Поезія - Сторінка 3
- Мацуо Басьо -
Міє) та розташованих у ній двох скель, що символізу-
ють сімейне подружжя.
Ібукі — гора (1377 м.) у центральній частині о. Хонсю на межі префектур Сіґа та Ґіфу.
День переміщення (/ґо-/Сенґу) — за багатовіковою традицією, кожні 20 років дах головного
синтоїстського храму країни Іседзінґу (преф. Міє) оновлюється. На цей час вівтар з храму
переміщується в інше місце. За церемонією переміщення вівтаря завжди спостерігає вели-
ка кількість віруючих.
Поет має на увазі статую Великого Будди ("Дай-Буцу"), що знаходиться в храмі Тодайдзі (м.
Нара). У 1684-1691 рр., коли Басьо відвідував ці місця, храм повністю перебудовувався.
Могилу Тьосьо1
Теж, мабуть, відвідав
Той бонза, що у чашу цокотить.
(1689)
Цікава річ!
Без пахощів трава.
І саме в ній — метелика притулок.
(1690)
Камелія цвіте?
Чи соловейко
Свій капелюх сливовий загубив?2
(1690)
Під деревом
Вишнева заметіль
Мій суп і рибу цвітом посипає.
(1690)
Котрий вже раз
Метелика крильцята
Над огорожі гребенем мигтять!
(1690)
Невже всі мешканці
Маленького села —
Нащадки давніх охоронців квітів?
(1690)
Тьосьо (Кіносіта Тьосьосі, 1569-1649) — дружина Тойотомі Хідейосі (1536-1598), відомого
воєначальника.
Пелюстки японської камелії своєю формою та кольором нагадують пелюстки квітки сливи.
Поет натякає на сюжет стародавньої японської пісні, в якій ідеться про те, як винахідливий
соловейко змайстрував собі капелюха з пелюсток сливової квітки.
Вишневий білий цвіт
На хвилі Ніо1
Зібрав докупи вітер звідусіль.
(1690)
Жахаюся,
Почувши крик фазана.
Невже і справді змій вони їдять?
(1690)
З весною розпрощавшись,
Мовчазний,
Сумую разом з мешканцями Омі2.
(1690)
Зоря ранкова!
З пурпуру на сході —
Зозулі голос.
(1690)
Насамперед цікавлюсь,
Чи ростуть тінисті туї
У цім літнім гаї?
(1690)
Милуюсь світлячками.
Та, на жаль,
Човняр уже напився до нестями.
(1690)
Ніо ("Ніо-но умі", досл. з яп.: "море норця /пірникози/") — одна з назв озера Біва (Бівако).
Омі — давня назва преф. Сіґа.
Душі примарилось,
Неначе ти — метелик,
А Сосі1 — я!
(1690)
Засмучено
Дивлюсь тобі услід.
Осінній вітер.
(1690)
Кує зозуля!
Навіть у Кіото
Я марю про Кіото в давнину.
(1690)
Поглянь на мене!
Я також сумний.
Осінні сутінки.
(1690)
Навіть крізь лист акацій шовковистих2
Не підглядайте
За коханням двох зірок!
(1690)
Висмикую з волосся сивину,
А з-під подушки —
Коника сюрчання.
(1690)
Сосі — японський варіант імені відомого китайського філософа-містика Чжуан-цзи (369-
289 рр. до н.е.).
Назва дерева у вірші Басьо: ("нему-но кі") — японська шовкова акація (лат.: АІІЖЕІа
^ІіЬгіййіп ГЛитаг).
Святкують Урабон1!
Але й сьогодні
Над крематорієм звивається димок.
(1690)
З-під деревця павловнії
За муром
Перепелина пісня долина.
(1690)
Шануймо тих,
Кого на пишномовність
Не спонукає спалах блискавиць!2
(1690)
Моєї хатки двері трав'яні
Пізнаєш по стручках червоних перцю,
Заплетених в гречані колоски.
