Покинутий - Сторінка 2

Ця пані немолода і дуже стомилась. Чи не можна у вас дістати чого-небудь напитись?

Селянка дивилась на них насторожено й похмуро. Нарешті вона погодилась:

— Ну, гаразд, раз ви вже прийшли, я вам дам молока, — сказала вона.

І зникла в домі.

Дівчинка винесла з кімнати два стільці і поставила під яблунею; слідом за нею вийшла мати і подала відвідувачам дві чашки пінистого молока.

Сама вона спинилась коло них, наче хотіла простежити за ними і розгадати, що в них на думці.

— Ви з Фекана? — спитала вона.

Пан д'Апреваль відповів:

— Так, ми приїхали на літо до Фекана.

Помовчавши, він додав:

— Ви не могли б нам продавати щотижня курчат?

Селянка завагалась, потім відповіла:

— Що ж, це можна. Вам маленьких курчат треба?

— Так, маленьких.

— А почому ви купуєте курчат на базарі?

Д'Апреваль не знав і звернувся до своєї подруги:

— Люба, почому ви купуєте курчат, маленьких курчат?

Вона пробурмотіла з повними сліз очима:

— По чотири франки і по чотири п'ятдесят.

Хазяйка скоса здивовано глянула на неї, потім спитала:

— Хвора вона, чи що — ця пані? Чого вона плаче?

Він не знав, що відповісти, і промовив, затинаючись:

— Ні... ні... але вона... вона по дорозі загубила годинник, гарний годинник, і їй дуже шкода його. Якщо хтось знайде його, сповістіть нас.

Тітка Бенедікт нічого не відповіла, вирішивши, що тут справа нечиста.

Раптом вона сказала:

— Ось мій хазяїн.

Тільки вона помітила, як він увійшов, бо стояла лицем до хвіртки.

Д'Апреваль здригнувся, пані де-Кадур мало не впала, рвучко повернувшись на стільці.

За десять кроків від них чоловік вів на налигачі корову, зігнувшись удвоє і важко дихаючи.

Не звертаючи уваги на сторонніх, він вилаявся:

— А бодай тобі, шкапа клята!

Він попрямував до хліва і зник у ньому.

Сльози на очах старої пані вмить висохли; вона розгубилась, застигла, оніміла. Син! Це її син!

Д'Апреваль, якого боляче вразила та сама думка, вимовив тремтячим голосом:

— Це і є пан Бенедікт?

Хазяйка насторожилась:

— А хто вам сказав, як його звуть? Пан д'Апреваль відповів:

— Коваль на перехресті коло шляху.

І всі замовкли, втупивши очі в розчинені двері хліва, що зяяли в стіні чорною дірою. Всередині нічого не було видно, але звідти чути було неясні звуки, кроки, тупотіння, приглушене соломою, розкиданою долі.

Хазяїн знов з'явився на порозі, витираючи лоба, і попростував до будинку; він йшов повільною ходою і на кожному кроці наче підстрибував.

Він знов пройшов мимо чужих людей, наче не помічаючи їх, і сказав дружині:

— Іди націди кухоль сидру, пити хочеться.

І він увійшов у дім. Хазяйка пішла в льох, залишивши парижан самих.

Пані де-Кадур, в нестямі, пробелькотіла:

— Ходімо звідси, Анрі, ходімо звідси.

Д'Апреваль взяв її під руку, підняв і, підтримуючи з усіх сил, бо почував, що вона ось-ось упаде, повів її геть, кинувши на стілець п'ять франків.

Як тільки вони вийшли з двору, пані де-Кадур розридалась, вся здригаючись від болю.

— Так ось що ви зробили з нього!..

Пан д'Апреваль, дуже блідий, сухо відповів:

— Я зробив, що міг. Його ферма коштує вісімдесят тисяч франків. Не всякий капіталіст забезпечує так свого сина.

І вони повільно пішли назад, не кажучи більше ні слова.

Вона плакала невгаваючи. Сльози текли й текли їй з очей, збігаючи по щоках.

Нарешті джерело їх вичерпалось. Подорожні вернулись у Фекан.

Пан де-Кадур чекав їх з обідом. Побачивши їх, він розсміявся й вигукнув:

— Прекрасно! У моєї дружини сонячний удар! Я дуже радий. Справді, мені здається, вона останнім часом втратила розум!

Ні жінка, ні її друг не відповіли, і коли пан де-Кадур, потираючи руки, спитав:

— Чи добре ви прогулялись принаймні?

Д'Апреваль відповів:

— Чудово, друже мій, чудово.