Південноморські оповідання - Сторінка 17

То був маленький, зморшкуватий чоловічок, засмаглий аж до кольору червоного дерева. Ім'я його в списку пасажирів ні про що не промовляло, але другим іменем його — капітан Малу — лякали дітей від Нового Гановеру аж до Нових Гебридів. Із праці дикунів і власного варварства, з пропасниці й злигоднів, зі снайдерівських куль та наглядацьких батогів нажив він собі мільйонів п'ять капіталу, що містився в запасах трепангів, сандалового дерева, перламутру, черепахової кістки, слонових горіхів, копри, в земельних ділянках, факторіях та плантаціях. В одному покаліченому мізинці капітановому більше було неминучості, ніж у цілому Берті Аркрайті. Але жіноцтво зважало більше на зовнішність, а Берті, нема що казати, був таки гарний на вроду.

Якось, розмовляючи з капітаном Малу в кімнаті для курців, висловив Берті охоту познайомитися з багатим на пригоди й небезпеки життям Соломонових островів. Малу зауважив, що бажання це мужнє й шляхетне. Та аж по кількох днях зацікавився він Аркрайтом, — тоді, коли цей молодий шукач пригод надумав показати йому свого автоматичного пістолета 44-го калібру. Берті спершу розповів, як пістолет наладовувати, а далі й показав, заклавши набої.

— Простісінька річ, — мовив він, одвівши цівку назад. — Бачите, ось я заклав набої і підняв гачок. Тепер треба тільки натискати на гачок, до восьми разів, якнайшвидше, та й усе. А ось, гляньте-но, запобіжник. Цим саме він мені й до вподоби. Цілком безпечний! Абсолютно! — Він вийняв набої і додав: — Тепер ви самі перекопалися.

Проробляючи різні маніпуляції зі своєю зброєю, він спрямував пістолета якраз капітанові на живота. Той пильно стежив за ним блакитними очима.

— Може б, ви одвернули пістолет кудиінде? — попросив капітан.

— Це ж цілком безпечно! — запевнив його Берті.— Я вийняв набої. Розумієте, він не наладований.

— Все одно, пістолет не іграшка.

— Та кажу ж вам, він не наладований!

— Дарма, одверніть таки цівку.

Голос капітанів був тихий і спокійний, але твердий. Він не відводив очей від зброї, поки Берті не одвернув її нарешті в другий бік.

— Закладаюся на п'ять фунтів, що він не наладований! — палко промовив Берті.

Малу похитав головою.

— Ну, то я доведу вам…

Берті приставив пістолета до скроні, от-от маючи, очевидячки, натиснути на гачок.

— Заждіть хвилинку, — спокійно мовив капітан Малу, простягаючи руку. — Дайте-но я гляну.

Він спрямував пістолета в море й надавив спуск. Загримів постріл, і зараз же механізм викинув гарячу, димом повиту гільзу, що впала на палубу. Берті остовпів з несподіванки.

— Я ж наче поставив запобіжника, — винувато пояснив він. — Ото втяв…

Він мляво усміхнувся й важко сів у крісло. Обличчя його було бліде, під очима з'явилися темні плями, а руки так тремтіли, що він не міг донести цигарки до рота. Він так захоплювався життям, — а тут уже уявив себе мертвим, з простріленою головою, на дошках палуби!

— Оце маєш, — мурмотів він, — оце маєш…

— Славна штучка, — сказав капітан Малу, віддаючи йому пістолета.

На борту "Макембо" їхав також урядовий комісар, що повертався з Сіднея. З його дозволу пароплав спинився в Уджі, де мав вийти на берег місіонер. Там саме стояв кеч "Арла", що командував ним капітан Ганзен. Як і багато інших, належало те двощоглове суденце капітанові Малу, — і він запросив Берті погостювати на "Арлі", що відпливала вербувати робітників на берегах Малейти. Ця подорож, мовляв, триватиме днів чотири, потім "Арла" висадить Аркрайта на плантації Реміндж, що теж належала капітанові Малу. Там Берті проживе тиждень, а тоді виїде до Тулагі, де його залюбки пригостить у себе урядовий комісар.