(1690)
Здається,
Й вепра тягне за собою
Осінній буревій.
(1690)
Гусак недужий
Падає з небес у холод ночі —
Мій нічліг в дорозі!
(1690)
Урабон (або ще: /о-/Бон) — "День пам'яті померлих", "День поминання предків" (15 лип-
ня); від санскр.: ТЛІатЬапа. У вірші Басьо: "Тама-мацурі".
Вірш-звернення поета до учнів.
Хатина рибака.
Поміж креветок
Заплутався цвіркунчик-неборак.
(1690)
Чернець розслаблено
Ранковий чай смакує,
А поруч — хризантеми у цвіту.
(1690)
Заносить снігом
Стебла сусукі1,
Залишені для храмового свята.
(1690)
Мандрівника
Непосидюще серце —
Сінник заплічний для коротких снів.
(1690)
Лосось сушений —
Що худий чернець із секти Куя2
Взимку на морозі.
(1690)
Зі снігом дощ!
Темніє на очах
Стерня на свіжоскошеному полі.
(1690)
Сусукі (лат.: Мійкапгішй) — багаторічна трав'яниста рослина родини злакових з довгим
тонким стеблом і густою волоттю.
Куя — одна з японських буддійських сект, засновником якої був чернець Куя-сьонін (900-
970 /?/).
Хвилинку почекай
І не криши ножем натто1 так гучно!
В чашу цокіт!2
(1690)
Немає й натяку
На неминучу смерть
В цикад сюрчанні.
(1690)
Січе немилосердно
Град рясний
Священний камінь в храмі Ісіяма3.
(1690)
Куди вони поділись,
Ці норці?
Неначе вимерло все озеро у грудні!
(1690)
В селі гірському
Сливи зацвіли,
А ряджених з піснями щось не видно.4
(1691)
Натто — національна страва, що готується з висушеної після бродіння маси соєвих бобів.
Натяк на буддійських ченців, що просять подаяння, привертаючи до себе увагу ударами
палички об мідну чашу.
Храм Ісіяма ("Ісіяма-дера") — буддійський храм на південному узбережжі озера Біва (Біва-
ко), відомий своєю шпатовою брилою, установленою на храмовому подвір'ї.
Ідеться про новорічне свято Мандзай, коли вулицями села ходили ряджені з піснями й тан-
цями, вітаючи своїх односельчан з Новим роком. За місячним календарем Новий рік у
Японії розпочинався весною, коли зацвітали перші сливи.
Прокляті лінощі!
Насилу добудився мене, ледачого,
Цей дощик весняний.
(1691)
Цвіт сливи, зелень молода
І юшка з ямсу
На станції поштовій Маріко1.
(1691)
Як доп' ємо,
Змайструємо з барильця
Чудову вазу під вишневий квіт!
(1691)
Метелик також
Прилетів поїсти
Салату з квітів білих хризантем.
(1691)
Піщинка з водоростей
Скрипне на зубах —
І так пронизливо відчуєш свою неміч!
(1691)
Стукіт ґета2
Луною безмовність розсік.
Літня ніч, ніби мить, промайнула.
(1691)
Маріко — назва поштової станції на шляху Токайдо поблизу міста Сідзуока в центральній
частині о. Хонсю.
Ґета — дерев'яні сандалі.
Голосить сивка!
У пітьмі нічній
Своє гніздо ніяк знайти не може.
(1691)
Підв' яленого чаю аромат
З сушарень Удзі1,
Ямабукі квіти!
(1691)
Мінливість долі!
Паростком бамбука
Стає колись людина врешті-решт.
(1691)
Накуй, зозуле,
Ще і самоти
Мені, сумному!
(1691)
Сплеснеш долонями,
Услід тобі — луна,
А слідом за луною — літній місяць!
(1691)
Арасіяма2!
В заростях бамбука
Прямі стежинки вітер протоптав.
