По багряному сліду - Сторінка 14

Вигляд вродливої молодої дівчини, щирої і свіжої, як подув вітру із Сієрри, розбурхав до самої глибини його палке, невгамовне серце. Коли Люсі зникла з очей, він зрозумів, що в його житті сталася велика подія і що ні спекуляція сріблом, ні якісь інші справи не матимуть ніколи для нього такої ваги, як ця зустріч із молодою дівчиною. Кохання, що зародилося в його серці, було не раптовим, хвилевим почуттям молодого хлопця, а більше нагадувало дику шалену пристрасть мужчини сильної волі і владного характерну. Він звик досягати мети в усьому, за що б не брався, і дав собі клятву, що й тут доб'ється свого, якщо тільки це в людських силах.

З цього вечора він почав раз по раз відвідувати Джона Фер'є, аж поки не став на його фермі своєю людиною. Джон, замкнутий у цій долині і вічно заклопотаний роботою, за останні дванадцять років мало цікавився тим, що діється в світі. Все це міг йому розповісти Джефферсон Гоуп, і розповідав він так до ладу, що зумів зацікавити не тільки батька, а й Люсі. Він був одним з перших шукачів золота в Каліфорнії і знав безліч дивних історій про здобуті та втрачені багатства. В ті безжурні дні він був розвідником і мисливцем, шукачем срібла і фермером. Скрізь побував Джефферсон Гоуп, де тільки пахло пригодами. Старий фермер дуже полюбив його і вихваляв як тільки міг. У такі хвилини Люсі сиділа тихо, і тільки зашарілі щоки та блискучі щасливі очі аж надто ясно промовляли, кому належало її серце. А доброчесний батько, може, й не помічав цих ознак, але вони, безперечно, не пройшли непоміченими для того, хто завоював прихильність дівчини.

Одного літнього вечора Джефферсон примчав до них галопом і спинився біля воріт. Люсі, яка стояла в дверях, вийшла йому назустріч. Він перекинув повід через паркан і пішов стежкою до будинку.

— Я їду, Люсі, — сказав він, взявши її за руки і ніжно вдивляючись в лице. — Я не прощу тебе йти зі мною тепер, але чи готова ти до цього, коли я повернуся?

— А коли це буде? — спитала вона і соромливо усміхнулась.

— За два місяці щонайбільше. Я повернусь і проситиму твоєї руки, моя люба. Ніхто тебе у мене не відбере.

— А як батько? — спитала вона.

— Він дав згоду, якщо тільки у нас буде все гаразд із цим сріблом. Але за це я не боюся.

— О, звичайно, якщо ти з батьком про все домовився, то більше нема чого говорити, — прошепотіла вона, притулившись до його широких грудей.

— Слава богу! — промовив він хрипко, нахилився і поцілував її. — Отже, домовились. Чим довше я тут залишатимусь, тим важче буде розлучатися. На мене чекають у каньйоні. До побачення, моя люба! До побачення! Через два місяці зустрінемось.

З цими словами Джефферсон одірвався від дівчини і, скочивши на коня, помчав шаленим галопом. Він ні разу не оглянувся, наче боявся втратити рішучість, якщо кине ще хоч один погляд на дівчину.

Люсі стояла біля воріт, дивлячись вершникові вслід, аж поки він не зник з очей. Потім повернулася в хату, почуваючи себе найщасливішою дівчиною на всю Юту.