Віддавши ще два накази, одного шкіперові Ганзенові, а другого — містерові Гарівелу, управителеві плантації Реміндж, Малу майже назавше зникає з нашої оповіді. Зміст обох наказів був той самий: показати містерові Бертраму Аркрайтові багате на пригоди її небезпеки життя Соломонових островів. Подейкували також, що капітан Малу пообіцяв ящик шотландського віскі тому, хто достарчить Аркрайтові найяскравіші враження.

— Так, Сварц завсігди був йолоп йолопом. Ото повіз він чотирьох своїх матросів до Тулагі, щоб їх там відшмагали, — тобто цілком законно… І назад поплив з ними на вельботі. Був вітер, човен перекинувся. Втопився самий Сварц. Звичайно, то був просто нещасливий випадок.

— Справді? — спитав Берті не дуже зацікавлено. Він саме уважно розглядав тубільця-стерничого.

Уджі залишився позаду, і "Арла" легко пливла під ясним сонячним промінням до лісистих берегів Малейти. Стерничий, що так зацікавив Берті, мав собі за прикрасу цвяха, хвацько прохромленого крізь носову хрястку. На шиї в нього висіло намисто з гудзиків од штанів. У вухах, замість сережок, теліпалися: консервний ніж, зламане держальце від зубної щітки, глиняна люлька, мідяне

коліщатко від будильника і кілька вінчестерських патронів. На грудях метлялась прив'язана до шиї половина порцелянової тарілки. Чоловіка з сорок так самого приоздоблених тубільців лежало на палубі. П'ятнадцятеро з них були матроси цього корабля, решта — саме тепер найняті робітники.

— Звичайно, то був просто нещасливий випадок, — знову сказав помічник капітана "Арли" Джекобс — стрункий, темноокий, схожий більше на професора, аніж на моряка. — Таке самісіньке мало не сталося і з Джонні Бедіпом. Він вертався з кількома матросами — їх вибито за якусь провину. Ну, й вони перекинули човна. Але він плавав не гірше від них, і двоє їх потонуло. Він орудував підніжком із човна та револьвером. Звісно, то був нещасливий випадок.

— Такі випадки тут звичайна річ, — зауважив і шкіпер. — Бачите он того чоловіка при стерні, містере Аркрайте? То людожер. Шість тому місяців він разом з іншими матросами втопив тодішнього капітана "Арли". Вони напали на нього, сер, якраз там, коло бізань-щогли.

— А на палубі що тоді наробили! — додав помічник.

— Ви хочете сказати… — почав Берті.

— Авжеж, — перебрав мову йому Ганзен. — Капітан випадково втонув, от і все. Нещасливий випадок.

— Але ж… на палубі?..

— Отож-бо… Між нами, вони стукнули його сокирою.

— Ці ваші матроси?

Капітан Гензен кивнув.

— Небіжчик був дуже необачний, — пояснив помічник. — Став до них спиною, от йому й уліпили.

— Біда в тому, що доводиться все тихцем робити, — поскаржився капітан. — Уряд завжди стає в обороні чорних проти білих. Ви не маєте права перший стріляти. Ви мусите чекати, поки вистрілить чорний, а ні, то вас звинуватять у вбивстві — і зашлють на Фіджі. Ось чому так часто бувають нещасливі випадки…

Тим часом покликано обідати, і капітан та Берті пішли вниз, а помічник залишився на палубі.

— Пильнуйте, щоб той чорний диявол, Аукі, чого не накоїв, — перестеріг капітан. — Я вже кілька день до нього приглядаюся. Якийсь він мені останнім часом непевний.

— Гаразд, — відповів помічник.