(1691)
Удзі — назва місцевості на південь від м. Кіото, яка здавна славиться виробництвом якісно-
го зеленого чаю.
Арасіяма — гора в західній частині м. Кіото.
Від сну нікчемного
Мене урятувала
Очеретянка.
(1691)
Травнева злива!
Плями на стіні
Від аркушів паперу з текстом віршів.
(1691)
Товариша,
Що рис мені приніс,
Запрошую до місяця у гості.
(1691)
Притискуючи пасмо,
Молодиця
Одноруч вправно ліпить тімакі1.
(1691)
Писк комара
Доноситься із хліва.
Бабине літо!
(1691)
Який сьогодні місяць!
Аж кортить
Постукати у браму храму Мії2!
(1691)
Тімакі — національна страва; колобки вареного рису, загорнуті в бамбукове листя.
Храм Мії ("Міїдера", або ще: "Ондзьодзі") — буддійський храм у місті Оцу на південному
узбережжі озера Біва (Бівако).
Зніміть замки!
Впустіть до храму
Місяць!1
(1691)
Чим пригоститися?
З харчів у моїй хатці —
Хіба що ці комарики малі.
(1691)
Опалим листям храмового саду
На вигляд років сто,
Якщо не більш!
(1691)
Хоча й "подвоєний"2,
Для мене він, як завжди —
Серпневий місяць над мостом Сета!
(1691)
Під казанком для локшини
Вогонь розпалює хазяїн.
Холод ночі!
(1691)
Біліють
Вимиті до блиску цибулини.
Осінній холод!
(1691)
Назва храму у вірші: Укімідо (досл. з яп.: "Плавучий храм") — буддійський храм, розташо-
ва-ний на узбережжі озера Біва (Бівако).
Ідеться про "додатковий" тринадцятий місяць року — "уруудзукі", який за місячним кален-
дарем 19-річного циклу, що застосовувався в Японії, додавався кожного 3, 6, 8, 11, 14, 17 та
19 року. У 1691 р. таким "додатковим" місяцем був серпень.
Засаджений знавцем,
Осінній сад
Навіть у мряку свіжістю іскриться.
(1691)
Спізнілих квітів ніжний аромат
Доносить іноді
Цупкий осінній вітер.
(1691)
Яка гармонія!
На білосніжній ширмі —
Нарциса квіт.
(1691)
Так чи не так,
А витерпів усе
Цей виснажений очерет під снігом.
(1691)
Після обридлого Кіото
Цей студений шалений вітер
Над зимовищем моїм!
(1691)
Заледеніли заживо
Трепанги,
Скрутившись у один міцний клубок.
(1692)
Коти закохані
Замовкли врешті-решт.
І тьмяний місяць завітав до спальні.
(1692)
Таки нагидив із дашка веранди
На мої тістечка
Бешкетник-соловей!
(1692)
Кує зозуля!
Півників стебельця
Майже на сажень вгору піднялись.
(1692)
В обох руках —
Цвіт персика і вишні,
Ще й на додачу — пряник трав'яний1!
(1692)
Триденний місяць землю оповив
Легким серпанком.
Гречка колоситься.
(1692)
Упав у бухту
Сиротливий крик —
Зозулі голос.
(1692)
Листком банановим
Прикрашу хатній присох.
З халупи схимника на місяць подивлюсь.
(1692)
У вірші Басьо: "куса-но моті", досл.: "трав'яні моті" або "моті з травою (зеленню)", які ще
називаються "йомоґі-моті" — "моті з полином", "полинові моті". Моті — солодкі тістечка
з начинкою чи без неї, що виготовляються з потовченого до тістоподібної маси вареного
рису.
Серпневий місяць!
Майже до воріт
Докочує прибій вершечок хвилі.
(1692)
Залишився б зеленим!
Але ні! Міняє колір свій
Червоний перець.
