Піонери - Сторінка 30

Браме, ось шилінг за постріл.

— Можете хотіти скільки вам завгодно, — насмішкувато відповів Кербі, — але якщо моя куля зачепить хоч пір'їнку, пропав ваш постріл! Чи, може, ваша кишеня так натоптана грішми, що ви можете платити за постріл, якого й не буде?

— Чого це ви лічите гроші в чужій кишені? — обурився юнак. — Бери шилінг, Браме, я стрілятиму.

— Даремно дратуєшся, хлопче, — зауважив лісоруб, спокійно приладжуючи кремінь. — Кажуть, у тебе плече продірявлене, то Брам міг би по справедливості взяти з тебе півціни. Не всяк поцілить у цю пташку, якщо я навіть і схиблю, а робити цього я не збираюсь.

— Не похваляйся, Біллі Кербі, — мовив Натті, встромляючи рушницю прикладом у сніг і спираючись на неї. — Ти маєш право на один постріл, і якщо цей юнак не поцілить, — у чому не буде нічого дивного, бо він поранений, — то знайдеться ще одна добра рушниця й досвідчене око.

— А, це й ти тут, Шкіряна Панчохо? — вигукнув його невгамовний суперник. — Ну що ж, позмагаємося — чесна гра дорожча золота. Але перший постріл мій, старий! Ану, побачимо, зароблю я собі обід чи зостанусь без питва!

На обличчі господаря птиці відбилась не тільки жадібність, але й такий самий азарт, що охопив усіх глядачів, хоч і викликаний зовсім іншими сподіваннями.

— Тільки чесно, Біллі Кербі, — закричав негр, щойно лісоруб почав цілитись. — Відступи-но трохи. Хлопці, хай він стане там, де треба, не зобижайте бідного негра! Тримайся, індиченько! Крути голівкою, дурненька, — бачиш, він цілиться!

Однак ці вигуки, якими Брам розраховував відвернути увагу лісоруба, не справили на нього ніякісінького враження. Нерви у Біллі Кербі були міцні, й він спокійнісінько собі прицілився. Запала тиша, і пролунав постріл. Індичка сіпнулася" забила крильми, а тоді опустилась на сніг, злякано крутячи головою. Всі затамували подих, не чулося ні звуку. Потім тишу порушив сміх негра, що нестямно перекидався на снігу:

— Молодчага, пташенько! — вигукував він, підстрибуючи й намагаючись обняти індичку. — Я ж казав тобі — крути головою, і ось бачиш, ми їх пошили в дурні! Жени ще шилінга, Біллі, та й стріляй ще.

— Е ні, тепер моя черга, — мовив молодий мисливець. — Я вже заплатив. Відійди від мішені, я спробую щастя.

— Ех, змарновані гроші! — зітхнув Шкіряна Панчоха. — Голова і шия індички — надто мала ціль для пораненої руки. Дай-но я ліпше стрельну, а щодо птиці, то ми, сподіваюся, домовимося з панночкою.

— Черга моя, — наполягав юнак. — Прошу всіх відступити й не заважати.

Суперечки, викликані пострілом Кербі, вщухли — всі погодились на тому, що, якби індичка не сіпнула головою, то була б тепер, безперечно, мертва. Приготування молодого мисливця майже нікого не цікавили. Він уже збирався спустити курок, коли Натті зупинив його.

— У тебе тремтить рука, вона ослабла від рани. До того ж, ти хвилюєшся, то й не вистрелиш так добре, як стріляєш звичайно. Коли хочеш поцілити, стріляй швидше, поки цівка не здригнулась.

— Тільки чесно! — заволав негр. — Не зобижайте бідного негра! Нічого, Натчи Бампо, підказувати йому! Хай стріляє — дайте йому місце!

Юнак звів рушницю й вистрелив, але індичка і не зворухнулась. Коли обстежили "мішень", виявилося, що куля і в пеньок не влучила.