Розділ III

ДЖОН ФЕР'Є РОЗМОВЛЯЄ З ПРОРОКОМ

Минуло три тижні, як Джефферсон Гоуп і його товариші вирушили з Солт Лейк Сіті. Джонові Фер'є ставало боляче на серці, коли він думав про повернення юнака і майбутню розлуку з своєю приймачкою. Та її обличчя, що сяяло радістю і щастям, заспокоювало старого більше, ніж будь-які переконування. Він давно вирішив нізащо не дати їй одружитися з мормоном. Їхнє одруження він вважав не за шлюб; а за сором і ганьбу. Що б він не думав про мормонську віру, а в цьому питанні був непохитний. Однак мусив тримати язика за зубами, бо висловити неправовірну думку в ті дні в "Країні святих" було небезпечно. Так небезпечно, що навіть найсвятіші насмілювались тільки пошепки говорити про свої релігійні погляди, щоб хтось не витлумачив їх невірно і не накликав негайної кари. Жертви переслідування тепер самі стали безжальними переслідувачами. Ні севільська інквізиція, ні німецький Vehmgericht, ні таємні товариства Італії не могли пустити в хід такий грізний механізм, як той, що тримав у страху штат Юту.

Невидимість і таємничість, якою була оточена ця організація, робили її подвійно жахливою. Вона здавалася всевидящою і всемогутньою, а проте її не було ні видно, ні чути. Людина, що виступала проти церкви, зникала, і ніхто не знав, куди вона поділася і що з нею сталося. Жінка і діти чекали вдома, але батько ніколи не повертався, щоб розповісти, як йому було в руках таємних суддів. Необачне слово чи нерозсудливий вчинок накликали загибель. І все-таки ніхто не знав, що то за сила такою грізною примарою висіла над ними. Не диво, що люди ходили залякані, не насмілюючись заговорити навіть у найвіддаленішому закутку про сумніви, які гнітили їх.

Спочатку ця невідома сила карала тільки непокірних, які, прийнявши мормонську віру, хотіли потім її реформувати або й зовсім зректися. Та незабаром вплив цієї сили розширився. Невистачало дорослих жінок, тому багатоженство, яке існувало у мормонів, насправді лишалося чистою теорією. Почали ходити чутки про замордованих іммігрантів, про напади на табори в місцях, де ніколи не бувало індійців. Якісь нові жінки з'явилися в гаремах старійшин: заплакані, змарнілі, з слідами невимовного жаху на обличчях. Мандрівники, яких ніч захопила зненацька в горах, розповідали про банди озброєних людей у масках, що крадькома пробігали повз них у темряві. Спочатку неясні, ці чутки ставали дедалі виразнішими, аж поки не було сказане цілком певне слово. Ще й досі на самотніх ранчо Заходу викликає жах зловісне ім'я банди Данітів, або "Анголів-месників".

Повніші відомості про цю організацію, яка наганяла такий жах на людей, ще посилювали жах. Ніхто не знав, хто саме належить до цього грізного товариства. Імена учасників кривавих насильств, вчинених в ім'я релігії, трималися в глибокій таємниці. Той самий друг, якому ти звірився у своїх сумнівах щодо пророка і його місії, міг бути одним із тих, що прийдуть уночі з вогнем і мечем для страшної відплати. Через те кожен боявся свого сусіда і ніхто не говорив того, що у нього було на серці.

Якось вранці Джон Фер'є тільки-но налагодився виїхати в поле, як почув клацання засува. Глянувши у вікно, він побачив, що по доріжці наближається кремезний білявий чоловік середніх років. Серце його заніміло, бо це був не хто інший, як сам Брігем Янг. Сповнений найгірших передчуттів, бо знав, що такий візит нічого доброго не віщує, — Фер'є підбіг до дверей, щоб привітати вождя мормонів.

Янг холодно прийняв його вітання і, насупившись, пройшов за ним у глиб кімнати.

— Брате Фер'є, — сказав Янг, сідаючи і пильно дивлячись на фермера з-під своїх білих вій, — ревнителі істинної віри були добрими друзями для тебе. Коли ти вмирав з голоду в пустелі, ми підібрали тебе, розділили з тобою наш хліб і сіль, провели щасливо в Долину обранців, дали добрий пай землі і дозволили нажити багатство під нашим захистом. Чи не так?

— Так, — відповів Джон Фер'є.