(1692)
Як хочеться податися мені
Услід за осінню
Вздовж берегів Комацу1!
(1692)
Лише з роками
Дійсно пізнаєш,
Що це таке — осіння перша мряка!
(1692)
Навіть ворона,
Що обридла всім,
Красунею здається сніжним ранком!
(1692)
Розкритий коминок.
Як постарів пічник!
Сріблистий іній покриває скроні.
(1692)
Комацу ("Комацу-ґава") — невелика річка поблизу м.Токіо, сучасна назва: Нака-ґава.
Солоний окунь
Ясна задубілі
В крамниці рибній грізно оголив.
(1692)
Від нісенітниці про "місяць", "білоцвіт",
Мов голка лікаря,
Зціляє перший холод.
(1692)
Понад водою
Стелиться дзвінкий
Зозулі голос.
(1693)
Серпанок весняний,
Сливовий цвіт і місяць —
Завершений пейзаж!
(1693)
Душа мандрівника
Рівнятись мусить
На дикого каштана вбогий цвіт.1
(1693)
Взірцем для серця
В мандрах по Кісо
Нехай каштанів диких квітка буде!
(1693)
Назва дерева у вірші Басьо — "сії", або ще: "сії-но кі", літокарпус Зібольда (лат.: 81ша
/Іііііо-сагріїй/ 8іеЬоМіі).
Гарбуз зацвів!
Крізь дірку у вікні1
Просовую обличчя захмеліле.
(1693)
Повійки квітка.
Навіть і вона
Зі мною подружитися не хоче!
(1693)
Гей, дітлахи!
Повійка зацвіла!
Тепер і динями поласувати можна.
(1693)
Повійки квітка!
Хвіртку в огорожі
Навіть удень тримаю під замком.
(1693)
Роси ранкової сріблясті намистинки,
Не розсипаючи,
Погойдує хаґі.
(1693)
Мукою рисовою
Поблизу від ступи
Покрилось листя пізніх хризантем.
(1693)
Решіткові вікна в традиційних японських будинках ("сьодзі") обклеювали спеціальним
матовим папером.
По хатах сажу трусять,
А тесляр
Собі навішує полицю цього разу.1
(1693)
Мале хлоп' я
Забралось у сідло.
Батьки у полі редьку вибирають.
(1693)
Яка печаль!
Шовковицевий посох
Осінній вітер нерозсудливо зламав.2
(1693)
Чи ти помітив над могилою своєю
У сьому ніч
Цей місяць молодий?
(1693)
Закінчується рік.
Заздалегідь
Простукав днища по усіх засіках.3
(1693)
Усі на вулиці.
І кожному кортить
Моста нового іній притоптати.
(1693)
Ідеться про "День прибирання" (Сусухараї), коли по своїх домівках напередодні Нового
року люди наводили загальний порядок: прибирали кімнати, двір, чистили димарі тощо.
Алегорична епітафія на смерть поета Мацукури Ранрана (1647-1693) — одного з учнів
Басьо.
Жартівливий натяк на можливий прихід лихварів, які наприкінці року навідувалися до своїх
боржників, вимагаючи від них повернення боргів.
Святковий Хорай1!
У Новому році
З Ісе2 почути хочу першу вість.
(1694)
Кропіння Будди3!
Зморшкуваті руки, долоні складені
І чоток перебір.
(1694)
Гірська стежина,
Сливи аромат.
І раптом з нього сонце виринає!
(1694)
За лісом в горах,
Де збирають чай,
Зозулі голос також, мабуть, чути.
(1694)
З верхівок верб плакучих,
Наче з неба,
На мокру землю й досі ллється дощ.
(1694)
Весняний дощ
Крізь дірку у даху
Уздовж гнізда осиного сочиться.
(1694)
Хорай — символічний новорічний набір продуктів: рис, лангусти, морські водорості, ямс,
сушені каштани, апельсини, що сприяють, як вважається, людському довголіттю.
