Після заходу сонця - Сторінка 3

Запах кімнати й запах Ненсі були мов лампа й гніт: вони ніби чекали одне на одного, щоб їх стало чути. Ненсі засвітила лампу, зачинила двері й засунула засув.

Вона дивилася на нас і вже не розмовляла так голосно.

— Що ми робитимем? — спитала Кедді.

— А що ви хочете? — сказала Ненсі.

— Ти казала, що нам буде весело, — мовила Кедді.

В халупі Ненсі було ще щось, крім неї і самої халупи. Навіть Джейсон відчував його.

— Я не хочу тут сидіти, — сказав він. — Я хочу додому.

— Ну, то йди, — сказала Кедді.

— Я не хочу йти сам, — сказав Джейсон.

— Зараз ми будемо гратися, — сказала Ненсі.

— У що? — опитала Кедді.

Ненсі стояла біля дверей і дивилася на нас, але очі в неї були порожні, немов нічого не бачили.

— А ви в що хотіли б? — спитала вона.

— Розкажи нам казку, — мовила Ї^едді. — Ти вмієш розповідати казки?

— Умію, — сказала Ненсі.

— Ну, то розкажи, — мовила Кедді.

Ми дивилися на Ненсі.

— Ти не знаєш ніяких казок, — мовила Кедді.

— Ні, знаю, — сказала Ненсі. — Зараз розповім.

Вона сіла на стілець біля плити. Там було трохи жару, і Ненсі роздмухала його. Навіть знялося полум'я. Вона почала розповідати казку. Вона так розповідала й дивилася на нас, немов і голос, і очі були не її, а чиїсь чужі. Наче вона сама була десь інде, на щось очікувала в іншому місці, не тут. Вона була десь поза халупою.

Голос і тіло Ненсі були тут, та Ненсі, що пролазила під колючим дротом з клунком білизни на голові, який плив над нею, мов повітряна куля, була в халупі. Але тільки голос і тіло.

— ... І ось королева підійшла до яру, де сховався лихий чоловік. Підійшла та й каже: "Як би мені перебратися через цей яр", каже...

— Який яр? — спитала Кедді. — Такий, як наш? А чого королева йшла через яр?

— Щоб попасти додому, — сказала Ненсі. Вона дивилася на нас. — їй треба було перейти яр, щоб швидко попасти додому її засунути на засув двері.

— А чого вона хотіла швидко попасти додому й засунути на засув двері? — спитала Кедді.

4 Ненсі дивилася на нас. Вона замовкла. Тільки дивилася на пас. Джейсон сидів у неї на колінах, і його ноги витикалися з коротких штанців.

— Це погана казка, — сказав він. — Я хочу додому.

— Справді, треба йти, — сказала Кедді й підвелася з долівки. — Нас уже, мабуть, шукають.

Вона рушила до дверей.

— Ні, не відчиняй, — сказала Ненсі.

Вона швидко випередила Кедді, але не торкнулася до дерев'яного засува.

— Чому? — спитала Кедді.

— Ходімо до світла, — сказала Ненсі. — Нам буде весело. Не йдіть ще.

— Треба йти, — мовила Кедді. — Хіба що буде дуже весело.

Вони з Ненсі вернулися до плити.

— Я хочу додому, — сказав Джейсон. — Я розповім мамі.

— Я знаю іншу казку, — мовила Ненсі.

Вона стояла біля лампи й дивилася на Кедді, але очі в неї закочувались так, як, буває, вони закочуються, коли вмостиш паличку на носі й дивишся, щоб вона не впала. Ненсі треба було дивитися на Кедді згори вниз, а її очі однаково закочувались так, ніби вона дивилася вгору на паличку.

— Я не буду слухати, — сказав Джейсон. — Я тупатиму ногами.

— Це гарна казка, — мовила Ненсі. — Краща за попередню.

— Про що вона? — спитала Кедді.

Ненсі стояла біля лампи. Вона трималася рукою за скло, і проти світла рука здавалася довгою і темною.

— Ти взялася рукою за гаряче скло, — сказала Кедді. — Тобі не пече?

Ненсі глянула на руку й поволі відвела її. Вона стояла, дивилася на Кедді й крутила рукою так, ніби вона була причеплена на мотузці.

— Краще робімо щось інше, — сказала Кедді.

