Після заходу сонця - Сторінка 4

Він разом з дружиною жив у готелі. А одного разу дружина наклала на себе руки. В них була дитина, дівчинка. Він виїхав з дівчинкою, але через тиждень чи два повернувся. Ми бачили, як у суботу вранці він ходив глухими вуличками й провулками.

— Пусте, — сказав батько. — Завтра вранці я тебе першу побачу в себе в кухні.

— Та, мабуть, щось побачите, — сказала Ненсі. — Тільки господь його знає, що саме.

6 Ми лишили Ненсі на стільці біля плити.

— Йди замкни двері, — сказав батько.

Але Ненсі навіть не ворухнулася. Навіть не глянула на нас:

ми пішли, а вона так і лишилася сидіти між лампою і плитою.

Ще й з вулички ми бачили її у відчинені двері.

— Тату, — спитала Кедді, — а що має статися?

— Нічого, — сказав батько.

Джєисон сидів у батька на плечах і був вищий за всіх. Ми спустилися в яр. Я озирався навколо, проте скрізь було тихо. В строкатому плетиві місячних променів і тіней мало що можна було помітити.

— Якщо Джезес тут, то він бачить нас, правда ж? — спитала Кедді.

— Його тут немає, — сказав батько. — Він давно виїхав звідси.

— Я не хотів іти, а ти мене потягла, — сказав Джейсон згори.

Проти неба здавалося, що батько має дві голови — малу й велику.

Ми вибралися з яру. Ми ще бачили халупу Ненсі й відчинені двері, але нам уже не видно було її самої — не видно було, як вона сиділа біля плити, не замкнувши дверей, тому що втомилася.

"Я втомилася, — сказала вона. — Я тільки негритянка. А хіба я цьому винна?" Але ми чули її, бо тільки-но вибралися з яру, як до нас долинув її чи то спів, чи то не спів.

— Хто тепер пам буде прати? — спитав я.

— Я не чорношкірий, — сказав Джейсон згори, з-над батькової голови.

— Ти ще гірший, — сказала Кедді, — ти наклепник. Якби оце зараз щось вискочило, ти б злякався гірше за чорношкірого.

— А от і не злякався б, — сказав Джейсон.

— І заревів би, — сказала Кедді.

— Кедді, — сказав батько.

— Ні, не заревів би! — сказав Джейсон.

— Ти боягуз, — сказала Кедді.

— Кендейсі! — сказав батько.