Ісе — історична назва префектури та місцевості в центральній частині о.
ють сімейне подружжя.
Ібукі — гора (1377 м.) у центральній частині о. Хонсю на межі префектур Сіґа та Ґіфу.
День переміщення (/ґо-/Сенґу) — за багатовіковою традицією, кожні 20 років дах головного
синтоїстського храму країни Іседзінґу (преф. Міє) оновлюється. На цей час вівтар з храму
переміщується в інше місце. За церемонією переміщення вівтаря завжди спостерігає вели-
ка кількість віруючих.
Поет має на увазі статую Великого Будди ("Дай-Буцу"), що знаходиться в храмі Тодайдзі (м.
Нара). У 1684-1691 рр., коли Басьо відвідував ці місця, храм повністю перебудовувався.
Могилу Тьосьо1
Теж, мабуть, відвідав
Той бонза, що у чашу цокотить.
(1689)
Цікава річ!
Без пахощів трава.
І саме в ній — метелика притулок.
(1690)
Камелія цвіте?
Чи соловейко
Свій капелюх сливовий загубив?2
(1690)
Під деревом
Вишнева заметіль
Мій суп і рибу цвітом посипає.
(1690)
Котрий вже раз
Метелика крильцята
Над огорожі гребенем мигтять!
(1690)
Невже всі мешканці
Маленького села —
Нащадки давніх охоронців квітів?
(1690)
Тьосьо (Кіносіта Тьосьосі, 1569-1649) — дружина Тойотомі Хідейосі (1536-1598), відомого
воєначальника.
Пелюстки японської камелії своєю формою та кольором нагадують пелюстки квітки сливи.
Поет натякає на сюжет стародавньої японської пісні, в якій ідеться про те, як винахідливий
соловейко змайстрував собі капелюха з пелюсток сливової квітки.
Вишневий білий цвіт
На хвилі Ніо1
Зібрав докупи вітер звідусіль.
(1690)
Жахаюся,
Почувши крик фазана.
Невже і справді змій вони їдять?
(1690)
З весною розпрощавшись,
Мовчазний,
Сумую разом з мешканцями Омі2.
(1690)
Зоря ранкова!
З пурпуру на сході —
Зозулі голос.
(1690)
Насамперед цікавлюсь,
Чи ростуть тінисті туї
У цім літнім гаї?
(1690)
Милуюсь світлячками.
Та, на жаль,
Човняр уже напився до нестями.
(1690)
Ніо ("Ніо-но умі", досл. з яп.: "море норця /пірникози/") — одна з назв озера Біва (Бівако).
Омі — давня назва преф. Сіґа.
Душі примарилось,
Неначе ти — метелик,
А Сосі1 — я!
(1690)
Засмучено
Дивлюсь тобі услід.
Осінній вітер.
(1690)
Кує зозуля!
Навіть у Кіото
Я марю про Кіото в давнину.
(1690)
Поглянь на мене!
Я також сумний.
Осінні сутінки.
(1690)
Навіть крізь лист акацій шовковистих2
Не підглядайте
За коханням двох зірок!
(1690)
Висмикую з волосся сивину,
А з-під подушки —
Коника сюрчання.
(1690)
Сосі — японський варіант імені відомого китайського філософа-містика Чжуан-цзи (369-
289 рр. до н.е.).
Назва дерева у вірші Басьо: ("нему-но кі") — японська шовкова акація (лат.: АІІЖЕІа
^ІіЬгіййіп ГЛитаг).
Святкують Урабон1!
Але й сьогодні
Над крематорієм звивається димок.
(1690)
З-під деревця павловнії
За муром
Перепелина пісня долина.
(1690)
Шануймо тих,
Кого на пишномовність
Не спонукає спалах блискавиць!2
(1690)
Моєї хатки двері трав'яні
Пізнаєш по стручках червоних перцю,
Заплетених в гречані колоски.