— Я хочу додому, — сказав Джейсон.

— Зараз будемо смажити кукурудзу, — сказала Ненсі. Вона глянула на Кедді, потім на Джейсона, потім на мене, потім знов на Кедді. — В мене є трохи кукурудзи.

— Я не люблю кукурудзи, — сказав Джейсон. — Я люблю цукерки.

Ненсі глянула на Джейсона.

— Я дам тобі потримати сковороду, — сказала вона, все ще крутячи довгою, м'якою, наче без кісток, темною рукою.

— Добре, я трохи посиджу, якщо буду тримати сковороду, — сказав Джейсон. — Кедді не вміє тримати її. Я знов захочу додому, якщо сковороду триматиме Кедді.

Ненсі поворушила в плиті жар.

— Глянь.те, Ненсі бере жар просто руками,-сказала Кедді.— Що з тобою, Ненсі?

— У мене є кукурудза, — сказала Ненсі. — Трохи б.

Вона витягла сковороду з-під ліжка. Сковорода була поламана. Джейсон почав плакати.

— Ми не насмажимо кукурудзи, — сказав він.

— Нам однаково треба вже йти додому, — сказала Кедді. — Ходімо, Квентіне.

— Почекай, — сказала Ненсі. — Почекай. Я зараз полагоджу сковороду. Хіба ти не хочеш мені допомогти?

— Та я не хочу кукурудзи, — сказала Кедді. — Вже дуже пізно.

— То ти мені поможи, Джейсоне, — сказала Ненсі. — Поможеш, правда?

— Ні, — сказав Джейсон. — Я хочу додому.

— Ну чого ти, — сказала Ненсі. — Чого. Ось дивися, що я робитиму. Я полагоджу сковороду так, що Джейсон триматиме її і буде смажити кукурудзу.

Вона взяла шматок дроту і скрутила сковороду.

— Вона не триматиметься, — сказала Кедді.

— Триматиметься, — сказала Ненсі. — Ось побачиш. А тепер поможіть мені налущити кукурудзи.

Кукурудза також була під ліжком. Ми лущили її, а Ненсі помагала Джейсонові тримати сковороду над вогнем.

— Вона не лопає, — сказав Джейсон. — Я хочу додому.

— Почекай, зараз лопатиме, — сказала Ненсі. — І нам буде весело.

Вона сиділа біля самої плити. Гніт у лампі був так високо підкручений, що вона аж чаділа.

— Чому ти не вкрутиш ла'мпу? — спитав я.

— Хай чадить, — сказала Ненсі. — Я потім вичищу скло.

Почекайте, зараз кукурудза почне лопати.

— Щось вона не хоче лопати, — сказала Кедді. — І нам однаково треба йти додому. Мама й тато хвилюватимуться.

— Ні, — мовила Ненсі. — Зараз лопатиме. Ділсі скаже, що ви пішли зі мною. Я так довго працювала на вас, що вони не розсердяться. Почекайте. Вона от-от почне лопати.

Джейсонові попав в очі дим, він заплакав і впустив сковороду в жар. Ненсі взяла мокру ганчірку й витерла Джейсонові обличчя.

але він не перестав плакати.

— Годі тобі, — сказала Ненсі. — Ну годі.

Та Джейсон плакав далі. Кедді витягла з жару сковороду.

— Усе згоріло, — сказала вона. — В тебе є ще кукурудза, Ненсі?

— А ви хіба не всю всипали в сковороду? — спитала Ненсі.

— Всю, — сказала Кедді.

Ненсі глянула на Кедді. Тоді взяла сковороду, висипала кукурудзу в пелену й почала перебирати її. Ми дивились, як рухалися її довгі темні пальці.

— Більше в тебе немає кукурудзи? — спитала Кедді.

— Є, — сказала Ненсі. — Є. Ось гляньте, ця не згоріла. Треба ті'льки...

— Я хочу додому, — сказав Джейсон. — Я все розповім мамі.

— Тихо, — сказала Кедді. — Хтось іде.

Ми прислухались. Ненсі вже була обернена до замкнених дверей, її очі наповнились червоним відблиском від лампи.

І враз Ненсі знов почала стиха чи то співати, чи плакати. Вона сиділа біля вогню, і її довгі руки звисали поміж коліньми; на обличчі в неї раптом з'явилися великі краплі, вони скочувались до підборіддя, і кожна блищала від жару, немов іскра, поки спадала вниз.