— За все це ми поставили тільки одну умову: щоб ти прийняв істинну віру і дотримувався усіх її обрядів. Ти обіцяв, але, якщо правду кажуть, не додержав слова.

— Як не додержав? — спалахнув Фер'є, розвівши руками. — Хіба я не вніс вкладу до спільного фонду? Хіба не відвідував храму? Хіба я не…

— Де твої жінки? — спитав Янг, озираючись навколо. — Поклич сюди, щоб я міг привітати їх.

— Це правда, я не одружився, — відповів Фер'є. — Але жінок було мало, зате багато таких, що мають більше прав, ніж я. Та я не самотній. У мене є дочка, яка дбає про мене.

— Про цю дочку я й прийшов говорити з тобою, — сказав вождь мормонів. — Вона вже виросла в справжню квітку Юти і здобула прихильність багатьох достойних людей у цьому краї.

Джонові Фер'є аж моторошно стало від таких слів.

— Розповідають про неї історії, яким я не хотів би вірити, — ніби вона заручена з поганином. Це, мабуть, плітки. Яка тринадцята заповідь святого Джозефа Сміта? "Хай кожна дівчина істинної віри одружиться з одним із обраних; одружившись із поганином, вона вчинить тяжкий гріх". А коли так, то неможливо, щоб ти, визнаючи святу віру, дозволив своїй дочці порушити заповідь.

Джон Фер'є не відповів нічого і тільки нервово крутив у руках батога.

— На цьому буде випробувана щирість твоєї віри. Так постановила священна рада чотирьох. Дівчина ще молода, і ми не силуємо її вийти за старого, та й не зовсім позбавляємо права вибору. Ми, старійшини, маємо багато теличок[18], але й про дітей своїх теж мусимо подбати. Дреббер має сина, Стенгерсон має сина, і кожен з них радо прийме твою дочку до свого дому. Хай вона вибере одного з них. Вони молоді й багаті і правдивої віри. Що скажеш на це?

Фер'є якийсь час мовчав, насупивши брови.

— Ви дасте нам деякий час, — промовив він нарешті. — Моя дочка дуже молода — вона ледве-ледве досягла того віку, коли можна говорити про одруження.

— Місяць на роздум, — Янг підвівся. — За місяць вона мусить дати відповідь.

І вже на порозі обернувся. Обличчя в нього червоне, в очах блискавки.

— Краще було б, Джоне Фер'є, — прогримів він, — щоб кості обох вас біліли на Сієрра-Бланка, як маєш ти протиставити свою слабку волю велінню Святої Четвірки!

Вийшов з погрозливим жестом, і Фер'є чув, як його важкі кроки заскрипіли по всипаній галькою стежці.

Джон Фер'є все ще сидів, спершись ліктем на коліно і розмірковуючи, як заговорити про це з дочкою, коли чиясь ніжна рука лягла на його руку. Підвівши очі, він побачив Люсі біля себе і по її блідому обличчю відразу зрозумів, що вона чула все.

— Я не могла не чути, — відповіла Люсі на його погляд. — Його голос гримів на весь будинок. Тату, татуню, що нам робити?

— Не бійся, дитино, — заспокоїв він дочку, пригорнувши її до себе і ніжно проводячи своєю широкою шорсткою долонею по каштановому волоссю. — Якось воно буде. Ти ще не забула свого хлопця, ні?

На це вона тільки стиснула йому руку й заплакала.

— Ні, звичайно, ні. Я не хотів би почути, що ти його забула. Він хороший хлопець, християнин і більше вартий, ніж оці людці з усіма їхніми молитвами і проповідями. Завтра одна партія вирушає до Невади, і я передам йому, в яку ми потрапили біду. Наскільки знаю цього юнака, він примчить сюди швидше, ніж телеграма.

Почувши ці слова, Люсі засміялася крізь сльози.

— Коли він прийде, то дасть нам раду.