(1690)
Здається,
Й вепра тягне за собою
Осінній буревій.
(1690)
Гусак недужий
Падає з небес у холод ночі —
Мій нічліг в дорозі!
(1690)
Урабон (або ще: /о-/Бон) — "День пам'яті померлих", "День поминання предків" (15 лип-
ня); від санскр.: ТЛІатЬапа. У вірші Басьо: "Тама-мацурі".
Вірш-звернення поета до учнів.
Хатина рибака.
Поміж креветок
Заплутався цвіркунчик-неборак.
(1690)
Чернець розслаблено
Ранковий чай смакує,
А поруч — хризантеми у цвіту.
(1690)
Заносить снігом
Стебла сусукі1,
Залишені для храмового свята.
(1690)
Мандрівника
Непосидюще серце —
Сінник заплічний для коротких снів.
(1690)
Лосось сушений —
Що худий чернець із секти Куя2
Взимку на морозі.
(1690)
Зі снігом дощ!
Темніє на очах
Стерня на свіжоскошеному полі.
(1690)
Сусукі (лат.: Мійкапгішй) — багаторічна трав'яниста рослина родини злакових з довгим
тонким стеблом і густою волоттю.
Куя — одна з японських буддійських сект, засновником якої був чернець Куя-сьонін (900-
970 /?/).
Хвилинку почекай
І не криши ножем натто1 так гучно!
В чашу цокіт!2
(1690)
Немає й натяку
На неминучу смерть
В цикад сюрчанні.
(1690)
Січе немилосердно
Град рясний
Священний камінь в храмі Ісіяма3.
(1690)
Куди вони поділись,
Ці норці?
Неначе вимерло все озеро у грудні!
(1690)
В селі гірському
Сливи зацвіли,
А ряджених з піснями щось не видно.4
(1691)
Натто — національна страва, що готується з висушеної після бродіння маси соєвих бобів.
Натяк на буддійських ченців, що просять подаяння, привертаючи до себе увагу ударами
палички об мідну чашу.
Храм Ісіяма ("Ісіяма-дера") — буддійський храм на південному узбережжі озера Біва (Біва-
ко), відомий своєю шпатовою брилою, установленою на храмовому подвір'ї.
Ідеться про новорічне свято Мандзай, коли вулицями села ходили ряджені з піснями й тан-
цями, вітаючи своїх односельчан з Новим роком. За місячним календарем Новий рік у
Японії розпочинався весною, коли зацвітали перші сливи.
Прокляті лінощі!
Насилу добудився мене, ледачого,
Цей дощик весняний.
(1691)
Цвіт сливи, зелень молода
І юшка з ямсу
На станції поштовій Маріко1.
(1691)
Як доп' ємо,
Змайструємо з барильця
Чудову вазу під вишневий квіт!
(1691)
Метелик також
Прилетів поїсти
Салату з квітів білих хризантем.
(1691)
Піщинка з водоростей
Скрипне на зубах —
І так пронизливо відчуєш свою неміч!
(1691)
Стукіт ґета2
Луною безмовність розсік.
Літня ніч, ніби мить, промайнула.
(1691)
Маріко — назва поштової станції на шляху Токайдо поблизу міста Сідзуока в центральній
частині о. Хонсю.
Ґета — дерев'яні сандалі.
Голосить сивка!
У пітьмі нічній
Своє гніздо ніяк знайти не може.
(1691)
Підв' яленого чаю аромат
З сушарень Удзі1,
Ямабукі квіти!
(1691)
Мінливість долі!
Паростком бамбука
Стає колись людина врешті-решт.
(1691)
Накуй, зозуле,
Ще і самоти
Мені, сумному!
(1691)
Сплеснеш долонями,
Услід тобі — луна,
А слідом за луною — літній місяць!
(1691)
Арасіяма2!
В заростях бамбука
Прямі стежинки вітер протоптав.