Побачивши, як юнак змінився лицем, Елізабет здивувалася: невже людина, яка так відрізняється від своїх товаришів, може переживати через таку марницю?

Але тепер на лінію стрільби вийшов Натті.

Ледве він узяв рушницю, як де й поділось радісне збудження Брама, викликане невдачею молодого мисливця. Його обличчя, що нагадувало відполіроване чорне дерево, вкрилося бурими плямами, товсті губи стулилися, закривши два ряди білих блискучих зубів, які щойно сяяли в посмішці, наче перлини в гагатовій оправі. Широкі ніздрі ще більше роздулися, зовсім затуляючи щоки, а коричневі кістляві руки судомно вчепилися в сніг — хвилювання притлумило в ньому навіть природний страх перед холодом.

А винуватець усього цього тримався так спокійно та невимушено, ніби й не спостерігали за ним десятки очей.

— Колись мені довелося побувати в голландському поселенні на Могоку, — мовив Натті, знімаючи шкіряний капшучок із замка рушниці, — якраз перед минулою війною. Місцеві хлопці влаштували змагання з стрільби, і я взяв у них участь. Побачили б ви, як ті голландці витріщили на мене баньки, коли я виграв порохівницю, три шматки свинцю й фунт найкращого пороху! Як вони лаялися своєю мовою! Подейкували, ніби один п'яничка похвалявся прикінчити мене, але якби він підняв на мене руку, бог покарав би його за лихий намір, а коли не бог, то хтось такий, що вміє стріляти.

Так промовляючи, старий мисливець відставив праву ногу далеко назад і, підтримуючи лівою рукою довгу цівку, прицілився в птаха. Очі всіх присутніх звернулися до жертви, але замість пострілу тільки клацнув курок.

— Осічка, осічка! — заверещав негр, витанцьовуючи, мов божевільний, перед індичкою. — Осічка вважається за постріл — рушниця Натті Бампо дала осічку, значить, він не поцілив у птаха!

— Натті Бампо поцілить і в тебе, — вигукнув обурений мисливець, — якщо ти не заберешся звідти, Браме! Де ж це чувано, щоб осічка вважалася за постріл? Адже при осічці не буває нічого, тільки клацне, а постріл убиває живе створіння! Тож відійди, хлопче, і я покажу зараз Біллі Кербі, як треба стріляти!

— Не кривдьте бідного негра! — загорлав Брам, мужньо не полишаючи свого поста й просячи в глядачів справедливості, в якій так часто відмовляли його гнобленим одноплеменцям. — Кожен знає, що осічка — те саме, що й постріл! Хай он скаже маса Джонс! Хай скаже панночка.

— Еге ж, — підтвердив Біллі Кербі, — такий закон стрільби в тутешніх краях, Шкіряна Панчохо. Якщо хочеш іще стріляти, плати другий шилінг. Я й сам спробую щастя ще раз, — ось гроші, Браме, наступний постріл мій.

Авжеж, ти краще знаєш лісові закони, ніж я, Біллі Кербі, — відказав Натті. — Ти прийшов сюди з переселенцями, поганяючи волів, а я прийшов у мокасинах, з рушницею через плече ще до тієї війни. Тож кому краще знати закони? От я й кажу, що осічка ніколи не вважалася за постріл.

— Хай розсудить нас маса Джонс! — стривожено залопотів негр. — Він усе на світі знає!

Посилання на авторитет Річарда надто лестило його честолюбству, щоб він не відгукнувся. Містер Джонс тут-таки ступив наперед і висловив свою думку з поважністю, якої вимагали предмет суперечки і його нова посада.

— Отже, — прорік він, — виникло певне розходження думок з приводу того, чи має право Натаніель Бампо стріляти в індичку Абрагама, вільнонародженого негра, не сплативши додаткового шилінга.