Обід іще тривав, і капітан саме дійшов до середини оповідання про криваву різанину на кораблі "Шотландські вожді".

— Еге, то був найліпший корабель з усіх тутешніх, — провадив він. — На лихо собі, натрапив він на риф, і зараз же ціла купа човнів напала на нього. На боргу було п'ятеро білих, двадцять матросів із Санта-Крусу й Самоа, та ще шістдесят найнятих робітників. Врятувався проте самий тільки другий помічник, а всю решту кай-кай… Що таке кай-кай? О, даруйте, я хотів сказати, що їх з'їли. Тоді ще "Джеме Едвардс", чудово оснащений…

Раптом з палуби почулася гостра лайка помічника, а потім ще цілий хор диких зойків та вигуків. Пролунало три револьверні постріли, тоді щось упало в воду. Капітан Ганзен прожогом кинувся трапом на палубу, і Аркрайт завважив, як у руці в нього блиснув револьвер, вихоплений з кишені.

Берті теж поліз нагору, тільки не так швидко, і обережно виглянув із люка. Одначе там ніби нічого не сталося. Помічник, тремтячи, стояв з револьвером у руці. Зненацька він шарпнувся й відскочив, ніби йому ззаду щось загрожувало.

— Тубілець упав за борт, — якось дивно напруженим голосом промовив він. — Але не вмів плавати й утопився.

— Хто саме? — запитав капітан.

— Аукі,— відповів помічник.

— Але ж дозвольте, я чув постріли, — перебив Берті, приємно збуджений пригодою, а ще більше тим, що небезпека минула.

Помічник рвучко обернувся до нього й заревів:

— Брехня! Які там постріли! Чорний просто впав за борт.

Капітан Ганзен подивився на Берті тьмяними, нерухомими очима.

— Я… Мені здалося… — знову почав Берті.

— Постріли? — задумливо промовив капітан. — Постріли? Ви чули хоч один постріл, містере Джекобсе?

— Жодного, — відповів містер Джекобс.

Капітан переможно глянув на гостя і додав:

— Мабуть, нещасливий випадок. Ходімо дообідувати, містере Аркрайте.

Берті спав тієї ночі в невеличкій капітановій каюті, одгородженій від великої кают-компанії. Багато рушниць стояло при стіні, над головами висіло ще три. Під ліжком, у чималій скриньці, Берті, одчинивши її, побачив набої, динаміт та декілька коробок детонаторів. Він вирішив перейти на канапку під другою стіною. На невеличкому столі лежав судновий журнал "Арли" — Берті й на думку не спало, що ту книжку з капітанового Малу розказу виготувано власне для нього. Отже, він розгорнув журнал і прочитав, що двадцять першого вересня двоє матросів упало за борт і потонуло. Тепер Берті вмів уже читати між рядками і знав, як це треба розуміти. Далі довідався він, що вельбот із "Арли" зазнав нападу лісових мешканців при узбережжі Суу і втратив трьох матросів, і що капітан спіймав кухаря, як той саме варив у казані людське м'ясо — його купили матроси на березі у Фуї, і що несподіваний вибух динаміту під час сигналізації знищив матросів на човні. Далі йшла мова про нічні напади на шхуну, про втечі з гаваней серед ночі, про напади лісовиків у мангрових гаях та флотилій побережан у протоках. Смерть на дезинтерію лізла в очі на кожній сторінці. Жах пойняв Берті, коли прочитав він, що на цю саме хворість померло двоє білих, котрі теж, як і він, гостювали на "Арлі".

— Знаєте, — сказав він другого дня капітанові,— я переглядав ваш журнал.

Шкіпер буцімто не в жарт розгнівався, що судновий журнал залишено в каюті.

— Вся юта ваша дезинтерія — така сама вигадка, як і нещасливі випадки, — провадив Берті.— Що насправді вона означає, ота дезинтерія?

Шкіпер був щиро вражений проникливістю гостя.