(1691)
Удзі — назва місцевості на південь від м. Кіото, яка здавна славиться виробництвом якісно-
го зеленого чаю.
Арасіяма — гора в західній частині м. Кіото.
Від сну нікчемного
Мене урятувала
Очеретянка.
(1691)
Травнева злива!
Плями на стіні
Від аркушів паперу з текстом віршів.
(1691)
Товариша,
Що рис мені приніс,
Запрошую до місяця у гості.
(1691)
Притискуючи пасмо,
Молодиця
Одноруч вправно ліпить тімакі1.
(1691)
Писк комара
Доноситься із хліва.
Бабине літо!
(1691)
Який сьогодні місяць!
Аж кортить
Постукати у браму храму Мії2!
(1691)
Тімакі — національна страва; колобки вареного рису, загорнуті в бамбукове листя.
Храм Мії ("Міїдера", або ще: "Ондзьодзі") — буддійський храм у місті Оцу на південному
узбережжі озера Біва (Бівако).
Зніміть замки!
Впустіть до храму
Місяць!1
(1691)
Чим пригоститися?
З харчів у моїй хатці —
Хіба що ці комарики малі.
(1691)
Опалим листям храмового саду
На вигляд років сто,
Якщо не більш!
(1691)
Хоча й "подвоєний"2,
Для мене він, як завжди —
Серпневий місяць над мостом Сета!
(1691)
Під казанком для локшини
Вогонь розпалює хазяїн.
Холод ночі!
(1691)
Біліють
Вимиті до блиску цибулини.
Осінній холод!
(1691)
Назва храму у вірші: Укімідо (досл. з яп.: "Плавучий храм") — буддійський храм, розташо-
ва-ний на узбережжі озера Біва (Бівако).
Ідеться про "додатковий" тринадцятий місяць року — "уруудзукі", який за місячним кален-
дарем 19-річного циклу, що застосовувався в Японії, додавався кожного 3, 6, 8, 11, 14, 17 та
19 року. У 1691 р. таким "додатковим" місяцем був серпень.
Засаджений знавцем,
Осінній сад
Навіть у мряку свіжістю іскриться.
(1691)
Спізнілих квітів ніжний аромат
Доносить іноді
Цупкий осінній вітер.
(1691)
Яка гармонія!
На білосніжній ширмі —
Нарциса квіт.
(1691)
Так чи не так,
А витерпів усе
Цей виснажений очерет під снігом.
(1691)
Після обридлого Кіото
Цей студений шалений вітер
Над зимовищем моїм!
(1691)
Заледеніли заживо
Трепанги,
Скрутившись у один міцний клубок.
(1692)
Коти закохані
Замовкли врешті-решт.
І тьмяний місяць завітав до спальні.
(1692)
Таки нагидив із дашка веранди
На мої тістечка
Бешкетник-соловей!
(1692)
Кує зозуля!
Півників стебельця
Майже на сажень вгору піднялись.
(1692)
В обох руках —
Цвіт персика і вишні,
Ще й на додачу — пряник трав'яний1!
(1692)
Триденний місяць землю оповив
Легким серпанком.
Гречка колоситься.
(1692)
Упав у бухту
Сиротливий крик —
Зозулі голос.
(1692)
Листком банановим
Прикрашу хатній присох.
З халупи схимника на місяць подивлюсь.
(1692)
У вірші Басьо: "куса-но моті", досл.: "трав'яні моті" або "моті з травою (зеленню)", які ще
називаються "йомоґі-моті" — "моті з полином", "полинові моті". Моті — солодкі тістечка
з начинкою чи без неї, що виготовляються з потовченого до тістоподібної маси вареного
рису.
Серпневий місяць!
Майже до воріт
Докочує прибій вершечок хвилі.
(1692)
Залишився б зеленим!
Але ні! Міняє колір свій
Червоний перець.
(1692)
Як хочеться податися мені
Услід за осінню
Вздовж берегів Комацу1!