Ніхто не заперечував проти цього очевидного факту й, почекавши трохи, поки публіка перетравить його вступ, Річард повів далі:

— Гадаю, що тільки я спроможний вирішити це спірне питання, адже на мене покладено обов'язок стежити за порядком в окрузі й не можна дозволяти людям із смертоносною зброєю в руках самим залагоджувати свої суперечки. Очевидно, не існує ніякої усної чи письмової ухвали стосовно спірного питання, отже, нам залишається вирішити його, виходячи з аналогії, цебто, порівнюючи одну річ з іншою. Так-от, на дуелі, коли люди стріляють одне в одного, заведено осічку вважати за постріл; якщо це правило стосується до дуелі, де супротивник має право на постріл-відповідь, то я не бачу причини, чому б цей закон не застосувати і в даній ситуації, бо хіба ж можна дозволити людині цілий день робити осічки по беззахисній індичці? З огляду на це я вважаю, що Натаніель Бампо втратив своє право на постріл і повинен заплатити ще шилінг, коли хоче це право поновити.

Це міркування, висловлене такою поважною особою, та ще й так переконливо, поклало край суперечці, — бо глядачі вже були розділилися на два супротивні гурти, — але Шкіряна Панчоха наполягав на своєму.

— Мабуть, не завадить спитати думку міс Елізабет, — мовив він. — Бувало, коли індіанці не могли вирішити якесь складне питання, то питали своїх скво, і ті давали дуже слушні поради. Хай вона скаже, що я програв, — і тоді я поступлюся.

— Коли так, то я вважаю, що ви програли, — оголосила міс Темп л. — Але ось вам шилінг, заплатіть і стріляйте ще раз. А може, Брам продасть мені птицю? Я охоче б заплатила, аби врятувати від загибелі це бідолашне створіння.

Ця пропозиція нікому не сподобалась, навіть негрові, який відчув загрозу своїм комерційним планам. Тим часом Біллі Кербі лаштувався до повторного пострілу, а Натті, поступившись йому місцем, невдоволено бурчав:

— Як перестали приходити індіанські торговці, то в селищі не купиш доброго кременю; коли ж підеш його шукати на берегах ручаїв — так уся земля вже переорана! Охо-хо! Чим менше дичини, тим кращі повинні бути кремінь і порох, а вони, здається, що не рік гіршають. Але я таки заміню кремінець — Біллі Кербі не поцілить, де йому!

Лісоруб розумів, що вся його репутація вправного стрільця поставлена тепер на карту. Кілька разів він підносив рушницю і знов опускав, не зважуючись вистрелити. Запала мовчанка, навіть Брам не галасував. Нарешті Біллі Кербі спустив курок — і знову не вцілив. Тепер негр уже не стримувався — вигуки його залунали в лісі, мов бойовий клич цілого індіанського племені; він реготав і крутив головою до повного знесилля, і танцював, і стрибав, поки ноги йому почали підгинатись, — одне слово, тішився, як тільки можуть тішитися простодушні негри.

Лісоруб зробив усе, що міг, і тепер був страшенно розчарований невдачею. Підійшовши до індички, він пильно оглянув її і спробував довести, нібито куля зачепила пір'я, але глядачі послухали жалібних закликів "не кривдити бідного негра" й не підтримали його домагань.

Впевнившись, що індички йому не мати, Кербі люто гукнув до негра:

— Заткай пащеку, ти, каркало! Де ти бачив такого, хто б поцілив з такої відстані в голову індички? Дурень я, що встряв у цю справу… Годі тобі вже, і так наробив тріскоту, мов сосна, коли падає! Покажи мені такого, хто б міг це зробити!

— А поглянь сюди, Біллі Кербі! — вигукнув Шкіряна Панчоха. — Хай всі відійдуть од індички, — і ти побачиш людину, що колись і краще вміла ціляти!

— Але ж тепер не наша черга, Шкіряна Панчохо, — мовила міс Темп л. — Може, інший ваш суперник хоче скористатися своїм правом?

-.