тобі наука.

Якусь мить Конахар ще постояв, наче хотів щось відповісти, але потім мовчки рушив за двері, перше ніж Саймон устиг здобутися на слово. Дороті метушилася по кімнаті, прикладаючи Смітові до рани мазі та цілющі трави. А Катаріна, побачивши в коваля кров, знепритомніла.

— Дозволь мені попрощатися, батьку Саймоне,— похмуро .мовив Генрі Сміт.— Я мав би знати, що така вже моя доля — сіяти чвари та кровопролиїтя, хоч я волію приносити тільки мир і щастя. Не турбуйтеся про мене, погляньте краще на сердешну Ката-ріну. Бійка перелякала її, на смерть, і все через мене.

— Через тебе, синку?!. Це через отрго горянина-катерана !, трясця йому в печінку! Але завтра ж таки він забереться звідси в свої гори або скуштує нашої міської в'язниці. Заміритись на життя гостя в домі свого гбсподаря!.. Це пориває все між нами. Одначе дай мені поглянути на твою рану!

— Катаріна! — знов нагадав зброяр.— Подивіться на Ката-ріну!

— Про неї подбає Дороті,— сказав Саймон.— Від переполоху й ляку люди не вмирають, а от від гельського чи шотландського кинджала вмирають. І коли вона — моя кревна дочка, то ти,

1 Катеринами, тобто грабіжниками, звичайно називали кельтів у місцевостях, що межують із землями саксів, себто англійців (прим. авт.).

любий Генрі, син мого серця. Дай же мені оглянути рану. Скін-окл 1 — небезпечна з5роя в руках горян.

— Для мене він — не більше ніж кіготь дикої кішки,— відповів зброяр,— і тепер, коли щоки в Катаріни знов узялися рум'янцем, я й сам хутко очуняю, ось побачите.

Сміт відійшов у куток, де висіло невеличке дзеркальце, притьма дістав з гаманця пучку корпії і приклар до рани. А коли він скинув колет і оголив шию та плечі, їхні м'язи й мужня форма здивували б хоч кого, однак ще дужче вражала його ніжна шкіра, не загрубіла під одягом на вітрі, сонці та біля горна так, як на руках і обличчі.