— Вона не плаче, — сказав я.

— Ні, не плачу, — сказала Ненсі. Очі в неї були заплющені. — Я не плачу. Хто там?

— Я не знаю, — сказала Кедді. Вона підійшла до дверей і виглянула надвір.— Тепер ми підемо додому. Це тато.

— Я все розповім,:— сказав Джейсон.— Це ви мене потягли з собою.

По обличчі в Ненсі й далі котилися краплі. Вона обернулася на стільці.

— Слухайте, скажіть йому. Скажіть, що ми будемо гратися.

Що я погляжу ваю до ранку. Скажіть, нехай він дозволить мені •піти з вами й переночувати у вас на підлозі. Скажіть, що мені не треба сінника. Нам буде весело. Ви пам'ятаєте, як нам того разу було весело?

— Мені не було весело,-сказав Джейсон.-Ти мені напустила в очі диму, і вони щемлять. Я все розповім.

5 Зайшов батько. Він глянув на нас. Ненсі не підвелася з стільця.

— Скажіть йому, — попросила вона.

— Я не хотів іти сюди, — сказав Джейсон. — А Кедді нас потягла.

Батько підійшов до плити. Ненсі звела на нього очі.

— Хіба ти не можеш піти до тітки Рейчел і в неї переночувати? — сказав батько.

Пенсі дивилася на нього, звісивши руки поміж коліньми.

-Його тут немає, — сказав батько. — Я б побачив. Ніде не видно ані душі.

— Він у яру, — сказала Ненсі. — Очікує в яру.

— Пусте, — сказав батько. Він глянув на Ненсі. — Звідки ти знаєш, що він там?

— Він лишив мені знак, — сказала Ненсі.

— Який знак?

— Свинячу кістку з закривавленим м'ясом. Вона була отут на столі, біля лампи, коли я прийшла. Він надворі. Як ви підете, буде по мені.

— Як буде по тобі? — спитала Кедді.

— Я не наклепник, — сказав Джейсон.

— Пусте, — сказав батько.

— Він надворі, — сказала Ненсі. —Дивиться тепер у вікно й чекає, поки ви підете. Тоді буде по мені.

— Пусте, — сказав батько. '— Замкни хату, і ми проведемо тебе до тітки Рейчел.

— Це нічого не дасть, — сказала Ненсі. Вона вже не дивилася на батька, зате він дивився на неї, на її довгі, безвільні, неспо кійні руки. — Дарма відкладати.

— То що ти думаєш робити? — спитав батько.

— Не знаю, —. сказала Ненсі. ~ Що я можу зробити? Тільки відкласти. А це нічого не дасть. Мабуть, так мені судилося, а що має статися, те не мине.

— Що не мине? Що тобі судилося? — опитала Кедді — Нічого, — сказав батько. — Вам пора спати.

— Я не хотів іти, а Кедді мене потягла, — сказав Джейсон.

— Іди до тітки Рейчел, — сказав батько.

— Це нічого не дасть, — сказала Ненсі. Вона сиділа біля плити, впершись ліктями в коліна й опустивши руки. — Я навіть у вашій кухні і то не була в безпеці. Якби я навіть спала на підлозі біля ваших дітей, однаково вранці мене знайдуть закривавлену і...

— Цить, — сказав батько. — Замкни двері, погаси світло й лягай спати.

— Я боюся темряви, — сказала Ненсі. — Не хочу, щоб це сталося в темряві.

— То як, ти сидітимеш цілу ніч з лампою? — спитав батько.

І враз Ненсі знов почала чи то співати, чи то плакати. Вона сиділа коло плити, опустивши довгі руки поміж коліньми.

— А хай йому біс, — сказав батько. — Ходімо, діти. Вам давно пора спати.

— Коли ви підете, буде по мені, — сказала Ненсі. Тепер вона говорила спокійніше, і обличчя в неї стало спокійніше, і руки також. — Принаймні я вже виплатила містерові Лавледі гроші на труну.

Містер Лавледі був низенький, брудний чоловічок, що збирав у негрів страхові внески. Він щосуботи вранці обходив негритянські халупи та кухні білих, і негри здавали йому по п'ятнадцять центів.