(1692)
Лише з роками
Дійсно пізнаєш,
Що це таке — осіння перша мряка!
(1692)
Навіть ворона,
Що обридла всім,
Красунею здається сніжним ранком!
(1692)
Розкритий коминок.
Як постарів пічник!
Сріблистий іній покриває скроні.
(1692)
Комацу ("Комацу-ґава") — невелика річка поблизу м.Токіо, сучасна назва: Нака-ґава.
Солоний окунь
Ясна задубілі
В крамниці рибній грізно оголив.
(1692)
Від нісенітниці про "місяць", "білоцвіт",
Мов голка лікаря,
Зціляє перший холод.
(1692)
Понад водою
Стелиться дзвінкий
Зозулі голос.
(1693)
Серпанок весняний,
Сливовий цвіт і місяць —
Завершений пейзаж!
(1693)
Душа мандрівника
Рівнятись мусить
На дикого каштана вбогий цвіт.1
(1693)
Взірцем для серця
В мандрах по Кісо
Нехай каштанів диких квітка буде!
(1693)
Назва дерева у вірші Басьо — "сії", або ще: "сії-но кі", літокарпус Зібольда (лат.: 81ша
/Іііііо-сагріїй/ 8іеЬоМіі).
Гарбуз зацвів!
Крізь дірку у вікні1
Просовую обличчя захмеліле.
(1693)
Повійки квітка.
Навіть і вона
Зі мною подружитися не хоче!
(1693)
Гей, дітлахи!
Повійка зацвіла!
Тепер і динями поласувати можна.
(1693)
Повійки квітка!
Хвіртку в огорожі
Навіть удень тримаю під замком.
(1693)
Роси ранкової сріблясті намистинки,
Не розсипаючи,
Погойдує хаґі.
(1693)
Мукою рисовою
Поблизу від ступи
Покрилось листя пізніх хризантем.
(1693)
Решіткові вікна в традиційних японських будинках ("сьодзі") обклеювали спеціальним
матовим папером.
По хатах сажу трусять,
А тесляр
Собі навішує полицю цього разу.1
(1693)
Мале хлоп' я
Забралось у сідло.
Батьки у полі редьку вибирають.
(1693)
Яка печаль!
Шовковицевий посох
Осінній вітер нерозсудливо зламав.2
(1693)
Чи ти помітив над могилою своєю
У сьому ніч
Цей місяць молодий?
(1693)
Закінчується рік.
Заздалегідь
Простукав днища по усіх засіках.3
(1693)
Усі на вулиці.
І кожному кортить
Моста нового іній притоптати.
(1693)
Ідеться про "День прибирання" (Сусухараї), коли по своїх домівках напередодні Нового
року люди наводили загальний порядок: прибирали кімнати, двір, чистили димарі тощо.
Алегорична епітафія на смерть поета Мацукури Ранрана (1647-1693) — одного з учнів
Басьо.
Жартівливий натяк на можливий прихід лихварів, які наприкінці року навідувалися до своїх
боржників, вимагаючи від них повернення боргів.
Святковий Хорай1!
У Новому році
З Ісе2 почути хочу першу вість.
(1694)
Кропіння Будди3!
Зморшкуваті руки, долоні складені
І чоток перебір.
(1694)
Гірська стежина,
Сливи аромат.
І раптом з нього сонце виринає!
(1694)
За лісом в горах,
Де збирають чай,
Зозулі голос також, мабуть, чути.
(1694)
З верхівок верб плакучих,
Наче з неба,
На мокру землю й досі ллється дощ.
(1694)
Весняний дощ
Крізь дірку у даху
Уздовж гнізда осиного сочиться.
(1694)
Хорай — символічний новорічний набір продуктів: рис, лангусти, морські водорості, ямс,
сушені каштани, апельсини, що сприяють, як вважається, людському довголіттю.
Ісе — історична назва префектури та місцевості в центральній частині о.